Висновки до розділу 4:

1. З метою створення механізму державної підтримки розвитку регіональної науково-технологічної та інноваційної інфраструктури необхідно розробити положення щодо створення в Україні зон високих технологій, зокрема технополісів як найбільш комплексних рішень щодо стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності в регіонах;

2. При створенні механізму державної підтримки розвитку наукових парків та дослідницьких університетів напрямками вирішення проблем повинні бути:

• надання системи правил роботи і контроль за виконанням;

• державне замовлення на науково-технічні розробки;

• скорочення участі держави в процесі реалізації проектів;

• ретельний відбір партнерів з числа інноваційних фондів, в тому числі закордонних;

• створення і накопичення коштів у власних реінвестиційних фондах парків;

• створення потужного сегменту високотехнологічних компаній, що працюють в умовах ринку;

• постійна модернізація продукції;

• пошук компетентних фахівців, залучення їх до роботи у високотехнологічному секторі;

1. З метою розвитку наукових парків і дослідницьких університетів в Україні, як показав перший досвід їх функціонування, доцільно внести деякі зміни до чинного законодавства:

• органи державного управління, зокрема Держінвестиції, повинні мати право давати держзамовлення на науково-технічні розробки, а у державному бюджеті необхідно передбачати відповідні кошти;

• університети та організації, при яких утворюються наукові парки і які мають державну частку власності, повинні одержати право самостійно вирішувати питання оренди приміщень і обладнання для надання необхідних умов малим інноваційним підприємствам, що входять до складу наукових парків;

• Державній інноваційній фінансово-кредитній установі доцільно передбачити надання стимулюючих кредитів на впровадження проектів;

• визначити пільгові умови для тих компаній і фондів, які вкладають кошти у проекти наукових парків;

• необхідна реалізація державних програм забезпечення житлом молоді, яка працює у наукових парках і є масовим творцем інновацій;

1. Сьогодні з особливою гостротою постає необхідність забезпечити відновлення діяльності і подальший розвиток технопарків. В Україні технопарки старої моделі можуть існувати, але тільки для окремих проектів. Ці проекти повинен вибирати уряд для вирішення важливих державних завдань. Саме тому їм повинні надавати податкові й митні пільги. З держбюджету можна фінансувати тільки надзвичайно важливі проекти національного масштабу (наприклад, створення літака). В той же час, сумарні обсяги інноваційної діяльності за рахунок виконання таких проектів повинні бути не більше 10 відсотків;

2. Проведений аналіз роботи закордонних та українських технопарків дозволяє констатувати: технопарки і державна підтримка інноваційної діяльності – це нормальна світова практика підтримки розвитку і виробництва високих технологій. Але робити це потрібно на основі розумних критеріїв, а не субсидуючи прибуткові підприємства, а саме:

• слід визначити, що результатом реалізації інноваційного проекту можуть бути тільки машини і обладнання, що не мають світових аналогів;

• слід змінити й критерії, які визначають ступінь підтримки проекту: це можуть бути податкові пільги (навіть якщо вони тепер називаються субсидіями), а, наприклад, інноваційний кредит, який держава могла б зажадати повернути у разі невиконання проекту;

6. Практично в усіх українських законах, що регламентують діяльність технопарків, немає точного визначення того, що таке інновація та інноваційна продукція. Як наслідок, зовсім незрозуміло, чим інновація відрізняється від звичайної еволюції або модернізації виробництва. Інноваційні проекти повинні бути тільки п’ятого або шостого технологічних укладів. Сюди відносяться: літакобудування, космічні технології, мікроелектроніка, біотехнології і фармацевтика, нанотехнології, інформаційно-комунікаційні технології і штучний інтелект. Щоб інновації в країні працювали, потрібен закон з більш чіткою трактовкою поняття «інновація». Він повинен дозволяти працювати не тільки високотехнологічним технопаркам у визнаних науково-технічних центрах країни, але й широким масам українських інноваторів в регіонах. Крім того, при реєстрації інноваційного проекту технопарку одвічною проблемою є професіоналізм людей, що приймають рішення. Необхідно чітко формалізувати критерії, за якими приймаються рішення щодо інноваційності того чи іншого проекту;

7. Для збереження технопарків в Україні доцільно було б в короткостроковому періоді поновити такі заходи державної підтримки, як:

- звільнення від податку на прибуток;

- звільнення від податку на додану вартість;

- звільнення від сплати ввізного мита;

- звільнення від сплати ПДВ при імпорті товарів;

- кошти, отримані в іноземній валюті від реалізації продукції, не підлягають обов’язковому продажу;

- розрахунки за експортно-імпортними операціями проводяться у строк до 180 календарних днів;

- прискорена амортизація основних фондів;

