- •Теорія та історія світової і вітчизняної культури
- •Тема 2. Культура і суспільство
- •Тема 3. Філософські концепції культури
- •Тема 1. Культура стародавнього світу
- •Тема 2. Культура середньовіччя
- •Тема 3. Культура епохи відродження
- •Тема 4. Культура нового часу
- •Тема 5. Культура і глобальні проблеми сучасності
- •Тема 1. Історія української культури в наукових дослідженнях
- •Тема 3. Українська культура XIV — першої половини XVII ст.
- •Тема 4. Українська культура другої половини XVII—XVIII ст.
- •Тема 5. Доба культурно-національного
Тема 1. Культура стародавнього світу
Захоплюючий світ старовини полонить уяву сучасної людині* пам'ятками ранніх цивілізацій. Стародавні культури підіймались-до незвичайних висот, що дивували своїх сучасників красою, надовго ставали носіями людського прогресу, та минали віки — і нони з різних причин гинули. Але культура жила: інші народи підхоплювали естафету розвитку, наповнювали культуру новим змістом, і вона знову розквітала, щоб чарувати своєю довершеністю, а з плином часу також ішла у небуття. Чим далі ми проникаємо у глибінь віків, тим більше спостерігаємо локальність окремих цивілізацій і культур. Очевидно, серед них були й такі, що народжувались і гинули замкнуто, залишивши після себе в степах І пустелях лише кам'яні фрагменти з загадковими написами.
У стародавніх цивілізаціях та їх культурах ще багато нерозшифрованого, невивченого. Яка культура була, наприклад, у західній півкулі планети в сиву давнину? Культура майя досліджена лише у її пізньому періоді, хоч вона мала довгу історію, сліди якої загублені. На території Мексики відкрито піраміду, що була похована під потоками лави вулкана, виверження якого, як визначили геологи, сталося вісім тисяч років тому. Отже, у західній півкулі існували культури, можливо, стародавніші, ніж у східній, але вони загинули, не залишивши після себе помітного сліду.
Новіші зі стародавніх цивілізацій, які досліджені наукою, — ті, що виникли у IV тисячолітті до н. є. на територіях Передньої Азії та Північно-Східної Африки: Вавілон, Шумер, Єгипет, Ассирія, Урарту й ін.
Дивними оазисами в долинах річок виникали ці перші держа-ии-деспотії. Економіка їхня трималась на общинному землекористуванні, яке подекуди збереглося до наших днів. Цікаво, що саме в цей час панування рабства й особистої деспотії парів та фараонів зводяться величезні храми, палаци, гробниці, піраміди, які вражають своїми розмірами. Очевидно, має рацію відома дослідниця історії світової культури Н. Дмитрієва, зазначаючи, що перехід людства від первіснообщинного ладу до заснованої на рабстві цивілізації був гігантським переворотом, який дав людині зрозуміти свою силу над природою. Люди стали творити культуру як «другу природу» — будували іригаційні споруди, обробляли
47
метали, подорожували морями, склали карту зоряного неба, за-клали основи медицини, математики, геометрії, „астрономії,, Але стародавня цивілізація мала й свою протилежну сторону. Рабство принесло страшне пригноблення людини людиною. Царі, фарао-ни, жерці, вища знать упивалися необмеженою владою над під-леглими, а тим більше над рабами. Кожен цар, фараон оголошував себе сином Божим, створював міф про свою надприродну могутність, загадкову силу, порівнювану хіба що зі стихійними силами. У цьому також було джерело художньої уяви стародавнього митця, який будував палац чи піраміду відповідно до могутності володаря, зображуючи його в гігантських розмірах, надаючи йому рис таємничості.
Вся архітектоніка уявлень про світ та смисл життя, а також почуттів і переживань, характерних для стародавніх культур, знайшла витончене втілення у цивілізації Стародавнього Єгипту.
Культура Стародавнього Єгипту. Цивілізація Стародавнього Єгипту нараховує понад три тисячі років. У кінці IV тисячоліття до н. є. в Південно-Східній Африці, у долині ріки Ніл, сформувалась ранньорабовласницька держава Єгипет, якій випала історична доля стати одним із найбільших центрів світової культури.
Майже двохтисячолітнго історію Стародавнього Єгипту прийнято ділити на три періоди: перший — Стародавній (бл. 2800— 2250 до н. є.), другий — Середнє царство (бл. 2050—1700 до н. є:), третій — Нове царство (бл. 1580—1070 до н. є.). Відповідно виділяють і три періоди в розвитку його культури.
