біологічними чи хімічними методами на діючих речовинах. Для кожного препарату потрібен індивідуальний підхід у технологіях.

Експертиза рослинної сировини і продуктів її перероблення.

Лікарську сировину характеризують за зовнішніми ознаками, мікроскопіюють цілу, різану та подрібнену сировину. При розгляді мікропрепарату листа звертають увагу на такі діагностичні ознаки: будову епідермісу, характер трихом, наявність і форму кристалічних включень, механічної тканини, секреторних каналів тощо. Проводять гістохімічні реакції. У вивільненнях з рослинної сировини проводять якісні реакції. У сировині визначають також такі числові показники: вміст діючих речовин, біологічну активність, вологість, вміст золи загальної і нерозчинної в10%-ому розчині хлористоводневої кислоти, подрібненість і вміст домішок.

Настоянки. Екстракти.

Настоянками називають рідкі спиртові, спиртово-водні спиртово-ефірні витяжки фармакологічно активних речовин з лікарської рослинної сировини, що отримують без нагрівання і видалення екстрагента. Настоянки – найстаріша група спиртових витяжок, які з’явилися після відкриття методів одержання етанолу (ХІV ст). Ступінь подрібнення лікарської рослинної сировини повинен бути зазначений в окремих статтях.

Настоянки виготовляють способами настоювання(мацерації), витіснення (перколяції) або шляхом розчинення екстрактів. При виготовлення настоянок з однієї вагової частини лікарської рослинної сировини одержують5 об’ємних частин готового продукту, з сильнодіючої сировини – 10 частин, якщо немає інших вказівок в окремих статтях.

Методи випробувань. В настоянках визначають: вміст діючих речовин згідно методик, які вказані в окремих статтях; вміст спирту (ДФУ 1.1, с.76) або густину (ГФ ХІ, вип. 1, с. 24), сухий залишок і важкі метали.

Визначення сухого залишку. 5 мл настоянки поміщають у зважений бокс, випарюють на водяній бані до сухого залишку і сушать2 год при 102,5±2,5°С, потім охолоджують в ексикаторі протягом 30 хв і зважують.

Визначення важких металів. 5 мл настоянки випарюють до сухого залишку, додають 1 мл концентрованої сірчаної кислоти, обережно спалюють. Одержаний залишок обробляють при нагріванні5 мл насиченого розчину амонію ацетату, фільтрують через беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат водою до об’єму 100 мл. 10 мл одержаного розчину повинні витримувати випробування на важкі метали (не більше 0,001%) (ГФ ХІ, вип. 1, с. 165).

Екстракти являють собою концентровані витяжки із лікарської рослинної сировини. Залежно від використовуваного екстрагента розрізняють екстракти водні, спиртові, ефірні, масляні. За консистенцією екстракти поділяють на рідкі, густі (в’язкі маси з вмістом вологи не більше25 %) та сухі екстракти (сипкі маси з вмістом вологи не більше 5%). Особливою групою екстрактів є екстрак- ти-концентрати, які слугують для прискорення виготовлення у аптеках настоянок і відварів. Розрізняють як рідкі, так і сухі.

41

Для екстрагування лікарської речовини використовують воду, етиловий спирт різної концентрації та інші екстрагенти, інколи з додаванням кислот, лугів, гліцерину, хлороформу тощо.

Одержані рідкі вивільнення відстоюють за температури не вище10ºС (до одержання прозорої рідини) не менше 2 діб і фільтрують. Вивільнення для густих і сухих екстрактів звільняють від баластних речовин шляхом осадження спиртом, застосуванням адсорбентів, кип’ятінням та іншими способами з наступним фільтруванням. Очищені вивільнення згущують випарюванням під вакуумом до належної консистенції (густі екстракти). Сухі екстракти одержують висушуванням густих екстрактів чи безпосередньо із очищеної витяжки з використанням методів, що забезпечують максимальне збереження діючих речовин.

Методи випробувань. Визначають вміст діючих речовин згідно методик, які вказані в окремих статтях і важкі метали.

Крім того, в рідких екстрактах визначають вміст спирту(ДФУ 1.1, с.76) або густину (ГФ ХІ, вип. 1, с. 24) і сухий залишок.

Визначення важких металів. До 1 мл рідкого екстракту або 1 г густого або сухого екстракту додають1 мл концентрованої сірчаної кислоти, обережно спалюють. Одержаний залишок обробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину амонію ацетату, фільтрують через беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат водою до об’єму200 мл; 10 мл одержаного розчину повинні витримувати випробування на важкі метали(не більше 0,01% в препараті) (ГФ ХІ, вип. 1, с. 165).

Визначення сухого залишку. 5 мл рідкого екстракту поміщають у попередньо відтарований бокс, випарюють на водяній бані до сухого залишку і сушать 3 год при 102,5±2,5°С, потім охолоджують в ексикаторі 30 хв і зважують.

Визначення вологи. Близько 0,5 г препарату (точна наважка) сушать в сушильній шафі при 102,5±2,5°С протягом 5 год, потім охолоджують в ексикаторі протягом 30 хв і зважують.

Теоретичні основи екстрагування.

Основу виробництва екстракційних препаратів складають процеси екстракції. У фармації вони широко використовуються при одержанні препаратів із лікарської рослинної сировини (настоянки, екстракти рідкі, густі та сухі, екст- ракти-концентрати, новогаленові препарати, витяжки зі свіжих рослин тощо) та із сировини тваринного походження (препарати гормонів, ферментів і препарати неспецифічної дії – пантокрин, вітогепат тощо). Процес екстракції із сирих та сухих рослин відрізняється: із сирих – відкриття пор і вимивання клітинного соку, із сухих – діаліз через клітинну стінку.

Розрізняють екстрагування в системі тверде тіло-рідина і в системі рідинарідина. Найбільшого поширення у виробництві набуло екстрагування в системі тверде тіло – рідина, де тверде тіло – лікарська рослинна сировина або сировина тваринного походження, а рідина – екстрагент.

Проникненню екстрагента у капіляри заважає повітря. Тому для інтенсифікації цього процесу бажано проводити вакуумізацію сировини, подачу екстрагента під тиском чи заміщення кисню на легкорозчинний газ. Для полегшення

42

проникності можливо додавати ПАР (знижують поверхневий натяг на межі розподілу фаз, покращують змочуваність).

Для полярних речовин екстрагентом є вода, метанол, гліцерин; для неполярних – оцтова кислота, хлороформ, ефір етиловий та інші органічні розчинники. Найчастіше як екстрагент застосовують етанол– малополярний розчинник, який при змішуванні з водою дає розчини різного ступеня полярності, що дозволяє використовувати його для вибіркового екстрагування різних біологічно активних речовин. Крім етанолу, з малополярних розчинників застосовують ацетон, пропаном, бутанол.

Вимоги до екстрагентів.

Екстрагент у процесі екстракції БАР відіграє дуже важливу роль. Він повинен володіти здатністю проникати через стінки клітини, вибірково розчиняти в середині клітини біологічно активні речовини, після чого останнім необхідно пройти через різні тверді оболонки та вивільнитися за межі рослинного матеріалу. До екстрагентів пред’являють певні вимоги, виходячи із специфічних особливостей фармацевтичного виробництва. Екстрагент повинен володіти:

·вибірковістю, тобто максимально розчиняти лікарські речовини, і мінімально – баластні речовини;

·високою змочувальною здатністю, яка забезпечувала б добре проникнення його через пори матеріалу та стінки клітин;

·здатністю перешкоджати розвитку сторонньої мікрофлори;

·леткістю, можливо низькою температурою кипіння, легкою регенерує-

містю;

·мінімальною токсичністю та вогненебезпечністю;

·доступною вартістю.

Із двох рівноцінних екстрагентів вибирають менш вогненебезпечний, доступний за ціною, фармакологічно менш шкідливий тощо. Якщо екстрагент не відповідає певним вимогам, то застосовують суміші, наприклад, підкислену воду, спирт з водою, ефір зі спиртом.

Досить часто в якості екстрагенту використовуютьводу, яка має наступні переваги:

·добре проникає через клітинні оболонки, не просочені гідрофобними речовинами;

·краще розчиняє і витягує більше речовин, порівняно з іншими екстраген-

тами;

·фармакологічно ідентична;

·широко розповсюджена;

·негорюча та вибухобезпечна;

·доступна за вартістю.

Однак, як екстрагент, вода має цілий ряд недоліків:

·не розчиняє і не екстрагує гідрофобні речовини;

·не володіє антисептичними властивостями, внаслідок чого у водних витяжках можуть розвиватися мікроорганізми, які спричиняють псування одержуваної витяжки;

43

·за рахунок води відбувається гідролітичне розщеплення багатьох речовин, особливо при підвищеній температурі;

·у водному середовищі ферменти можуть розщеплювати лікарські речовини тощо.

Етиловий спирт – екстрагент, який найчастіше використовується після води. Спирт має більш широкий діапазон екстрагування БАР, ніж вода, причому його витягуюча здатність залежить від концентрації. При екстрагуванні етанолом у концентрації не менше70% отримують витяжки, які не містять біополімерів (білки, пектини).

Спирт як екстрагент має такі властивості:

·є добрим розчинником багатьох сполук, які не екстрагуються водою (наприклад, жири, алкалоїди, хлорофіл, глікозиди, ефірні олії, смоли тощо);

·має антисептичні властивості;

·чим міцніший спирт, тим менш можливі гідролітичні процеси в його середовищі;

·інактивує ферменти;

·достатньо леткий, тому спиртові витяжки легко згущуються і висушуються до порошкоподібних речовин. Для збереження термолабільних речовин випарювання і сушіння проводять під вакуумом;

·значно важче, ніж вода, проникає через клітинні стінки, віднімаючи воду

убілків, перетворюючи їх в осади, і, тим самим, погіршує дифузію. Чим нижча концентрація спирту, тим легше він проникає всередину клітин;

·фармакологічно неіндиферентний;

·горючий та вибухонебезпечний

Ацетон – застосовують як екстрагент для алкалоїдів, смол, масел. З водою та органічними розчинниками змішується у всіх співвідношеннях.

