5.Переяславська Рада і Переяславсько-Московський договір 1654р.: їх наслідки та історичне значення

Про рішення Земського собору погодитися об'єднати Україну з Росією цар негайно послав Б.Хмельницькому звістку, в якій також повідомляв, що незабаром прибудуть уповноважені представники його царської милості для прийняття від гетьмана і всієї України присяги. 19 жовтня із Москви в Україну відправилося велике посольство на чолі з боярином В.В.Бутурліним. 11 листопада московське посольство прибуло в Путивль, тоді прикордонне російське місто, а 10 січня 1654р. – в Переяслав. Царських послів урочисто зустрів переяславський полковник П.Тетеря з духовенством і військовою почесною вартою. Саме в той же день російський цар оголосив війну Польщі. Б.Хмельницький якраз в даний час був дуже занятий вирішенням справ, що виникли після припинення воєнних дій проти армії польського короля й зняття облоги її під Жванцем. Йому потрібно було певну кількість днів перебувати в Чигирині; а вже потім, дещо затримавшись в Домантовім (нині село Золотоніського р-ну Черкаської області) на перевозі через Дніпро, прибув 16 січня увечері в Переяслав. 17 січня з’їхалися в Переяслав майже всі полковники та інша старшина.

Перша зустріч Б.Хмельницького з московськими послами відбулася того ж таки 17 січня увечері. Глава московського посольства боярин і тверський намісник В.Бутурлін проінформував його про церемоніал, складений у Москві, і який за наказом царя вимагалося виконати. 18 січня на заїжджому дворі (де зупинилося посольство) В.Бутурлін повинен був передати гетьману Б.Хмельницькому царську грамоту; передбачалося також зразу після цього йти до церкви «й учинити йому, гетьману, і полковникам та іншим начальницьким людям віру (присягу), як їм бути під государевою високою рукою». Гетьман відповів, що він з усім Військом Запорізьким погоджується на це: завтра рано у нього будуть всі полковники, він з ними порадиться, а потім прибуде до послів і, заслухавши тут царську грамоту і царський наказ, знову порадиться з полковниками та іншою старшиною, і, нарешті, в церкві дасть присягу. В даний порядок прийшлося вносити зміни, а саме: 18 січня Б.Хмельницький, розуміється, провів засідання старшинської Ради (що

37

складалася передусім із генеральної старшини), на якому вирішено прийняти протекцію царя Олексія Михайловича, про що генеральний писар І.Виговський повідомив російських послів; однак старшинська Рада вирішила скликати загальновійськову козацьку Раду. Як повідомляли статейний список московського посольства й козацькі літописи, після таємної старшинської Ради, яку гетьман проводив зі своїми полковниками рано-вранці, о 14-й годині дня бито в барабани на збори всього народу – на Раду, щоб чути й тримати пораду про важливу справу, яку хотіли здійснити.

Отож, 18 січня в другій половині дня на майдані біля церкви зібралася Переяславська Рада. Ця Рада відрізнялася від звичайної загальновійськової козацької Ради тим, що вона була оголошена «явною всьому народу», тобто відкритою для всього люду. В ній взяли участь козаки, селяни, ремісники, міська біднота, купці, козацька старшина, представники духовенства і дрібної української шляхти – «безліч всяких чинів людей». Вищих чинів Української козацької держави представляли: гетьман Б.Хмельницький, генеральний обозний Ф.Коробка, генеральний суддя С.Богданович-Зарудний, генеральний осавул М.Лученко, генеральний писар І.Виговський… Із полкової старшини на Переяславську Раду прибули: полтавський полковник М.Пушкар, миргородський – Г.Лісницький, ніжинський – І.Золотаренко, переяславський – П.Тетеря, прилуцький – Я.Воронченко, чернігівський – С.Пободайло, канівський – Є. Пишко, корсунський – І.Гуляницький, черкаський – Я.Пархоменко, чигиринський – К.Трушенко, а також наказний полковник Кальницького полку І.Федоренко. Не прибули перші полковники І.Сірко та І.Богун (виконували тоді обов’язки заступників гетьмана як головнокомандувача козацьким військом), полковник Уманського полку Й.Глух, Кропивненського – Ф.Джеджалей та деякі інші.