Вже у Стародавньому та Середньому царствах були створені унікальні пам'ятки культури — гробниці фараонів Хеопса, Хеф-рена та Мікерииа, сфінкси фараона Хефрена в Гізі і фараона Аменемхета III, портретний дерев'яний рельєф «Зодчий Хесира» та численні художні скарби з гробниць Хенену і Хені. Наприклад, піраміда Хеопса за розмірами не має собі рівних серед кам'яних будов усього світу: висота її — 146 метрів, довжина основи кожної з чотирьох граней — 230 метрів, її середина — по суті суцільний масив кам'яних брил, у яких зроблено вузькі проходи до усипальниці фараона. Як підрахували дослідники, для того, щоб перевезти кам'яні блоки цієї піраміди, потрібно було б 20 тисяч товарних поїздів по 30 вагонів кожний. Це справді незвичайний пам'ятник необмеженої влади фараона і каторжної праці рабів. Понад сорок століть стоять ці витвори людини — піраміди Хеопса, Хефрена, Мікерииа — на скелястому плоскогір'ї пустелі поблизу Каїра, викликаючи у спостерігачів захоплення величчю людської праці та роздуми про вічне. До гробниць через піщану пустелю веде єдина дорога зі Сходу, від плодючих долин Нілу, дорога, що символізує шлях від життя до смерті і вічності. На початку пустелі межу її стереже велетенський сфінкс — лев з обличчям фараона Хефрена. Споглядання цього дива на фоні
48
мертвого спекотного моря піщаних дюн, гробової тищі й безмежнії сонячного світла викликає трепет душі, благоговіння перед
життям.
Зрозуміти всю силу емоційно-естетичного впливу цих пам'яток і Гароєгипетської культури можна лише тоді, коли усвідомиш, що всі вони були не просто витвором мистецтва, а складовою частиною культу, заупокійного ритуалу, реалізацією певного світо-
сприйняття.
Стародавні єгиптяни обожнювали природу і земну владу. Тварини вважалися священними, їх тримали при храмах, віддавали їм шану, а після смерті бальзамували і хоронили в саркофагах. Збереглися цілі кладовища священних биків, баранів, кішок, крокодилів. На тотемізмі базується звіроликість єгипетських богів, верховним серед яких уважався бог сонця Ра, якого нерідко зо-бражували соколом або телям. Фараон вважався «сином сонця», з цим пов'язані і почесті, які йому віддавались, і відповідне відтворення в культурі: перехідне не цікавило, фараон зображувався величавим, звільненим від влади часу і земної реальності; у скульптурних зображеннях він спокійно-холодним, неземним як за поставою, так і за виразом обличчя та поглядом очей, відходив у
вічність.
У Новому царстві розквітла архітектура храмів. У цей час широко провадилось будівництво святилищ, найвідрміщими з яких є храми Амона-Ра в Кариаці і Луксорі поблизу Фів. Характерна особливість цих архітектурних споруд — маса різноманітних колон, які символізували ліс (наприклад, лише в гіпостильному залі храму в Карнаці було зведено 144 колони). Стелю покривали темно-синьою фарбою з золотими зірками, і складалося враження, ніби людина увечері в лісі спостерігає зоряне небо.
Надзвичайно цікаві розписи гробниць у Фівах, які вражають своєю пластикою, художньою оригінальністю. Стародавні єгиптяни ввели традицію зображення фігур у такий спосіб: голова і ноги — в профіль, а торс — розвернутим. Цього принципу вони дотримувались послідовно, лише в VII столітті до н. є. у єгипетському мистецтві зникає традиція такого зображення (рельєф з Мемфіса «Плакальники»), але це було вже на схилі староєгипет-ської культури, напередодні завоювання Єгипту персами.
Значні досягнення стародавніх єгиптян у галузі фізики, хімії, медицини, хірургії. Вони користувалися десятковою системою числення, їм були відомі арифметичні і геометричні прогресії. Щоб будувати піраміди, палаци, гробниці, потрібні були не тільки знання з математики, але й з геометрії, треба було вміти обчислювати об'єми циліндра, півкулі, піраміди. Стародавні єгиптяни вміли передбачити затемнення Сонця, інші явища природи,-особливо періоди розливу Нілу, від яких залежало ведення зрошувальної системи сільського господарства.
49
Нагромаджений тисячоліттями досвід стародавньоєгипетської культури через Грецію і Рим збагатив західноєвропейську та світову цивілізацію.
