УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ

ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

Гуманітарний факультет

Кафедра історії та українознавства

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Плани семінарських занять

та методичні рекомендації

для студентів І курсу всіх спеціальностей

денної форми навчання

Харків – 2006

Плани семінарських занять та методичні рекомендації розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри історії та українознавства 14 листопада 2005 р., протокол № 4.

Призначені для студентів І курсу академії всіх спеціальностей денної форми навчання і відповідають робочій програмі дисципліни "Історія України".

Укладачі:

проф. М.Ф.Дмитроченко,

доц. Г.Ф.Арбузов,

доц. К.Е.Колісник,

доц. О.В.Кравченко,

доц. Саламатіна Т.М.

Рецензент

доц. Петрушов В.М.

Методичні рекомендації з організації самостійної роботи студентів, які вивчають історію України

Основною формою навчальної діяльності студента з вивчення історії України є його самостійна робота. Вона включає опанування навчальної інформації на лекціях, семінарських заняттях і консультаціях під керівництвом викладача, засвоєння матеріалу дисципліни за підручниками та навчальними посібниками, виконання різноманітних завдань і тестів, повторення всього курсу з метою підготовки до підсумкового контролю.

Cемінарські заняття з історії України становлять третину аудиторного часу, однак їх питома вага у вивченні дисципліни набагато вища. Саме на семінарах система­тизуються, розширюються й поглиблюються знання з основних пи­тань теми, активно формуються вміння самостійно мислити, ана­лізувати події та уроки минулого, виступати публічно, вести дискусії. Недарма латинське слово "sетіnarіит" означає "роз­садник знань"! Семінарське заняття також передбачає контроль за результативністю самостійної роботи студентів. Отримані на ньому бали є основою для підсумкової рейтингової оцінки знань студента з історії України.

Форми проведення семінарів різноманітні: студенти висту­пають з повідомленнями, рефератами, беруть участь в їх обго­воренні, дискусіях, ситуаційних і ролевих іграх, бліц-турнірах, брейн-рингах, аналізують проблемні питання та ситуації, виконують контрольні роботи, тестові завдання тощо.

Розглянемо кілька питань, які стосуються організації та методики самостійної роботи студента над курсом історії України.

?

1 Які теми містить навчальна програма дисципліни “історія України”?

В курсі історії України вивчаються такі теми:

№ з/п	Назва теми
1	Вступ до курсу історії України.
2	Тема 1. Зародження східнослов'янської державності. Київська Русь.
3	Тема 2. Соціально-політичні процеси в Україні в литовсько-польську добу. Формування Української козацької держави.
4	Тема 3. Історична доля української козацької державності у другій половині ХУІІ – ХУІІІст.
5	Тема 4. Ідея українського самовизначення та національне відродження у ХІХ – на початку ХХ ст.
6	Тема 5. Українська національно-демократична революція та державне будівництво у 1917 – 1920 рр.
7	Тема 6. Українська радянська республіка у 20-і – 40-і роки ХХ ст.
8	Тема 7. Українські нерадянські державницькі альтернативи 20-х – 40-х років ХХ ст.
9	Тема 8. Українська держава в умовах кризи та розпаду радянської системи.
10	Тема 9. Процеси державотворення в умовах незалежної України.

?

2 За якою літературою найкраще вивчати історію України?

Сучасна література з історії України дуже різноманітна за типами, видами та жанрами видань. Кожен з них має своє призначення. Тому слід добре знати, яка саме інформація може міститись в тому чи іншому виданні. Визначимо найбільш важливі й поширені види літератури з історії України.

Підручник вміщує систематизований виклад навчального матеріалу, який повинен засвоїти студент у відповідності до програми курсу. У підручнику інформація подається в певній методичній обробці та послідовності, які спрямовані на формування системи історичних знань.

