1. Обов‘язкові

• Зниження у крові рівня ТТГ, підвищення вТ4 і/або вТ3 (при субклінічному тиреотоксикозі – нормальні рівні вТ4 і вТ3).

• УЗД: дифузне збільшення ЩЗ (не є обов`язковим критерієм діагнозу), при кольоровому допплерівському картируванні – посилення кровотоку по всій ЩЗ.

• Тест толерантності до вуглеводів – може бути діабетоїдна цукрова крива, або порушення толерантності до вуглеводів або цукровий діабет.

2. Додаткові

• Підвищені стимулювальні антитіла до рецептора ТТГ (TSAb), дослідження яких проводять при можливості лабораторії.

• Підвищений титр АТПО або АМФ (не є обов’язковим критерієм діагнозу)

• У разі підозри на недостатність надниркових залоз - дослідження рівня вільного кортизолу у крові (ранком) або у добовій сечі, вміст електролітів у крові (К, Nа)

• У разі ЕОП – ознаки потовщення ретробульбарних м‘язів за даними УЗД, КТ, МРТ орбіт

Лікування:

1. Тиреостатичні препарати - тіонаміди: (мерказоліл, тіамазол, метізол, тірозол, тощо).

• Початкова доза - 0,3-0,5 мг/кг/добу - в залежності від важкості тиреотоксикозу. Доза розділяється на 2-3 прийоми. При клінічному покращенні стану (нормальний пульс, відсутність клінічних проявів тиреотоксикозу) – в середньому через 14 - 21 день – надалі кожні 10-16 днів дозу знижують на 2,5-5 мг до підтримуючої.

• Середня підтримуюча доза – 2,5-7,5 мг/добу (приблизно 50% від початкової) - 1 раз на день.

• У разі виникнення синдрому тиреотоксикозу внаслідок деструкції тиреоцитів (тиреотоксична фаза АІТ чи підгострий тиреоїдит) тиреостатичні препарати не призначаються. Проводиться симптоматичне лікування ( -адерноблокатори, седативні)

• У разі алергії на препарати тіамазолу або їх побічних ефектах – препарати літію карбонату у дозі 30-50 мг/кг/ добу

2. Бета-адреноблокатори (анапрілін, пропранолол) - перші 4 тижня, одночасно із тиреостатиками - 1-2 мг/кг/добу у 3-4 прийоми. При нормалізації пульсу – поступове зниження дози до повної відміни препарату (різке припинення прийому препарату може спричинити „синдром відміни”, з погіршенням стану).

3. При досягненні еутиреозу (в середньому через 6-8 тижнів від початку лікування) –комбінована терапія: тіонаміди (мерказоліл, тощо) 5-10 мг/добу і Л-тироксин 25-50 мкг/добу.

4. Глюкокортикоїди:

• При важкому перебігу тиреотоксикозу, поєднанні з ендокринною офтальмопатією

• При ознаках недостатності надниркових залоз (ННЗ)

• При поганих показниках аналізу крові (лейкопенії, тромбоцитопенії)

• У разі приєднання супутньої патології, на тлі стресу – для запобігання гострої ННЗ

• Призначається преднізолон коротким курсом у середній дозі 0,2-0,3 мг/кг/добу за 2-3 прийоми, з поступовим зниженням через 7-10 днів на 2,5-5 мг кожні 5-7 днів до повної відміни.

5. Додаткові методи лікування

• Санація вогнищ інфекції.

• Седативні препарати.

• Вітаміни.

• Гепатопротектори

Тривалість лікування:

2-4 роки

Моніторинг лікування:

• Кожні 4 тижня від початку лікування - контроль рівня вТ4 до досягнення його нормалізації, надалі - контроль ТТГ, що визначається високочутливим методом, 1 раз у 2-3 міс.;

• при підтримуючій терапії - контроль ТТГ 1 раз у 3 міс.;

• УЗД щитоподібної залози для оцінки динаміки об‘єму залози 1 раз у 6 міс.;

• Аналіз крові з визначенням лейкоцитів, гранулоцитів і тромбоцитів:

• 1 раз у тиждень протягом 1-го місяця тиреостатичної терапії;

• 1 раз на місяць при переході на підтримуючу терапію.

Критерії ефективності лікування:

• відсутність клінічних проявів тиреотоксикозу

• нормалізація вТ4 і ТТГ

Показання до хірургічного лікування:

• Важкі ускладнення медикаментозного лікування.

• Небажання або неможливість дотримувати режим медикаментозного лікування.

• Неефективність консервативної терапії:

  • лікування протягом 2-3 років не дозволяє усунути тиреотоксикоз;

  • рецидиви тиреотоксикозу на тлі тривалого лікування тіонамідами;

  • зоб не зменшується або продовжує збільшуватися на тлі медикаментозного лікування.

• Важкий перебіг ДТЗ у дівчинки-підлітка до 18 років

• Токсична аденома ЩЖ

Лікування неонатального тиреотоксикозу – у разі його важкого перебігу, загрожує життю дитини:

• Призначають засоби, що містять йод: розчин Люголя або 10% розчин калію йодиду по 1 краплі кожні 8 годин,

• При вираженій тахікардії –  - адерноблокатори (анапрілін 2 мг/кг у день),

• При важкому тиреотоксикозі – преднізолон 2 мг/кг у день.

• Якщо тиреотоксикоз зберігається довше 3-4 тижнів, використовують тіонаміди усередину 0,5-1,0 мг/кг за 3 прийоми.

Гіпотиреоз - клінічний синдром, спричинений тривалим, стійким дефіцитом гормонів щитоподібної залози в організмі або зниженням їхнього біологічного ефекту на тканинному рівні.

Код МКХ 10:

Е 00 - Синдром вродженої йодної недостатності

Е 02. - Субклінічний гіпотиреоз (мінімальна тиреоїдна недостатність)

Е 03.0 – Природжений гіпотиреоз з дифузним зобом

Е 03.1 - Природжений гіпотиреоз без зоба

Е 03.2 – Медикаментозний гіпотиреоз

Е 03.3 – Після інфекційний гіпотиреоз

Е 03.4 – Атрофія щитоподібної залози (набута)

Е 03.5 – Гіпотиреоїдна кома

Е 03.8 – інший уточнений гіпотиреоз

Е 03.9 – Не уточнений гіпотиреоз

Е. 89 – Після процедурний гіпотиреоз

Класифікація:

А. За рівнем ураження:

1. Первинний (тиреогенний)

2. Вторинний (гіпофізарний), третинний (гіпоталамічний)

   1. Пангіпопітуїтаризм

   2. Ізольований дефіцит ТТГ

   3. Аномалії гіпоталамо-гіпофізарної ділянки

3. Тканинний (транспортний, периферичний) – резистентність до гормонів ЩЗ; гіпотиреоз при нефротичному синдромі.

Б. 1. Вроджений:

1. аномалії розвитку щитовидної залози: дисгенезія (агенезія, гіпоплазія, дистопія, ектопія);

2. дизгормогенез: уроджені ензимопатії, що супроводжуються порушенням біосинтезу тиреоїдних гормонів; дефект рецепторів до ТТГ;

3. уроджений пангіпопітуїтаризм;

4. транзиторний;

• Ятрогенний;

• Спричинений материнськими тиреоблокуючими антитілами;

• Ідіопатичний.