Висновки

В національній школі мають місце інтеграційні процеси, велика варіативність програм і підручниківі. Особлива увага приділяється комп’ютерній грамотності, оволодінню учнями такими способами діяльності як алгоритмізація, програмування і розв’язування завдань за допомогою ЕОМ. Важливим завданням у нових програмах є перерозподіл навчального матеріалу між класами у зв’язку з реформуванням середньої загальноосвітньої школи, її переходом до 12-річного циклу навчання. Водночас автори сучасних підручників і посібників не завжди враховують основні вимоги до організації засвоєння їх змісту, ігнорують положення теорії і методики навчання, висвітлюють в диспропорції теоретичні, емпіричні і практичні компоненти змісту, розкривають його в одній стандартній логіці. Такі підручники і посібники не допомагають, а заважають учителю використовувати розроблені дидактикою і методикою різні типи уроків, не забезпечують в достатній ступені розвиток таких психічних процесів як усвідомлення матеріалу, осмислення зв’язків між його елементами, формування вмінь застосовувати знання в стандартних і змінених умовах. У зв’язку із відсутністю у підручниках і посібниках названих аспектів великий тягар лягає на розум і професійне обдарування вчителя: він має компенсувати всі види підручника, який мав би допомагати йому без додаткових затрат часу і зусиль планувати й організовувати проведення уроку.

Доцільність навчальних програм, приведення їх у відповідність до вимог ринків праці, потреб суспільства і індивіда, відповідна підготовка вчителів вважаються другорядним завданням, порівняно з розподілом ресурсів між існуючими закладами і установами.

Питання, розв’язанню яких треба приділити особливу увагу при створенні програми модернізації української освіти, мають бути наступними:

· Яким чином вирішити по-різному орієнтовані завдання: а) забезпечити базовий рівень освіти для всіх; б) індивідуальну траєкторію освіти для бажаючих; в) особливі форми підготовки для «проривних» проектів та програм розвитку країни? Існуюча система управління та форми надання освіти передбачають розв’язання тільки першого завдання.

· Яким чином кваліфікувати та регулювати форми освіти впродовж всього життя? Існуючі сьогодні кваліфікації описують лише початкову, середню, вищу, післядипломну освіту як окремі ланки.

· Яким чином створити умови для отримання освіти для власних цілей, в умовах швидких соціальних, культурних та технологічних змін? Як забезпечити доступ до інформації про можливості отримання освіти для всіх? Сьогодні в Україні немає ринку освіти, якщо його розуміти як забезпечення вибору, а існує уніфікована, регульована державою, освіта різних форм власності на заклади освіти.

· Яким чином за рахунок освіти досягти включення в нормальне соціальне та культурне життя людей з особливими потребами? Зараз домінує практика ізоляції їх в окремих закладах.

· Яким чином перейти від стандартів освіти, притаманних індустріальному суспільству, тобто стандартів на уніфіковані системи знань, до стандартів технологічного суспільства, тобто стандартів на процедури та формати отримання освіти?

· Яким чином створити систему оцінювання якості освіти, яка б забезпечувала оцінку з точок зору різних суспільних інтересів? Сьогодні ми маємо тільки державну систему оцінки, і то тільки по окремих параметрах. Наприклад, не існує такого критерію оцінювання якості, як успішність на ринках праці та кар’єра випускників різних навчальних закладів.

· За рахунок яких механізмів можна створити освітню політику, яка б надала можливість доступу до управління носіїв різних інтересів. Проголошений перехід до державно-громадської системи гальмується сьогодні браком демократичних форм управління освітою.