Культура Месопотамії. Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході, на території сучасного Іраку, між ріками Тигр і Євфрат, у IV тисячолітті до н. є. На півдні Месопотамії, де широко провадилось іригаційне сільське господарство, розвинулись прадавні міста-держави Ур, Урук, Кіш, Еріду, Ларса, Ніппур, Ла-гаш, Умма та ін. Розквіт цих міст називають золотим віком стародавньої держави шумерів. Це справедливо і в прямому, і в метафоричному розумінні: тут вироблялися з золота предмети найрізноманітнішого побутового призначення та зброя; культура шумерів справила величезний вплив на подальший прогрес не тільки Месопотамії, а й усього людства. Шумерам належать важливі відкриття: вони першими навчились виготовляти кольорове скло та бронзу, винайшли колесо і клинописне письмо, створили першу професійну армію, склали перші правові кодекси, винайшли арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення.
Світ духовної культури шумерів заснований на міфології. Людина створена з глини, замішана на божій крові; її призначення — працювати на богів і їсти ту їжу, яку вони чомусь не споживають. Всесвіт — божественна держава, в якій усе побудоване на слухняності. Тема слухняності в сім'ї, в громадській поведінці, вважає дослідник В. Полікарпов, становила суть доброчинства і правильного життя взагалі у стародавній Месопотамії, адже людина створена для рабської повинності й вірного служіння богам. Старанний і слухняний слуга може розраховувати на милість господаря. Отже, шлях слухняності, вірної служби та пошани до старших, Правителів і богів — це шлях земного успіху, здоров'я й довголіття. Звідси детерміністична концепція життя людини: від самого дня народження воно визначене богом, і нічого в ньому змінити неможливо, так само неможливо відвернути смерть. Смерть — це кульмінація життя, завершення успіхів і перемог людини у боротьбі за встановлення справедливого і слухняного життя. В культурі шумерів уперше в історії людина зробила спробу морально подолати смерть, зрозуміти її як момент переходу у вічність. У шумерській міфології вже існують міфи про золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли до релігійних уявлень народів Передньої Азії, а пізніше — в біблійні сюжети.
У стародавнім Шумері починається розвиток науки, яка намагається оволодіти дійсністю. Жерці міста Ур робили астрономічні спостереження протягом 360 років, на основі чого встановили, що протяжність року — 365 днів, 6 годин, 15 хвилин і 41 секунда. Це відкриття трималося жерцями у глибокій таємниці і використовувалось для зміцнення влади над народом, складання релігійно-
50
містичних ритуалів та організації управління державою. Жерці й маги використовували знання про рух зірок, Місяця і Сонця, про поведінку тварин, про форми рослин для ворожінь, Передбачення подій у країни. Вони були тонкими психологами, вмілими екстрасенсами та гіпнотизерами. У духовній культурі шумерів ще й досі залишається багато нерозгаданого.;
Дослідники відзначають досить високу художню культуру шумерів. Вирізняються красою й художньою досконалістю їх архітектура та скульптура.| В Уруці був зведений комплекс священних споруд — зиккуратів,' які стали центром духовної культури. За своєю архітектурою святиня Уру була прототипом Вавілонської вежі. У Шумері добре розвинулася скульптура. Статуї царів, жерців, воїнів виконувалися з експресією при мінімумі засобів вираження, що свідчить про високу майстерність їхніх творців. Набуло значного розвитку мистецтво пластики в металі: уперше золото використовувалось в комбінації зі сріблом, бронзою і кістю. У словесному мистецтві шумери першими застосували спосіб безперервної розповіді про події, що дало змогу створити перші епічні твори, иайвідоміший з яких — епічна легенда «Гільгамеш».
У кінці II тисячоліття до н. є. шумери асимілювалися з вавілонянами. Розквітає стародавня рабовласницька держава Вавілон, яка проіснувала до VI ст. до н. є. Вавілонська, халдейська та ассирійська цивілізації дуже багато перейняли з культури шумерів. Найбільших успіхів досягли вавілоняни в астрономії. Однак поступово втрачається незалежність рабовласницьких міст-дєр-жав, а з установленням персидського Панування Вавілон перестає бути столицею, його палаци й зиккурати перетворюються в руїни. У матеріальній та духовній культурі стали панівними інші звичаї, закони, вірування, ідеологія. Вавілонська цивілізація, по суті, була останньою фазою шумерської цивілізації та культури.
