33

ВСТУП

Протягом століть українці , не маючи власної держави, змушені були служити в чужих арміях, і, як співається у відомій стрілецькій пісні , часто « у важкій борні йшов на брата брат [13,11]».

Українська Повстанська Армія та українська дивізія «Галичина» - це ті сторінки Другої світової війни , якими чи не найбільше спекулювали в радянські часи. Сьогодні українці мають можливість вивчати, досліджувати, осмислювати, оцінювати всі моменти власної історії і дізнаватись правду.

Дивізія « Галичина» – 1-ша дивізія Української Національної Армії, українська військова частина , яка в Другій світовій війні воювала проти більшовиків. Довгий час дивізійників вважали зрадниками та колаборантами, які воювали на стороні Німеччини. Дехто і сьогодні дає подібну оцінку дивізії.

Мета даної роботи - дослідити діяльність дивізії «Галичина», визначити її роль у формуванні української армії, знайти нові історичні факти, які розкривають невідомі сторінки історії дивізії, спростувати , використовуючи історичний матеріал, закиди щодо зрадницького характеру її діяльності.

Завдання :

1. Теоретичне опрацювання теми.

2. Висунення гіпотези.

3. Проведення дослідження шляхом усного опитування ветеранів української дивізії «Галичина» з метою виявлення нових історичних фактів.

4. Проведення опитування , щоб зрозуміти ставлення учнів старших класів до діяльності української дивізії.

5. Опрацювання та інтерпретація результатів.

Предмет дослідження : українська дивізія «Галичина»

Суб’єкт : ветерани української дивізії «Галичина», учні старших класів

Об’єкт : історичні умови, бойовий шлях, співпраця з УПА, значення діяльності дивізії.

Гіпотеза : більшість респондентів віком від 16 до 17 років обізнані з діяльністю дивізії СС «Галичина» та впевнені у позитивній ролі дивізійників.

Питання про значення діяльності СС «Галичина» є дискусійним у сучасному суспільстві. Молодь, маючи доступ до інформації, може робити більш об’єктивні висновки про дивізійників ,але, на жаль, ще «живими» залишаються радянські міфи про те, що вояки були зрадниками. Побороти спекуляції навколо цієї теми можна шляхом оприлюднення свідчень ветеранів дивізії. Тому ми вважаємо цю тему актуальною, яка потребує подальшого вивчення, дослідження та популяризації серед населення., і переконані, що члени дивізії «Галичина» стоять на одному щаблі з такими борцями за волю України, як: Українські Січові Стрільці, воїни УПА - і заслуговують на визнання і вшанування. Прислухаймося до рядків присвяти Миколи Симнича, ветерана-дивізійника:

«Терези долі - незбагненна штука

То сяйво мрій, то урвища круті,

Та є свята Ісусова наука -

За істину вмирати на хресті

Ми не фанати,не сліпці - прочани,

Не стадо, що чека проводиря,

Ми відчайдухи, хлопці - галичани,

Нас повела провісниця-зоря….

Чужі мундири, та серця вкраїнські,

Ми - легіон,як січові стрільці!

Ми в бій пішли не на поля чужинські.

Ми - лицарі, а не дрібні купці.

Триває бій, хоч відгули гармати.

Бо невмируща істина свята:

Щоб не померла Україна - мати,

Ми прихиляєм небо у жита.[10,2]

ТЕЗИ

Дивізія « Галичина» - це перша дивізія Української Національної армії, українська військова частина , яка в Другій світовій війні воювала проти радянських військ.

Формувалась від кінця липня 1943 року до червня 1944 – до боїв під Бродами – головним чином з українців , що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Згодом до неї вступала молодь з інших регіонів України, Волинський легіон, добровольці з полонених радянських солдатів.

Дивізія побудована на зразок німецьких піхотних дивізій : мала три піхотні , один артилерійський та запасний вишкільний полки. А також батальйони : зв’язку, протитанкової оборони, зенітної артилерії, постачання , запасний та інші.

Перед відправленням на Східний фронт дивізія «Галичина» налічувала 16000 вояків, з них безпосередньо на фронт було відправлено 1200 вояків.

