2.3.2. Мускулатура

Головне її призначення – забезпечення рухів різноманітних частин тіла тварини. Разом з цим мускулатура коня створює зовнішні форми його тіла. Мускулатура розвивається під час процесів росту коней, при їх тренуванні та роботі.

Мускулатура коней складається з 250 м’язів (рис. 2). Вона розвинена значно краще у довжину та товщину, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин. Довжина м’язу визначає її здатність до скорочення, яке відбувається у коней на 1/4 -1/2 довжини, товщина м’яза характеризує його силу (1 – 8 кг на 1 см² площини поперечного перетину). Від маси м’язів залежить сила, а від їх форми – характер роботи коня.

Розвиток мускулатури суттєво впливає на силу тяги коня, швидкість алюрів та м’ясну продуктивність. Важкозапряжні та м’ясні коні відрізняються більш рихлою, сирою мускулатурою, яку складають короткі та товсті м’язи. Вони мало скорочуються у довжину, але за рахунок своєї маси та товщини забезпечують ваговозам велику силу тяги. У коней швидких алюрів, навпаки, мускулатура щільна; вона складається з довгих та тонких м’язових волокон, які здатні

Рис. 2 . Мускулатура коня:

1-трапецієвидний м’яз;2-грудинноплечоголовний м’яз; 3-м’яз передостний; 4-триголовий м’яз плеча; 5-дельтовидний м’яз; 6-плечовий м’яз;

7-вентральний зубчастий м’яз; 8-променевий розгинач зап’ястя; 9-лік-тьовий розгинач зап’ястя; 10-загальний розгинач пальців; 11-боковий розгинач пальців; 12-група сідничних м’язів; 13-двоголовий м’яз стегна; 14-напівсухожильний м’яз; 15-напружувач широкої фасції стегна; 16-довгий розгинач пальця; 17-боковий розгинач пальця; 18- поверхневий згинач пальців; 19-глибокий згинач пальців; 20-найширший м’яз спини; 21-дорсальний зубчастий м’яз; 22- косий зовнішній м’яз черева; 23- пластировидний м’яз.

до значного скорочення у довжину. Це забезпечує великий розмах кісток, що виконують роль важелів при рухах. Довгі та тонкі м’язи швидкоалюрних коней не мають такої сили, як короткі та товсті м’язи ваговозів. Але масивні коні швидше втомлюються. Діаметр м’язових волокон у скакових коней більший, ніж у робочих.

М’язи скорочуються під впливом подразнення нервової системи. Товсті м’язи в меншому ступені сприймають нервове збудження, ніж тонкі. В тренованих м’язах здатність до скорочення підвищується. Окислювальні процеси в тренованих м’язах відбуваються швидше на енергійніше.

В разі перенапруження коней їх мускулатура зазнає розтягнення, розривів та специфічних захворювань, які вимагають фізіотерапевтичного лікування.

2.3.3. Шкіряний покрив

Шкіра тварини виконує функції захисту, дихання, терморегуляції, сальної секреції, всмоктування, виділення, тактильної чутливості та інші. Взагалі дихання через шкіру складає у коней приблизно 2-3 % від легеневого.

У коней шкіра більш тонка, ніж у великої рогатої худоби та свиней, але товстіша, ніж у овець.

Товщина шкіри великою мірою обумовлюється віком, статтю, станом здоров’я, породою, конституційними особливостями, кліматом, утриманням та використанням коня. Товщина, еластичність та чутливість шкіри на різних частинах тіла не однакова. На верхніх частинах тіла, на спині вона товстіша, ніж на череві. У лошат шкіра тонкіша, ніж у дорослих коней, у кобил тонкіша, ніж у жеребців. У коней, яких розводять в умовах холодного клімату, шкіра більш товста та щільна, ніж у коней з південних регіонів. У південних швидкоалюрних, відносно вузькотілих, коней шкіра тонка, але її поверхня більша, ніж у північних крокових, масивних коней. Чим більше жвавих робіт виконує кінь, тим тонкішою стає його шкіра. Найтонкіша шкіра у ахалтекінських та чистокровних верхових коней. Тонка шкіра сприяє більш інтенсивній тепловіддачі. У коней з тонкою шкірою під час та після роботи добре виражена сітка підшкірних кровоносних судин, які можуть містити значну частину крові організму, що вельми важливо для терморегуляції.

Взагалі, через шкіру втрачається 80-85% теплопродукції коня.

Теплопродукція та теплорегуляція. Теплопродукція коня залежить від інтенсивності хімічних процесів обміну речовин в його організмі, яка підвищується під час швидких рухів та важкої роботи. Кінь дуже економно витрачає енергію для рухів, відносно менше, ніж інші сільськогосподарські тварини. Стоячи, кінь витрачає таку ж саму кількість енергії, як і лежачи. Однак, на швидких алюрах кінь може збільшувати витрати енергії в 20 разів, внаслідок чого теплопродукція його організму набагато збільшується. Фізична терморегуляція організму коня при швидких рухах та важкій роботі збільшується внаслідок розширення кровоносних судин шкіри, підвищення швидкості току крові та випаровування поту з поверхні тіла, чому сприяє циркуляція оточуючого повітря.

Порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами потові залози у коня найкрупніші. Жодна з тварин не пітніє так сильно, як швидкоалюрний кінь, - усією поверхнею тулубу. Піт у них виділяється спочатку у пахах, на шиї, боках, потім на плечах та крупі. При напруженій роботі кінь може стати весь мокрий, “в милі”, піт може стікати цівками зі всього тіла. Завдяки посиленому випаровуванню поту з поверхні шкіри відбувається віддача зайвого тепла. Якби кінь не мав підвищеного потовиділення, то при рухах на швидких алюрах температура його тіла могла б підвищитися до 42-43°С, що є смертельним.