Учасники Переяславської Ради розмістилися великим кругом, на середину якого вийшов гетьман з генеральною і полковою старшиною. Відкриваючи Раду, Б.Хмельницький звернувся до присутніх з промовою. Він нагадав про ті бідування і нещастя, що зазнав український народ від іноземних гнобителів і агресорів. З гіркотою, біллю говорив про ті страждання, котрі український народ переніс під владою польських поневолювачів, про нестерпні біди, нанесені нашому народу нападами татарських орд, з якими потім за потребою довелося укладати військовий союз; охарактеризував украй важке становище тих народів, що опинилися під турецьким ярмом. Вів мову також про те, що український народ пролив дуже багато крові у визвольній борні і далі йому без піддержки і захисту з боку російського народу не обійтися. Б.Хмельницький вказав, що єдиний порятунок – в об’єднанні України з Росією, про що її царя «ми вже шість років невпинними моліннями нашими собі просили», що великий цар

38

східний «разом з нами сповідує православну віру; з Московією ми єдині церквою, єдині тілом, головою, якого є Ісус Христос; цей великий князь зважив на наші прохання і прийняв нас всім своїм царським серцем». Він повідомив, що цар прислав до українського народу посольство і закликав до єднання з російським народом. В промові підкреслювалося, що цар прав і вільностей Війська Запорізького не порушить, ніяких новин не введе і буде захищати Військо Запорізьке від Речі Посполитої. Наприкінці промови гетьман сказав: «Крім його царської високої руки більш спокійного пристановища не найти. А хто з нами не погоджується, тепер куди хоче – дорога вільна». На це учасники Ради дружно відповіли: «Хочемо під царя східного, православного». Три рази переяславський полковник П.Тетеря звертався до учасників Ради на всі сторони із запитанням: «Чи хочете єднання з російським народом?» й тричі була одностайна гучноголоса відповідь: « Щоб навіки всі єдині були!».

Про те, як проходила ця важлива Переяславська Рада, відомо з літописів із статейного списку В.Бутурліна, причому С.Величко (автор літопису «Сказання про війну козацьку з поляками…») вніс одну подробицю, яка не була у списку царського посольства, що, мов, після промови гетьмана «прочитані там же в Раді попередні ескізи того союзу пакту». Цю деталь вніс в історію й М.Костомаров. Дійсно ж, як зазначив великий історик М.С.Грушевський, на Переяславській Раді не могли бути прочитані умови майбутнього договору про союз України з Росією, бо їх розробку було розпочато після цієї знаменної Ради в Переяславі й остаточно завершено в Москві. Гетьман Б.Хмельницький у своїй промові проголосив лише загальні договірні принципи союзу України з Росією. Отже, Переяславська Рада ухвалила загальну установку для укладання майбутнього договору про об’єднання України з Росією.

Після Переяславської Ради відбулася зустріч між гетьманом зі старшиною, з одного боку, та московським посольством, – з другого. В.Бутурлін урочисто оголосив царську грамоту і передав її гетьману. Потім В.Бутурлін до тих, хто зібрався, звернувся з промовою, в якій обґрунтовувалося рішення царя прийняти українців під свою високу руку. Після закінчення зустрічі московські посли запропонували зібранню йти до церкви, щоб присягнутися на вірність царю. Там духовенство, як українське, так і московське (що прибуло з посольством) в ризах ждало для приведення гетьмана і старшину до присяги. Але тут сталося непорозуміння. Не приступаючи до присяги, Б.Хмельницький поставив таку вимогу: спочатку від царського імені посли повинні присягнути в тому, що цар не віддасть Україну польському королю і за неї буде стояти, захищати її від ворогів, та прав і вільностей українського люду не порушить, тобто її державний устрій (лад) буде збережений. На це В.Бутурлін заявив, що в Росії присягають не царі, а його піддані, і

39

відмовився задовольнити прохання гетьмана. Він продовжував переконувати, що цар буде Військо Запорізьке (тобто Українську державу) захищати, всіх його прав і вільностей не порушить.

