1) Фахівці Світового банку виокремлюють три хвилі глобалізації:

1. перша хвиля (1870-1914 рр.) частка міжнародної торгівлі у валовому світовому доході за цей період зросла у 2 рази, обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, досягнув 32 %, міграція охопила 10% населення;

2. друга хвиля (1950-1970 рр.) пов’язана з відновленням рівня міжнародних зв’язків до попереднього стану після руйнації у двох світових війнах. Частка обсягу світової торгівлі у світовому ВВП досягнула рівня 1913 Р., обсяг інвестицій у країни, що розвиваються, становив 11%;

3. третя хвиля (починаючи з 1970 р.) започаткована потужним розвитком сучасних інформаційних і транспортних технологій.

2) На думку багатьох дослідників, довгостроковий процес розвитку глобалізації має циклічно-хвильову природу, пов’язану з періодичними піднесеннями та спадами інтеграційних процесів. При цьому глобалізаційні хвилі, які включають інтеграційні (зближення, взаємодії, взаємопереплетення і взаємопроникнення) та диференційні (примноження багатоманітності, урізноманітнення) процеси, уможливлюють оновлення форм, змісту та механізмів глобалізації, н впливаючи на її поступальний розвиток. Згідно із зазначеним підходом розрізняють такі цикли глобалізації:

1. Античний цикл (VІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.), який включає:

• хвилю диференціації (VІІІ-ІV ст. до н.е.);

• хвилю інтеграції (ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.).

2. Середньовічний цикл (ІІІ – ХІІІ ст. н.е.), який включає:

• хвилю диференціації (ІІІ-VІІ ст. н.е.);

• хвилю інтеграції (VІІІ – ХІІІ ст. н.е.).

3. Цикл Нового часу (ХІV – ХХІ ст. ), який включає:

• хвилю диференціації (ХІV-ХVІІІ ст. );

• хвилю інтеграції (ХІХ – ХХІ ст.).

3). Деякі дослідники виокремлюють:

1. колоніальну глобалізацію як наслідок великих географічних відкриттів (ХV – ХVІ ст.);

2. повільну еволюційну глобалізацію (тривала до кінця ХІХ ст.);

3. прискорену глобалізацію (ХХ ст.)

4) Є також підхід, згідно з яким процес глобалізації поділяють на такі етапи:

1. повільну глобалізацію (до початку епохи великих географічних відкриттів);

2. структурну глобалізацію, пов’язану з переділом світу й утворенням протилежно спрямованих економічних систем (середина ХІХ – 80-ті роки ХХ ст.);

3. послідовну глобалізацію (сучасний етап).

ІІ. Представники другого (вужчого) підходу розглядають глобалізацію як новітній процес, який бере початок у ХХ ст. (останній чверті ХХ ст.).

Аргументую чи свою думку, прихильники зазначеного підходу звертають увагу на такі риси:

• до ХХ ст. міжнародна економіка ґрунтувалася на відносинах між країнами, водночас світова економіка ХХ ст. спирається на мережу зв’язків, які пронизують господарства окремих країн;

• якою б не була частка зовнішньої торгівлі у ВВП світу до ХХ ст., загальний обсяг торгівлі та її інтенсифікації за сучасних умов є незіставними;

• новітні переливання фінансових ресурсів не вкладаються у звичайне розуміннекспорту капіталу;

• транснаціоналізація економіки, транскордонне виробництво та феномен глобалізації комунікацій були започатковані лише у ХХ ст.

Таким чином, глобалізація є багаторівневим, багатовимірним, нерівномірним, складним і суперечливим процесом, який відіграє системоутворювальну роль у формуванні спільного загально планетарного господарства.