Тема 6. Формування і розвиток інноваційного потенціалу підприємства

6.1. Інноваційний потенціал підприємства як складна економіч- на категорія

"Потенціал (лат. Potentia – сила) у широкому змісті – засоби, запаси, джерела, що є в наявності і здатні бути використаними, приведеними в дію для досягнення визначеної мети, здійснення плану, рішення якої-небудь задачі, можливості якої-небудь соціальної системи і визначеної області".

Сучасне економічне знання запозичило поняття "потенціал" з фізики, де воно визначає кількість енергії, що нагромадила система і яку вона здатна реалізувати в роботі. У наукознавстві зберігають значущість поглядів Доброва Г. М. на науковий потенціал, що виділив групи конкретних показників потенціалу (забезпеченість кадрами, матеріально-технічна й інформаційна забезпеченість, оптимальна організація наукової системи). Науковий потенціал – це єдність якісної (наукові ресурси) і кількісної визначеності (рівень розвитку науки), міра єдності дійсного, тобто досяжного наукою, і можливого, тобто досяжного за умови повного використання якісного і кількісного параметрів науки.

Визначення наукового потенціалу Добровим Г. М. збагачувалося за рахунок включення нових структурних елементів (наприклад, накопичені знання та ін.), а також представленнями про необхідність співвіднесення досягнутого рівня потенціалу науки країни зі світовим рівнем. Ведучі вітчизняні вчені розглядають основу потенціалу суб'єкта, що хазяює, як "млосна єдність засобів і предметів праці, самих працівників і відносин між ними, їхніх навичок, мотивів і стимулів, що склалися за багато років трудових традицій".

Поняття "інноваційний потенціал" стало концептуальним відобра­женням феномена інноваційної діяльності, воно розгорталося й уточню­валося в ході методологічних, теоретичних і емпіричних досліджень і одержало розвиток на початку 80-х років.

Останнім часом це поняття знаходить усе більше поширення, з'являються самостійні дослідження, присвячені аналізові різних аспектів цієї дефініції. Порівняно недавно поняття "інноваційний потенціал" стало вводитися в число понять економічної науки як економічна категорія. Однак у наукових працях воно вживається, як правило, операційно при рішенні інших науково-пізнавальних задач.

У багатьох дослідженнях автори концентрують свої зусилля на дослідженні окремих сторін інноваційного потенціалу, тому в літературі представлені його специфічні визначення, що слабко співвідносяться між собою. В економічній літературі поняття інноваційний потенціал найчастіше ототожнюють з поняттями наукового, інтелектуального, творчого і науково-технічного потенціалів.

У даний час немає єдиного представлення, яка економічна сфера фіксується в даному понятті. Аналіз економічних аспектів поняття "інноваційний потенціал" виявляє широкий спектр підходів до її вивчення. До розгляду сутності інноваційного потенціалу варто підходити як до економічної категорії, що є ієрархічно організованою системою понять, що знаходяться в різному ступені наближення до сутності потенціалу.

Економічні відносини з приводу формування ресурсної бази інноваційного потенціалу, створення продукції інноваційної діяльності і формування її кінцевих результатів безпосередньо у виробничій сфері характеризують відповідно ресурсний потенціал інноваційної діяльності, сам інноваційний процес (другий рівень) і матеріальне виробництво (третій рівень економічних відносин).

Викладений вище підхід найбільш адекватно відбиває виконання інноваційною діяльністю посередницької функції. Стан інноваційного потенціалу будь-якої країни можна правильно оцінити лише в тому випадку, якщо інноваційна діяльність розглядається в нерозривній єдності з науково-технічною і з виробничою діяльністю, тобто наука, інновації і виробництво – це єдина органічна система. Перетворення цих трьох видів діяльності в цілісну систему "наука – інновація – виробництво" є наслідок і умова розгортання науково-технічної революції. Потенціал кожного з ланок цієї системи здатний досягти максимальної ефективності не сам по собі, а лише в тісній взаємодії з іншими, що в рамках цієї системи наука функціонує як безпосередня сила.

