4. Історичне краєзнавство у 1917 – 20 – і рр.. Хх ст..
Широкого розмаху набрав розвиток краєзнавства в 20-30 рр. Вже в 1917 р. у Києві розпочав свою діяльність "Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва" під головуванням О.Грушевського. Влітку цього ж року з ініціативи художника С.Васильківського у Харкові було засновано товариство "Музей Слобожанщини", активно запрацювали "Польське товариство збереження пам'яток старовини", "Польське товариство краєзнавче на Русі" та багато інших.
Провідну роль в організації і розвитку краєзнавчої роботи взяла на себе Всеукраїнська Академія наук (ВУАН). Уже в першому своєму Статуті, затвердженому гетьманом П.Скоропадським у 1918 р., зазначалося, що Академія наук у Києві "як найвища українська наукова установа ставить собі на меті, окрім загальних наукових завдань, виучувати сучасне й минуле Вкраїни - української землі та народу".
20-ті роки стали часом відродження та розвитку краєзнавчого руху. Саме тоді термін "краєзнавство" замінив собою термін "батьківщинознавство" і утвердився як назва громадського руху та науки. У 1921 р. відбулася І Всеросійська конференція з краєзнавства, що передувала створенню краєзнавчих організацій в інших регіонах країни. Науково- методичним центром цієї роботи в країні стало Центральне бюро краєзнавства, створене у 1922 р. при Всеросійській академії наук. У 1923 р. розпочала роботу краєзнавча комісія Всеукраїнської академії наук, а у 1925-му відбулася І Республіканська краєзнавча конференція.
На початку 20-х років у структурі історико-філологічного відділу ВУАН працювала низка комісій краєзнавчого профілю. У1920 р. в Чернігові було створено "Наукове товариство", що складалося з 7 секцій, історико-краєзнавча була найчисельніша з них (займалася в основному археологічними дослідженнями). З 1926 р. діяв Прилуцький фонд краєзнавців, 1927 р. - Конотопське товариство краєзнавців. В Чернігові з 1924 р. діяв Інститут краєзнавства. Згідно зі статутом на нього покладалося планування краєзнавчих студій у регіоні, координація зусиль радянських і господарських органів, навчальних закладів, музеїв, архівів, наукових товариств, окремих дослідників у галузі всебічного вивчення Чернігівщини. Передбачалося створити відділення інституту в усіх повітах, налагодити видання періодичного збірника наукових праць. У жовтні 1924 р. за ініціативою інституту була проведена Перша чернігівська губернська краєзнавча конференція. Однак у зв'язку із запровадженням нового адміністративно-територіального устрою і ліквідацією губвиконкому інститут втратив фінансову й організаційну підтримку з його боку і наприкінці 1925 р. припинив своє існування.
В січні 1925 р. було утворено Ніжинське наукове товариство краєзнавства, яке складалося з 4-х секцій: історичної, статистично-економічної, етнографічної та природничої. Провідну роль у діяльності товариства відігравали викладачі Ніжинського інституту народної освіти М.Петровський, М.Бережков, А.Єршов, В.Рєзанов, С.Рихлик та ін. Члени товариства досліджували історію, фольклор, етнографію, природу, економічний розвиток краю. Товариство припинило діяльність на початку 30-х років.
В грудні 1925 р. у Харкові був обраний Український краєзнавчий комітет, головою якого став історик Матвій Яворський. Про досвід і ефективність роботи комітету в ті часи свідчить реальне зростання краєзнавчих організацій і осередків. Якщо в 1925 р. у республіці нараховувалося 5 товариств, 11 гуртків, то на 1 січня 1929 р. діяло 51 товариство, 658 гуртків. У 1927 р. у Харкові почав видаватися журнал "Краєзнавство". Випускалася спеціальна література, вводилось викладання предмета "Краєзнавство" в навчальних закладах.
Археологічна комісія Академії наук України видала "Український археологічний архів" (Т. 1-3. - 1926-1930), "Український архів" (Т. 1-4. - 1929-1931). В комісії працював і М.Грушевський.
На Західній Україні в період між двома світовими війнами діяло краєзнавчо-туристичне товариство "Плай" (Львів), яке видавало журнал "Наша батьківщина", та товариство "Бойківщина".
Водночас, аналізуючи 20-30-ті роки, слід погодитися з думкою академіка П.Тронька про те, що саме ці роки були періодом становлення українського краєзнавства, коли "закладалися методологічні та методичні основи краєзнавства як науки".