2. Різні означення інформації

В наш час ще немає якогось єдиного, загальноприйнятого означення поняття інформації. Серед різноманітних означень можна виділити наступні:

• Повідомлення, відомості про щось, моделі, що передають;

• Зменшувана, знята невизначеність в результаті отримання повідомлень;

• Повідомлення, нерозривно пов’язане з управлінням, сигнали в єдності синтаксичних, семантичних і прагматичних характеристик;

• Передавання, відображення різноманітності в будь-яких процесах і об’єктах; відображена різноманітність;

• Комунікація, що забезпечує зв’язок між людьми чи технічними засобами;

• Товар, що є об’єктом купівлі-продажу знань для досягнення певних цілей;

• Факти, що відображають ті чи інші події чи об’єкти;

• Дані як результат організації символів у відповідності до встановлених правил;

• Знання, що передають в людському суспільстві і відображають інтелектуальні здібності людини екстраполювати факти (відомості) і робити висновки.

Поруч з названими існують сотні інших означень інформації, що часто суперечать одне одному чи взаємно виключають одне одного. Різноманітність цих означень свідчить про широту підходу до поняття інформації та відображає становлення концепції інформації в сучасній науці. Інформаційними процесами охоплені різні галузі суспільної практики. При цьому в кожній галузі досліджень і практичної діяльності використовують те чи інше означення поняття інформації, що відповідає конкретним цілям цієї діяльності. Наприклад, в НІД науково-технічну інформацію (НТІ) означають як відомості про документи та факти, отримані в ході науково-технічної та виробничої діяльності. Відомі наступні властивості НТІ:

• Неадитивність (НТІ не є просто арифметична сума її елементів, ці елементи не можна без псування змісту інформаційного повідомлення розташовувати в повідомлення в будь-якій довільній послідовності і по-різному групувати);

• Цінність виявляється в її суспільно-корисній значимості (наявність товарних властивостей, можливість багаторазового використання інформації тощо);

• Суспільна природа (НТІ використовують лише в людському суспільстві);

• Семантичний характер (НТІ має певний зміст);

• Мовна природа (в повідомленні НТІ можна передати лише засобами мови, природної чи штучної).

• Незалежність НТІ від мови і носіїв (зміст НТІ інваріантний, виражена НТІ англійською чи китайською мовою чи у вигляді формули, зафіксована вона на папері чи на магнітній стрічці);

• Дискретність (в НТІ можна виділити структурні частини змісту: поняття, висловлювання, факти, гіпотези, концепції, теорії, закони, вчення);

• Кумулятивність (можливість коротшого узагальнення, викладення, згортання);

• Незалежність від автора (після опублікування «живе» своїм життям, незалежно від автора);

• Старіння;

• Розсіювання;

• Повторюваність.

НТІ відіграє особливу роль в розвитку науки, техніки, виробництва та в управлінні суспільством. Докладний аналіз ефектів від своєчасного використання НТІ даний О. Б. Бурим-Шмарьяном. Вони можуть виявлятися в наступних аспектах:

• Управлінському (підвищення обумовленості прийняття рішень);

• Науково-технічному (підвищення ефективності, скорочення термінів, усунення дублювання наукових досліджень, розробок, проектування);

• Виробничому (сприяння прискоренню впровадження науково-технічних досягнень в виробництво);

• Економічному (економія ресурсів і економічна ефективність від впровадження науково-технічних досягнень, запозичених з НТІ);

• Освітньому (сприяння безперервній освіті фахівців);

• Ідеологічному (сприяння формуванню суспільної свідомості).

Все життя людини постійно пов’язане з отриманням, накопиченням і опрацюванням інформації. Інформація є предметом інтелектуальної діяльності, продуктом цієї діяльності. Інформація для людини – це знання, які вона отримує з різних джерел. Все, що знає конкретна людина, вона колись дізналася від батьків, вчителів, з книг, особистого практичного досвіду і зберегла у своїй пам’яті. У свою чергу, все, що написано в книгах, журналах, газетах, відбиває знання авторів цих текстів, а тому це також інформація.

Людина зберігає інформацію або у власній пам’яті (кажуть – у думці) або на якихось зовнішніх носіях. Частіше за все на папері. Ті відомості, які людина пам’ятає, їй завжди доступні. Кожна людина пам’ятає свою домашню адресу, телефон, а також адреси і телефони близьких людей. Якщо ж знадобиться адреса або телефон, який забули, то допоможе записник або телефонний довідник.

Власну пам’ять людини можна назвати оперативною пам’яттю. Тут слово «оперативний» є синонімом слову «швидкий». Заучені знання людина відтворює вмить. Власну пам’ять ще можна назвати внутрішньою пам’яттю, оскільки її носій – мозок – знаходиться всередині людського тіла.

Людині постійно доводиться брати участь в процесі передавання інформації. Передавання може відбуватись при безпосередній розмові між людьми, через листування, за допомогою технічних засобів зв’язку: телефону, радіо, телебачення. Такі засоби зв’язку називають каналами передавання інформації.

Процес передавання інформації завжди двосторонній: є джерело і є приймач інформації. Джерело передає (відправляє) інформацію, а приймач її отримує (сприймає). Читаючи книгу або слухаючи вчителя, учень є приймачем інформації, працюючи над твором з літератури або відповідаючи на уроці – джерелом інформації. Кожна людина постійно переходить від ролі приймача до ролі джерела інформації. Людина завжди прагнула доступним їй способом зафіксувати відомості про те, що більше всього її хвилювало. Наші вельми давні предки залишили нам інформацію про себе у вигляді розписів на скелях в печерах, де вони мешкали.