Піт з поверхні тіла коня випаровується легше при теплій, але не спекотній, сухій погоді. В таку погоду коням значно легше працювати та проходити випробування на іподромах, ніж при вологій та холодній. Коні, що працюють та пітніють в жарку погоду, швидко висихають і потім пітніють менше, навіть при напруженому навантаженні. Збільшення виділення поту зменшує у коней виділення сечі. При холодній погоді підвищені потіння та тепловіддача часто можуть стати причиною застуди коня.

Всі тварини, в тому числі й коні, мають здатність регулювати тепловіддачу шляхом фізіологічних пристосувань до умов зовнішнього середовища (табл. 1).

Таблиця 1

Пристосування теплорегуляції коня

Регулюючі пристосування до спеки	Регулюючі пристосування до холоду
Деяке підвищення температури тіла	Деяке зниження температури тіла
Розширення поверхневих кровоносних судин	Звуження поверхневих кровоносних судин
Додавання води до циркулюючої крові	Видалення води до циркулюючої крові
Зниження сечовиділення	Збільшення сечовиділення
Збільшення частоти дихання	Стискування шкіри та ерекція волосу
Потіння	Тремтіння
Зниження апетиту	Підвищення апетиту
Зниження обміну речовин	Підвищення обміну речовин
Зниження загальної активності	Підвищення загальної активності

Під впливом підвищених функцій теплорегуляції в спекотному та холодному кліматі відбувалося формування екологічних типів коней, які мають різні анатомо-фізіологічні особливості (табл. 2).

Серед пошкоджень шкіри коня найбільш поширеними є травматичні (натирання, натиснення, удари, набряки, пухлини холки та спини, пухлина потилиці, тріщини й рани, особливо на кінцівках, бабках, путових, скакальних суглобах

Таблиця 2

Анатомо-фізіологічні особливості

екологічних типів коней

В спекотному кліматі	В холодному кліматі
Велика площа поверхні тіла порівняно з його об’ємом (вузьке тіло)	Мала площа поверхні тіла порівняно з його об’ємом (широке тіло)
Велика величина периферичних частин тіла (кінцівок, вух, мошонки та ін.)	Мала величина периферичних частин тіла (кінцівок, вух, мошонки та ін.)
Тонка шкіра	Товста шкіра
Добрий розвиток потових залоз	Слабкий розвиток потових залоз
Слабка оброслість	Велика оброслість
Значний розвиток судинної системи поверхневих тканин	Слабкий розвиток судинної системи поверхневих тканин
Відсутність підшкірних жирових відкладень	Добрий розвиток підшкірних жирових відкладень

та зап’ястках) та паразитарно-інвазійні (екземи, дерматити або мокреці, трихофітія, короста, зачоси хвоста та інші). Все це слід враховувати при огляді коней.

Похідні шкіряного покриву. До шкіряних утворень у коней відносять: волосяний покрив, каштани, шпори та копита. Волосяний покрив коня складається з захисного, покривного (вкриває все тіло та щороку линяє), м’якого пуху (з’являється у лошат при народженні та відростає у дорослих коней взимку), дотикового волосся (навкруги очей, ніздрів та губ, на кінці носа та у вухах), яке пов’язано з нервовими закінченнями шкіри.

Захисне волосся, грубе й довге, росте у коня в тих місцях тіла, на які найбільш впливають зовнішні подразники. Воно створює гриву, чілку, хвіст, щітки та „баки” (на нижній щелепі). Вони захищають від комах і спеки влітку та від холоду зимою. З книги рекордів Гиннеса відомо, що жеребець Діно (Велика Британія) мав гриву 3 м 4 см завдовжки, а кінь братів Зілтест з Інглвуда (США) – 5 м 40 см (грудень 1938 р.).

Покривне волосся, гладеньке та коротке, вкриває все тіло коня та щороку линяє. Восени покривне волосся стає густішим, грубішим та довгішим. Навесні частина його випадає та замінюється більш коротким та блискучим. Табунні коні линяють один раз на рік – навесні. Коні, що утримуються в стайні, линяють два рази на рік – навесні та восени. Затримання линяння спостерігається у коней при поганій годівлі, перевтомі, захворюваннях тощо. Під час линьки, яка триває в звичайних випадках біля двох тижнів, коні стають слабкішими, чутливішими до зовнішніх подразників та застуди та вимагають кращого догляду та годівлі.

У південних та швидкоалюрних коней покривне волосся влітку коротке, гладке, блискуче, а взимку - більш довге та матове. У північних коней волосяний покрив довгий та густий. Коні з довгим та густим волосяним покривом швидше пітніють та втомлюються на роботах, ніж ті, що мають коротке та менш густе. Тому коней у тренінгу та робочих коней взимку іноді спеціально підстригають для того, щоб вони швидше просихали та не застуджувалися. Але при підстриганні слід залишати дотикове волосся.

Каштани та шпори. Ці рогові утворення на кінцівках коня є рудиментами м’якушів пальців, які були у предків коня. Вони більш розвинені у коней з товстою шкірою та значним волосяним покривом. На задніх кінцівках у ослів та зебр каштани відсутні, що іноді спостерігається й в коней. За розмірами та формою каштани індивідуальні, тому ці ознаки використовують при ідентифікації коней.