Розкриємо докладніше економічний зміст понять, що утворять комплексну економічну категорію "інноваційний потенціал". Економічне поняття господарських ресурсів інноваційної діяльності виражає корисність як родова ознака ресурсів, споживаючу вартість ресурсу – як суспільну форму корисності, ресурсний потенціал як єдність споживаючої і мінової вартості ресурсів.

Так, у цілому ряді літературних джерел інноваційний потенціал трактується як "сукупність ресурсів" – умовно назвемо це ресурсним підходом. Однак зведення розглянутого поняття до "набору ресурсів" виправдано лише в тому випадку, якщо досягнуто розуміння природи і границь інноваційного потенціалу, оскільки інноваційний потенціал не зводимо до ресурсів цілком уже тому, що в різних умовах використання рівні господарські ресурси не є гарантією однакових економічних результатів. Слід разом з тим відзначити, що визначення інноваційного потенціалу через сукупність ресурсів доцільно як початкова стадія емпіричного узагальнення.

Інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливості накопичених ресурсів, що можуть бути приведені в дію для досягнення цілей економічних суб'єктів.

Комплексна точка зору Миско К. М. на потенціал не як на досягнуту перспективну можливість, а як реалізовану і нереалізовану [8]. Він використовує поняття ресурсного потенціалу як сукупну величину реалізованих і нереалізованих можливостей використання ресурсів у процесі задоволення суспільних потреб, і робить висновок, що наро­щування потенціалу лежить не в площині збільшення його об'ємних характеристик, а в глибокому структурно-компонентному аналізі ресурсів. Автор орієнтує на пошук потенції у сфері науково-технічного і соціального прогресу в оптимальному сполученні умов і ресурсів господарської діяльності.

Ресурсна складового інноваційного потенціалу залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання – ресурсної складової, а, отже, і інноваційний потенціал у цілому.

Основним принципом виділення ресурсних елементів інноваційний потенціал є їхня функціональна роль в інноваційному процесі. Крім кадрового, техніко-технологічного, інформаційного, організаційного складо­вого інноваційного потенціалу немаловажне значення в умовах ринкової економіки мають фінансові ресурси, що забезпечують умови реалізації інших елементів і виконуючу роль їхньої кількісної оцінки.

Фінансові ресурси інноваційного потенціалу виконують функції:

забезпечення надходжень фінансових засобів для виконання інноваційних процесів;

реалізації необхідної еластичності надходжень фінансових ресурсів відповідно до протікання етапів інноваційного процесу;

впливу на здійснення інноваційних процесів:

створення стимулів і умов для розробки інновацій;

впливу на вибір тематики інноваційних проектів відповідно до потреб функціонування і розвитку самої інноваційної сфери;

сприяння ефективному формуванню витрат на інновації.

Матеріально-технічні ресурси відіграють найважливішу роль у процесі формування інноваційного потенціалу. Вони є його речовинною основою, визначають техніко-технологічну базу потенціалу, впливають на масштаби і темпи інноваційної діяльності. Матеріально-технічні ресурси створюються в галузях, що виготовляє засоби виробництва. Ці галузі повинні мати високий технологічний рівень, (як використовуваних технологій, так і продукції, що випускається). Інноваційний потенціал, у свою чергу, впливає на галузі, що забезпечують його матеріально-технічними ресурсами. Це відноситься, перш за все, до наукомістких га­лузей, що використовують високі технології, що самі бідують при ство­ренні і застосуванні нової техніки в пропозиції нових технологічних рішенні.

Формування інноваційного потенціалу ускладнено наявними можливостями одержання матеріальних ресурсів. Тому він повинен бути орієнтований на створення нематеріаломістких нововведень, що дозво­ляють максимально комплексно використовувати наявну в національної економіки сировинну базу, нові види матеріалів, утилізацію відходів відпо­відно до екологічних вимог, пропоновані суспільством до виробників.

