3.2.3.Алюри, їх коротка характеристика

Мета: вивчити показники, які характеризують алюри коня,

навчити студентів розрізняти та оцінювати їх.

Зміст заняття

Алюр – це вид поступального руху коня. Від його якості залежать швидкість пересування, сила й витривалість коней у роботі. Існує чотири природних алюри коней: крок, рись, інохідь та галоп. Між собою вони відрізняються швидкістю, наявністю фази безопорного руху, темпом, довжиною та частотою кроку, а також висотою ходу.

Швидкість – звичайно визначають у метрах за секунду або кілометрах за годину. Фаза безопорного руху являє собою короткий проміжок часу, коли кінь не впирається ні жодною кінцівкою на землю. Темп – це кількість ударів кінцівок об землю. Довжина кроку вимірюється відстанню між слідами копит однієї кінцівки, як правило, передньої. Частота кроку – це кількість кроків за хвилину. Висоту ходу визначають за висотою підняття копит кінцівок: при низькому ході копито не підіймається вище путового суглоба сусідньої кінцівки, при високому – вище вказаного суглоба. Якщо кінь не дістає задньою кінцівкою сліду передньої, такий алюр зветься коротким, а якщо розташовується спереду його – подовженим.Кінь звичайно „не докриває” на тихих і „перекриває” на швидких алюрах.

Крок – найповільніший алюр без фази безопірного руху з дво- та трикопитним спиранням в чотири темпи. Розрізняють тихий крок, при якому сліди передніх ніг не перекриваються задніми, і прискорений, коли сліди передніх ніг перекриваються слідами задніх. Залежно від породи і розмірів коня довжина кроку коливається від 0,8 до 1,2 м, а частота сягає 100 кроків за хвилину. Середня швидкість кроку верхових і рисистих коней становить 6-7, ваговозів – 4-5 км/год. Близьким до кроку є переступ (хода), при якому кінцівки переставляються то по діагоналі, то однобічно при швидкості руху 8-10 км/год.

Рись – рух в два темпи з безопірною фазою та чергуванням опускання кінцівок по діагоналі попарно: права задня-ліва передня. В господарських умовах швидкість тихої рисі становить9-10 км/год., середньої – 11-13 і максимальної – до 30км/год. При виїздці верхових коней розрізняють коротку, середню та прибавлену рись. Для коней рисистих порід у заводській та іподромній практиці рись підрозділяють на особливі її види, які вважаються як самостійні алюри: трот – коли кінь проходить за годину 7-8 км, при цьому задні копита не перекривають слідів передніх, відсутня фаза безопірного руху; близько 50% тренувань рисаків здійснюється на прискореному, вільному або веселому троті; розмашка – вільна рись без напруження з швидкістю 13-15 км/год.; мах – прискорена рись до швидкості 20-23 км/год., при цьому задні копита перекривають сліди передніх; головна мета – привчити коня до чітких, довгих, розмашистих рухів; швидка рись – під час тренувань кінь рухається з певним запасом швидкості, а під час випробувань виявляє максимальну жвавість – проходить 1 км за 1 хв. 13 с.

Інохідь – рух в два темпи з фазою безопірного руху та чергуванням кінцівок попарно, але не по діагоналі, а ріанобічно: права задня – права передня, ліва задня – ліва передня. Цей алюр властивий коням з відносно коротким тулубом та дещо піднятим центром маси при полегшених кінцівках. На іноході спостерігаються бокові коливання тулуба, через що цей алюр є нестійким, особливо на поворотах іподромних доріжок або на пересіченій місцевості. В запряжці іноходці часто поступаються коням, що йдуть риссю, але їзда під сідлом на них зручна і спокійна. На іподромах України та країн СНД іноходці не випробуються, але у США їх у 8-9 разів більше, ніж рисаків. Привчати коня рухатися цим алюром просто: для цього треба підкувати кінцівки одного боку – праві чи ліві. Середня швидкість руху іноходців така, як і рисаків, але рекорди на всіх дистанціях в будь-якому віці належать іноходцям.

Галоп – найшвидший скачкоподібний алюр із складним спиранням на одно-два, три-одно копито в три темпи з фазою безопірного руху. Цей алюр на сприяє розвиткові високого тяглового зусилля. Галоп може починатися з правої або лівої передньої ноги залежно від того, якою з них здійснюється скачок (стрибок) в фазу безопірного руху. Здебільшого кінь рухається галопом з лівої кінцівки. В фазі безопірного руху кінь торкається землі однією з задніх кінцівок (наприклад, лівою). Потім до неї приєднується одночасно друга задня та діагональна їй передня (в даному прикладі – ліва), після чого від поштовху правої передньої кінцівки кінь знову „злітає” у фазу безопірного руху.

За швидкістю та характером рухів галоп поділяють на такі види: манежний (швидкість 300-400 м/хв.); польовий, кентер або „галоп в руках” (основний алюр скакового тренінгу); швидкий галоп або кар’єр (максимально можливий під час випробувань верхових коней). Швидкість польового галопу приблизно вдвічі більша, ніж звичайної рисі. Довжина кроку при рухах на галопі може досягати 5-6 м, а швидкість – більш як 1 км/хв.

