Котляревський

    

    Батьком но­во­го ук­раїнсько­го письменст­ва був Іван Пет­ро­вич Кот­ля­ревський (з Пол­та­ви). Він пер­ший по­чав пи­са­ти чис­тою на­родньою ук­раїнською мо­вою; в році 1798 з'яви­ла­ся на світ йо­го „Енеїда". Се ніби ве­се­ла каз­ка віршом про те, як Еней, по збу­рен­ню Трої блу­кав по сьвіті, шу­ка­ючи собі но­вої вітчи­ни; а на ділі се ве­ли­кий об­раз жит­тя на Ук­раїні по збу­рен­ню Січи та по ска­со­ван­ню гетьман­щи­ни. Отеє жит­тя зма­лю­вав Кот­ля­ревський так жи­во та жва­во, що лю­ди не мог­ли на­чи­та­ти­ся йо­го Енеїди, а чи­та­ючи єї, при­ви­ка­ли та­кож до тої на­родньої ук­раїнської мо­ви, якою во­на на­пи­са­на і яка з тої по­ри ста­ла літе­ра­турньою мо­вою. З то­го ча­су за­чи­нається но­ва по­ра в житті Ук­раїни.

    Правда, і пе­ред Кот­ля­ревським бу­ли письмен­ни­ки, котрі обер­та­ли­ся ча­сом до рідної мо­ви, але обер­та­ли­ся во­ни до неї ду­же рідко, та й то міша­ли її з чу­жою мо­вою, російською або польською. Та­кий письмен­ник був і сла­вет­ний Гри­го­рий Ско­во­ро­да, пер­ший ук­раїнський фи­ло­соф, - тоб-то чо­ловік, що хо­че всьому най­пер­шої при­чи­ни дійти. Він скла­дав пісні і бай­ки, але міша­ною мо­вою. Він був вчи­те­лем у Харьківській Ко­легії і мав ве­ли­кий вплив на су­час­не гро­ма­дянст­во. Дя­ку­ючи йо­му та Ва­си­лю Ка­разіну, у 1850 році у сто­лиці Слобідської Ук­раїни, в Харькові, зас­но­ва­ний був універ­си­тет, кот­рий ро­биться осе­ред­ком, до яко­гось ча­су, ду­хов­но­го жит­тя Ук­раїни. Тут з'явля­ються один за дру­гим ук­раїнські діячі і письмен­ни­ки, як Пет­ро Гу­лак-Арте­мовський, Гри­горій Квітка-Осно­вя­нен­ко, відо­мий своїми оповідан­ня­ми з сільсько­го жит­тя; тут у Харькові впер­ше з'являється жур­нал, пи­са­ний ук­раїнською і російською мо­ва­ми, ви­хо­дять альма­на­хи (збірни­ки); з 1819 ро­ку по­чи­на­ються ви­дан­ня збірників ук­раїнських на­родніх дум та пісень - Цер­те­ле­ва, Лу­ка­ше­ви­ча, Мет­линсько­го; у 1818 році вий­шла пер­ша гра­ма­ти­ка ук­раїнської мо­ви (на­ука, як по ук­раїнсько­му го­во­ри­ти й пи­са­ти) Пав­ловсько­го; тут по­чи­нає свою діяльність сла­вет­ний істо­рик ук­раїнський Ми­ко­ла Кос­то­ма­ров, ав­тор опи­су війн Хмельницько­го і ба­га­то иньших творів про ми­нувшість на­шо­го на­ро­да.

    Тим ча­сом ся, так зва­на до­ба сла­вянсько­го відрод­жен­ня, у 1820-1830 ро­ках за­хо­пи­ла й Га­ли­чи­ну. Там ще у 1784 р. імпе­ра­тор Йо­сиф II зас­ну­вав у Львові універ­си­тет і виз­на­че­но бу­ло кілька про­фе­сорів, щоб во­ни ук­раїнською мо­вою вик­ла­да­ли на­уку. Не­за­ба­ром і в Австрії зно­ву пе­реміни­ло­ся на гірше: па­ни зно­ву взя­ли ве­ли­ку си­лу і поніве­чи­ли усе доб­ре, що ро­би­ло­ся за-для се­лян.

    

Шашкевич

    

    Але-ж че­рез який час у Львівській Се­ми­нарії скла­ло­ся по­тай­не то­ва­рист­во, з Маркіяном Шаш­ке­ви­чем, Яко­вом Го­ло­вацьким та Іва­ном Ва­ги­ле­ви­чем на чолі, і во­но пок­ла­ло собі бо­ро­ти­ся про­ти спольщен­ня Га­ли­чи­ни, а для то­го за­ду­ма­ли во­ни ви­да­ва­ти книж­ки, дру­ко­вані на­родньою ук­раїнською мо­вою. Пер­ша книж­ка, кот­ру ви­да­ли во­ни у 1837 році, зва­ла­ся „Ру­сал­ка Дністро­ва". Не­за­ба­ром власті її за­бо­ро­ни­ли, де ко­го з членів то­го гурт­ка за­су­ди­ли у тюр­му і гурт той по­роз­го­ни­ли. Але після 1848 ро­ку зас­туп­ни­ки Ук­раїнської люд­нос­ти зібра­ли „Го­лов­ну Руську* (Українську) ра­ду", кот­ра ста­ла на сто­рожі прав сво­го на­ро­ду і ве­ла зав­зя­ту бо­ротьбу за йо­го са­мостійність. [* У Га­ли­чині ужи­ва­ють сло­во „Руський” замість сло­ва „Українець”, Га­ли­ча­не зо­вуть се­бе Ру­си­на­ми і Руськи­ми, так як і наші Ук­раїнці час­то звуть се­бе Руськи­ми.]

    В той час про­яви­ло­ся пер­ше ви­дан­ня (1840 ро­ку) „Коб­за­ря" Та­ра­са Шев­чен­ка - най­більшо­го на­шо­го по­ета.