Етиловий ефір. Етилацетат в суміші з етанолом в відношенні9:1 використовують при рідинній екстракції флавоноїдів у виробництві флавіну.

Хлороформ – є гарним розчинником для багатьох лікарських речовин: алкалоїдів, глікозидів, масел.

Метанол – використовують при екстрагуванні кумаринів. Для розділення суміші глікозидів використовують суміш метанолу та води.

Рослинні олії – використовують масла холодного пресування, які добре відстоялися. Жирні олії, як екстрагенти володіють вібірковою здатністю.

Основні фактори, що впливають на повноту та швидкість екстрагу-

вання. На повноту та швидкість екстрагування впливають такі основні фактори:

·гідродинамічні умови (коефіцієнт масопередачі, перемішування);

·поверхня розділу фаз(подрібнення: переваги – чим дрібніше, тим краще; але при тонкому подрібненні виникають явища ослизнення, залежування, що заважає проникненню екстрагента)

·тривалість;

·вміст вологи;

·вміст діючих і екстрактивних речовин;

44

·пористість матеріалу;

·в’язкість екстрагента (ефірні масла нагрівають);

·порозність – величина пустот між шматочками подрібненого матеріа-

лу;

·температура екстрагування;

·здатність сировини до набрякання;

·коефіцієнт дифузії і вимивання.

Підготовка сировини та екстрагента. Методи екстрагування рослинної сировини.

Для одержання екстрактів можуть використовуватися різні методи: мацерація (настоювання), перколяція (витіснення), реперколяція, протиточна і циркуляційна екстракція.

Методи екстрагування:

·мацерація (вимочування) – це статичний метод, екстракція іде протягом 7 діб з періодичним перемішуванням. Даний метод малоефективний. Існує також ремацерація – загальну кількість екстрагенту ділять на 3 – 4 частини і послідовно настоюють сировину з першою частиною екстрагента, потім з другою, третьою і четвертою.

·перколяція (проціджування) – проціджування екстрагента через рослинний матеріал. Сировина нерухома, а екстрагент пропускається з певною швидкістю. Перколяція проходить у три стадії: намочування, настоювання і проціджування.

Намочування відбувається не в перколяторі. Для намочування використовують від 50 до 100% екстрагента по відношенню до маси сировини. Після перемішування сировину залишають на 4 – 5 год в закритій ємності.

При отриманні настоянок в промисловості з ціллю максимальної інтенсифікації екстрагування в процес перколяції вносять зміни.

·протитечійне екстрагування – у батареї, коли нерухома сировина знаходиться у дифузорах з протитоком сировини та екстрагента.

·циркуляційне екстрагування – це багаторазове екстрагування однією і тією ж порцією леткого екстрагента. Цикл замкнений.

Інтенсивні методи екстрагування:

1. екстракція у турбулентному потоці із застосуванням вібрацій та пульса-

цій;

2. екстрагування ультразвуком; 3. вихрова (турбо) екстракція – перемішування, подрібнення, і екстракція

одночасно. Процес іде декілька секунд; 4. екстрагування в роторно-пульсаційних апаратах;

5. екстрагування з електричними розрядами;

6. екстрагування зрідженим СО2 чи іншим газом; 7. екстрагування із застосуванням електроплазмолізу (для свіжої сировини)

іелектродіалізу (для сухої сировини).

45

Розведення етанолу.

Для приготування настоянок та екстрактів використовують розчини етанолу різної концентрації. Необхідно вміти готувати розчини виходячи, наприклад, з 95° етанолу.

Приклад розрахунку. Необхідно приготувати з 95% етанолу 50 мл етанолу концентрацією 70%. Об’єм 95% етанолу, V1, можна розрахувати за формулою:

V1 = V2 ´ C2 C1

де V2 – об’єм етанолу необхідної концентрації, мл; С1 та С2 – відповідно концентрації міцного етанолу (95%) і необхідна концентрація етанолу, %.

Масу 95% етанолу можна розрахувати, виходячи з його густини: 0,8114 г/мл×36,8 мл = 29,86 г. Об’єм води очищеної за різницею об’ємів не розраховують (явище контракції). Тому необхідний об’єм 70% етанолу одержують у мірному посуді, доводячи об’єм етанолу водою очищеною до 50 мл. Для розрахунку об’єму води можна використовувати алкоголеметричну таблицю №2 – 5 ГФ ХІ. В алкоголеметричній таблиці №3 (Ч І, с.318) вказано, який об’єм води очищеної необхідно долити до 1000 мл спирту, що розводиться (при 20°С), для одержання необхідної концентрації спирту. Для одержання 70% етанолу відповідно до співвідношення:

1000 мл етанолу – 391 мл води З8,8 мл етанолу – Х,

необхідно води очищеної: Х = 36,8 ´391 = 14,4мл

1000

Таблицями ГФ ХІ №2 (Ч І, с.315 – 317), №4 (Ч І, с.319) та №5 (Ч І, с.320 – 321) зручно користуватися для розрахунків об’ємів концентрованого розчину етанолу та води очищеної одночасно.

Для одержання 70% етанолу розведенням 95% необхідно скористатися таблицею №4, в якій вказані об’єми концентрованого етанолу (включно до концентрації 95%) та води очищеної, які необхідно змішати для одержання 1000 мл етанолу необхідної концентрації:

Таким чином, щоб одержати 70% етанол, до 737 мл 95% етанолу необхідно долити 288 мл води очищеної, а до 36,8 мл – 14,4 мл води.

Таблицю №5 використовують при розведенні вихідного етанолу більш високої концентрації (>95%).

46

Завдання на виконання

1. Провести аналіз сировини за ГФ ХІ(якісні реакції): кора дуба (с. 233 – 234), квітки деревію (с. 244 – 245), квіти липи (с. 249 – 250), листя подорожника

(с. 264 – 266), листя толокнянки (с. 275 – 276), листя брусниці (с. 278 – 279),

трава череди (с. 305 – 307), трава звіробою (с. 323 – 325), коріння кульбаби (с. 356 – 357), коріння дев’ясилу (с. 361 – 362).

Кора дуба. Якісні реакції. При змочуванні внутрішньої поверхні кори краплиною розчину залізоамонійного галуна спостерігають чорно-синє забарвлення. Подрібнену кору в кількості 0,1 г прокип’ятити у термостійкій колбі з 10 мл води протягом 2 – 3 хв, охолодити і профільтрувати крізь паперовий фільтр. До 1 мл фільтрату додати 2 – 3 краплини залізо амонійного галуна: спостерігають чорно-синє забарвлення, що свідчить про наявність дубильних речовин. Результати спостережень занотувати у протокол.

Квіти деревію. Якісні реакції. Сировину в кількості 1 г вміщують у конічну колбу об’ємом 50 мл, додають 20 мл 50% спирту і нагрівають на водяній бані при температурі 60°С протягом 15 хв. Потім витяжку охолоджують до кімнатної температури, фільтрують крізь паперовий фільтр і упарюють до1 мл. До одержаної витяжки додають 1 мл 95% спирту, 0,1 г порошку магнію та1 мл концентрованої хлористоводневої кислоти. Поступово з’являється червоне забарвлення (флавоноїди). Результати спостережень занотувати у протокол.

Квіти липи. Якісні реакції. При намочуванні подрібненої сировини водою через 3 – 5 хв часточки сировини вкриваються слизом. При намочуванні подрібненої сировини 5%-им розчином аміаку з’являється інтенсивне жовте забарвлення (флавоноїди). Результати спостережень занотувати у протокол.

Листя подорожника. Якісні реакції. Аналітичну пробу сировини подрібнюють до розмірів часточок, які проходять крізь сито з отворами 2 мм. Близько 2 г (точна наважка) подрібненої сировини вміщують у колбу на50 мл додають 35 мл води і кип’ятять при постійному перемішуванні протягом20 хв. Одержаний екстракт центрифугують при5000 об/хв протягом 10 хв. Водну витяжку вміщують у мірну колбу на 50 мл і доводять об’єм розчину водою до мітки (розчин А).

До 10 мл розчину А додають 30 мл 95% спирту і перемішують; з’являються пластівцеподібні згустки, які випадають в осад (полісахариди). Результати спостережень занотувати у протокол.

Листя толокнянки. Якісні реакції. Аналітичну пробу сировини подрібнюють до розмірів часточок, які проходять крізь сито з отворами1 мм. Подрібнену сировину в кількості 0,5 г кип’ятять з 10 мл води протягом 2 – 3 хв і фільтрують крізь паперовий фільтр. До 2 – 3 мл фільтрату (у фарфоровій чашці) додають 2 – 3 краплини залізоамонійного галуна; з’являється чорно-синє забарвлення і осад (дубильні речовини).

До 1 мл фільтрату додають невеликий кристалик сульфату закисного заліза; з’являється червоно-фіолетове, потім темно-фіолетове забарвлення і, потім, темно-фіолетовий осад (арбутин). Результати спостережень занотувати у протокол.

47

Листя брусниці. Якісні реакції. Аналітичну пробу сировини подрібнюють до розмірів частинок, які проходять крізь сито з отворами 1 мм. Подрібнену сировину в кількості 0,5 г кип’ятять з 10 мл води протягом 2 – 3 хв і фільтрують крізь паперовий фільтр. До 2 – 3 мл фільтрату (у фарфоровій чашці) додають 2

– 3 краплини залізоамонійного галуна; з’являється чорно-зеленувате забарвлення (дубильні речовини). Результати спостережень занотувати у протокол.

Трава череди. Якісні реакції. Аналітичну пробу сировини подрібнюють до розмірів частинок, які проходять крізь сито з отворами0,5 мм. Близько 2 г (точна наважка) подрібненої сировини вміщують у колбу на50 мл додають 35 мл води і кип’ятять при постійному перемішуванні протягом20 хв. Одержаний екстракт центрифугують при 5000 об/хв протягом 10 хв. Водну витяжку вміщують у мірну колбу на 50 мл і доводять об’єм розчину водою до мітки (розчин А).

