Тема 2.

ГЕНЕЗИС І ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

2.1. Виникнення та становлення фінансової науки

Вважається, що фінансова теорія виникла одночасно з політич­ною економією у містах Північної Італії, зокрема, Флоренції, Генуї, Венеції, які переживали у ті часи економічний підйом і культурне зростання.

Становлення і розвиток фінансової науки характеризується двома стадіями:

• класична — почалася у часи Римської імперії і завершилася у середині XX ст., характеризується домінуванням у сфері фінан­сів держави:

• неокласична — характеризується домінуванням у сфері фінан­сів приватного сектора, зокрема великих компаній і ринків ка­піталу.

Враховуючи тривалість класичної стадії, в її рамках виділяють декілька періодів. Відповідно до періодизації німецького економіста, провідного теоретика фінансової науки Карла Генріха Pay (1792— 1870),

класична стадія поділяється на три етапи:

• ненауковий стан — цей період відноситься до часів Стародав­нього Риму та Стародавньої Греції, держава в аспекті акуму­лювання коштів на суспільні потреби в ті часи розглядалася як приватна особа: значна частина доходів держави складалися із плати за використання державними землями, надрами, ринка­ми, портами тощо.

Великі вчені античного світу — Аристотель, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так, у IV ст. до н.е. Ксено­фонт, розглядаючи джерела добробуту в державі, рекомендує прави­телям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджува­ти податки та мито, будувати магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.

• перехід до наукової обробки — цей період починається у кінці Середньовіччя Найосвіченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них — Фома Аквінський (1225/1226-1274). У XIII ст. він у своїх працях рекомендує вести державне господарство, ґрунтуючись на релігійних і моральних принципах.

Розквіт фінансової науки почався наприкінці XV ст., коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, пов'язані з появою вели­ких абсолютних монархій, та коли з'явилися постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились.

Представник меркантилізму Карафа систематизував ви­трати неаполітанського короля і представив його можливі доходи на основі державного майна.

Найзначніші наукові дослідження кінця XVI ст. належать пред­ставнику Франції Жану Бодену (1529/1530-1596). Опублікування його праці «Шість книг про республіку» (1577 р.), де він фінанси на­зивав нервами держави, пов'язують з початком зародження фінансо­вої науки. У своїй системі Ж. Боден виділив сім джерел доходів государя: домени (особливе державне майно, яке належить державі, але не може належати особисто монарху і має

використовуватися на загаль­ні публічні цілі), військова здобич, подарунки дружніх народів, збори з союзників, доходи від торгівлі, мито з вивозу та ввозу, данина з під­корених. . Серед джерел відсутні податки, які, на думку вчено­го, є небезпечними, оскільки зумовлюють повстання та сварять пра­вителя з підданими.

У XVII ст. значний внесок у розвиток фінансової науки зроби­ли англійські вчені Джон Локк (1632-1704) та Томас Гоббс (1588— 1679). Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування.

Т. Гоббс вважав, що правитель наділений абсолютним правом об­кладати підданих податками, при цьому необхідно зберігати помір­ність і рівномірність, віддаючи перевагу непрямим податкам. Така думка стала пануючою в Англії.

Наприкінці XVII ст. Англія під впливом ідей Дж. Локка перехо­дить до практики домінування прямих податків. Основним податком учений вважав поземельний.

У другій половині XVII ст. була опублікована праця англійського економіста і статистика Вільяма Петті (1623-1687) «Трактат про по­датки і збори

- науковий (раціональний) етап — XVIII ст. вважається пере­ломним у плані становлення науки про фінанси, саме другу його половину вважають датою появи систематизованої фінан­сової науки як самостійного напряму.

Першими представниками систематизованої фінансової науки вважаються німецькі вчені-камералісти Людвіг фон Секондорф, Йоган Юсті (1720-1771), Йозеф Зонненфельс (1732-1817).

«Камералістика» походить від німецького kameralistik (від лат. camera — казна, цикл). Включає дисципліни, які вивчають палацове у вузькому і державне господарство в широкому сенсі та поєднує еконо­мічні, географічні, юридичні й адміністративні знання, необхідні для підготовки державних службовців. Ця наука викладалася у XVII- XVIII ст. в університетах Німеччини та інших європейських країнах.

Л. фон Секондорф вперше висловив ідею про зв'язок народного господарства, добробуту і податкової сили населення.

У 1766 році Й. Юсті видає перший твір «Система фінансового господарства» у якому виклав основні засади фінансової науки.

З огляду на це дея­кі вчені вважають його батьком фінансової науки. Цим вченим були запропоновані правила для розробки податкової політики: податки не повинні заважати свободі людей і шкодити промисловості, мають бути рівномірні та справедливі

Окрім того, Й. Юсті приділяв увагу державним витратам — витрати мають бути відповідними доходам і приносити благо для государя та його підданих.

Домінуючими ідеями у другій половині XVIII ст. стали погляди французьких вчених-фізіократів Франсуа Кене (1694-1774), Жака Тюрго (1727-1791), Оноре Мірабо (1749-1791).

Засновник школи фізіократів Ф. Кене розробив знамениту еко­номічну таблицю, у якій було відображено суспільний процес відтво­рення, обігу, розподілу і споживання продуктів як єдине ціле. Вчений показав зв'язок скорочення відтворення з обкладанням. До причин, що скорочують виробництво, він відносив надлишковий податковий тягар, значні витрати по справлянню податків, а також надмірні су­дові витрати.

Фінансові теорії знаходять обґрунтування та розвиток завдяки успіхам політичної економії, засновник класичної школи політекономії Адам Сміт (1723-1790) виокремив як науку у своїй праці «Дослідження про природу та при­чини багатства народів» (1776 р.).

А. Сміт запропонував поділ фінансового господарства на держав­не та місцеве, а також розробив принципи оподаткування.