П ринципи і методи прогнозування
Прогнозування соціально-економічного розвитку ґрунтується на певних принципах. Серед них виділяють:
- принцип наукової обґрунтованості, тобто в економічних прогнозах потрібно враховувати вимоги об'єктивних економічних законів, вітчизняний та світовий досвід формування прогнозів;
- принцип системності, що означає побудову прогнозу на підставі системи методів і моделей. Системність означає певну черговість використання моделей для формування прогнозу соціально-економічного розвитку країни, регіону, галузі тощо;
- принцип адекватності прогнозу об'єктивним закономірностям. В процесі прогнозування повинні не тільки виявлятись стійкі тенденції та взаємозв'язки у розвитку економіки, але й створюватись теоретичні аналоги реальних процесів. Тому моделі, які використовуються під час формування прогнозів, необхідно піддавати експериментальній перевірці щодо точності у визначенні змісту процесів, які прогнозуються;
- принцип цілеспрямованості – прогнозування розвитку конкретного об’єкта і визначення тенденцій його розвитку здійснюється для вирішення конкретних народногосподарських завдань. Цілі прогнозування визначаються суспільними потребами, породженими соціально-економічними, політичними, демографічними, науково-технічними та іншими факторами;
- принци ефективності (рентабельності) – визначення вартості аналітичної підготовки прогнозу та його результативності, врівноваження економії з ефективністю, якості зі своєчасністю. Прогноз має бути точним, повним і реальним. Важливим його правилом є мінімізація вхідних даних за їх аналітичної значимості та максимізація вихідних даних;
- принцип гласності. Він полягає в забезпеченні інформування громадськості та суб’єктів господарської діяльності про цілі, пріоритети та показники прогнозних документів.
Для успішної реалізації прогнозів необхідно забезпечити дві вимоги: по-перше, дотримання єдиних принципів формування прогнозів на різних рівнях прогнозної роботи і по-друге, дотримання прийнятої у світовій практиці послідовності.
П
ри
розробці прогнозів використовуються
різні методи. Методи
прогнозування
- це сукупність прийомів та способів
мислення, які на основі аналізу
ретроспективних даних дають змогу
зробити висновки про можливий розвиток
економіки у майбутньому.
Методи прогнозування поділяють на фактографічні, експертні та комбіновані (рис.3.1.).
Рис. 3.1. Методи прогнозування
Фактографічні методи ґрунтуються на достатньому інформаційному матеріалі про об'єкт прогнозування та його минулий розвиток. Серед них виділяють методи аналогій, випереджаючі та статистичні методи.
Методи аналогій направлені на виявлення схожості в закономірностях розвитку різних процесів. До них відносяться методи математичних та історичних аналогій. Методи математичних аналогій в якості аналога для об'єкта використовують об'єкт іншої фізичної природи, інших галузей науки і техніки, які мають математичний опис процесу розвитку і співпадають з об'єктом прогнозування.
Випереджаючі методи прогнозування засновані на певних принципах спеціальної обробки науково-технічної інформації і враховують її властивість випереджати прогрес науки і техніки. До них відносяться методи дослідження динаміки науково-технічної інформації, методи дослідження та оцінки рівня техніки, засновані на використанні спеціальних методів аналізу якісної та кількісної характеристик науково-технічної інформації для визначення характеристик рівня якості існуючої та проектованої техніки.
Статистичні методи являють собою сукупність методів обробки кількісної інформації про об'єкт прогнозування, об'єднаної за принципом виявлення в ній математичних закономірностей зміни характеристик даного об'єкту з метою одержання прогнозних моделей.
З поміж статистичних методів зупинимося на характеристиці таких методів як моделювання та екстраполяція.
Моделювання являє собою метод опосередкованого пізнання за допомогою використання об'єктів-замінників. Воно спирається на філософську теорію відображення і загальнонауковий метод абстракції.
Моделювання включає в себе побудову, вивчення та використання моделей, які опосередковують відносини між об'єктом та суб'єктом пізнання.
Модель - це матеріальний або уявний об'єкт, який заміщує об'єкт-оригінал і в певній мірі відображає його найважливіші характеристики та поведінку.
У вітчизняній та зарубіжній практиці прогнозування значного поширення набуло економіко-математичне моделювання.
Економічна модель – це система причинно-наслідкових взаємозв’язків між економічними змінними, яка імітує реальний економічний процес і його наслідки.
Моделі економіко-математичного прогнозування дають змогу прогнозувати розміщення виробництва, темпи розвитку галузей, асортимент і обсяг продукції, попит споживачів, використання ресурсів галузі і потребу в матеріально-технічних ресурсах.
З-поміж економіко-математичних моделей виділяють факторні, структурні та комбіновані.
Факторні моделі відображають залежність рівня і динаміки того чи іншого показника від рівня динаміки економічних показників-аргументів.
Залежно від виду факторів (зовнішніх або внутрішніх) факторні моделі поділяють на екзогенні та ендогенні, а залежно від кількості факторів - на одно- та багатофакторні.
Структурні моделі описують співвідношення та зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле.
Такі моделі застосовують для аналізу та прогнозування міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків.
В залежності від критерію оптимальності розрізняють моделі мінімізації затрат (ресурсів) і максимізації ефекту(доходу, продукції тощо).
За рівнями агрегування показників економіко-математичні моделі поділяють на макроекономічні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні.
За номенклатурою продукції розрізняють одно- і багатопродуктові моделі.
За фактором часу моделі можуть бути статичними та динамічними.
За роллю ресурсів у розвитку економіки розрізняють моделі відтворення трудових ресурсів, основних фондів, системи фінансів тощо.
Основні види економіко-математичних моделей представлені у табл. 3.2.
табл. 3.2.