Навчальні посібники з історії України досить близькі за змістом до підручників. Вони можуть висвітлювати певні частини навчального курсу вужче або ширше у порівнянні з підручником, а також у більшій мірі відображати особисту позицію автора або авторів.

Рекомендуємо користуватися такими підручниками та посібниками з історії України:

Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К., 2004.

Бойко О.Д. Нариси з новітньої історії України (1985 –1991 рр.): Навч. посібник. – К., 2004.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. – К., 1995.

Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1996.

Історія України: Документи. Матеріали: Посібник / Уклад., комент. В. Ю. Короля. – К., 2002.

Історія України: Нове бачення: У 2 т. – К., 1995.

Король В. Ю. Історія України: Навч. посібник. – К., 2005.

Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посібник. – Львів, 1996.

Політична історія України: Посібник / За ред. В.І.Танцюри. – К., 2002.

Рибак І. В., Матвєєв А. Ю. Історія України у проблемному викладі, в особах, термінах, назвах і поняттях: Навч. посібник. – К., 2005.

Світлична В.В. Історія України: Навч. посібник / За ред. Ю. М. Алексєєва. – 3-є вид. – К., 2005.

Субтельний О. Україна: історія. К., 1991.

Черкашина Н. К. Історія України: від найдавніших часів до сьогодення: Навч. посібник. – К., 2005.

Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності: Курс лекцій: Навч. посібник. – К., 1999.

Юрій М. Ф. Історія України: Навч. посібник. – К., 2004.

Навчально-методичний посібник – це видання, яке вміщує практичні рекомендації з вивчення всього курсу історії України або окремих його тем. Різновидом такого посібника є конспекти лекцій з історії України, які підготовлені викладачами кафедри; їх назви наведені в списках літератури до тем семінарських занять.

Для поглибленого вивчення теми чи окремого питання слід звертатися до наукових видань. Монографія – це наукове видання, присвячене всебічному дослідженню певної проблеми чи теми. Цей вид наукової літератури зазвичай вміщує ґрунтовну наукову інформацію, довідковий матеріал, а також покажчик літератури з проблеми. Збірник наукових праць (статей) включає статті та інші матеріали наукового характеру. Як правило, збірник присвячується одній темі, але на відміну від монографій, вона може розглядатися з різних, навіть протилежних точок зору. Науковий журнал – це періодичне видання, що вміщує статті, інші наукові матеріали та має постійну рубрикацію. У процесі вивчення історії України можна використовувати публікації з різних історичних проблем, які можна знайти в журналах “Віче”, „Київ”, „Київська старовина”, „Український історичний журнал” та ін.

До довідково-інформаційних видань належать енциклопедії, енциклопедичні словники та термінологічні словники з історії України, які є незамінними для отримання компактної, узагальненої інформації про події, історичні постаті, роз’яснення значення історичних понять, термінів. Матеріал в них представлений у вигляді окремих статей, які найчастіше розташовуються в алфавітному порядку їх назв. Відрізняються названі видання ступенем повноти інформації.

У розпорядженні студента є такі довідкові видання:

Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення. Хронологічний довідник. – К., 1995.

Ілюстрована енциклопедія історії України (від найдавніших часів до кінця ХУІІІст. – К., 1998.

Історія України в особах: ІХ – ХУІІІст. – К., 1993.

Історія України в особах: ХІХ – ХХст. – К., 1995.

Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. – К.. 1996.

Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К.,1996.

Малий словник історії україни. – К., 1997.

Мироненко О.М., Римаренко Ю.І., Усенко Б.І., Чехович В.А. Українське державотворення: невитребуваний потенціал. Словник – довідник. – К.,1997.

Підкова І.З., Шуст Р.М. Довідник з історії України. В 3 т. – К., 1993.

?

3 Як слід вивчати літературу з історії України?

Різноманітність джерел інформації з історії України, їх насиченість фактографічним матеріалом, значною кількістю історичних термінів створює певні складності з їх вивчення. Для досягнення найбільшої ефективності, глибини розуміння матеріалу, його запам’ятовування та засвоєння студенту слід знати основні правила роботи з літературою.

