5. 3 Фізико - географічні характеристики річкового водозбору

При дослідженні річки і режиму стоку необхідне детальне вивчення фізико-географічних умов басейну, основними характеристиками яких є: клімат, геологічна будова, ґрунти, рослинність, рельєф та інш.

Кліматичні умови здебільшого є вирішальним фактором, що визначає водний режим водотоку. Найбільший вплив на стік мають кількість атмосферних опадів, характер їх випадання, температура і дефіцит вологості повітря.

Геологічна будова і ґрунти водозбору визначають характер і величину підземного стоку в річки, втрати опадів на інфільтрацію, появу заболочених просторів тощо.

Рельєф впливає на кількість, характер і розподіл опадів по площі басейну, температуру повітря і умови стікання води по земній поверхні. Він є істотним фактором, що визначає водність річок та характер їхнього режиму.

Рослинний покрив водозбору звичайно характеризується відомостями про основні види рослин, що ростуть в межах басейну, розмірами площ, які вони займають.

Кількісною характеристикою лісистості водозбору є коефіцієнт лісистості, який виражається у відсотках і обчислюється за формулою:

, (5. 13)

де F_n — площа лісів, км²;

F — площа водозбору, км².

За аналогічним співвідношенням обчислюють і коефіцієнт заболоченості, озерності, зледеніння водозборів тощо.

У випадках, коли характеризують озерність річкового басейну визначають середньозважений коефіцієнт озерності за формулою:

, (5. 14)

де F₀₃ — сумарна площа дзеркала озер;

S — сумарна водозбірна площа озер;

F — площа річкового водозбору.

6. Річкова долина

Долиною називають відносно вузьку і видовжену, здебільшого звивисту, понижену форму рельєфу, яка характеризується загальним похилом свого ложа до гирла.

Похил дна річки виражається в безрозмірних одиницях, або проміле.

Долина річки – відносно вузьке, витягнуте у довжину, звивисте заглиблення у земній поверхні, яке створене віковою діяльністю стікаючою по поверхні землі води, з наявністю русла сучасного потоку; характеризується загальним нахилом дна від одного кінця до другого.

Рисунок 6. 1 Схематичний поперечний профіль річкової долини та її елементів

У долині розрізняють такі її складові частини (рис. 6. 1):

1. Дно, або ложе, долини — найнижча її частина. Лінію, яка з'єднує найглибші точки долинного ложа, називають тальвегом; частину дна долини, яка зайнята водами річки, — руслом; русла, в яких стік спостерігається рідко, — сухими.

2. Схили долини — підвищені ділянки суші, які обмежують з боків її ложе.

3. Підошва схилів — місце з'єднання дна долини із схилами.

4. Зона з'єднання схилів долини з прилеглою місцевістю є бровкою долини.

5. Відносно горизонтальні ділянки, які розташовані уступами по висоті в межах дна і схилів долини, називають терасами; терасу, яка розташована в межах дна долини і заливається річковими водами під час повені або паводків, — заплавою; терасу, яка розташована безпосередньо над заплавою, — першою, а наступну, що розташована вище, — другою і таке інш.

6. Найвища (за течією) частина долини, де тальвег зникає, а схили втрачають свої виразні обриси, залежно від форми є початком долини, або долинним замиканням. Долину, яка вміщує водотік, називають річковою долиною. Глибина річкових долин коливається від кількох десятків до 200 … 300 м для рівнин і до 2000 …. 4000 м — для гірських областей.

В утворенні долин текуча вода завжди відігравала значну роль. Якщо в утворенні долини головна роль належала проточній воді, то долину називають ерозійною. Тектонічні долини утворюються в результаті тектонічних (горотворних) процесів. В утворенні вулканічних долин вирішальну роль відігравали вулканічні процеси. Льодовикові долини утворилися внаслідок діяльності льодовика, який у процесі свого руху формував обриси долини.