Наближалась нова епоха в розвитку світової культури, серцеви-ну якої становило поклоніння людині, піднесеній до божества. Це був величезний, навіть небезпечний з точки зору моральності, переворот у духовному світі стародавньої людини. У вавілонській поемі «Енума Еліше» космологія створення людини хоч і базується на основі шумерської космології, але вже має іудейську інтерпретацію, згідно з якою людина не просто «раб божий», але й пан на землі, «цар природи». Колонізаторська ідея «панування людини иад усією землею», успадкована від Тори, через багато століть була оживлена у марксистському вченні про панування людини не тільки над природою, але й над самим суспільством.
Культура Індії. Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тисячолітті до н. є. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тисячолітті до н. є., в епоху «Рігвед». На основі великого зібрання гімнів «Рігвед» було витворено своєрідну духовно-світогілядну систему індуїзму —
51
серцевини індійської культури.В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури Саме в «Ріг-ведах» були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кша-тріїв (воїнів), вайшвів (землеробів) і шудрів (слуг).
Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини в залежності від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалось вибору професії, заняття певним ремеслом, навіть їсти можна було тільки тріїв (воїнів), вайшвів (землеробів) і шудрів (слуг).
Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та' культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на касти закріпився у період раннього Середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 році, на час проголошення Індії незалежною державою, кількість каст досягла майже 3,5 тисячі.
Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політичного життя, заснована Буддою у другій половині І тисячоліття до н. є. Особливого розвитку державно-політичне життя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. є.). Збереглися численні едікти — вибиті на камені за наказом царя написи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві досить цікаві морально-політичні принципи, які базувались на буддизмі. У культурі центральне місце відводилось релігії, що мала духовно єднати розірване на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління країною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про ахімсе — незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи й проводили типову загарбницьку-ку політику зовні і тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі залишились досить глибокі сліди ашотизму. Так, загальновідомий вплив на весь світ політики не-насильства, яку проводив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, — політики, яка знаходить все більше прихильників.
На художню культуру староіндійського суспільства глибокий вплив зробили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких свое-52
рідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята й ін. Художньо-образне сприймання через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражаючими є фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу називає В. Полікарпов храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж.
Ще однією характерною рисою староіндійської культури є її сексуальний зміст, статева символіка, вираження в художніх образах ідеї поклоніння бргу кохання -— Ками. Грунтувався цей чзміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як процес космічного творення. Тому зображення божої пари в міцних обіймах досить поширене у храмах.
Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозились товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія у цьому процесі відіграла значну культу-ротворчу роль.
Культура Китаю. Китай - країна стародавнь оїцивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури ранньо- го палеоліту ,та бронзового віку. Первісно-общинний лад існував тут довго — до_ХIV ст. до н. е., коли сформувалась,. перша рабо-власницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культу-
ра, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та
значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — прообраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 до н. є.) та династії Хань (206 до н. є. — 220 н. є.).
Стародавній Китай збагатив світову науку і культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до н. є.), спідометр (III ст. до н. є.), сейсмограф (II ст. н. є.), порох (X ст. н. є.), книгодрукування (VI-—VIII ст:), фарфор (III—V ст.). В галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, вичислене відношення довжини кола до його діаметра — число п. В галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення Сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці і ін.
Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важливий фактор культури і прогресу. Китайці вели жваву торгівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шовковим шляхом, а
53
також з «рабськими країнами, Кореєю, Японією — морським шов-ковим шляхом.
На весь світ славиться китайська медицина, яка має трьохти-сячолітшо історію. В Стародавньому Китаї вперше було написано «Фармакологію» (Бень цао), вперше стали проводити хірургічні операції з застосуванням наркотичного засобу, вперше описали і застосували метод лікування голковколюванням, припеченням, масажем.
Китайські будівничі здобули собі славу двома своєрідними пам'ятками; Протягом двох тисяч років, починаючи з VI ст. до н. є., в Китаї будувався найбільший у світі Великий канал, який у XIII ст. з'єднав Пекін з Ханчжоу, — складна гідротехнічна споруда з численними пристроями, цікавими способами перекачування та очищення води. Друга видатна споруда — Велика китайська стіна.