До 10 мл розчину А додають 30 мл 95% спирту і перемішують; з’являються пластівцевоподібні згустки, які випадають в осад(полісахариди). Результати спостережень занотувати у протокол.

Трава звіробою. Якісні реакції. Аналітичну пробу сировини подрібнюють до розмірів часточок, які проходять крізь сито з отворами 1 мм. Близько 1 г (точна наважка) подрібненої сировини вміщують в колбу на50 мл додають 10 мл 50% спирту, кип’ятять при постійному перемішуванні протягом20 хв і фільтрують крізь паперовий фільтр. Спиртову витяжку вміщують у мірну колбу на 25 мл і доводять об’єм розчину 50% спиртом до мітки (розчин А).

До 1 мл розчину А додають 2 мл 2%-ого розчину алюмінію хлориду в 95% спирті та 7 мл 95% спирту; розчин забарвлюється в зеленувато-жовтий колір (флавоноїди). Результати спостережень занотувати у протокол.

Коріння кульбаби. Якісні реакції. При нанесенні розчину йоду на коркову частину кореня або порошок не повинно спостерігатися синього забарвлення (відсутність крохмалю).

Зіскрібок кореня або порошок при додаванні2 – 3 краплин 20%-ого спиртового розчину α-нафтолу і2 – 3 краплин концентрованої сірчаної кислоти забарвлюється у фіолетово-рожевий колір(інулін). Результати спостережень занотувати у протокол.

Коріння дев’ясилу. Якісні реакції. При нанесенні розчину йоду на поперечний переріз кореня не повинно спостерігатися синього забарвлення(відсутність крохмалю).

При нанесенні на поперечний переріз2 – 3 краплин 20% спиртового розчину α-нафтолу і 1 краплини концентрованої сірчаної кислоти повинно спостерігатися червоно-фіолетове або помаранчево-червоне забарвлення(інулін). Результати спостережень занотувати у протокол.

2.Навести у протоколі загальну характеристику лікарської рослинної сировини (залежно від завдання викладача).

3.Приготувати настоянки лікарських трав(валеріани, полину, красавки, м’яти перцевої, звіробою тощо). Об’єм спиртової витяжки повинен складати 50 мл.

48

4. Розрахувати необхідну кількість екстрагента відповідно до заданої концентрації екстракту.

Розрахунок залежить від способу приготування екстракту. При перколяції беруть 7 – 9 кратну кількість екстрагенту по відношенню до сировини. При інших способах приготування екстрактів кількість екстрагента визначають з урахуванням коефіцієнта поглинання.

Приклад розрахунку. Приготувати 180 мл спиртової настоянки валеріани. Розрахувати кількість екстрагенту (70% етанолу), необхідну для приготування 180 мл настоянки (співвідношення сировини:екстрагенту – 1:30).

Для виготовлення 180 мл настоянки необхідно взяти 6 г (30/180) стандартної сировини та 180мл спирту етилового 70%. Для приготування 180 мл 70% етанолу з 96% етанолу останнього необхідно:

V1 = V2 ´ C2 = 180 ´ 70 = 131,25мл C1 96

131,25 мл 96% етанолу в мірному циліндрі розбавляють дистильованою водою до об’єму 180 мл. Перевіряють концентрацію етанолу.

При розрахунку об’єму екстрагента(V) необхідно враховувати, що лікарська рослинна сировина поглинає деякий об’єм екстрагента, який утримується в сировині і після його віджимання. Цей об’єм характеризується величиною коефіцієнта поглинання сировини(КП), який показує об’єм екстрагента, мл, що утримує 1 г сировини після екстрагування в стандартних умовах. Значення КП представлені в ГФ ХІ і табл. 4.1. Наприклад, для трави валеріани КП = 2,9 мл/г, відповідно, 6 г (Mc) сировини утримає після екстрагування екстрагенту 6 × 2,9 = 17,4 мл.

49

Таким чином, об’єм екстрагента розраховують за формулою:

Vе =V + (Мс ´ КП) =180+ 6 ´2,9 =197,4мл

5.Здійснити екстрагування рослинного матеріалу способами мацерації чи перколяції.

Зважують подрібнений рослинний матеріал(залежно від завдання викладача), поміщають у колбу зі шліфом об’ємом100 мл, заливають етанолом, об’єм якого попередньо розраховано. Контролюють рівень етанолу над сировиною. Колбу закривають пробкою і проводять настоювання протягом7 діб у темному місці (до наступного заняття). Через 7 діб колби ставлять на качалку на 1 год, одержаний екстракт фільтрують крізь паперовий фільтр, після чого проводять контроль якості готових настоянок.

6.Накреслити схему технологічного процесу отримання настоянок (за варіантами).

7.Оформити протокол заняття, зробити висновки до лабораторної роботи.

Контрольні запитання

1.Що являють собою настоянки?

2.Які існують способи виготовлення настоянок?

3.Яким чином проводять очищення отриманих настоянок?

4.За якими показниками проводять стандартизацію настоянок?

5.В чому полягає суть способу мацерації?

6.Поясніть умови зберігання настоянок.

7.Розрахуйте необхідну кількість сировини та екстрагента для одержання 100 мл настоянки м’яти перцевої.

8.Розрахуйте об’єм етанолу 96°, що необхідний для одержання500 мл настоянки полину.

9.Скільки настоянки можна одержати з1 кг трави деревію, 1 кг трави звіробою?

10.Приведіть приклади настоянок для зовнішнього та внутрішнього - за стосування.

11.Хіміко-фамацевтичне підприємство одержало зі складу200 л 96° етанолу. Використано 150 л 70° етанолу та 70 л 50° етанолу. Визначити залишок етанолу.

12.Як розвести етанол за масою та об’ємом?

13.Визначити концентрацію етанолу за показами скляного спиртометра 95° та 70° при 20ºС; 78° при 25ºС; за показами металевого спиртометра101,4°

при 16ºС та 93,8° при 0ºС.

14.Скільки потрібно взяти 96° етанолу і води, щоб приготувати 2 кг 70°

етанолу?

15.Охарактеризуйте екстракти як лікарський засіб.

16.Наведіть класифікацію екстрактів.

17.За якими показниками стандартизують екстракти?

18.Які новогаленові препарати Вам відомі, які діючі речовини вони міс-

тять?

50

Лабораторна робота № 5

ЕКСТРАКЦІЙНІ ПРЕПАРАТИ (ЗАКІНЧЕННЯ). ПРЕПАРАТИ ІНДИВІДУАЛЬНИХ РЕЧОВИН РОСЛИННОЇ ЛІКАРСЬКОЇ

СИРОВИНИ. ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНОПРЕПАРАТІВ

(4 год)

Мета роботи: ознайомитися з технологічними особливостями виготовлення препаратів індивідуальних речовин, навчитися визначати концентрації спирту та важких металів у готових настоянках, опанувати методи визначення діючих речовин у настоянках власного приготування та промислового виробництва.

Матеріали та обладнання: готові настоянки заводського виробництва, 4%-ий розчин оцтової кислоти, розчин натрію сульфіду, 5%-ий розчин соляної кислоти, реактив Майєра, 1%- та 5%-ий розчин пікринової кислоти, 3%-ий розчин кремневольфрамової кислоти, 10%-ий розчин NaOH, концентрована сірчана кислота, β-нафтол, 3%-ий водний розчин заліза окисного хлориду, 1%-ий розчин желатину, 10%-ий розчин хлориду натрію, 50º, 95º етиловий спирт, порошок магнію, концентрована хлористоводнева кислота, мірні колби об’ємом 1 дм3, мірні колби об’ємом 100 см3, колби об’ємом 50 см3, водяна баня, пробірки, штативи, пробіркоутримувачі, піпетки, паперові фільтри.

Загальні відомості Класифікація препаратів індивідуальних речовин рослинної лікарсь-

кої сировини. Препарати індивідуальних речовин – це максимально очищені екстракційні препарати, які містять індивідуальні речовини: серцеві глікозиди, алкалоїди, флавоноїди, слизисті водорозчинні полісахариди та інші.

Одержують препарати індивідуальних речовин за наступними технологічними стадіями:

-підготовка рослинного матеріалу;

-підготовка екстрагента або суміші екстрагентів;

-отримання витяжки;

-концентрування;

-очищення витяжки;

-одержання технічного продукту;

-стандартизація;

-упакування, маркування та фасування готового продукту.

Наведені стадії аналогічні й для виробництва новогаленових препаратів. Процес отримання індивідуальних речовин ускладнюється на стадіях їх виділення і очищення. При одержанні максимально очищених препаратів застосовують наступні методи: осадження діючих або супутніх речовин із застосуванням органічних розчинників, очищення в системі рідина-рідина, абсорбційна хроматографія (для очищення та розділення сердечних глікозидів, флавоноїдів, кумаринів, та ін.), іонообмінна хроматографія (для очищення витяжок, які міс-

51

тять алкалоїди: фенольні сполуки, ферменти, антибіотики, вітаміни), кристалізація. Початково індивідуальні речовини одержують, застосовуючи екстракційну технологію, яка основана на використанні екстрагентів, які між собою не змішуються.

Рослинні біологічно активні речовини:

1. Алкалоїди – органічні азотвмісні сполуки рослинного походження, також є продуктом життєдіяльності грибів та деяких нищих тварин(молюски, жаби). «Алкалоїди» (в перекладі – «подібні до луг») – отримали таку назву через лужну реакцію водних розчинів перших ізольованих представників. Майже всі алкалоїди володіють високою біологічною активністю, що обумовлено їх захисною функцією в рослинах.