8. Співробітництво технопарків з крупними комплексами не може привести до появи так званих проривних інновацій, тому що в появі таких інновацій великі підприємства не зацікавлені, бо в цьому випадку їм прийдеться повністю змінювати свій бізнес. Як наслідок, для того, щоб в країні з’являлись проривні інновації необхідно створювати технопарки нового виду, націлені на генерацію безлічі невеликих інноваційних компаній. Але для цього необхідно докорінно змінювати підходи до державної підтримки інноваційної діяльності: від податкових пільг перейти до державних інвестицій в малі інноваційні підприємства;

9. В країнах з розвиненою економікою найбільші обсяги прибутку дають інноваційні проекти, що відносяться до так званої масової інноваційної діяльності. А це потребує впровадження інших механізмів розвитку інноваційної активності, ніж технопарк (наприклад – регіональні інноваційні центри, технологічні бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій тощо);

10. Одним з основних механізмів ринкової трансформації територіально-виробничих комплексів і формування ефективних кластерів є індустріальні парки. Якісна відмінність індустріального парку від звичайної промислової зони – це наявність єдиної концепції розвитку території, що передбачає створення пулу орендарів - користувачів, що співробітничають один з одним, загальної для всіх резидентів системи автоматизованого керування, надання комунальних послуг і системи охорони й доступу. Головною відмінністю індустріального парку від соціалістичних індустріальних центрів є його принципово ринкова природа. Індустріальний парк створюється в умовах приватної власності на землю як об'єкт дохідної нерухомості, що формує пропозицію у відповідь на очікуваний попит з боку його майбутніх користувачів;

11. Для компаній, зайнятих у сфері виробництва, промислові парки цікаві можливістю оренди професійних виробничих, офісних і складських приміщень, що більш вигідніше, ніж самостійне придбання землі, проходження дозвільних процедур і наступне будівництво необхідних приміщень і комунікацій. Як наслідок, для виробників це обертається зниженням собівартості виробленої продукції. Найбільш ефективним і визнаним у світі напрямом створення нових виробництв і впровадження нових технологій є створення індустріальних парків шляхом надання інвесторам «грін філдс» - вільних площадок з необхідною інфраструктурою для прискореної реалізації проектів;

12. Світовий досвід створення індустріальних парків свідчить, що вони вигідні не тільки для територій, на яких з ряду причин відсутнє або слабко розвинене промислове виробництво, але й для тих, що інтенсивно розвиваються. Виробництва в індустріальному парку, створеному на депресивній території, можуть розраховувати на податкові "канікули" і пільги, беззворотні вкладення коштів державою з метою розвитку виробничої сфери в регіоні, залученні ресурсів і робочих рук. Регіони підвищеного економічного попиту завдяки індустріальним зонам можуть раціонально й контрольовано використовувати свою дефіцитну територію. Крім того, за кордоном сучасні промислові парки, як правило, знаходяться на території вільних економічних зон і територіях пріоритетного розвитку. Всі вони припускають створення максимально пільгового податкового й митного режимів і інші преференції, допомогти підприємству налагодити виробництво;

13. Досвід створення індустріальних парків в країнах СНД, зокрема в Росії та Казахстані, свідчить, що в умовах постійної модернізації вітчизняних підприємств, які успішно конкурують із західними, а також переваги невеликих партій замовлень, постійно виникає необхідність швидко міняти технології виробництва протягом короткого часу. Можливість просторового маневру при зміні технологічних ліній стає вирішальною перевагою. Сьогодні, наприклад в Росії, явно став переважати новий принцип організації виробництва – "розміщення технологічних ліній у максимально універсальних одноповерхових корпусах", розташованих на території бізнес-парків, що спеціалізуються на створенні й обслуговуванні якісних виробничих і складських приміщень.

14. Для створення індустріальних парків в Україні, як ефективних механізмів залучення іноземних інвестицій і створення високотехнологічних виробництв, необхідне прийняття остаточного варіанту закону про створення і розвиток індустріальних парків, який визначить специфіку привабливості промислового парку для інвесторів і буде стимулювати певні види інвестиційних надходжень до регіонів.

15. Необхідно ввести комплекс законів з управління інноваційною діяльністю і ув’язати їх з іншими діючими в Україні законодавчими актами: на прибуток, про бюджет тощо. Наприклад, одним із можливих шляхів може бути прийняття Інноваційного кодексу, де б усі питання законодавчого забезпечення, регулювання і роботи були вирішені в комплексі.

16. Необхідно прискорити розгляд у Верховній Раді України Національної програми розвитку національної інноваційної системи. На регіональному рівні надавати підтримку реалізації регіональних проектів зі створення мереж центрів трансферу технологій, елементів інноваційної інфраструктури, регіональних інноваційних систем.