Відповідь В.Бутурліна не задовольнила гетьмана і він зі старшиною вийшов із церкви для проведення наради в будинку полковника П.Тетері. Московське посольство залишалося в церкві і чекало результату цієї наради; гетьман посилав з наради П.Тетерю і Г.Лісницького до В.Бутурліна з повторною вимогою присягнути від імені царя. В.Бутурлін у відповідь навів нові аргументи проти присяги: руський цар є самодержець і його слово, один раз дане, не міняється; монарх має владу персональну і царствує «Божою милістю», і тому не потребує для скріплення сили царського слова ні присяги, ні інших додаткових формальностей. З такою відповіддю полковники повернулися до гетьмана , а через деякий час гетьман, старшина, козаки та інші представники населення прибули до церкви. Б.Хмельницький оголосив рішення наради: «Вони в усьому покладаються на царську милість і будуть давати присягу на вірність царю». Тоді в церкві присягнуло 284 чоловіки. Після присяги на заїжджому дворі московське посольство провело обряд інвеститури (одягнення) гетьмана. В.Бутурлін урочисто передав Б.Хмельницькому привезені із Москви булаву, бунчук, корогву, а також дорогі довгополий ферязь (верхній жупан) і високу боярську шапку. При передачі цих клейнодів виголошені відповідні промови. Потім В.Бутурлін передав гетьману і старшині царські подарки, після чого вони урочистою ходою відправилися в своє розміщення. Так закінчився цей історичний день 18 січні 1654р.

У наступні дні січня продовжувалися переговори гетьмана і старшини з царськими послами. Це були лише прелімінарні (попередні) переговори, під час яких гетьман і старшина ставили запитання послам і висловлювали побажання не для остаточного їх вирішення, що залежало від царя, а з метою орієнтації, щоб дізнатися, як посли будуть реагувати на те чи інше запитання і які з цих запитань можуть бути позитивно вирішенні в подальшому. 19 січня обговорювалися питання про способи захисту України і про стратегічні плани війни з Польщею. Далі гетьман висловлював побажання, щоб цар у майбутньому дозволив збирати до своєї казни ті податки, що раніше збирали з міст і містечок королю, римським кляшторам (католицьким монастирям), панам; щоб села і містечка, які належали православним монастирям, так і залишалися їм, як наділення стародавніх великих князів руських. В.Бутурлін же запевняв, що цар цих наділень відбирати не буде. Потім В.Бутурлін запитував, як гетьман реагує на те, що цар, виконуючи його прохання вже дав розпорядження послати в Київ та інші міста 3 тис. чоловік свого війська. Гетьман же відповів, що цьому війську всі раді та його буде достатньо,