Так як за хімічною природою алкалоїди є основами, то в клітинах рослин вони утворюють солі з органічними кислотами(винною, лимонною, яблучною, мурашиною, щавлевою, оцтовою, молочною, янтарною та ін.), а при переведенні в лікарську речовину – з тими кислотами, які забезпечують добру кристалізацію та розчинність у воді. Група алкалоїдів найчастіше застосовується при виготовленні лікарських засобів.

За хімічною будовою алкалоїди поділяють на похідні: піридину, піролідину, хіноліну, індолу й пурину. В молекулі алкалоїдів, як правило, наявні різноманітні гетероцикли. Наприклад, алкалоїди кофеїн, теобромін містять біциклічну систему, яка складається з двох конденсованих кілець– піримідинового та імідазольного. Алкалоїди морфін, кодеїн є похідними фенантренізохіноліну тощо.

За своїми фізичними властивостями більшість алкалоїдів – це тверді безбарвні кристалічні речовини, без запаху, гіркі на смак. Невелика кількість алкалоїдів у вигляді основ за кімнатної температури є рідинами і мають виражений неприємний запах (нікотин, коніїн, анабазин). Більшість алкалоїдів оптично активні, причому переважно обертають площину поляризації вліво.

Алкалоїди-основи малорозчинні або зовсім нерозчинні у воді, але добре розчиняються в органічних розчинниках та їдких лугах. Солі алкалоїдів, за деяким виключенням, зазвичай добре розчинні у воді та мало або зовсім нерозчинні в органічних розчинниках. Виключення складає етиловий спирт, який розчиняє більшість солей алкалоїдів, особливо при нагріванні. Деякі основи алкалоїдів порівняно добре розчинні у воді: кофеїн, нікотин, анабазин, пілокарпін, ефедрин тощо. В той же час відомі солі алкалоїдів, які або зовсім не розчиняються або важкорозчинні у воді, наприклад азотнокислі солі гарміну або тропококаїну.

Лікарські рослини і сировина, що містять алкалоїди з азотом бічного ланцюга: ефедра хвощева; містять алкалоїди з піролідиновими і піперідиновими кільцями (похідні тропану): беладона звичайна, блекота чорна, дурман звичайний; містять алкалоїди – похідні хінолізидину: термопсис ланцетний; містять алкалоїди – похідні ізохіноліну: чистотіл великий, мачок жовтий, мак снодійний; містять алкалоїди – похідні індолу: раувольфія зміїна, барвінок малий, катарантус рожевий; містять стероїдні алкалоїди (глікоалкалоїди): чемериця Лобеля.

52

Кількість алкалоїдів та їхній склад неоднакові не тільки в різних видах рослин, а й у різних частинах тих самих рослин. Найбільше їх у плодах, листі та корінні рослин – від слідів до 2 – 3%, а в корі хінного дерева навіть до16%. В одній і тій самій рослині, як правило, міститься кілька різних алкалоїдів. Крім того, вміст алкалоїдів залежить від пори року та природних умов місцевості (складу ґрунту, вологості, клімату і т. ін.). Найбагатші на алкалоїди рослини родини макових, метеликових, жовтецевих, пасльонових.

Алкалоїди – надзвичайно фізіологічно активні речовини, дія їх на організм людини дуже складна й багатогранна. Наприклад, алкалоїд хелідонін, який міститься в чистотілі звичайному, розслаблює гладенькі м’язи кровоносних судин, знижуючи артеріальний тиск. Інші алкалоїди чистотілу – гемохелідонін і метоксихелідонін – впливають на обмін речовин та поділ клітин, завдяки чому перешкоджають росту й розвитку пухлин, тобто є антимітозними засобами. Алкалоїд тирамін, виділений з омели білої і грициків, навпаки, викликає звуження судин і підвищення артеріального тиску. Атропін, екстрагований з дурману звичайного, блекоти чи беладонни, вибірково блокує М-холінорецептори. Після вживання атропіновміспих рослин зменшується секреція залоз травного апарату, розширюються зіниці очей, пульс прискорюється, знижується тонус гладеньких м’язів. Перебільшення допустимої дози атропіну може спричинити гостре отруєння: різке рухове збудження(«лізе на стіни, мов блекоти об’ївся»), надмірне розширення зіниць, тахікардію, сухість шкіри і слизових оболонок.

При виділенні з рослин алкалоїдів враховують їх розчинність: багато солей алкалоїдів добре розчиняються у воді, вільні ж алкалоїди погано розчинні у воді, але добре розчиняються в спирті, ефірі і хлороформі. Для виділення алкалоїдів подрібнені рослини безпосередньо обробляють лугами, а потім «витягають» виділені алкалоїди хлороформом, ефіром та ін. Екстракцію здійснюють протитоковим способом. Екстрагенти: бензол, дихлоретан, трихлоретилен, ефір, хлороформ, вода, спирт та інші.

Препарати на основі алкалоїдів: раунатин, аймалін (із коріння раувольфії зміїної), ерготал (зі спориньї), ерготаміну гідротартрат (із ріжків спориньї), глаувент (із мачка жовтого), лобесіл (із рослин сім’ї дзвоників), теофілін (з чайного листя та кавових зерен), вінкрістін (барвінок рожевий). Отже, серед алкалоїдів ми знаходимо і найсильніші отрути (стрихнін, бруцін, нікотин), і корисні ліки (пілокарпін – засіб для лікування глаукоми, атропін – засіб для розширення зіниці, хінін – препарат для лікування малярії, папаверин – судинорозширювальний засіб, допомагає при гіпертонії).

2. Флавоноїди – найбільш багаточисельна група як водорозчинних, так і ліпофільних фенольних природних сполук. Являють собою гетероциклічні кисеньвмісні сполуки, переважно жовтого, жовтогарячого та червоного кольору.

Вони належать до сполук С-С -С ряду – їх молекули містять два бензольних

6 3 6

ядра, що з’єднані між собою тривуглецевим фрагментом. Більшість флавоноїдів можна розглядати як похідні хроману або флавану. Відомо близько 6500 видів флавоноїдів. Загальноприйнята класифікація флавоноїдів передбачає їх поділ на 10 основних класів, виходячи із ступеня окиснення тривуглецевого фрагменту:

· катехіни – (флаван-3-оли, похідні флавану – катехіни, лейкоатоціани);

53

·лейкоантоціанідини – (флаван-3,4-діоли);

·флаванони – (похідні флавону – флаванони, флаваноноли, флавони, флавоноли);

·дигідрохалкони;

·халкони;

·антоціанідини та антоціани;

·флавононоли;

·флавони та ізофлавони;

·флавоноли;

·аурони.

Флавоноїди дуже широко розповсюджені у вищих рослин та відіграють важливу роль в рослинному метаболізмі. Ці сполуки – виявлені в усіх досліджуваних органах рослин (листя, квіти, плоди, стебло), в підземних органах – містяться min або max кількості. Більшість флавоноїдів – пігменти, що надають рослинним тканинам різноманітного забарвлення. Так, антоціани визначають червоне, синє, фіолетове забарвлення квіток, а флавони, флавоноли, аурони, халкони – жовте та жовтогаряче.

Науково доведено здатність багатьох флавоноїдів регулювати проникність стінок кровоносних судин і покращувати їх еластичність, а також попереджувати склеротичні ураження. Найбільш відомий із флавоноїдів, що сприятливо впливає на стан судин– рутин (вітамін Р). Однак, як показали численні дослідження, характеристиками, аналогічними рутину, володіють більше сотні флавоноїдів. Вони у надлишковій кількості містяться в таких продуктах, як зелений чай, какао, айва, яблука, абрикоси, персики, суниця, смородина, малина тощо. Достатньо широко використовують фармакологи і екстракт ягід чорниці, що містить до 25% антоціанів.

За фармакологічною активністю препарати на основі флавоноїдів є спазмолітиками, противиразковими, жовчогінними, кардіотонічними, протипухлинними, радіозахисними.

Флавоноїдні сполуки виділяють із сухої рослинної сировини екстракцією етиловим спиртом, спирто-водними розчинами, етилацетатом. Вибір екстрагента визначається кількістю гідроксильних груп і залишків вуглеводів у молекулі флавоноїду. Екстрагування проводять методами реперколяції, мацерації за принципом протитоку, методом протитоку в батареї перколяторів тощо. Для розділення та очищення флавоноїдів застосують адсорбційно хроматографічні методи.

Флавоноїдні препарати: флавін (з квітів безсмертника), сілібор (із плодів розторопші), кварцетин (бутони софори японської), флакумін (листя скумпії), конвафлавін (листя конвалії), калефлон (квітки календули), есфлазид (кінський каштан), камілофан (ромашка) тощо.

3. Кумарини. Хромони.

Кумарини – природні сполуки, в основі яких лежить бензо-альфа-пірон (лактон цис-орто-оксикоричної кислоти).

54

Кумарини широко поширені в рослинному світі. Вони знайдені більш ніж у 200 видів рослин, які представлені 37 родинами. Найбільш поширені серед родин селерових (зонтичних), бобових, рутових, рідше серед представників айстрових, пасльонових, злакових, каштанових, губоцвітих, маренових.

Класифікація кумаринів:

·кумарини, дигідрокумарини та їх глікозиди: кумарин, дигідрокумарин, мелілотозид;

·гідрокси-, метокси- і метилендигідроксикумарини:

o з гідроксильним або алкоксильними групами в бензольному кільці (умбеліферон, ескулентин);

o з гідроксильним або алкоксильними групами в пірановому кільці (феруленол);

· фурокумарини:

o похідні псоралену(фуранове ядро сконденсовано з кумарином у 6,7- положенні) – псорален, ксантотоксин, бергаптен;

o похідні ангеліцину (фуранове ядро сконденсовано з кумарином у 7,8-положенні) – ангеліцин.

·піранокумарини – дигідроксамідин, віснадин;

·3-4-бензокумарини – елагова кислота;

·кумарини, які містять систему бензофурану, сконденсованого з кумарином у 3,4-положенні (куместрол).