Можливості застосування новацій більшою мірою залежать від енергоресурсів маючих стійку тенденцію до скорочення і подорожчання. Це висуває на перший план проблеми раціоналізації споживання енергії в самих інноваційних процесах і створення енергозберігаючих технологій, а також розробки нових джерел енергозабезпечення.

Серед факторів технічного характеру важливу роль відіграє стандартизація, що дозволяє прискорити освоєння нововведень і забезпечити їхню конкурентоздатність на світовому ринку. Стандартизація необхідна, у першу чергу, у проектах для галузей, що роблять засоби виробництва, де неможливе виготовлення всієї номенклатури складових елементів безпосереднім виробником кінцевого продукту. У галузях, що обслуговують особисте споживання, стандарти­зація може впливати, тому що знижує можливості відновлення асорти­менту продукції, що випускається.

Надходження нових знань у формі інформації в інноваційну сферу здійснюється з наукових центрів, підприємств, вищої школи, спеціальних видань.

Отже, інноваційний потенціал включає ресурсний потенціал як власну частину, у свою чергу, що є родовим поняттям щодо конкретних господарських ресурсів, застосовуваних в інноваційній діяльності і визначальній спрямованості і можливості цієї діяльності. Ресурс як поняття вже містить у собі можливості його використання у визначеній соціально-економічній формі.

Потрібно брати до уваги не тільки матеріальний аспект ресурсу, але і враховувати, що ресурси утягують у господарський оборот в умовах визначених суспільних відносин. Ресурси це "сукупність можливостей... розвитку суспільного виробництва". Наявна сукупність ресурсів інноваційного потенціалу визначає можливості майбутнього його розвитку. Ресурси, що можуть бути перероблені в інноваційному процесі, забезпечують одержання інноваційного продукту. Однак самі кінцеві результати такої діяльності у визначеному змісті стають вихідним ресурсом наступних або навіть нового інноваційного процесу. Тому вони (кінцеві результати) також можуть бути розглянуті у якості його ресурсів.

Ресурс інноваційної діяльності стає фактором, на використання якого в рамках інноваційного циклу, що визначає тривалість створення і дифузії інноваційного продукту, поширюються наступні обмеження:

обсяг потреби в ньому зіставимо з його наявним обсягом, що мається до природи і суспільства (у запасі);

інтенсивність використання даного фактора залежить від обсягу його запасів і від витрат на залучення фактора в інноваційний процес.

Економічна сторона інноваційного потенціалу пов'язана з діяль­ністю і взаєминами утворюючих його агентів із приводу обмежених ресурсів, що беруть участь в інноваційному процесі. Зіставлення з масштабом потреби в ньому переводить даний фактор у категорію економічного ресурсу. Подібна обмеженість породжує проблему влас­ності на ресурси інноваційної діяльності, оскільки відносини власності можна визначити як "фактично діючу в суспільстві систему виключень з доступу до матеріальних і нематеріальних ресурсів". В інноваційній діяльності усвідомлення обмеженості якого-небудь фактора спричиняє вироблення юридичних норм використання ресурсів і його джерела (з персоналізацією суб'єкта власності), юридичну кодифікацію відносин власників і використання ресурсів. Таким чином, необхідною ознакою ресурсів інноваційного потенціалу стає правова регламентація їхнього використання.

В інноваційному потенціалі взаємодія цілей і ресурсів має складний взаємозв'язок. Обсяг і структура наявних і прогнозованих ресурсів визначають кількісні параметри інноваційного потенціалу і предметний зміст інноваційної діяльності. Остання задає напрямок мобілізації і розвиток ресурсів. Отже, цілі і ресурси інноваційного потенціалу утворять нерозривну єдність інформаційних і речовинних факторів його розвитку. Безпосереднє сполучення цілей і ресурсів здійснюється в ході реалізації інноваційних потенціалів проектів соціально-економічних суб'єктів.

