Анатомо-фізіологічні та біологічні
особливості коней
Методичні рекомендації. Успіхи біологічних наук сприяли розвиткові в селекції нового напряму – оцінюванню потенціальних можливостей продуктивних і племінних якостей тварин за їх внутрішніми морфологічними особливостями, тобто за інтер’єром. Вивчення інтер’єру коней дає змогу більш правильно оцінити тварину для її господарської потреби, застосовувати кращі умови для вирощування та експлуатації, прогнозувати майбутню продуктивність. Без знання інтер’єру, біологічних особливостей тих чи інших порід неможливо вести поглиблену роботу з удосконалення племінних і продуктивних якостей коней, їх роботоздатності та витривалості.
Вивченню екстер’єру та конституції коней повинно передувати ретельне вивчення анатомо-фізіологічних та біологічних їх особливостей, що надасть змогу краще засвоїти вказані питання. Без знань анатомо-фізіологічних особливостей коней різних напрямків неможливе усвідомлення про різницю основних технологічних процесів конярства різних напрямків. Це ще раз підкреслює важливість даної теми дисципліни.
Основою опанування теми повинні бути знання, які студенти одержали при вивченні дисциплін „Морфологія с.-г. тварин” та „Фізіологія с.-г. тварин”.
Питання програми. Особливості скелету та мускулатури коней. Шкіряний покрив та його похідні. Розвиток дихальної системи. Серцево-судинна системи та кров. Система органів травлення, особливості фізіології травлення. Органи чуття. Нервова система та поведінка коней.
Інтер’єр коней різних порід. Можливості прогнозування їх племінної та продуктивної цінності за показниками інтер’єру.
Адаптивність, плодючість, скоростиглість, строки господарського використання та довговічність коней. Мінливість коней за масою, ростом, мастями, жвавістю, скоростиглістю, тривалістю життя та ін.
Література: 1, с.86-94; 4, с. 14-40; 5, с.25-40;
6, с.16-17; 7, с.23-26.
Зміст теми. Екстер’єр та інтер’єр коней залежать від морфологічних та фізіологічних властивостей їх організму, які відрізняються у коней різних напрямків продуктивності та використання й залежать від статі та віку тощо. Саме корелятивні зв’язки між особливостями екстер’єру та фізіологічними властивостями коней різних типів та порід визначають різницю їх продуктивності. Найбільш чітко виявляється кореляція між екстер’єром коня та швидкістю його рухів. На основі цього російський академік А.Ф. Міддендорф ще у 1855 році запропонував поділяти коней на дві основні групи: швидких алюрів та крокових. Його пропозицію було підтримано У. Дюрстом (1921) та П.М. Кулешовим (1926), який підкреслював, що віднесення коней до таких груп обумовлено не тільки швидкістю їх рухів, але й екстер’єром.
На початку вивчення екстер’єру коня особливе значення має чітке усвідомлення анатомо-фізіологічних особливостей систем органів руху, шкіряного покриву, травлення, дихання, кровообігу та нервової системи з органами чуття.
2.3.1. Скелет
До складу системи органів руху коня входять:
- пасивні органи – кістки та зв’язки, що створюють
скелет;
- активні органи – м’язи.
Скелет – це каркас, на якому розташовується мускулатура та внутрішні органи коня. Загальна форма тіла коня та його роботоздатність безпосередньо залежать від скелета та мускулатури. Тому бажано, щоб при огляді коня майбутній зооінженер навчився уявляти його скелет, як на рентгенівському екрані (мал.1).
Скелет в коня складається з 252 кісток. Він розвивається як у внутрішньоутробний період, так й після народження лошати. У дорослого коня скелет майже не змінюється протягом його життя.