Стрибок коня через перешкоду – це складний координований рух, який можна розвивати та вдосконалювати тренуванням. Щоб краще проаналізувати весь стрибок, його умовно поділяють на чотири фази: підготовчу (розгін), відштовхування, політ та приземлення. Ефективність і якість стрибків коня зумовлена породною належністю, рівнем тренованості, посадкою вершника та вмінням його координувати свої дії і рухи з рухами коня. Світовий рекорд стрибка коня з вершником у висоту становить 2 м 47 см, - його встановив капітан чилійської кавалерії Альберто Моралес на коні Хуазо 05.02.1949 р., а в довжину 8 м 30 см – іспанець Лопе дель Хієрро на коні Амадо Міо в 1951 році. Рекорди СНД у доланні висоти 2м 25см встановив І. Лисогорський на коні Полігон у 1953 році, а довжини – М. Шеленков на кобилі Буря – 8 м 20 см. Рекорд України з долання конем з вершником висоти 215 см встановив Г. Мартиненко (м. Миколаїв, ДСТ „Колос”) у 1998 році, а повторив його В. Вощакін (ДСТ „Колос” Кіровоградської області) у 2002 році.

До небажаних алюрів відносять такі:

• притолочка (посилене штовхання одною зад

ньою кінцівкою);

• закачка (качання задом внаслідок різного темпу рухів задніх та передніх кінцівок);

• сорочача рись (стрибок задніми кінцівками для поновлення темпу рухів);

• накидка (стрибок передніми кінцівками, викидання їх в бік, переплетіння передніх кінцівок).

Недоліки будови та постави кінцівок відображуються на рухах коня. При цьому відмічають зв’язані, нечіткі, судорожні рухи.

Методичні рекомендації

Навчання студентів методам оцінки рухів є невід’ємною частиною оцінки екстер’єру та конституції коней. Після проведення аудиторного теоретичного заняття та ознайомлення з теорією теми на занятті в умовах виробництва слід провести практичну оцінку рухів коней. При огляді коня основну увагу приділяють на правильність та довжину кроку, чіткість, плавність та швидкість рухів. Кінь, який йде правильно кроком, звичайно і риссю рухається нормально. При огляді коня з боку при рухах можна чітко бачити її хід: низький чи високий, довгий чи короткий; при огляді спереду або ззаду – широкий або звужений, вірний чи невірний рух кінцівок. Оглядати коня слід на виводному майданчику.

Особливо важливо відмітити невірні рухи коня, які викликаються розкидом чи клишоногістю, що призводить до засікання та „кування”, шпатовий (півнячий) хід, ревматичне кульгання (на початку рухів), слабкість путових суглобів, вихляння в бабках (гра бабок), недоступання одною ногою, спотикання та інше кульгання, яке звичайно легше виявляється на рисі. Після 10-хвилинної рисі у коней із слабкими передніми ногами звичайно спостерігають деяке тремтіння п’ястка.

Після швидких рухів по твердому ґрунту кінь із запаленням копит звичайно ходить якби на п’ятках з характерним підніманням ніг. Кінь з іншими пошкодженнями копит при русі по твердому ґрунту звичайно кульгає, припадає на одну або декілька кінцівок.

Кульгання на м’якому ґрунті частіше вказує на хворобу м’язів, зв’язок чи сухожилків. Кінь з пошкодженням плеча сильніше кульгає на поворотах. Кульгання, яке різко виражене спочатку рухів, а потім зменшується або зникає, викликають накісники.

При огляді коня під час рухів особливу увагу слід приділяти її диханню. Про дихання коня судять за рухами здухвини у стані спокою та після рухів. Запал часто виявляється хриплим кашлем після тривалої рисі. Це захворювання більш помітно у коней з переповненим шлунком.

Коня доцільно оглядати та випробувати на тій роботі, для якої він призначений: запряжного – в упряжі, верхову – під сідлом. Запряжного коня запрягають у візок, вимушують виконувати повороти з порожнім та заповненим возом, осаджувати назад. Потім випробують вантажопід’ємність, силу тяги, виїзженість, швидкість рухів кроком та риссю по рівній дорозі, в гору, під гору та ін.

Огляд верхового коня рекомендується починати з спостереження за його поведінкою при надіванні вуздечки, сідлання, підтягуванні підпруг та сіданні вершника. Для спеціаліста, що вибирає коня, важливо самому сісти на нього. При цьому визначають чутливість рота коня, його покірність керуванню поводом та шенкелем, слухняність, досконалість виїзжування, широту, легкість, еластичність та швидкість рухів.

Завдання

1. Дати характеристику алюрів коня („Робочий зошит”, с. 28).

2. Замалювати схему огляду рухів коня на вивідному майданчику під час проведенні їх оцінки („Робочий зошит”, с. 29).

Контрольні питання

1. Де знаходиться центр маси коня?

2. Як змінюється положення центру маси коня при зміні положення голови та шиї?

3. За якими показниками визначають: темп рухів, довжину та частоту кроків, висоту ходу?

4. Поясніть поняття: хода, трот, мах, розмашка, кентер.

5. Про що свідчить різке кульгання на початку рухів риссю, яке поступово зменшується або зникає?

6. Як виявити шпат під час рухів коня?

7. Як іде після швидкого руху по твердому ґрунту кінь із запаленням копит?

Література: 1, с. 48-51; 2, с. 68-71; 3, с. 65-71; 4, с. 54-79;

5, с. 42-49; 6, с. 58-65; 7, с. 32-35; 8, с.29-33;

9, с. 28-29.