У процесі нагромадження і використання інноваційного потенціалу окремих суб'єктів і національної економіки ресурси виконують дві основні функції:

є матеріально-речовинною й інформаційною базою досягнення цілей плану інноваційної діяльності;

є об'єктом керування, на розвиток якого спрямована одна з цілей інноваційної діяльності.

Свідоме і цілеспрямоване керування розвитком інноваційного потенціалу суспільного виробництва в сучасних умовах припускає облік наступних основних особливостей:

ускладнення змісту, структури і динаміки ресурсної бази інноваційного розвитку економічних суб'єктів;

розширення варіантів використання ресурсів для досягнення цілей інноваційної діяльності;

підвищення ролі можливих факторів, зв'язаних з визначенням напрямку використання ресурсів, інноваційного потенціалу;

посилення функцій держави з мобілізації й ефективного використання інноваційних ресурсів;

зростаюче значення інтенсифікації використання інноваційних ресурсів і досягнень науково-технічного прогресу для забезпечення стійкого економічного зростання.

Дана позиція збігається з методологічним підходом Т. С. Хача­турона, що визначав ресурс як "продуктивну силу (здатність), що мається у наявності (кінетичну) і можливу до використання (потенційну)". Потенціал – це прихована можливість використання продуктивної сили ресурсу, він "утримується" у самому "наявному ресурсі".

У літературі з проблем потенціалу велика увага приділяється станові соціально-економічного середовища, суспільних передумов, що виражають своєрідність соціально-економічного простору, створювана різними формами використання ресурсів економічними суб'єктами, і об'єднаних у більш загальне поняття – суспільні відносини. Через систему цих відносин реалізуються корисні властивості ресурсів, здійснюється вплив зовнішніх факторів на величину потенціалу.

Швидкість проходження інновацій за стадіями єдиного циклу "наука-інновація-виробництво" у промислово розвинутій країні в сучасну епоху значною мірою визначається пануючим у ній економічним ладом.

Економічні відносини в залежності від своєї відповідності або невідповідності характерові продуктивних сил можуть або прискорити, або гальмувати їхній розвиток, у тому числі і науки як безпосередньо продуктивної сили. Від міри здатності економічних відносин впливати на продуктивні сили залежить стан науки, інновацій і виробництва.

Використання соціально-культурних ресурсів інноваційної діяльності, що надходять з негосподарських суспільних сфер (ідеологія, мораль, етніч­на, правова, політична, релігійна сфери), що відбивають, у тому чис­лі в культурних установках і орієнтаціях, нормах поводження, цін­нос­тях суб'єктів інноваційного процесу, визначає якісну різницю в способах організації інноваційної діяльності в різних національних економіках. Ці ж ресурси, розглянуті як споконвічне умов будь-якої господарської діяльності, виступають факторами, що визначають різні варіанти і, отже, різну ефективність національних способів організації інноваційної діяльності в умовах різних соціально-економічних систем.

Однак потенціал не можна розглядати тільки як просту сукупність ресурсів і можливостей їхнього використання. При організації вироб­ництва ресурси не можуть знаходитися у стані простої сукупності як їхній набір. Використання ресурсів завжди цілеорієнтовано, ресурси повинні бути певним чином організовані для реалізації потреб суспільства і суб'єктів, що хазяюють.

Отже, ресурсний потенціал повинний розглядатися як ієрархічна система організації господарських ресурсів. Необхідність характеризу­вати:

ресурсний потенціал не тільки з боку наявності ресурсів, але і з боку їхнього цільового призначення з'являється у зв'язку з розглядом його як частини більш загального поняття "інноваційний потенціал", взаємозалежного з більш складною суспільно-економічною системою ринкових відносин, що розвиваються. Реалізація інноваційного потен­ціалу в ринковому середовищі залежить не стільки від матеріально-речовинної частини ресурсів, скільки від соціально-економічних форм їхнього використання у процесі визначення цілей суб'єктів, що беруть участь в інноваційному процесі.