40

якщо до весни польський король не розпочне наступ. На переговорах 20 січня із сторони гетьмана й старшини виставлялися певні умови. Дані умови в статейному списку В.Бутурліна відмічені так: то ж до цього часу у Війську Запорізькому, хто був якого стану, так і надалі хай буде: щоб шляхтич був шляхтичем, козак – козаком, міщанин – міщанином, селянин покозачений – козаком; щоб козаки судилися у полковників і сотників; щоб не було так, як під час польського панування, коли пани забирали у померлих козаків і селян садиби, обійстя, а жінку і дітей виганяли; щоб цар не велів відбирати у них вільності, права. Ці всі умови були про внутрішню автономію Української держави. В.Бутурлін зі своїми помічниками запевнив, що цар ці умови затвердить. Далі гетьман говорив: щоб війська козацького було 60 тис. чоловік, а то й більше, платні ж війську вони не просять; хай цар не велить брати з військових людей мита, мостовини, перевозу. На це посли-бояри відповіли, що у них з військових людей таких поборів (податків) не беруть. Б.Хмельницький потім вказав: щоб на гетьманську булаву було дане Чигиринське староство (а І.Виговський і про себе додав, щоб цар затвердив за ним маєтки, якими він володіє і ще дав нові); щоб віддані в двох чи трьох містах на відкуп прибутки в оренду цар дозволив ще на декілька років, тобто до кінця встановленого терміну. В.Бутурлін обіцяв, що цар відкупів-оренд не відбере. 22 січня царських послів відвідала делегація від старшини у складі генерального писаря І.Виговського, генерального судді C.Богдановича-Зарудного, полковників П.Тетері, Г.Лісницького та інших з вимогою, щоб посли-бояри дали «лист-договір», в якому підтверджувалося б: «вільностям, правам і маєткам їх бути по-старому». На це В.Бутурлін відповів так: давати лист – прерогатива царя, «ми вам і раніше вже говорили, що царська величність вільностей у вас не відбирає і в містах у вас цар наказав бути вашим урядникам і судитися за своїм правом, маєтків ваших цар не відбере… Ви ж заявили, що про свої справи будете чолом бити царю, і тому тепер треба робити так, щоб все виконати за царським наказом». На цьому і закінчилися переговори в Переяславі.

23 січня Б.Хмельницький зробив прощальний візит московським послам і з І.Виговським поїхав в Чигирин, а В.Бутурлін приступив до виконання подальших царських інструкцій. Одержавши від гетьмана перелік міст і містечок, він 24 січня розіслав усюди московських стольників (царських придворних, ступенем нижче бояр) з наказом оголосити про прийняття України під царську високу руку, привести людність до присяги і скласти опис міст, містечок, укріплень, гармат, запасів, значних будівель і монастирів. Сам же В.Бутурлін з іншими членами посольства поїхав до Києва, де не обійшлося без складностей: київський митрополит С.Косів відмовився присягати і заборонив це робити своїм дворянам і шляхті. Із Києва В.Бутурлін поїхав до Москви. У той же

41

час десятки московських дворян у супроводі стрільців і козацької старшини їздили по Україні. Протягом січня-лютого вони побували майже в 200 містах і містечках; привели до присяги і вписали в реєстр: 2 тис. старшин, 63 тис. козаків й 64 тис. чоловік міської людності. З різних причин не присягали Уманський і Брацлавський полки; з неохотою ішли до присяги міщани Чорнобиля і деяких інших міст чи містечок. Однак переважна більшість із приведеної до присяги людності зробила це добровільно. Сучасники зазначали особливо доброзичливе ставлення до присяги простого люду, а саме: що «по всій Україні весь народ з охотою таке учинив», що після Переяславської Ради «немала радість серед народу стала». Гетьман Б.Хмельницький, перебуваючи того часу в Чигирині або в Корсуні, готовив посольство до Москви. До нього постійно приходили відомості про те, що відбувалося у містах і містечках України; мав гетьман відомості й із-за кордону про політичну ситуацію і про плани Речі Посполитої. Однак поки що головну свою увагу він звертав на підготовку посольства. Треба було все добре зважити, виробити накази послам, продумати в деталях умови майбутнього спільного життя з Росією, сформулювати «Статті» проекту договору, котрий незабаром повинен бути укладений.

Із 23 січня до 27 лютого 1654р. в Чигирині і Корсуні гетьман Б.Хмельницький провів зі старшиною багато нарад і дискусій з приводу майбутніх переговорів українського посольства у Москві. Результати цієї великої підготовчої роботи остаточно були схвалені і зафіксовані в двох основних актах, які збереглися в московських архівах, правда, не в оригіналах, а в акредитивній для українських послів грамоті Б.Хмельницького і в «Статтях Б.Хмельницького». Обидва документи датовані 17-м (тобто 27-м за н. ст.) числом лютого 1654р.