Перш за все треба володіти методами роботи з книгою, щоб використовувати їх залежно від мети читання в кожному конкретному випадку. Найчастіше виділяють такі основні методи:

1. Перегляд - читання, за якого книгу побіжно переглядають, зрідка затримуючись на окремих сторінках. Метою такого читання є лише ознайомлення з книгою, отримання загальних уявлень про неї.

2. Вибіркове читання – читання, за якого зосереджено прочитують лише окремі місця, розділи, що вміщують певну інформацію.

3. Суцільне читання спрямоване на уважне прочитання всього тексту, але більше ніякої роботи з ним не проводять.

4. Читання з опрацьовуванням матеріалу, тобто поглиблене вивчення змісту книги з паралельним веденням записів.

Для глибокого розуміння і запам’ятовування тексту можна виокремити три етапи:

1. Робота до початку читання включає ознайомлення з книгою, її титульною сторінкою, зі змістом книги, анотацією та передмовою. Таке ознайомлення допомагає правильно вибрати потрібну книгу і налаштовує читача на активну роботу.

2. Робота під час читання. Після того, як виділені глави, розділи, параграфи, які вас цікавлять, швидко їх прогляньте, знайдіть місця, що безпосередньо стосуються теми (питання) та ознайомтеся з ними в загальних рисах. Для того, щоб діалог з книгою був повноцінним і змістовним, необхідно в процесі читання здійснювати різнопланову розумову діяльність:

чітко усвідомлювати мету читання: з яких питань потрібна інформація, навіщо, який її характер тощо;

оперативно змінювати швидкість читання, уповільнюючи темп там, де інформація безпосередньо відповідає меті; збільшувати швидкість ознайомлення з іншими частинами тексту;

ставити питання по ходу тексту;

висувати припущення про подальший його зміст;

подумки повертатися до раніше прочитаного під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути в процесі читання.

Можна виділити низку прийомів, які сприяють кращому осмисленню тексту. Насамперед, це постановка питань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті або шляхом пригадування й розмірковування, або за допомогою іншої особи. Далі – висунення питань-тверджень. Це питання типу: “А чи не тому…, що…?” “Можливо це пояснюється тим, що…?” тощо. Тобто у запитаннях-твердженнях органічно поєднуються і запитання, і ймовірна відповідь на нього. Вони пов’язані із спробою відшукати відповідь і висуваються зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, читач ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк або непряму вказівку на можливу відповідь.

3. Робота над текстом після його прочитання. На цьому етапі слід обміркувати весь матеріал, відібрати найбільш значущу інформацію, запам’ятати та засвоїти її.

Ведення записів дає можливість осягнути текст загалом, сприяє кращому розумінню й запам’ятовуванню. Існують різні види фіксації прочитаного.

Підкреслювання та позначки на полях допомагають виділити головні думки, ключові слова, фрази.

Найпростішим різновидом записування є виписки з книги, тобто вибірка з тексту окремих місць (думок, фактів, цифр тощо). Мета таких записів – залишити для пам’яті або для подальшого використання певну інформацію у вигляді цитат.

Складання плану допомагає зрозуміти структуру тексту, виявити його структурно-логічні зв’язки, поглибити розуміння матеріалу. При складанні плану необхідно:

виділити суттєві, важливі думки;

розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок;

дати заголовок кожній частині; ці заголовки й будуть пунктами плану.

За своєю формою план може бути простим і складним, тобто крім пунктів плану містити ще й підпункти.

Для розуміння тексту слід складати схеми, таблиці, графіки, які наочно відображають структуру інформації та взаємозв’язок її елементів, створюють логічно-образну картину.

Стислим викладом основних положень тексту в формі твердження або заперечення є тези. Їх складають після попереднього ознайомлення з текстом, при повторному читанні шляхом відбору основних положень без залучення фактичного матеріалу і пояснень.