Ресурсний потенціал як складова інноваційного потенціалу – це сукупність ресурсів, використовуваних у визначених соціально-еконо­мічних формах для виробництва інноваційної продукції, що задовольняє суспільні потреби. Ресурсний потенціал виявляється як упорядкована система ресурсів у натурально-вартісному вираженні, використовуваних для створення матеріально-технічної бази інноваційної сфери.

Представлення про інноваційний потенціал тільки як сукупність ресурсів не враховує цільову характеристику цієї категорії, що виявля­ється в потоках інноваційної продукції, для створення якої і призначені потоки господарських ресурсів.

Усвідомлення недостатності ресурсного підходу стало поштовхом до пошуку нових дефініцій інноваційного потенціалу. Однієї з них є визначення його через аналіз "виходу" інноваційної діяльності. Цей підхід прийнято вважати результативним. Його плідно використовували у своїх працях Л. С. Бляхман, Ф. Л. Мерсон, Е. М. Торф. Інші автори (А. Г. Краюхин і Р. Е. Лещинер) комбінують ресурсний і результативний підходи, не завжди підкріплюючи свої висновки відповідним методологічним інструментарієм. У даному випадку інноваційний потенціал – це сукупність інноваційних ресурсів, наданих у вигляді продукту інноваційної діяльності у виробничій сфері.

До інноваційного потенціалу також відноситься поняття, що характеризує внутрішню можливість самої інноваційної сфери здійсню­вати цілеспрямовану діяльність з залучення конкретних господарських ресурсів, з їх раціональної переробки для формування інноваційного продукту. Аналіз внутрішньої складової інноваційного потенціалу при­пускає використання структурно-інституціонального і функціонального підходів.

Структурно-інституціональний підхід визначає структуру іннова­ційної діяльності з погляду системи інституціональних суб'єктів, що здійснюють інноваційну діяльність, а також економічні зв'язки з зов­нішніми для неї сферами – наукою і виробництвом.

Функціональний підхід виявляє тимчасові закономірності інноваційного процесу – виробництво інноваційного продукту, його обмін, розподіл, споживання і поновлення циклу інноваційного процесу.

Методологічно важливе розмежування категорій "інноваційна сфера" і "інноваційний потенціал". Інноваційна сфера – це частина системи економічних відносин із приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання нововведень, заснованих на інтеграції участі в інноваційній діяльності підприємницьких структур і держави в умовах ринкової економіки. Здатність національної економіки технологічно і комерційно використовувати науково-технічні знання характеризує інноваційний потенціал.

Інноваційна сфера – це особлива підсистема суспільного відтворення, руху капіталу, інвестованого в специфічну форму його концентрації і функціонуванні (ризиковий, венчурний), особлива інститут­ціональна єдність, що включає сукупність органом державного регулю­вання і структуроутворюючих елементів.

При аналізі інноваційної сфери акцент робиться на: специфіці руху капіталу, на тому особливому, що характеризує цю сферу як специфічну, тоді як при аналізі інноваційного потенціалу на макрорівні головним виступає його здатність до інноваційного обслуговування виробничої сфери, що забезпечує конкурентоздатність, адекватну світовим вимогам.

Інноваційний потенціал як поняття – це концептуальне відображення спеціалізованої сфери. У реальному житті інноваційний потенціал взаємодіє з зовнішніми для нього сферами, що змушує інноваційну сферу пристосовуватися до умов функціонування соціально-політичній і економічній системам національної економіки і до вимог світової ринкової системи.

На кількісну і якісну сторони інноваційного потенціалу впливають середньо- і довгохвильові коливання циклів економічного розвитку, в основі яких лежать потреби в заміні частини основного капіталу. Послідовність зміни фаз економічного циклу детермінована структурою нагромадження основного капіталу, його організаційною структурою і коливаннями середньої норми прибутку. Об'єктивною передумовою відновлення капіталу виступає окупність ресурсів, що складають попередню "економічну комбінацію". Кожна стадія економічного циклу впливає на кількісні і якісні параметри інноваційного потенціалу. У впливі споживачів на інноваційний потенціал виявляється дія фактора попиту стосовно до створення і комерціалізації нововведення. Даний фактор визначає предметну спрямованість інновацій, ступінь еконо­мічного ризику проекту, рівень його новизни та ін.

