3.1. Право приватної власності на землю

Суб'єктами права приватної власності на землю є громадяни та юридичні особи (ст. 80 ЗК). З урахуванням змісту ст. 81 та ін. норм ЗК, це положення слід розуміти розширено, оскільки суб'єктами права приватної власності на землю визнаються також іно­земні громадяни та особи без громадянства.

Законодавство визначає, які земельні ділянки можуть належати кожному із перерахованих суб'єктів.

Щодо громадян України обмеження по об'єктному складу земель, що можуть перебувати у їх власності, практично відсутні (див. ч. 1 ст. 81 ЗКУ).

Іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до ч. 2 ст. 81 ЗКУ, "... можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. "

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридични­ми особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності... " (ч. 1 ст. 82 ЗКУ).

Ч. 2 ст. 82 ЗКУ передбачає, що іноземні юридичні особи

"... можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних із здійсненням підпри­ ємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктівуразі придбання об'єктів нерухо­ мого майна."

П. 13 розділу X "Перехідні положення" ЗК передбачає загаль­не обмеження для всіх суб'єктів права приватної власності: "На пері­од до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успад­кування земельних ділянок за законом".

3.2. Право державної власності на землю

Специфіка права державної власності полягає насамперед у суб'єктно-об'єктному складі. Певні особливості має також порядок набуття та припинення права власності.

Суб'єктний склад. Відповідно до ст. 80 ЗКУ, суб'єктом права влас­ності на землі державної власності є держава, яка "реалізує це право через відповідні органи державної влади". "Відповідними органами державної влади" ЗКУ у ст.ст. 13,16,17,17-1 та 84 визначає (1) КМУ, (2) Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації - (3) ра­йонні і (4) обласні та Київська та Севастопольська міські державні, та (5) державні органи приватизації. Повноваження цих органів розмеж­овуються ст.ст. 118,122,129,149,150 ЗК. На період до розмежування земель державної та комунальної власності чинне законодавство (гла­ви 2,3, п. 12 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, п. 1 Розділу VIII "Прикінцеві положення" ЗУ "Про оренду землі") надає повноважен­ня із розпорядження державними землями також (6) місцевим радам і встановлює тимчасові правила щодо розподілу компетенції з розпо­рядження державними землями. Незважаючи на існування законодавства про розмежування земель, поки що в Україні розмежування зе­мель державної та комунальної власності знаходиться на підготовчій стадії (детальніше див. п. З.З.).

Специфіка об'єктного складу державної власності.

Новий ЗК відійшов від жорсткого закріплення певних категорій земель у державній власності, передбачивши лише неможливість пе­редачі певних видів земель із державної у інші форми власності (до зміни цільового призначення). Так, ч. 3 ст. 84 ЗК визначено перелік земель державної власності, які не можуть передаватись у комуналь­ну власність.

Окрім наведеного, перелік земель, що підлягають залишення у державній власності зміщено також у ЗУ "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (ст. 6). Він в основному повторює положення ч. З ст. 84 ЗКУ, але є дещо ширшим.

Також визначаються землі державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність (ч. 4 ст. 84 ЗКУ).

Мотиви закріплення певних різновидів земель у власності держа­ви зрозумілі: державна власність на земельні ділянки повинна забез­печувати реалізацію певних функцій держави (оборона тощо), в ін­ших випадках для збереження певних особливо цінних категоріій зе­мель може бути необхідно, щоб землі знаходилися у безпосередньо­му управлінні держави.