У той же день, тобто 27 (17-го за с. ст.) лютого 1654р. українське посольство завершило свою підготовку до від’їзду. Ще в січні царське посольство радило самому Б.Хмельницькому приїхати до Москви, але він не погодився з причин загрози у той момент війни зі сторони Речі Посполитої. На чолі посольства були призначені генеральний суддя С.Богданович-Зарудний та переяславський полковник П.Тетеря. До їх супроводження були включені послами: осавул брацлавський Г.Кирилович, пасинок (нерідний син) гетьмана К.Якимович, отаман чигиринський Г.Гапонович, а також І.Харитонович та І.Іванович (ці два без визначення рангу). Крім того в почет посольства увійшли: військовий товмач (перекладач) Я.Іванович, ігумен Спасо-Преображенського монастиря м. Новгорода-Сіверська Сильвестр, 12 поважних військових чинів, писар, 24 козаки, 2 трубача, 16 хлопців. Разом з посольством була депутація м. Переяслава у складі війта (керівника місцевого управління)

42

Івана, бурмистра (глави міської управи) і райця (члена магістрату), а також 2-х делегатів від переяславських цехів. Посольству видані грамоти гетьмана Б.Хмельницького до царя (одну – акредитивну для українських послів, другу – рекомендаційну для делегації переяславських міщан), листи гетьмана і генерального писаря до бояр, «Статті Б.Хмельницького (23 статті)» – проект договору з власноручним підписом гетьмана і військовою печаткою, різні інші документи і подарунки. Посольство ж мало на меті юридично оформити об’єднання України з Росією.

Українське посольство виїхало із Чигирина 27 лютого і прибуло до Москви 21 березня 1654р. 22 березня посольству улаштували урочисту зустріч і в’їзд до Москви, а 23 березня відбулася урочиста аудієнція у царя Олексія Михайловича. У той же день відбулася перша дипломатична розмова українських послів з призначеними для переговорів князем О.Трубецьким, боярином В.Бутурліним, князем П.Головкіним і царським канцлером, думним дяком А.Івановим. За пропозицією російських дипломатів українські посли словами (усно) виклали умови, за якими Українська козацька держава бажає прийняти протекцію царя. Викладаючи свої умови, обов’язкові вимоги, українські посли не притримувалися буквального тексту і структури проекту договору; вони переказали зміст «Статей», вносячи дещо із тих нарад і дискусій, які проводилися в Чигирині. За офіційним протоколом, під час переказу статей російські бояри-дипломати запитували послів і вступали з ними в розмови щодо окремих питань, інколи зав’язували дискусію. Закінчуючи цю першу дипломатичну розмову, російські бояри захотіли, щоб посли подали охарактеризовані ними «Статті» на письмі.

На другий день, 24 березня, посли зустрілися з боярами і подали їм підготовлений Б.Хмельницьким разом із старшиною в Чигирині проект договору з 23 статтями. 25 березня послів запросили на військову нараду в присутності бояр і почесних гостей. 27 березня посли на зустрічі з боярами передали їм копії привілеїв, що привезли з собою / привілей польського короля, даний у Зборові (Зборівський договір), королівські привілеї на Трахтемирів, Чигиринське староство і Суботів, даровану грамоту короля гетьману Б.Хмельницькому на Медведівку, Жаботин, Кам’янку, Новоселицю та ін./. 28 березня послів запросили до Золотої палати на парадний царський обід за участю патріарха і бояр. 28 березня відбулося засідання Боярської думи, де були обговорені подані послами «Статті» й ухвалені по них резолюції царя і бояр. У той же день цар дав прощальну аудієнцію послам, під час якої оголошено, що він велів підтвердити давні права і привілеї Війська Запорізького своєю дарованою грамотою, нагородить послів подарунками і відпустить.