Зазнала великих втрат у битві під Бродами 17-22 липня 1944 року. Після реорганізації і поповнення дивізія у вересні-грудні 1944 року дислокувалась у Словаччині , а січні – березні 1945 року – у Словенії.

У квітні 1945 року дивізія « Галичина» знов була кинута на Східний фронт , де тримала оборону на лінії Фельдбах-Бад-Гляйхенбер ( район міста Грац).

У зв’язку із створенням Українського національного комітету 14 березня 1945 року вояки дивізії склали присягу на вірність українському народові.

З капітуляцією Німеччини дивізія відступила на англійську зону окупації, де була інтернована ( невелика частина дивізії потрапила в американську зону окупації).

Сьогодні більшість вояків дивізії «Галичина» проживає в Канаді, США, Англії, Німеччині, Австралії, Аргентині та інших країнах.

Розділ 1

1. Історія створення

Дивізія «Галичина» , як і легіон Українських січових стрільців, була створена для однієї мети : боротьби за українські ідеали. Дивізія, за задумом її організаторів, мала стати в майбутньому «зав’язком Української національної армії»[12,43]. Хоча у 1943 році вже було відомо, що «німці війну програють, члени Військової Управи вважали , що творять дивізію не для німців. Дивізію творять для української справи, виключно для оборони рідного краю, - заявив один з членів Військової Управи. – Прийде час , коли наїзників одного по однім не стане, і українцям потрібна буде власна збройна сила для здобуття волі»[4,с.359].

Набір проходив у травні - червні 1943 року в частині України, що була приєднана до Генерального губернаторства, зокрема в Галичині. За деякими джерелами , на 18 червня 1943 року зголосилося 84 тисячі добровольців [3,с.2]. Приблизно 52 тисячі пройшли медичну комісію. Проте в німецькому донесенні , де наводиться цифра 62 тисячі вояків , підкреслюється , що добровольців могло бути набагато більше , якби мова йшла про вермахт, бо населення Галичини відчувало сильну антипатію до служб поліції СС» [3,с.3]. У донесенні також було сказано, що рух Бандери розгорнув потужну « агітаційну кампанію проти створення дивізії»[3,с.5].

У листівці за травень 1943 року ОУН Бандери заявила про своє вороже ставлення до ідеї спільної боротьби з німцями проти більшовизму, розцінюючи таку позицію як

« капітуляцію перед німцями»[4,с.360].

В іншому документі ОУН Бандери заявила : « Український народ не хоче і не буде своєю кров’ю рятувати Німеччину . Якщо Німеччина стоїть сьогодні перед смертельною небезпекою зі Сходу , то це наслідки диковинної політики німецького імперіалізму серед поневолених народів Сходу. Український нарід змагає до власної держави, і тільки за неї він стане до рішального бою проти одного чи другого наїзника»[4,с.361] .

ОУН Бандери бачила багато причин , щоб не схвалювати німецький проект створення галицької дивізії СС. Ці причини було наведено в № 11 підпільного

« Бюлетеня» цієї організації. Проект , за « Бюлетенем» , уже виявлявся підозрілим тому, що передбачав створення лише однієї дивізії. Якби справді йшлось про боротьбу з комунізмом , то чому тоді не створити багато дивізій? Отже, план має іншу мету. Аналіз «німецької колоніальної політики» приводить до висновку, що німці мобілізували активні елементи в Галичині , боячись , що вони приєднаються до опору , і тому хотіли послати їх на фронт як гарматне м’ясо» [4,с.361]. Остаточно із 62 тисяч добровольців німці прийняли 9-12 тисяч чоловік. 18 червня 1943 року до навчального табору від’їхали перші добровольці (200 офіцерів і 1700 рядових) Полки дивізії , усього близько 9-10 тисяч чоловік, були розкидані по різних навчальних таборах і перебували в них до кінця 1943 року. Формування дивізії розпочалося восени 1943 року , а закінчилося весною 1944 року в Нойгаммері на Сілезії.

Отже, при створенні галицької дивізії виникали деякі труднощі. Звичайно , багато молодих хлопців йшло добровольцями з чистого патріотизму та ідеалізму , щоб воювати із споконвічним ворогом української нації , який безпосередньо загрожував Україні та щоб захищати українську землю. Але інші , власне, були не зовсім добровольцями. Вони записувались , оскільки не мали вибору.