2. Типи політичних системи. Політична система України.
1. Залежно від політичного режиму розрізняють такі політичні системи:
тоталітарні;
авторитарні;
демократичні.
2. За характером взаємодії з зовнішнім середовищем виділяють:
відкриті системи;
закриті системи.
Приклади закритої є політична система радянського типу, що склалася в СРСР, для якої було притаманно відсутність широких міжнародних економічних і культурно-інформаційних контактів.
3. В історичному аналізі використовується характеристика систем з позицій формаційного підходу.
Відповідно виділяються системи:
рабовласницькі;
феодальні;
капіталістичні;
командно-адміністративні.
Досить поширене виділення традиційних (до індустріальних) і модернізованих політичних систем. Для перших характерно нерозвинуте громадянське суспільство, підданська або патріархальна політична культура, влада у формі диктатури (прикладом виступає більшість країн, що розвиваються). У других системах існує розвинуте громадянське суспільство, раціональний спосіб обґрунтування влади, диференціація політичних ролей.
4. Виділяють політичні системи перехідного типу, які включають у себе елементи модернізованої системи, що народжується, і елементи старої системи. Політична система сучасної України носить риси подібної перехідності, що проявляється у поєднанні лібералізму з авторитаризмом, у відсутності раціональної, тобто відповідальної і компетентної бюрократії, в слабкості інститутів громадянського суспільства.
Завдання: визначити тип політичної системи України.
3. Політичні партії. Опозиція. Лобізм.
Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу і її використання.
Що відрізняє партію від інших суспільно-політичних організацій і груп тиску?
Організаційна оформленість: стійкі внутрішньопартійні відносини і наявність розгалуженої структури на загальнонаціональному, регіональному і місцевому рівнях (виборні центральні органи і сітка регіональних відділень).
Відкрита налаштованість на владу. Ця ознака відрізняє партії не тільки від суспільних рухів, але й від груп тиску.
Пошук масової опори: безпосередньо активних членів і виборців. Це вимагає від партій проведення агітаційної роботи, пропаганди своїх доктрин.
Ідеологічність партійних доктрин.
Наявність програмної мети - певного проекту розвитку суспільства.
Функції партій:
активізація і інтеграція великих суспільних верств;
артикуляція, тобто перетворення розмитих думок людей у конкретні пакети вимог і їх озвучення інтересів, тобто погодження вимог певних верств населення, їх оформлення у політичні програми;
політична соціалізація і формування суспільної думки;
розробка політичної ідеології і програм розвитку суспільства;
рекрутування у політичну еліту і висування лідерів; у багатьох державах уряди і представницькі органи формуються з членів великих політичних партій, а президенти і прем´єр міністри, як правило, очолюють правлячі партії;
мобілізація виборців на виборах;
участь у боротьбі за державну владу через вибори;
здійснення державного управління з приходом до влади або контроль за діяльністю влади;
рекрутування нових членів партії.
Соціальна функція полягає в тому, що партія узагальнено виражає і захищає інтереси тієї або іншої соціальної групи і доводить до рівня державної влади її вимоги, іноді беручи участь в розробці заходів щодо їх виконання. При цьому в останні десятиріччя, прагнучи розширити свою соціальну базу (тобто число своїх прихильників), багато партій прагнуть представляти в суспільстві інтереси не однієї, а декількох близьких соціальних груп.
Ідеологічна функція партії виявляється (1) в розробці партійної ідеології (теоретичних концепцій, партійної програми, соціально-економічних і політичних стратегій, оцінок подій, гасел і т.д.), а також (2) в розповсюдженні, пропаганді цієї ідеології, в політичній інформації і виховній роботі.
Політична функція полягає, перш за все, в оволодінні державною владою. Для виконання цієї головної задачі партії підбирають і «вирощують» своїх політичних лідерів, готують фахівців по різних проблемах суспільного життя, висувають кандидатів на виборні і невиборні посади, активно працюють в парламентах і інших державних органах.
Управлінська функція характерна для партій, що стоять у влади (особливо в комуністичних суспільствах). Такі партії перетворюються в свого роду державних. Вони організовують і направляють дії держави, ініціюють соціальні і політичні зміни в суспільстві, керують різними сферами суспільного життя.
Електоральна функція партій виявляється в тому, що вони беруть активну участь у виборах, організовують виборчі кампанії, проводять інформаційно-пропагандистську роботу з своїм потенційним електоратом, виступають з передвиборними програмами, контролюють хід виборів і так далі.
У найбільш загальному вигляді до прав партій відносять:
право висувати кандидатів на виборні посади;
право на критику уряду;
право вільно поширювати інформацію про свою діяльність;
право на свободу внутрішньопартійного життя;
право на державні дотації і компенсації у період виборчих кампаній;
право на володіння майном.
Найбільш загальними обов´язками партій є:
обов´язок визнавати легальність існуючого ладу;
обов´язок дотримуватись правил, що регламентують діяльність партій.
За своїми цілями та характером партії поділяються на консервативні, революційні, реформаторські, ліберальні, а за формою організації вони бувають відкритими й закритими.
Для відкритих партій характерне вільне членство і терпимість до думок інших. Це характерно для соціально-демократичних партій. Закриті партії мають чітку структуру, жорсткі вимоги до своїх членів та ідеологію, яка часто ігнорує людські проблеми і орієнтована на боротьбу за владу. Ще одним проявом угрупувань політичного життя суспільства є політичні рухи. Для них більше характерні демократизм внутрішнього життя за відсутності обов’язкової ідейної єдності.
Особливою формою реалізації інтересів груп громадян та окремих організацій є лобізм – цілеспрямований вплив окремих груп на законодавчі та виконавчі органи державної влади з метою реалізації своїх специфічних інтересів.