У духовній культурі стародавнього Китаю важливе місце посідав феномен буденної свідомості, відомий в історії як «китайські церемонії». Це суворо фіксовані стереотипи етико-ритуальних норм поведінки і мислення, які складались на основі дотримування культу старовини. В. Полікарпов зазначає, що гіпертрофія цих етико-ритуальних принципів зрештою призвела до того, що вони замінили релігійно-міфологічне сприйняття світу. А деміф'ологіза-ція й до певної міри десакралізація етики та ритуалу спричинились до формування унікальності китайця як носія культури. Насамперед місце культу богів посів культ реальних кланових та сімейних предків. З другого боку, ті боги, які залишилися в пошанівку, позбавились найменшого олюднення і стали холодними, абстрактними божествами-символами, як-от Небо, Піднебесна, Дао тощо. Ці поняття не мають аналогій в інших стародавніх культурах, бо, скажімо, китайське Небо — не якийсь бог, а вища загальність, холодна, сувора, абсолютно байдужа до людини. Великий Дао — це всеохоплючий, всезагальний Закон і Абсолют, безформний і безіменний, небачений і нечуваний, недоступний органам чуттів людини, але всемогутній творець світу. Пізнати Дао, зрозуміти його своїм розумом, спробувати злитися з ним — ось ключові принципи та кінцева мета життя стародавнього китайця. Найяскравіше ця концепція пояснення світу втілена у філософських системах конфуціанства та даосизму.
У китайському мистецтві особливе місце посідають каліграфія, поезія та живопис. Ієрогліфічна кодова система давала змогу через ці три види мистецтва відображати життя людини в най-потаємніших порухах її душі, найбільш повно відтворювати її прагнення до злиття мистецтва з мистецтвом життя.
Антична культура. Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейсь-кого моря, на західному узбережжі Малої Азії, на берегах Мар-
54
мурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сіцілія виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція або Еллада, У XII— VIII ст. до н. є. у Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з'явилось патріархальне рабовласництво, яке у VІІІ—VI ст. до в. є. стало основою економічного і політичного життя суспільства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабовласницьких містах-державах (полісах). Ключову роль у цей час відігравали два міста-держави —- Афіни і Спарта, боротьба між якими за владу закінчилась перемогою Спарти в Пелопонеській війні (431—404 до н- є.). У 146 р. до и. є. територія Греції була включена до складу Римської імперії.
У старогрецьких полісах сформувалась могутня духовна культура, яка справила великий вплив на розвиток цивілізації багатьох країн світу. У наше сьогоднішнє життя органічно вплелися численні поняття, слова, назви, імена, вирази, які дійшли до нас саме з культури Стародавньої Греції. Коли ми хочемо підкреслити величину предмета, то кажемо, що він «гігантських» розмірів, коли наголошуємо на величі якоїсь роботи, то кажемо, що вона «титанічна», і навпаки — незначних людей називаємо «пігмеями» з тих же джерел і вирази «панічний жах», «яблуко розбрату», «ріг достатку», «олімпійський спокій», «лебедина пісня», «ахіл-лесова п'ята», «муки Тантала», «сізіфова праця» та багато інших. Численні наукові поняття своїм корінням сягають у старогрецьку мову. Кращі зразки старогрецької архітектури, скульптури та мистецтва є в певному розумінні неперевершеними, класичними, на них вчаться все нові й нові покоління митців, таємницю їх гармонії й естетичного впливу намагаються розгадати дослідники.
Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, потрібно враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не монархічний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містамй-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політично активна людина. Саме така людина була головним об'єктом і змістом культури. Ця антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаменитому висловлюванні афінського філософа Протагора: «Людина — -мірило всіх речей». Герой єгипетської, месопотамської чи індійської культури сильний своєю загадковістю, надприродністю, зв'язком із небом та його стихійними силами, герой же культури Стародавньої Греції — реальна людина. Навіть грецькі боги мають людську подобу, володіють людськими достоїнствами і людськими слабостями: вони помиляються, сваряться, ревнують, зводять один на одного наклепи і т. д. Н. Дмитрієва не без підстав зауважує, що, напевне, в
55
демократії та глибокому гуманізмі й полягає загадка «грецького чуда». Греки високо цінували зваженість, рівновагу, міру вчинків людини, яка була вільним громадянином і брала участь в управлінні державою/Звідси відсутність у грецькому мистецтві гігантоманії, звідси прагнення вписувати споруди і скульптури у природне середовище. Зразком такого доцільного вписування в ландшафт є комплекс Акрополя в Афінах. Або ж візьмімо для прикладу скульптуру Афродіти Мілоської. Висота фігури дорівнює зростові середньої гречанки, в ній ніякої помпезності й показної величі, зате скільки піднесеного спокою, краси жіночого тіла виражено у мармурі.