Після аудієнції у царя бояри запросили послів на додаткову розмову; уточнювалися деталі поданих ними «Статей»: бояри запитували про

43

кількість суддів, про кількість людей при гарматах, які повинні перебувати на утриманні, що необхідно для утримання залоги в фортеці Кодак і в Січі. Потім послів ознайомили з резолюціями царя і бояр на подані «Статті». У переважній більшості резолюції були позитивними й у цілому стверджували формулювання статей без всяких змін. Проте деякі резолюції містили у собі й нове. Наприклад, на статті 4 про виборних урядників у містах дано таку резолюцію: мати війтів, бурмистрів, райців, лавників, які будуть збирати всякі прибутки – гроші й хлібні та віддавати в царську казну через тих людей, що пришле цар. Ці ж послані люди повинні приглядати за збирачами, щоб збирали правильно. На статтю 14 у справі дипломатичних зносин ухвалено резолюцію, що дозволяла їх з іншими державами за умовою, щоб повідомляти про це царя; лише з польським королем і турецьким султаном вони заборонялися. Крім резолюції, бояри оголосили рішення, які не були підписані під статтями: що царські воєводи будуть в Києві і в Чернігові; що царське військо для оборони України вже готово; щоб гетьман послав для участі в царському поході під Смоленськ двох полковників: ніжинського – В.Золотаренка і переяславського – П.Тетерю з певною кількістю козацького війська та ін.

Незважаючи на прощальну аудієнцію у царя 29 березня та одержання дозволу їхати додому, послам довелося ще цілий тиждень чекати, поки московська сторона підготує остаточну редакцію «Статей» (тобто відповіді царя на поданий 24 березня проект договору, що складався із 23 статей, з підписом гетьмана Б.Хмельницького і військовою печаткою), а також царські грамоти, листи і виїхати лише 6 квітня (27 березня за с. ст.; якраз на другий день після свята Пасхи). В день від’їзду українським послам були передані «Статті» (11 статей) як офіційний акт договору, на котрий сторони завжди посилалися за життя і після смерті Б.Хмельницького, аж до 1658р. Редакція 11 статей – це переказ (переклад) в царській канцелярії більшості статей із проекту договору з підписом гетьмана і військовою печаткою. Про деякі з них вже сказано вище /про виборних урядників у містах для збору всяких прибутків; про право дипломатичних зносин з іншими державами; про плату гарматникам (артилеристам ), всьому війську і старшині/. Були також статті про те, що всякі суди козацькі й міські посади і надалі відбуватимуться вільним вибором, гетьмана ж Військо також обиратиме вільно і лише повідомлятиме царя про обрання; що Козацьке Військо повинно налічувати 60 тис. чоловік; що для попередження небезпеки від ворога мати на кордоні 3 тис. ратників та ін. Окремі статті Б.Хмельницького скорочені, оскільки поміщені в них бажання задоволені у царських дарованих грамотах. Разом з редакцією 11 статей («Березневі статті») українським послам передані царські даровані грамоти. Першою грамотою були затверджені вільності Війська Запорізького: «Як … під

44

нашою государевою рукою він, гетьман Богдан Хмельницький, і все Військо Запорізьке ... віру нам, великому государю, і нашим государевим дітям, і наслідникам на вічне підданство учинили … І ми, великий государ, … підданого нашого Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорізького, і все наше царської величності Військо Запорізьке пожалували, звеліли їм бути під нашої царської величності високою рукою по … їхніх правах і привілеях …». Також були даровані окремі грамоти православній шляхті, переяславським міщанам,гетьману Б.Хмельницькому на Чигиринське староство, царські привілеї на маєтки Б.Хмельницькому: в Гадяцькому старостві, Суботові, Новосельці, Медведівці, Борках і Кам’янці; царські грамоти-листи Б.Хмельницькому про діяльність українського посольства у Москві, про царські ухвали, грамоти і нову печатку (передану послам в царській канцелярії), а також про те, щоб гетьман направив київського митрополита до Москви для пояснень у справі суперечки з київським воєводою про землю, про оголошення війни Речі Посполитій і про участь в ній козацького війська з полковниками В.Золотаренком та П.Тетерею. Всі названі документи датовані 27 березня (6 квітня за н. ст.) 1654р. Крім офіційних документів послам вручені приватні листи до гетьмана і деяких бояр, а також царські подарунки на 2,5 тис. крб.

