
- •Розділ 1
- •Історія створення
- •Бій під Бродами
- •1.2.1.Передислокація на Схід
- •1.2.2 Хід битви
- •1.3. Співпраця дивізії «Галичина» з українським підпіллям
- •1.4. Оцінка діяльності
- •1.4.1.Доля дивізійників
- •1.4.2.Комісія Дешена
- •Розділ 2
- •2.1. Зі свідчень ветерана дивізії «Галичина» Кота Івана
- •2.2. Спогади Колодницького Йосифа,офіцера дивізії «Галичина»
- •2.3. Що знає сучасна молодь про дивізію «Галичина»?
- •2.4. Результати анкетування
- •Висновки
1.2.2 Хід битви
Ворожі позиції поповнилися новими частинами. Артилерія помітно збільшувала свою дію. Ворожа авіація щораз жвавішала. Наша авіація взагалі не з’явлалась. Власних резервних частин, які б могли мати значення на відрізку корпусу і поза ним, не було. Ознаки, що ворожі частини почнуть незабаром наступ у напрямі на Львів, збільшувалися.
Керівництву фронту ніяк не можна інкримінувати легковажність в оцінці становища або помилки. Штаби поодиноких відділів, командування частин і вище командування виразно з’ясували сили ворога і звертали не раз увагу на можливість ворожого наступу. З неймовірною швидкістю посувалися вперед танкові ворожі клини і замикали XIII армійський корпус.
У наслідок наступу у праве крило XIII корпусу ввійшли переважаючі сили ворога. Частини наших дивізій відступили, залишилась лише Перша Українська Дивізія.
Тепер Перша Українська Дивізія була поділена на окремі полки, а це було для неї найгірше. Першим кинуто З0 полк,завданням якого було наступом закрити фронтову прогалину, пробиту на правому крилі корпусу. Ґрунтовну і завчасну розвідку місцевості зробили начальник штабу і командир полку.
Німецькі вояки відступили, і у наступ пішов український полк, воїни якого були не загартовані та не випробувані у боях. Розпочався жорстокий бій. Сили ворога утричі переважали - у них було багато танків. Замкнути фронтову прогалину, що тим часом стала ще ширшою, не вдалося. Полк зумів розгорнутися до бою, був атакований танками і майже розбитий. Тільки поодинокі сотні дісталися пролому. Сотенні змушені були діяти на власний розсуд, бо зв’язку з командирами не було.
З початком російського наступу було введено в бій сильну ворожу авіацію, яка діяла в повітрі до світанку. Усі важкі пункти території і перехрестя доріг бомбилися без безперестанку.
На північний захід від Бродів ворожі танки прорвали наші лінії. Польовий запасний курінь дивізії в Бузьку повідомив, що його атакували сильні з’єднання ворожих танків і він відтягується на захід. Ворожий наступ продовжувався далі в напрямі Львова. З частинами корпусу за Бугом не було більше зв’язку.
Для Першої Української Дивізії настали дуже важкі дні. По-перше, вона була введена в бій у найважчому пункті фронту, по-друге, російському командуванню була відома її присутність на фронті, і ці обставини додавали йому особливого поштовху до її знищення.
Тільки вночі була змога зміцнити позиції. За дня близькість фронту й дії ворожої авіації унеможливлювали яку-небудь працю.
Після безуспішних наступів ворог підтягував нові підрозділи і вводив у дію артилерію, танки і авіацію. Очевидно, що він поспішав звільнити свої численні зв’язані сили для інших завдань.
«Оборонний бій триває далі. Переважаючим ворожим наступам приходять на зміну пожвавлені розвідувальні й бойові дії. За села Пеняки, Гута Пеняцька, Гута Верхобузька, Майдан Пеняцький і Суходоли йдуть важкі бої. При тому щораз дивізія мусить відставляти частини для прочищування лісів від ворога, що пропхався. Але й із заходу посилюється тиск ворога, так що постачання утруднюється,» - розповів Роман Данилюк.[5,с.56].
Тим часом ситуація на відрізку дивізії стає критичною. Слідували безперервні атаки, що їх вдавалось все-таки стримати. «Наші втрати великі, критичним пунктом цілого корпусу стала дивізія. Введення в дію багатьох большевицьких „катюш“ чинить спустошення і деморалізацію. Особливо завзятий бій розвинувся за високо розташоване село й замок Підгірці, де зараз, по скороченні фронту, проходить головна бойова лінія. Замок і місцевість кількакратно переходить з рук до рук. У цих боях стоять переважно 29 і З0 полки. Важкі бої йдуть коло Кадовбищ і Цішків. Ворожі танки досягають уже Олеська, де з’єднуються з слабими ворожими силами, що пробилися з заходу, від Бузька. Наші винищувальні команди в багатьох місцях зблизька нищать танки. Добре б’ються курені „фюзилерів“ і піонерів,» - згадує ветеран дивізії «Галичина» Василь Верига. [5,с.62].
Корпус отримав наказ до прориву. Командир корпусу зупинився у напрямі на південь, у бік Подільської височини — місце найслабшого ворожого тиску. Ворог не міг припустити, бо це суперечило б засадам воєнного мистецтва, що прорив відбудеться в напрямі густолісистих стрімких берегів височини.
Одна німецька вермахтівська дивізія й Перша Українська Дивізія, обидві найдалі висунені на північ, отримали доручення тримати позиції й тільки під гострий тиск ворога відступати на південь, щоб тим уможливити іншим частинам корпусу розірвати оточення й вийти з нього.
Усі дивізії корпусу виставляли збиральні команди із завданням зібрати залишки частин власних відділів і ввести їх у дію,бо в такій ситуації нові ворожі наступи знівечили б наступальні дії корпусу і довели б корпус до цілковитого знищення.
Північний фронт корпусу відступав поволі із запеклими боями на південь. Завзяті бої тривали за лісисту височину й село Гавареччина. Дальші ворожі наступи йшли з півдня проти переходу коло Білого Каменя. Їх удалось стримати в просторі Білої Гори.
Українські вояки військових частин генерала Ліндеманна бились хоробро. Невідомий жодний випадок, щоб член Української Дивізії перейшов до ворога.
Отже, взявши участь у військових діях під Бродами, дивізійники виявили мужність, героїзм та готовність до самопожертви. Вояки не лише боролися за незалежність України, але й водночас захищали мирне населення від прояву жорстокості як з боку німців,так і з боку радянських військ.