За Гераклітом, у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог, а бог — як безсмертна людина. Цей концептуальний підхід пронизує не тільки мистецтво, але й філософію, науку, міфологію, весь світогляд. Вже ранні філософські системи Анак-симандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта, Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобудові цілісності, гармонії, «логосу», діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну і ту ж" річку, став пізніше вихідною точкою розробки діалектики як принципу філософського мислення. У стародавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне а; • містичне вчення (Демокріт) іа ідеалізм (Сократ і Платои). У Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань — історія; «батько історії» Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Арістотель у праці «Політика» створив першу теорію держави. Грецький учений Евклід заклав основи геометрії, Архімед — механіки.
У II столітті до н. є., як уже зазначалося, Греція потрапила під владу Риму. Але, як писав поет Горацій, «полонена Греція перемогла некультурного переможця». Гордовитий Рим, перед яким тремтіли завойовані народи, змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади. Пізніше він, ставши велетенською імперією, створить свою небуденну культуру, але лигне тоді, коли набереться досвіду у завойованого сусіда. Передусім Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їх імена на латинський лад; скульптори та художники намагалися старанно копіювати грецькі зразки; поети і драматурги переспівували сюжети неповторної грецької поезії і драми. Вплив грецької культури був настільки сильним, що напочатку, після завоювання Еллади, римська наука стала двомовною. У римських освічених родинах прийнято було розмовляти поряд із латинською ще й грецькою. Вчений Апулей писав латинською, а Марк Авре-лій — грецькою. Лише з часом римські філологи розробили лексичну та синтаксичну систему латині настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі всебічно розвинутої грецької мови. У І і II ст. поступово розквітає римська культура, в першу
56
чергу цивільне будівництво. У 75—80 рр. н. є. в Римі був збудований знаменитий Колізей, який став визначною пам'яткою старорим-ської архітектури. За своїм призначенням це величезний амфітеатр (висота його 48,5 м, в плані — еліпс, осі якого 190 і 156 м) для проведення гладіаторських боїв, циркових видовищ тощо. У першій чверті II ст. н. є. створена ще одна пам'ятка архітектури — Пантеон, або, як його називали, «храм усім богам». Це величезна циліндрична будова, перекрита півсферичним куполом, із входом у вигляді портика. Активно зводилися й інші споруди: арки, лазні, чудові терми, форуми, палаци, кріпосні стіни. Рим набув солідного і розкішного вигляду.
Значного розвитку набрали санітарія, гігієна, право, які становили гордість Риму. Розквітли живописне мистецтво, поезія, театр.
Для зміцнення своєї влади римські імператори широко використовували різноманітні масові видовища. Гак, Цезар у -46 р. звелів викопати на Марсовому полі штучне озеро, на якому організували битву між сірійським і єгипетським флотами, у ній брали участь дві тисячі гребців І тисяча матросів. А імператор Клавдій влаштував на Фуцинському озері битву сіцілійського і родоського флотів за участю 19 тисяч чоловік. Ці видовища вражали своїми масштабами і пишністю, переконуючи спостерігачів у могутності правителів Риму. Однак розкіш та багатство розбещували римську вищу знать, в середовищі якої щодня організовувались колективні обіди, що тривали по п'ять-шість годин; часто влаштовувались розгульні бенкети — оргії. Імператор Ві-теллій протягом року проїдав 900 млн. римських сестерціїв. Найбільш спритні підлеглі внаслідок фінансових махінацій ставали багатшими за самих імператорів. Посилився розклад суспільного організму Римської імперії, яка все частіше зазнавала тиску з боку численних племен готів, шо нападали на неї, потім полчищ, кочівників —- гуниів. Зрештою в 476 р. Рим був захоплений вестготами та вандалами, влада перейшла до варварських дружин.. Так відійшла в історію Римська імперія та її культура.
Література:. Василь в Д. Исторпя религий Воетока. М., 1988; Дми-трнева Н. Кратная исторпя искусетв. Вьш. 1. М., 1986; Культура Древнего Египта. М-, 1976; Культура Древнеіі Півдня. М,., 1975; Культура Древнего Рима. В'2-х т. М., 1985; Кун М. Легенди і міфи Стародавньої Греції. К, 1968; Підлісна Г. Світ античної культури. К., 1939; Полікарпов В. Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.
57