Люди знаходили можливість зробити сховище інформації компактнішим, що дозволяло робити необхідну інформацію транспортабельною, зручнішою для зберігання, а також обмежувало доступ до неї небажаних осіб. Тому і з’явилися носії інформації придатні для транспортування (глиняні таблички, дощечки, папірус, пергамент, папір, магнітні носії, лазерні носії тощо).

Зі зміною носіїв інформації змінилися і методи нанесення інформації безпосередньо на носії, що спричинило необхідність винаходу відповідних технічних засобів для роботи з інформацією: «випалення глини – глиняні таблички, папір – книгодрукування, магнітні носії – комп’ютер».

При першому способі інформація кодується, як правило, за допомогою нулів та одиниць. Коду 1 може відповідати, наприклад, наявність електричного імпульсу, а коду 0 – його відсутність. Прикладами аналогових сигналів є звуковий і відповідний йому електричний сигнал у колі мікрофона, телефону тощо. Цифровий спосіб забезпечує значно кращу якість відтворення переданої інформації.

Процеси, пов’язані з отриманням, зберіганням, передаванням інформації називають інформаційними процесами. Історія людського суспільства – це історія накопичення і перетворення інформації. Для обміну інформацією між людьми використовують мови. До останнього часу основним зберігачем інформації були книги. З кінця XIX століття для передавання інформації на далекі відстані стали широко використовувати телеграф і телефон. У сучасному інформаційному суспільстві на перший план виходять інформаційні процеси, пов’язані з використанням комп’ютерних технологій і електронних носіїв інформації.

Одне і те саме повідомлення можна виразити різними мовами:

1. розмовні мови (більше 2000).

2. мова міміки і жестів.

3. мова малюнків і креслення.

4. мова науки (математики, хімії тощо).

5. мова мистецтва (музики, живопису тощо).

6. спеціальні мови (есперанто, морський семафор, азбука Морзе, азбука Брайля для сліпих тощо).

Основні інформаційні процеси містять у собі збирання, пошук, опрацювання, зберігання та захист інформації.

Пошук інформації – це процес пошуку таких записів, що відповідають ознакам, зазначеним в інформаційному запиті. У даний час існує багато пошукових систем різноманітного рівня та призначення: від довідкових систем у програмних додатках до пошукових служб у мережі Інтернет.

Опрацювання даних – цілеспрямована послідовність дій над даними та розроблення систем автоматизованого опрацювання даних. При опрацюванні інформації слід враховувати три інформаційні характеристики: обсяг, кількість і цінність. Визначення обсягу інформації зводиться в основному, до підрахування символів, рядків і не викликає труднощів. Цінність інформації можна оцінювати за актуальністю та сучасністю даних, за достовірністю та повнотою інформації. Попередньо цінність інформації можна визначити за ступенем того, наскільки вона наближає нас до поставленої мети.

У даний час, особливо при роботі в мережах, існує постійна небезпека злочинних несанкціонованих дій над інформацією. Захист інформації повинен вестись у кількох напрямках:

1. захист від випадкових чинників, тобто неправильних дій користувача, виходу з ладу апаратури;

2. захист від навмисних дій, що полягають у розкритті конфіденційної інформації, запуску компрометуючої інформації, у несанкціонованому використанні ресурсів інформаційної системи, відмові від обслуговування.

Нейтралізація загрози безпеці здійснює служба безпеки, у функції яких входять забезпечення цілісності та надійності даних, контроль доступу та захист від відмов.

Відбиття результатів людської діяльності або розуміння навколишнього світу, подане у формалізованому вигляді (набором чисел, графічних зображень, слів, знаків) називають даними. Дані отримані від джерела інформації є повідомленням. У теорії інформації повідомленням називають упорядкований набір символів із заздалегідь фіксованої множини, що слугує для вираження інформації.

Інформацію можна визначити як повідомлення, яке знімає невизначеність, що існувала до його надходження. Якщо повідомлення не усуває невизначеності, вони можуть бути віднесені до інформаційних шумів.

При передаванні повідомлення в реальних системах до місця призначення надходять два різних сигнали. З погляду інформації не існує «чистого шуму»: шум завжди щось говорить про своє джерело, шум сам може слугувати інформацією. Радіохвилі дають нам інформацію про іоносферу, космічне випромінювання – про зірки. Іноді шум добавляють до сигналу зумисне. Це називають маскуванням.

Точне або наближене відтворення отриманої інформації в будь-якому іншому місці називають передаванням інформації. Повідомлення передають за допомогою сигналів, що мають визначені фізичні властивості. Сигнали можуть бути зорові, звукові, електричні, радіосигнали тощо. Для однозначного подання повідомлень для їх передавання за допомогою сигналів необхідний процес кодування. Код – це універсальний спосіб відображення інформації при її зберіганні, передаванні й опрацюванні. Код встановлює відповідність між елементами повідомлень і сигналами.

Кількість або обсяг інформації, що міститься в повідомленні, визначають кількістю бітів у цьому повідомленні. Число бітів у розрахунку на одиницю часу називають швидкістю передавання інформації.