Отже, в результаті переяславсько-московських переговорів був укладений договір, названий вічним, на основі якого відбулося об’єднання України з Росією. Переяславсько-Московський договір не позбавляв суверенних прав України, а надавав їй державну автономію. Треба зазначити, що, спираючись на даний договір, Б.Хмельницький і старшина хотіли бачити рівноправний союз України з Росією. Адже стаття договору про право зносин з іншими державами (за деякими винятками) давала головне: Україна входила до складу Російської держави й у певних відношеннях за гетьманом залишалися права вищої суверенної влади, тобто функції безпосереднього загальнодержавного управління. Але царський уряд також на основі цього ж договору принципово залишав за собою право верховної влади над Україною. Звичайно, звернення послів Б.Хмельницького до царя як його підданих (бажаючих царської милості) відбилося на характері Переяславсько-Московського договору. Отож, за формою він був не зовсім схожим на договір про об’єднання (союз) двох рівноправних держав.

Трохи перегодя після об’єднання, цар прислав гетьману грамоту, в якій запевняв, що від нього, великого государя, і всупереч його государевій милості «… вільностям їх (українців) ніяких тягот ні в чому у жодному разі не буде, і вони в тому на … государеву милість могли б покласти надії без усякого сумніву». Однак згодом ці й інші запевнення царя стали не повністю відповідати реальній політиці його уряду. У

45

наступні періоди царський уряд став частіше допускати обмеження прав і вільностей Української козацької держави, бо тоді ж надто різними були внутрішні суспільні устрої і соціально-економічні відносини в Росії та Україні.

Переяславсько-Московський договір радикально змінив політичне становище в Східній Європі: почалася довготривала війна Росії з Річчю Посполитою за Україну (і за Білорусію) /1654-1667рр./, в якій Кримське ханство взяло сторону Речі Посполитої. На основі цього українсько-російського договору верховну владу над Україною став здійснювати царський уряд. Безпосереднє керівництво Українською козацькою державою залишалося за виборним гетьманом, збереглася виборність всіх посадових осіб, військово-адміністративних і судових органів, а також міського самоуправління.

Об’єднання України з Росією мало велике прогресивне значення для історичних доль обох народів. Значна частина українського народу визволилася від поневолення магнатсько-шляхетською Річчю Посполитою, від поглинення султанською Туреччиною і спустошення ордами Кримського ханства. Відтоді українці і росіяни спільними силами стали боротися проти іноземних загарбників, а в подальші віки – і проти внутрішніх експлуататорів. Розуміється, об’єднання України з Росією сприяло і зміцненню Російської держави, піднесенню її міжнародного авторитету. Входження України до складу Росії створювало більш сприятливі умови для соціально-економічного і культурного розвитку українського народу.

На превеликий жаль, останнім часом деякі історики та інші представники української інтелігенції стали називати Переяславську Раду та Переяславсько-Московський договір великою помилкою гетьмана Б.Хмельницького. Такі погляди є образливими для нашої історичної пам’яті й, звичайно, для нинішніх українсько-російських відносин. 18 січня 1654р. в Переяславі наш народ сказав, що тісній єдності, тісному зв’язку, тобто союзу України з Росією бути. 355 років, що минули, включаючи й останні 18 років після проголошення незалежності Української держави, підтвердили: історичний вибір українського народу був правильним. Саме завдяки історичним зв’язкам з Росією Україна відбулася як соборна і незалежна держава.