Виділені в індивідуальному стані кумарини– кристалічні речовини, безбарвні або дещо жовтуваті. Вони добре розчинні в органічних розчинниках – хлороформі, етиловому ефірі та етиловому спирті, а також вжирах та жирних оліях.

Уводі кумарини, у більшості випадків, нерозчинні. Вони добре розчиняються у водних розчинах основ (особливо при нагріванні), за рахунок утворення солей оксикоричних кислот. При нагріванні до 100°С сублімуються у вигляді голчастих кристалів.

Для виділення кумаринів із рослинної сировини використовують органічні розчинники – хлороформ, бензол, етиловий та метиловий спирт, петролейний ефір, а також зрідженні гази: рідкий СО2 та хладон – 12 (фреон).

Багато кумаринів володіють спазмолітичною активністю; коронаророзширюючу дію виявляють віснадін та дигідросамідин із коренів вздутоплідника сибірського, атамантин – із коренів і плодів смовді гірської, птерексин – із порізнику густоквіткового та інші. Деяким кумаринам притаманна антимікробна активність (куместрани конюшини). Чистий кумарин і квіти буркуну застосовують як ароматизатори при виготовленні деяких сортів курильного тютюну.

Препарати, які містять похідні кумаринів та хромонів: авісан, келін (із амі зубної) – спазмолітин; анітин (із плодів укропу пахучого) – спазмолітик; даукарін (із плодів моркви); бероксан (із плодів пастернаку).

4.Серцеві глікозиди – це велика група похідних циклопентанпергідрофенантрену, які вибірково діють на серцевий м’яз, завдяки чому широко використовуються в медицині. Являють собою ненасичені стероїдні лактони, і, залежно від будови лактоїдного кільця, поділяються на 2 групи: карденоліди і буфадієноліди. Безбарвні або білі кристалічні речовини, без запаху, гіркі на смак,

55

оптично активні, мають температуру плавлення 100 – 270°C, флуоресціюють в ультрафіолетовому світлі. Малорозчинні у воді, добре розчинні у водних розчинах метилового та етилового спиртів. Мають здатність гідролізуватися.

Найбільш цінними і широко поширеними в рослинному світі вважаються серцеві глікозиди. За своєю дією вони не мають аналогічних замінників, тому рослини служать єдиним джерелом для їх одержання. У рослинах накопичуються зазвичай 20 – 30 серцевих глікозидів подібної хімічної будови. Питома вага препаратів рослинного походження, що використовуються при лікуванні серцево-судинних захворювань, становить близько 80% від числа всіх застосованих лікарських засобів. Особливо багаті ними види, що ростуть у тропічній та субтропічній зонах.

Серцеві глікозиди містяться в багатьох рослинах. Головними з них вважають наперстянку пурпурну, шерстисту (Digitalis purpurea, lanata) (листя), стро-

фант (Strophanthus kombe, Strophanthus gratus) (насіння), конвалію (Convallaria majalis) (квітки), горицвіт весняний (Adonis vernalis). Ними багаті адоніс, жовтушник, олеандр та інші. У свіжих рослинах містяться первинні(генуїнні) глікозиди. Вони нестійкі, швидко гідролізуються з утворенням вторинних глікозидів, які мають фармакологічну активність.

Серцеві глікозиди дуже нестійкі, швидко розщеплюються під впливом ферментів, тому збір і висушування рослин, що їх містять, вимагає особливої ретельності та швидкого висушування. З рослин, що містять серцеві глікозиди готують настойки, екстракти, концентрати, а також виділяють індивідуальні глікозиди.

Класифікація. За походженням серцеві глікозиди поділяють на препарати груп: наперстянки (дигітоксин, дигоксин, целанід, метилазид та ін.); строфанту (строфантин); горицвіту (адонізид, настій трави горицвіту). У медичній практиці застосовують чисті серцеві глікозиди, галенові (порошки, настої, екстракти) та неогаленові (корглікон) препарати.

Стандартизацію серцевих глікозидів(визначення активності) можна проводити хімічним шляхом за кількістю того чи іншого глікозиду в частинах рослин. Проте цей метод є складним і застосовується рідко. Стандартизацію проводять переважно біологічним шляхом на жабах, кішках, голубах. В основу біологічної стандартизації серцевих глікозидів покладено їхню властивість у токсичних дозах у холоднокровних тварин викликати систолічну, а у теплокровних

– діастолічну зупинку серця. Активність препарату порівнюють із стандартним кристалічним глікозидом і виражають в одиницях дії(ОД) – одна тисячна одиниця дії відповідає дозі стандартного препарату, що викликає зупинку серця в систолі у більшості стандартних жаб. За котячу (КОД) або голуб’ячу (ГОД) одиницю дії приймають дозу стандартного препарату в розрахунку на1 кг маси тварини, що викликає зупинку її серця протягом30 – 55 хв від початку введення в діастолі.

Дія серцевих глікозидів на людський організм може бути:

·позитивнa ізотропна (посилення серцевих скорочень);

·негативна хронотропна (сповільнення частоти серцевих скорочень);

·негативна дромотропна (зменшення серцевої провідності);

56

· позитивна батмотропна (підвищення збудливості провідної системи серця, крім синусового вузла).

Серцеві глікозиди впливають переважно на серцево-судинну, сечову і нервову системи. Дія на серцево-судинну систему проявляється центральними і системними гемодинамічними, а також метаболічними ефектами. Серцеві глікозиди мають унікальну властивість: завдяки первинному кардіотонічному ефекту підвищувати коефіцієнт корисної дії серцевого м’яза, зменшувати або ліквідувати явища недостатності міокарда. Недостатність міокарда – це зниження його скоротливої здатності, зміна кровообігу та обміну речовин, зменшення систолічного (ударного) і хвилинного (серцевого викиду) об’єму крові, сповільнення кровообігу, набряки, порушення процесів (дихання в мітохондріях, метаболізму вуглеводів, ліпідів, білків, електролітів тощо). Вплив серцевих глікозидів на функцію ЦНС(особливо конвалії, горицвіту) має заспокійливий ефект. Препарати конвалії й горицвіту часто застосовують разом з бромідами і препаратами валеріани лікарської. Серцеві глікозиди мають стимулюючий вплив на гладкі м’язи, підвищують перистальтику кишок, тонус жовчного міхура, матки, бронхів, діафрагми.

Серцеві глікозиди є переважно нейтральними сполуками, що враховується при їх виділенні. Екстракцію здійснюють органічними розчинниками – спиртами, ацетоном, етилацетатом, частіше, з додаванням води.

Препарати, на основі серцевих глікозидів: адонізид (з трави адонісу), лантозид, дігітоксин, целанід, дігоксин (листя наперстянки), корглікон (з трави конвалії) тощо.

5. Сапоніни – (від лат. sapo, родовий відмінок saponis – мило) – безазотисті глікозиди рослинного походження, які володіють поверхнево-активними властивостями, проявляють гемолітичні властивості та токсичність по відношенню до холоднокровних тварин. Розчини сапонінів при збовтуванні утворюють густу, стійку, довго не зникаючу піну. Широко поширені в природі, зустрічаються в різних частинах рослин – листах, стеблах, корінні, квітах, плодах.

Це безбарвні речовини, більше чи менше розчинні у воді(розчинність залежить від кількості глюкозних залишків). Сапоніни розчиняються в розведених етиловому і метиловому спиртах (60 – 70°) на холоді, а в спиртах міцнішої концентрації (80 – 90°) – тільки при кип’ятінні та охолодженні випадають в осад; вони не розчинні в ефірі, хлороформі, ацетоні, бензині та інших органічних розчинниках. Тому для виділення сапонінів із рослинної сировини використовують воду або розбавлені спирти.

Окремі сапоніни не володіють сукупністю перелічених вище властивостей. Так, деякі з них нерозчинні у воді, інші – не проявляють гемолітичних властивостей тощо. Тому потрібно класифікувати сапоніни за структурнохімічними ознаками і в якості додаткових характеристик використовувати фізико-хімічні та біологічні властивості.

За хімічною структурою всі сапоніни є глікозидами, які складаються із агліконів (сапогенінів) і вуглеводної частини. Критерієм поділу на групи є будова сапогеніна, залежно від якого розрізняють:

1) тритерпенові сапоніни;

57

2) стероїдні сапоніни.

Водні розчини стероїдних сапонінів мають нейтральний рН, тому їх називають нейтральними сапонінами. При розчиненні у воді тритерпенові сапоніни, зазвичай, утворюють розчини кислої реакції, тому їх називають кислими.

Сапоніни зустрічаються в рослинному і тваринному світі. Сапоніни містяться у рослинах різних кліматичних зон, в підземних (синюха, солодка, першоцвіт, діоскорея, рослини родини аралієвих, патрінія) і наземних (листя наперстянки, квіти коров’яка) органах, в розчинному стані, в клітинному соку. Серед тварин сапоніни зустрічаються у бджіл, змій, п’явок.

Препарати на основі сапонінів використовуються для підсилення секреції бронхіальних залоз, збудження кашлевого центра (як відхаркувальний засіб), в якості адаптогенних засобів використовують женьшень та аралію, для регулювання водно-сольового і мінерального обмін – солодку, для підсилення діяльності гормонів, ферментів за рахунок емульгувальної дії, як протизапальні засоби

– солодка. Стероїдні сапоніни є джерелом синтезу кортикостероїдів(гормональний препарат кортизон), також застосовуються при атеросклерозі(ураження артерій, яке супроводжується накопиченням на їх внутрішній поверхні жирових відкладень у вигляді жовтуватих бляшок, що зменшує просвіти артерій). Велику кількість сапонінів використовують як сечогінні і послаблюючі засоби. Стероїдні сапоніни отримують з наперстянки, аралії, сот шляхом екстракції водою чи водними розчинами етанолу.