Серед всіх сільськогосподарських тварин лошата народжуються з найважчим скелетом. Його маса складає 23 – 25%
Рис.1. Скелет коня:
1–лобна кістка; 2-носова кістка; 3-різцева кістка; 4- верхня щелепа; 5- нижня щелепа; 6- атлант; 7- епістрофей; 8- четвертий шийний хребець; 9 – сьомий шийний хребець; 10 – перший грудний хребець; 11 – останній грудний хребець; 12 – перший поперековий хребець; 13 – останній поперековий хребець; 14 – крижова кістка; 15 – хвостові хребці; 16 - лопатка; 17 – плечова кістка; 18 – грудна кістка; 19 - мечоподібний хребець грудної кістки; 20 – кістки передпліччя; 21 - кістки зап’ястка; 22 – кістки п’ястка; 23 – фаланги пальця (кістки путова, вінцева, копитна); 24 – сесамоподібні кістки; 25 – ребра; 26 – реберні хрящі; 27 - здухвинна кістка таза; 28 – лонна кістка таза; 29 – сіднична кістка таза; 30 – стегнова кістка; 31 – колінна чашечка; 32 - кістки гомілки; 33 – кістки заплесни; 34 – кістки плесни; 35 - фаланги пальця (кістки путова, вінцева, копитна).
від загальної живої маси при народженні. В постембріональний період розвиток скелета коня затримується, але його ріст у коней продовжується до 5-річного віку. Залежно від вгодованості дорослого коня на долю скелета припадає 7 – 12% його живої маси. Порівняно з іншими менш рухливими тваринами кістки коня відрізняються кращим розвитком у довжину та товщину, більш щільною будовою компактної речовини та підвищеною міцністю. За свідоцтвом П.Г. Алтухова (1957) міцність кісток коня у відношенні стиснення приблизно в 2-3 рази більша міцності граніту, а у відношенні розтягнення майже дорівнюється латуні та чавуну.
Кістки в організмі коня виконують опорну та рухову функцію як важелі. Серед них найбільшою довжиною відрізняються кістки кінцівок, особливо у їх нижніх дистальних частинах. Розмір та форма кісток коня пов’язані з характером його рухів. Кістки кінцівок коней швидких алюрів зазнають значнішу дію від розтягнення сухожилків, ніж від тиску маси тулубу. Тому у ваговозів вони коротші та товстіші. На відміну від них у швидкоалюрних коней – довгіші та тонкіші. Це забезпечує коням швидких алюрів більший захват простору, а кроковим – міцність та силу упору.
На хімічний склад та міцність кісток коней впливає мінеральний склад ґрунту та кормів. Однак мінеральних речовин відносно більше у кістках коней швидкоалюрних порід, ніж у крокових. Це відбувається не тільки тому, що їх вирощують при використанні різного складу раціону. Велике значення також має різниця фізіологічних умов розвитку коней при різних системах вирощування, тренування та використання. Різниця кісток коней різних типів за розмірами та формою переважає над хімічною. Розпили трубчастих кісток швидкоалюрних коней мають більш округлу форму, та більшу товщину стінок, менший отвір мозкового каналу та більш щільну гістологічну будову, ніж у крокових коней.
Новонароджені лошата мають відносно подовжені трубчасті кістки, що звужуються у диафизі, вони якби надуті на кінцях, з більш широким мозковим каналом порівняно з товщиною стінок. До 6-місячного віку товщина стінок кісток збільшується та стає ширшою за мозковий канал. Найбільший ріст кісток в ширину відбувається в основному за рахунок приросту компактної речовини.
У всіх коней дуже добре розвинений сухожилково – зв’язковий апарат кінцівок. Завдяки цьому кінцівки коней відрізняються підвищеною міцністю. Однак, при дуже великих навантаженнях скелет та сухожилково – зв’язковий апарат коня може зазнати пошкоджень (тріщина або перелом кісток, вивих, розтягування зв’язок, запалення синовіальних піхв та суглобових сумок та ін.) або захворювань на періостит, остеомієліт, та інші. Наявність пошкоджень, захворювань та виникаючих внаслідок їх вад та недоліків кінцівок слід враховувати при огляді коня.