Найбільш раціональний різновид записів навчального матеріалу – конспект, тобто короткий, систематизований, логічно зв’язаний запис змісту матеріалу. Конспект може бути текстуальним, вільним або тематичним. Текстуальний конспект створюється з окремих елементів тексту оригіналу – цитат, зі збереженням його логіки й структури. Вільний конспект поєднує виписки, цитати, тези, власні думки студента, може включати розгорнутий план тощо. Тематичний конспект дає відповідь тільки на конкретне питання на основі одного чи кількох джерел без запису їх іншого змісту.

Намагайтеся писати не повний текст, а конспект виступу, основу якого складають тези, доповнені доказами, розмірковуваннями, прикладами, ілюстраціями. (Методика цієї роботи наведена в “Методичних рекомендаціях з раціонального конспектування навчального матеріалу дисципліни “Історія України”. – Харків, ХарДАЗТ, 1998). Найдоцільніше робити виписки на аркушах чи картках формату А5, заповнюючи тільки один бік картки. Цей спосіб дає можливість легко групувати й перегруповувати окремі частини доповіді, доповнювати їх новою інформацією; картками зручно користуватися під час виступу. Зверху на картці пишуть заголовок, що вказує, де саме цей матеріал буде застосовано, а внизу наводять назву джерела інформації.

?

4 Як слід готуватися до семінарського заняття?

Ефективність, корисність семінару як для кожного його учасника, так і для групи в цілому залежить від ретельності самостійної підготовчої роботи студентів. Найпродуктивнішою, як свідчить практика, вона є за такої послідовності:

1 Ознайомтеся з темою та питаннями плану семінарського заняття.

2 Опрацюйте навчальний матеріал теми за конспектом лекції, підручником, навчальним посібником.

3 З’ясуйте зміст ключових понять теми за довідниками, словниками, підручниками, конспектом лекцій (див. питання 4).

4 Складіть план відповіді на питання семінарського заняття. Наприклад, питання “Трипільська культура” може бути висвітлене за таким планом:

1) походження трипільської культури;

2) час і територія розселення трипільців на землях України;

3) заняття трипільців;

4) характерні риси й особливості трипільської культури;

5) вплив трипільської культури на пізніші етнокультурні процеси на українських землях;

6) причини зникнення трипільської культури.

5 Зробіть виписки за пунктами плану. За формою вони можуть бути різноманітними (див. с. 7).

6 Розмістіть виписки в логічній послідовності, зумовленій планом виступу, продумайте зв’язки між ними, порівняйте погляди й оцінки авторів різних видань. Зверніть увагу на чітке визначення основної думки (тези) доповіді, переконливість аргументів, які будуть наведені на її доказ. Проаналізуйте зміст виступу в цілому, сформулюйте та запишіть висновки.

?

5 Як засвоїти зміст історичних понять?

Опанування термінами¹ та поняттями² історичної науки є основною передумовою доцільної та ефективної діяльності студента з вивчення минулого України. Саме в системі поняттєвого апарату отримує своє розгорнуте відображення зміст об’єкту та суб’єкту історії України. Інакше кажучи, поняття – це мова історичної науки.

Для опанування поняттєвим апаратом застосовують такі прийоми:

1 З’ясування значення терміну за словником, підручником, конспектом.

2 Встановлення етимології (тобто пояснення походження) тер-міну. Наприклад, термін діаспора – частина народу, яка перебуває поза межами історичної батьківщини – походить від грецького розсіяння.

3 Визначення змісту поняття, форм його виявлення, хронологічних меж вживання, місця цього поняття в загальній системі поняттєвого апарату тощо:

а) побудова логічної структури поняття;

б) з’ясування складових поняття, їх змісту та взаємних зв’язків шляхом складання схеми.

4 Відбір певного значення поняття у тих випадках, коли воно є багатозначним.