Тритерпенові сапоніни широко використовуються в харчовій промисловості (солодка – у виробництві пива і шипучих напоїв, мочінні яблук і брусниці, у виробництві халви), у побуті (для прання тонких фарбованих тканин замість мила, так як піна не містить лугів і не руйнує фарби), у текстильній промисловості (для фіксування фарб). Сапоніни входять до складу протипожежних сумішей як піноутворюючі речовини(у вогнегасниках використовують сапоніни солодки).

Інтерес до тритерпенових глікозидів рослин родини аралієв (Araliaceae) значною мірою обумовлений фармакологічними, головним чином, стимулюючими центральну нервову систему, та адаптогенними властивостями препаратів на основі женьшеня(Panax ginseng), елеутерококу (Eleutherococcus senticosus), заманихи (Oplopanax elatus), аралії (Aralia mandshurica), що давно отримали світове визнання, та діючим фактором яких є тритерпенові глікозиди. Розроблені в останній час препарати"Prospan" та "Hedelix" на основі плюща звичайного. Hedera helix успішно використовуються при лікуванні гострих та хронічних запалень дихальних шляхів, кашлю та як спазмолітичні засоби. Значний ряд інших рослин родини аралієвих широко використовується у народній медицині при лікуванні різноманітних захворювань, а також займає значне місце у традиційній східній медицині.

Препарати на основі сапонінів: діоспонін (із коріння діоскореї), поліспонін (із діоскореї), трібуспонін (трава якірців).

6. Дубильні речовини (таніни, таніди) (лат. substrantia tannica; tan < лат.

форма кельтської назви дуба, з кори якого отримали дубильні екстракти) – складна група низькота високомолекулярних природних поліфенолів, генети-

58

чно зв’язаних між собою, в’язких на смак. Назву «дубильні речовини» у 1796 р. французький дослідник Сеген дав речовинам рослинних екстрактів, які здатні дубити шкіру. Це природні органічні сполуки, до складу яких входять фенольні групи -ОН.

За хімічними характеристиками вони подібні до глікозидів. Основний представник дубильних речовин в їжі– таніни. Плоди, в яких містяться дубильні речовини, мають терпкий присмак, наприклад хурма з помаранчевожовтою м’якоттю. Дубильні речовини володіють Р-вітамінною активністю і в’яжучими властивостями, тому корисні при багатьох захворюваннях серцевосудинної системи, нирок, а також, якщо необхідно позбутися діареї неінфекційної природи, наприклад, у дітей.

Дубильні речовини надзвичайно поширені у природі. Виявляються вони переважно в покритонасінних та вищих рослинах. У квіткових рослинах дубильні речовини частіше накопичуються у дводольних. Надзвичайно багаті на танін (45% з сухої маси) стручки цезальпінії коротколистої та цезальпінії дубиль-

ної Caesalpinia brevifolia і C. coriarica, кори мангрового дерева Rhizophora sp.,

кори деяких видів евкаліптаEucaliptus sp. Близько 64% гідролізованих танінів накопичується в патологічних утвореннях– галах – на листі сумаху напівкри-

латого – Rhus semialata та дуба лузитанського – Quercus lusitanica.

Перш за все як джерело отримання дубильних речовин розглядають сировину дубу. У корі міститься 10 – 20% дубильних речовин, також вони входять і до хімічного складу листків та плодів (5 – 8%).

Галенові препарати кори дубу мають в’яжучі, протизапальні та антимікробні властивості. Дубильні речовини рослини обумовлюють основну дубильну дію. При нанесенні галенових препаратів дубу на рану або слизову оболонку спостерігається взаємодія з білками, при цьому утворюється захисна плівка, яка захищає тканини від місцевого подразнення. Це гальмує процес запалення та зменшує біль. Дубильні речовини денатурують протоплазматичні білки патогенних мікроорганізмів, що призводить до затримки їх розвитку або загибелі. На сьогодні накопичені дані про спектр резорбтивної дії дубильних речовин, що включає спазмолітичний, гіпотензивний, противірусний та ряд інших ефектів (антиоксидантна, антиканцерогенна та протирадіаційна активність).

Кора дубу входить до складу різних зборів із лікарських рослин і до складу комплексних лікарських засобів, зокрема, драже «Тонзілгон Н» –- застосовується при гострих хронічних захворюваннях верхніх дихальних шляхів(тонзиліти, фарингіти, ларингіти), у профілактиці ускладнень при респіраторних вірусних інфекціях і як доповнення до терапії антибіотиками при бактеріальних інфекціях; гель «Вітапрокт» – для лікування гострого та хронічного геморою; препарат «Полігемостат» – в хірургічній практиці як кровоспинний препарат.

6. Слизисті водорозчинні полісахариди – вуглеводи, які утворюють густі слизові розчини (до їх складу входять пентозани– 90%, гексозани), повністю розчинні у воді (на відміну від камедей).

Сировину за характером утворення слизу поділяють на: сировину з інтерцелюлярним слизом (насіння льону, блошне насіння); з внутрішньоклітинним

59

слизом (корінь алтею, листя подорожника); з мембранним слизом (ламінарія та інші водорості).

Виділення слизистих водорозчинних полісахаридів проводять дробною мацерацією у поєднанні з кип’ятінням.

Препарати на основі слизистих водорозчинних полісахаридів: плантаглюцид (з подорожника), ламінарід (з ламінарії).

Технологія препаратів із тканин, залоз і органів тварин.

Органопрепарати. Група лікарських засобів, які виготовляються з органів та тканин тварин. Діючими речовинами органопрепаратів є продукти фізіологічного обміну, які містяться або накопичуються в тканинах, органах, біологічних рідинах (гормони, ферменти, вітаміни та інші високоактивні речовини). Використовують в якості лікарських засобів при лікуванні захворювань гормональної та ферментної системи організму.

Залежно від технології всі органопрепарати поділяють на наступні групи:

1.Висушені залози та тканини. Містять майже весь комплекс речовин (діючих, супутніх і баластних) вихідної тваринної сировини. Випускають головним чином у формі порошків і таблеток. Препарати: тиреоїдин (із щитовидної залози), адиурекрин.

2.Екстракційні препарати – це витяжки діючих речовин, які одержують в результаті оброблення сировини розчинниками-екстрагентами. В такий спосіб одержують екстракт, який практично звільнений від більшості супутніх та баластних речовин. Випускають екстракти як сухі (порошки, таблетки), так і рідкі (для внутрішнього застосування). Препарати: пантокрин (незакостенілі роги оленя), панкреатин (підшлункова залоза крупного рогатого скота або свиней), пепсин (свинячі шлунки).

3.Максимально очищені органопрепарати – чисті індивідуальні лікарські речовини із тваринної сировини, які одержують шляхом глибокого очищення (екстракція з наступним розділенням методами сорбції на іонообмінних смолах, екстракція «рідина/рідина» та інші способи). Випускають, головним чином, у вигляді ін’єкційних препаратів: адреналін (наднирники великої рогатої худоби), інсулін (підшлункові залози великої рогатої худоби або свиней).

Виробництво органопрепаратів зосереджено поблизу джерел сировини (м’ясокомбінатів). Пояснюється це тим, що ендокринні залози як сировина нестійкі й швидко втрачають свої активні діючі речовини, в іншому випадку – залози повинні підлягати консервуванню. Можлива консервація заморожуванням ( -8 – -12ºС ), а інколи і при більш низьких температурах. В ряді випадків практикується консервування залоз за допомогою хімічних антисептичних речовин (етилового спирту, ацетону). Використовуються залози внутрішньої секреції та інші органи від різних тварин: великої рогатої худоби, коней, свиней. Залози різних тварин нерівноцінні.

Залежно від природи та біологічно активних речовин, заради яких переробляються органи і тканини тварин, всі сучасні органопрепарати поділяють на наступні групи: препарати гормонів; ферментів; деяких вітамінів; препарати неспецифічної дії.

60

Препаратом щитовидної залози є тиреоїдин (сухий у порошку або таблетках); препарат паращитовидної залози – паратиреоїдин (розчин); з мозкового шару наднирників виробляється препарат – адреналіну гідрохлорид (розчин), а з коркового шару – кортин (розчин); з підшлункової залози великої рогатої худоби одержують препарат – інсулін (розчин для ін’єкцій); з передньої долі гіпофізу забійної худоби виробляється препарат – кортикотропін та адренокортикотропний гормон (розчин для ін’єкцій) та пролактин; із задньої частки гіпофізу одержують пітуітрин сухий або адіуректин, окситоцин тощо.

Завдання на виконання

1.Визначити концентрації спирту в готових настоянках(у готових заводських настоянках: календули, валеріани, м’яти перцевої, полину, деревію, евкаліпту, звіробою, красавки, софори та в настоянках, що самі готували студенти на попередньому занятті).

Настоянки стандартизують за кількістю етанолу. Для цього використовують прилад для кількісного визначення етанолу в настоянках (спиртометр).

2.Визначити важкі метали у настоянках.

Розчини солей свинцю, залежно від концентрації, утворюють з розчинами сульфіду натрію або сірководню чорний осад або буре забарвлення розчину. 0,0005 мг свинець-іону в 1 мл розчину дають при цій реакції в шарі товщиною 6

– 8 см бурувате забарвлення.

Приготування. До 10 мл розчину досліджуваного препарату додають 1 мл розбавленої (4%) оцтової кислоти, 2 краплини розчину натрію сульфіду, перемішують і через 1 хв порівнюють з еталоном. Еталон складається з 1 мл розчину Б, такої ж кількості реактивів, яку додали до досліджуваного розчину, і 9 мл води.

Спостереження забарвлення проводять по всій висоті пробірок, діаметром близько 1,5 см, розташованих на білій поверхні.

В порівнювальних розчинах допускається лише слабка опалесценція, що зумовлено виділенням сірки із натрію сульфіду.

Еталонний розчин свинець-іону. 0,915 г свіжоперекристалізованого свинцю ацетату розчиняють у воді в мірній колбі об’ємом 1 л, додають 1 мл розбавленої оцтової кислоти і доводять об’єм розчину водою до мітки(розчин А). 1 мл розчину А поміщають у мірну колбу місткістю100 мл і доводять об’єм розчину водою до мітки (розчин Б). Цей розчин містить 0,005 мг (5 мкг) свинець-іону в 1 мл. Розчин Б придатний тільки в день його приготування.