В інноваційному процесі виявляються основні економічні закони ринкової економіки: закон норми прибутку: еквівалентного обміну; попиту та пропозиції (забезпечуючий зв'язок між виробниками і споживачами), конкуренції; циклічного розвитку.

Стан інноваційного потенціалу характеризує здатність національної економіки до створення і раціонального використання накопиченого багатства, живої й упредметненої праці, їхнього оптимального сполучення у виробничому процесі. Масштаб і ступінь використання інноваційного потенціалу, темпи його росту, рівень використання дозволяють оцінити положення країни у світовому співтоваристві і визначити напрямки майбутнього економічного розвитку. Особливості економічної системи національної економіки обумовлюють характер економічних факторів, що впливають на інноваційний потенціал. Маються на увазі: державна інноваційна політика, політика кредитних установ, конкурентна стратегія мікросуб'єктів (постачальники, фінансові посередники, споживачі та ін.), зміна споживчих переваг та ін.

Баланс об'єктивно діючих зовнішніх факторів і свідомо сформо­ваного зовнішнього впливу обумовлюють соціально-економічну обстановку, що створює зовнішні спонукальні мотиви інноваційної діяльності, ство­рення й активного використання інноваційного потенціалу. Економічна система національної економіки визначає зовнішню спрямованість моти­вації суб'єктів інноваційної діяльності, можливості комерційної реалізації її результатів, крім їхніх власних внутрішніх мотивів, що мають крім економічної складової, творчої, пізнавальну та інші цілі.

Пристосування інститутів, що здійснюють інноваційну діяльність, до вимог зовнішнього для них середовища реалізується за допомогою підприємницької активності осіб що очолюють інноваційні інститути.

В умовах ринкової економіки на використання інноваційного потенціалу впливає характер конкуренції, що примушує виробників до інновацій. Однак конкуренція товаровиробників не робить серйозного впливу на темпи становлення самого потенціалу. Рівень конкуренції, визначений кількістю її учасників, коефіцієнтом еластичності виробленої продукції, концентрацією підприємницької активності у визначеній сфері, сприяє прискоренню процесів становлення інноваційного потенціалу. Розширення споживчих переваг змушує фірми впроваджувати новов­ведення, підвищувати рівень продукції, що випускається. Для іннова­ційного потенціалу кращий конкурентний ринок, оскільки монополізація ринку внаслідок патентування винаходів обмежує масштаби їхнього застосування. Використання інноваційного потенціалу залежить від конкурентної стратегії фірм-новаторів.

Масштаб формування потенціалу визначається інвестиційними можливостями суб'єктів, що хазяюють, у тих випадках, коли спосте­рігається високий капіталовміст новацій. Неприступність фінанси­вих джерел, негативна динаміка інвестиційних засобів в економіці, відсут­ність довіри до кредиторів знижує можливості використання іннова­ційного потенціалу навіть при явній ефективності нововведень для виробників.

Не застосовуючи суспільні критерії, не можна оцінити розвитку інноваційного потенціалу. Роль ринку, що інспірує, у формуванні інноваційного потенціалу пов'язана з активізацією виробників з метою поліпшення якості продукції, зниження витрат, зміни структури й асортименту виробів, що випускаються. У ринковій економіці до мотивів до освоєння нового відносяться пропозиції посередників, попит кінцевих споживачів, а також міжнародний поділ праці. На формування інноваційного потенціалу впливають кінцеві споживачі засобів вироб­ництва і предметів споживання, оскільки попит кінцевих споживачів формує попит у виробників і забезпечує фінансову базу для впровадь­ження ними нововведень.