3. Провести визначення алкалоїдів, флавоноїдів, глікозидів, сапонінів, вуглеводів та дубильних речовин у готових заводських настоянках(календули, валеріани, м’яти перцевої, полину, деревію, евкаліпту, звіробою, красавки, софори) та в настоянках, що самостійно приготували студенти на попередньому занятті.

3.1. Реакція на алкалоїди. До 0,5 – 1 мл досліджуваного препарату рослинної сировини додають 2 – 3 мл дистильованої води, підкислюють 2 – 3 краплинами 5%-го розчину соляної кислоти. Суміш залишають на 2 – 3 хв. Після цього рідину проціджують крізь щільний змочений водою шар вати. Фільтрат упа-

61

рюють до об’єму 0,5 мл і додають 2 – 3 краплини реактиву Маєра або5%-ий розчин пікринової кислоти(або 3%-ий розчин кремневольфрамової кислоти). Утворення мутності або осаду вказує на наявність алкалоїдів.

3.2.Реакції на глікозиди. Досліджуваний препарат фільтрують через паперові фільтри.

а. До 1 – 2 мл фільтрату додають декілька краплин1%-го розчину пікринової кислоти, суміш перемішують. В другу пробірку вносять 2 – 3 мл 10 %-го розчину NaOH. Вміст першої пробірки обережно нашаровують на луг(реакція Бальє). На межі розподілу фаз з’являється червоно-оранжеве кільце, що свідчить про наявність глікозидів.

б. В першу пробірку наливають2 мл концентрованої сірчаної кислоти, у яку попередньо додають 2 кристалики β-нафтолу (НOC10H6N = NC10H6SO3H). Досліджуваний препарат у кількості 1 – 1,5 мл обережно доливають до вмісту першої пробірки. На межі розподілу фаз утворюється малиново-червоне кільце, що свідчить про наявність глікозидів.

3.3.Реакції на дубильні речовини.

а. До 1 мл досліджуваного препарату додають10 мл води; до ¼ частини одержаного додають 3 – 4 краплини 3%-го водного розчину заліза окисного хлориду. З’являється синьо-зелене забарвлення, що вказує на наявність дубильних речовин.

б. До 5 мл профільтрованої витяжки додають декілька краплин1%-го розчину желатину і 1 – 2 краплини 10%-го розчину натрію хлориду. Утворюється жовтувато-білий осад у вигляді пластівців.

3.4. Реакції на сапоніни.

а. 1 мл настоянки розбавляють у пробірці9 мл дистильованої води і ретельно збовтують. Утворюється стійка піна, що свідчить про наявність сапонінів.

б. До 2 мл фільтрату додають 1 – 2 краплини концентрованої сірчаної кислоти, з’являється жовте забарвлення, яке поступово переходить у червоне, а при нагріванні – в червоно-фіолетове.

3.5.Реакція на вуглеводи. До 5 мл настоянки додають95º спирт (1:1). З’являється осад, що вказує на наявність вуглеводів.

3.6.Реакція на флавоноїди. Настоянку в кількості1 – 2 мл поміщають в колбу об’ємом 50 мл, додають 20 мл 50º спирту і нагрівають на водяній бані при температурі 60°С протягом 15 хв, потім охолоджують до кімнатної температури, фільтрують через паперовий фільтр і упарюють до1 мл. До отриманої витяжки додають 1 мл 95º спирту, 0,1 г порошку магнію і 1 мл концентрованої хлористоводневої кислоти; поступово з’являється червоне забарвлення (флавоноїди).

4. Результати спостережень оформити у вигляді табл. 5.1:

62

5.Зробити порівняльний аналіз вмісту основних діючих речовин у готових лікарських формах та самостійно приготованих настоянках.

6.Оформити протокол заняття, зробити висновки до лабораторної роботи.

Контрольні запитання

1.Як класифікують препарати індивідуальних речовин рослинної лікарської сировини.

2.Що являють собою алкалоїди за хімічною природою?

3.Які лікарські препарати на основі алкалоїдів Ви знаєте?

4.Що являють собою флавоноїди за хімічною природою?

5.Які лікарські препарати на основі флавоноїдів Ви знаєте?

6.Що являють собою глікозиди за хімічною природою?

7.Які лікарські препарати на основі глікозидів Ви знаєте?

8.Що являють собою дубильні речовини за хімічною природою?

9.Перерахуйте які новогаленові препарати Вам відомі, які діючі речовини вони містять?

10.Процес екстракції описує закон:

а. Менделєєва; б. Ребіндера;

в. Фіка-Щукарева; г. Стокса; д. Вант-Гоффа.

11.Основними стадіями екстракційного процесу є: а. осмос;

б. змочуваність сировини (капілярне проникнення); в. утворення первинного соку; г. діаліз; д. десорбція;

є. масообмін.

12.На повноту екстракції діючих речовин з лікарської рослинної сировини впливають:

а. застосований об’єм екстракту-концентрату; б. співвідношення маси сировини і об’єму екстрагента; в. режим екстракції; г. розмір частинок сировини;

63

д. всі перераховані вище фактори.

13.Охарактеризуйте класифікацію органопрепаратів за технологічними ознаками (висушені залози, екстракційні препарати, ін’єкційні препарати) і за характером біологічно активних речовин (ендокринні, гормональні, ферментні, неспецифічної дії тощо).

14.Які загальні методи виробництва органопрепаратів Ви знаєте? Наведіть технологічну схему одержання органопрепаратів.

15.Наведіть характеристику препаратів гормонів та ферментів.

16.Охарактеризуйте препарати біогенних стимуляторів, їх властивості і умови продукування. Наведіть технологічну схему одержання.

17.Які методи виділення індивідуальних речовин Вам відомі?

64

Лабораторна робота № 6

ОДЕРЖАННЯ ТА АНАЛІЗ ВОДНИХ РОЗЧИНІВ. РОЗЧИНИ ДЛЯ ІН’ЄКЦІЙ В АМПУЛАХ. СПИРТОВІ РОЗЧИНИ. СИРОПИ

(4 год)

Мета роботи: ознайомлення з особливостями одержання водних та спиртових розчинів, сиропів, технологією одержання та контролем стерильних ін’єкційних лікарських форм (розчинів).

Матеріали та обладнання: плоди шипшини, цукор, пектиназа, винна чи лимонна кислота, ацетат свинцю, свинцю оксид, йод кристалічний, калію йодид, глюкоза сорту «для ін’єкцій», хлористоводнева кислота, натрію хлорид, реактиви для визначення аскорбінової кислоти, 96° етанол, ступки з пестиками, фільтрувальний папір, воронки, мірні колби на 100 см3, термостійкі колби на 200 см3, колби на 500 см3, технічні терези, наважки, рефрактометр.

Загальні відомості

Класифікація розчинів.

Розчини – це рідкі гомогенні системи, що складаються з розчинника і одного або кількох компонентів, які розподілені в ньому у вигляді іонів або молекул. Як правило, під розчином розуміють рідку молекулярно-дисперсну систему (так звані істинні розчини, англ. – true solution). Розчинником називають компонент, концентрація якого суттєво більша концентрації інших компонентів. Розчинник у чистому вигляді має той самий агрегатний стан, що й розчин. Процес утворення розчинів полягає у руйнуванні зв’язків між молекулами(іонами) вихідної речовини і утворенні нових зв’язків між молекулами(іонами) розчиненої речовини і розчинника. За концентрацією розчиненої речовини розчини поділяють на насичені, ненасичені й пересичені. За наявністю чи відсутністю електролітичної дисоціації розчиненої речовини на іони розрізняють розчини електролітів і розчини неелектролітів. Крім того, виділяють розчини полімерів, головна особливість яких– дуже велика різниця у розмірах молекул розчинника і розчиненої речовини. У розчинах протікає багато природних і промислових процесів.

Розчини мають ряд переваг перед іншими лікарськими формами, так як значно швидше всмоктуються у шлунково-кишковому тракті. Недоліки розчинів: невеликий об’єм, можливі гідролітичні або мікробіологічні процеси, які викликають швидке псування готового продукту.

Речовини, що застосовують у фармації, відрізняються великою різноманітністю. Залежно від хімічної природи розчинника розчини поділяються на такі групи:

-водні;

-спиртові;

-гліцеринові;

-масляні;

65

-ароматні води;

-сиропи.

За агрегатним станом розчинених лікарських речовин існують:

-розчини твердих речовин,

-розчини рідких речовин,

-розчини з газоподібними лікарськими засобами.

Розчини, які виготовляють у заводських умовах, являються неоднорідною групою препаратів. Одна частина їх – це розчини хімічно індивідуальних речовин, друга – розчини комплексу речовин.

Із групи препаратів, які одержують в результаті хімічного процесу, офіційними є: рідина Бурова (8%-ий розчин основного ацетату алюмінію), розчин свинцю ацетату основного і розчин калію арсеніту.

Теоретичні питання процесів розчинення. Техніка і методи розчинення.

Розчинення – спонтанний, самовільний дифузійно-кінетичний процес, що відбувається при дотиканні розчиненої речовини з розчинником. У фармацевтичній практиці розчини одержують із твердих, порошкоподібних, рідких і газоподібних речовин. Одержання розчинів із рідких речовин не викликає труднощів.

Розчинення твердих речовин – складний трудомісткий процес, який умовно включає такі стадії:

-контакт поверхні твердого тіла з розчинником. Цей процес супроводжується змочуванням, адсорбцією і проникненням розчинника у мікропори частинок твердої фази;

-взаємодія молекул розчинника з шарами речовини на поверхні розділу фаз. При цьому відбувається сольватація молекул чи іонів та відрив їх від поверхні розділу фаз;

-сольватовані молекули чи іони переходять в рідку фазу;

-вирівнювання концентрацій у всіх шарах розчинника.

Швидкість розчинення залежить, в основному, від дифузійних процесів.

Вивчення властивостей розчинників. У процесі приготування рідких лі-

карських форм завжди використовується розчинник, який є дисперсним середовищем. Як розчинники для приготування розчинів у медичній практиці використовують: воду очищену, спирт етиловий, гліцерин, жирні та мінеральні масла, хлороформ, ефір діетиловий тощо.

Розчинники повинні відповідати таким вимогам:

-бути стійкими при зберіганні,

-хімічно- і фармакологічно індиферентними;

-мати високу розчинюючу здатність;

-недороговартісними;

-не бути середовищем для розвитку мікроорганізмів.

Згідно хімічної класифікації всі рідкі дисперсні системи поділяють на -не органічні і органічні сполуки.

Створення умов для виробництва стерильної продукції. Виробництво ампул. Аналіз ампульного скла.

66

Аналіз ампульного скла проводять за наступними показниками:

1.Хімічна стійкість – визначають потенціометричним методом, використовуючи ампули об’ємом 1 см3 (або іншого об’єму). Для цього промиті ампули двічі ополіскують дистильованою водою, наповнюють свіжоперегнаною дистильованою водою (рН 5,0 – 6,8), запаюють і стерилізують в автоклаві за температури 120°С протягом 30 хв. Після охолодження знову визначають рН води потенціометричним методом (з точністю до 0,1 одиниці рН). Розходження рН води не повинно перевищувати для скла марки: НС-3 – 0,9; НС-1 – 1,3; АБ-1 – 4,5.

2.Термічна стійкість – визначають одночасно з перевіркою хімічної стійкості, так як умови випробування співпадають. Термічну стійкість визначають нагріванням у паровому стерилізаторі запаяних ампул, наповнених дистильованою водою, за 120°С протягом 30 хв. Ампули вважаються придатними, якщо після випробування не менше 98% їх залишилося цілими.

3.Остаточне напруження – визначають за допомогою полярископа. Поле зору полярископа без досліджуваного зразка забарвлено у фіолетовий колір. При відсутності напруження зразок має таке ж забарвлення як і поле зору. За наявності напруження у склі через окуляр полярископа можна спостерігати різні кольори (блакитний, зелений, оранжевий, жовтий), що виступають на загальному фіолетовому фоні поля полярископа.

Технологія одержання води для виробництва ін’єкційних лікарських форм. Вода для ін’єкцій – вода, яка використовується як розчинник при приготуванні лікарських засобів для парентерального застосування (вода для ін’єкцій «in bulk») або для розчинення або для розведення субстанцій або лікарських за-

собів для парентерального застосуванням перед використанням(вода для ін’єкцій стерильна).

Вода очищена – це вода для приготування лікарських засобів, крім тих, які мають бути стерильними й апірогенними, якщо немає інших зазначень і дозволів компетентного уповноваженого органу.

Воду очищену одержують із води питної. На сьгодні у виробництві використовують метод подвійного зворотного осмосу спільно з іншими підхожими методами, наприклад, ультрафільтрацією і деіонізацією. Необхідне належне утримування і технічне обслуговування системи очищення води.

Воду для ін’єкцій «in bulk» одержують із води питної або води очищеної шляхом дистиляції на обладнанні, частини якого, що контактують із водою, виготовлені з нейтрального скла, кварцу або підхожого металу. Обладнання має бути забезпечене ефективним пристроєм для запобігання захоплення крапель. Необхідне належне утримування і технічне обслуговування обладнання. Першу порцію води, одержану на початку роботи, відкидають, потім дистилят збирають.

Під час виробництва і подальшого зберігання води належним чином контролюють і відстежують загальне число життєздатних аеробних мікроорганізмів. Воду для ін’єкцій «in bulk» зберігають і використовують в умовах, що дозволяють запобігти росту мікроорганізмів та уникнути будь-яких інших забруднень.

67

Одержання та аналіз розчинів для ін’єкцій. Ін’єкційні лікарські засоби – це стерильні водні й неводні розчини, емульсії або суспензії та сухі тверді речовини (порошки, таблетки). Ін’єкційний спосіб введення ліків має ряд переваг:

1.Забезпечує швидкий терапевтичний ефект(дія введеної ін’єкційним шляхом лікарської речовини наступає через декілька секунд);

2.Дає можливість точно дозувати лікарську речовину;

3.Лікарські речовини, що вводяться, надходять у кров’яне русло, минаючи такі захисні бар’єри організму як кишково-шлунковий тракт і печінка, які здатні змінювати, а іноді і руйнувати лікарські речовини.

4.Дозволяє ввести лікарські речовини хворому навіть у несвідомому -не притомному стані.

Негативними сторонами ін’єкційного введення є:

1.Можливість внесення інфекції;

2.Хворобливість в результаті травмування голкою шприца тканин, змін осмотичного тиску, рН тощо.

3.Можливість закупорювання дрібних кровоносних судин твердими речовинами або пухирцями повітря.

Розчини для ін’єкцій готують шляхом розчинення, емульгування або суспендування допоміжних і діючих речовин у воді для ін’єкцій або у запропонованій стерильній неводній рідині. Вони у відповідних умовах спостереження повинні бути прозорими і практично вільними від частинок, емульсії для ін’єкцій – не мають виявляти ознак розшарування, у суспензій для ін’єкцій може бути швидкодиспергуючий осад, який утворює суспензію. Суспензія, що утворилася має бути достатньо стабільною, для того щоб забезпечити необхідну дозу при введенні.

Для приготування ін’єкційних лікарських форм (ЛФ) використовують:

-основну речовину

-розчинник – яким згідно ДФ України, є вода для ін’єкцій.

Для приготування ін’єкційних ЛФ використовують лікарські речовини (ЛР) кваліфікації „хімічно чистий”, „чистий для аналізу” або „придатний для ін’єкцій”, які відповідають вимогам НТД (ТФС, ФС, ГОСТ, ДФ). Допоміжні речовини (стабілізатори, солюбілізатори, консерванти) за якістю також повинні відповідати вимогам НТД.

Технологічний процес приготування розчинів для ін’єкцій (в умовах лабора-

торії).

Вимоги до ін’єкційних ЛФ: відсутність механічних домішок, стерильність, стабільність, апірогенність, до окремих розчинів – ізотонічність.

Стадії приготування.

1. Розчинення – розчини готують масооб’ємним методом, при якому ЛР відбирається за масою, а розчинник – до одержання певного об’єму розчину. Використовують мірні колби або проводять відповідні розрахунки якщо немає мірного посуду, використовуючи величину густини розчину даної концентрації. Відважену ЛР розчиняють у частині розчинника, додають стабілізатор (за необхідності) і одержаний розчин за кімнатної температури доводять розчинником до потрібного об’єму.

68

2. Первинний хімічний контроль– проводять відразу після виготовлення розчину. Метою цього контролю є визначення якісного та кількісного складу готового розчину (кількісного вмісту діючих речовин), за необхідності розчин розводять. Результати повного хімічного контролю розчинів для ін’єкцій реєструються в журналі.

3. Фільтрування, фасування і пакування. Фільтрування забезпечує звіль-

нення ін’єкційних розчинів від механічних домішок. Використовують спеціальні фільтри з підкладеним тампоном стерильної довговолокнистої вати або мембранні чи скляні фільтри. Якщо фільтрують великі об’єми, то використовують фільтрувально-вакуумні установки різної конструкції. Фільтрування розчину поєднують з одночасним його розливанням у підготовлені стерильні флакони або ампули з нейтрального скла. Флакони, які застосовуються для відпуску ін’єкційних розчинів, обов’язково перевіряють на хімічну стійкість. Кожен флакон закупорюють гумовою пробкою та алюмінієвим ковпачком і маркують шляхом надпису або штамповки на кришці, з використанням металевих жетонів. Розчини перевіряють візуально на відсутність механічних домішок.

4.Стерилізація – стерилізують розчини об’ємом не більше 1 л і не пізніше 3-х годин від початку приготування. Повторна стерилізація розчинів не допускається.

5.Контроль готової продукції– після стерилізації проводять вторинний контроль на відсутність механічних включень, якісний і кількісний аналіз. Для аналізу відбирають 1 флакон розчину від кожної серії(одна серія розчину– продукція, яку одержують в одній ємкості від одного завантаження ЛР). Одночасно проводиться перевірка якості закупорювання флаконів і об’єм наповнення флаконів. Ін’єкційні розчини в ампулах оцінюють на відсутність сторонніх механічних включень, проводять якісний і кількісний аналізи діючих речовин, перевіряють правильність наповнення ампул, визначають рН розчину, його забарвлення, стерильність та апірогенність, за необхідності токсичність.

Технології одержання сиропів, водних та спиртових розчинів, ароматних вод.

Сиропи – це насичені, густі, прозорі водні розчини цукру(цукрози) з лікарськими речовинами чи без них, призначені для внутрішнього прийому. Залежно від складу мають різний смак, часто – ароматний запах і відносно високу густину. До групи смакових сиропів належать: простий сироп цукровий і пло- дово-ягідні сиропи.

Лікарські сиропи є складовими компонентами рідких ліків для дітей як відхаркуючи та пом’якшуючі кашель засоби при бронхіті, коклюші, як легке послаблювальне, при анемії, гіпо- і авітамінозах вітаміну С тощо.

Ароматні води готують на фармацевтичних підприємствах шляхом перегонки ефіроолійної сировини з водяною парою. Ароматні води готують із сухої подрібненої сировини або її попередньо настоюють з водою, водно-спиртовою сумішшю для полегшення екстрагування діючої речовини. Прості ароматні води готують розчиненням ефірної олії у воді1:1000 (1:4000 вода трояндова) чи розведенням концентратів. Застосовують ароматні води як корегуючи засоби ,і особливо часто, для ароматизації ліків у педіатрії.

69