10.3. Технополіси

Використовуючи досвід «Силікон велі», в усьому світі стали створювати технополіси — міста передових (високих) технологій, наукових досліджень і проектно-конструкторських розробок у відповідних галузях виробництва. Структура технополісу подіб­на до технопарку, однак вона розташовується в межах конкретного населеного пункту, розвиток якого забезпечується через технополіс. Технополіс — це цілісний науково-виробничий комплекс, створений на базі окремого міста.

Термін «технополіс» складається з двох слів грецького походження: «техно» — майстерність, уміння, «поліс» — місто, держава. Ідея створення технополісів як компактних науково-промис­лових міст, де розробляються інноваційні технології і розвиваються наукомісткі галузі виробництва, зародилась ще на початку 50-х років у США. Нині ареал поширення технополісів досить масштаб­ний — вони склалися в Західній Європі, Північній Америці і Північно-Східній Азії. За ознаками функціональної організації до них близькі технологічні парки (США, Франція, Велика Британія, Ірландія, Фінляндія, Швеція, Іспанія); наукові парки (США, Фінляндія, Данія, Нідерланди, Велика Британія, Бельгія, Японія, Тайвань); дослідницькі промислові парки (США, Велика Британія); парки-клуби і ділові комплекси (Франція); бізнес-парки (Велика Британія); інноваційні центри (Велика Британія, ФРН, Франція).

Отже, у країнах з розвиненою економікою відбувається масовий перехід до наукомістких технологій; усвідомлення обмеженості природних ресурсів зумовило пошук ресурсозберігаючих технологій при глибокій переробці сировини. Результатом цього є створення структур, здатних до синтезу науки та виробництва, розвитку індустрії інтелектуальних продуктів. Один із найефективніших підходів до розв’язання названих завдань — організація мережі технополісів.

Технополіси можуть виникати як на базі новоутворених міст, так і на базі старих, реконструйованих. Створення технополісів справляє формуючий вплив на розвиток тих регіонів, де вони розташовані. Вони сприяють:

• підвищенню інноваційної активності;

• формуванню інноваційної інфраструктури;

• прискоренню комерціалізації новацій;

• структурній перебудові виробництва;

• створенню нових робочих місць;

• удосконаленню механізмів інноваційної діяльності;

• підсиленню наукоємності розвитку промисловості;

• підвищенню професіоналізму кадрів;

• підвищенню інноваційності економіки.

Розташування технополісів має відповідати таким вимогам:

• визначення регіонів, які можуть бути використані для розвитку наукомістких виробництв;

• формування цілей і завдань розвитку цих виробництв, індустріального розвитку регіону;

• планування, спорудження і підтримка промислової зони, служби, водного забезпечення, житлових зон, доріг тощо;

• розробка юридичної основи (законів), що сприяє створенню умов для фінансування комерційних підприємств та інших служб, необхідних для розвитку технополісу;

• всебічне державне сприяння через упровадження пільгової податкової системи; створення необхідної інфраструктури; фінансової допомоги комерційним підприємствам, що сприяють розвитку високотехнологічних галузей;

• наявність науково-дослідних інститутів, університету, яким відводиться вирішальна роль у здійсненні, координації наукових досліджень і розробок та підготовці висококваліфікованих спеціалістів.

Велике значення надається такій умові розташування технополісів, як компактність території. Вона є однією з умов комфортності проживання там спеціалістів і обслуговуючого персоналу. Наприклад, дуже компактні за територією технополіси Німеччини, Бельгії, Франції.

Технополіс на Заході розглядається як науковий центр регіонального характеру, який вирішує проблеми, пов’язані з упровадженням нових технологій і як осередок міжнародного наукового співробітництва, налагодженого сервісу з інтенсивним культурним життям. У США технополіси створені більше як у половині штатів.

Інтенсивного розвитку технополіси набули в Японії, де розроблена спеціальна програма «Технополіс» (рис. 10.4) [125].

Програма «Технополіс» складається з таких основних елементів:

1) загальнонаціональних програм зі створення наукоємних галузей, принципово нових технологій;

2) програм заохочення малого дослідницького підприємництва, розвитку дрібних венчурних фірм;

3) національного плану регіонального розвитку;

4) створення загальнояпонської системи інформаційної мережі (СІМ);

5) створення міжнародних союзів у сфері науково-технічної діяльності.

Рис. 10.4. Японські науково-технічні програми, що реалізуються паралельно в програмі «Технополіс»

Основу програми складає план побудови 19 технополісів, об’єднаних у систему традиційним «промисловим коридором» Токіо — Нагая — Осака — Кобе швидкісним транспортом (залізницею) у сукупності з єдиною інформаційною мережею, яка забезпечує вільний доступ не тільки господарським, адміністративним і навчальним структурам, а й усім індивідам до всього інтегрованого банку даних — «Джепен тек».

Усі технополіси мають відповідати певним вимогам: бути розташованими не далі як за 30 хвилин їзди від своїх «родинних міст» і в межах одного дня їзди від Токіо, Нагої чи Осаки. Розміри технополіса не повинні перевищувати 500 квадратних миль. Ці нові міста мають збалансований набір сучасних науково-до­слідних інститутів та зручних для життя районів з культурними і рекреаційними можливостями. На відміну від більшості японських міст технополіси розташовуються в мальовничих районах, гармонізуючись з ними.

Іншою важливою складовою програми технополіса є розвиток венчурного (ризикового) капіталу. Цей напрям японської стратегії розвитку майже повністю було запозичено у США. Детально венчурні фірми як вид організаційної форми будуть розглянуті у відповідному параграфі. Наразі слід звернути увагу тільки на деякі особливості венчурного бізнесу в Японії.

Однією з загальновизнаних рис японців є бажання працювати в колективі та уникати ризику. Це стало перепоною розвитку підприємництва і венчурного капіталу. Проте інтереси прискорення НТП у країні викликали необхідность зламати цей стереотип.

Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості (МЗТП), яке здійснює організаційні, правові та фінансові функції у сфері прикладної науки, вирішує питання стимулювання та впровадження новітніх науково-технічних розробок у промислове виробництво, починаючи з 70-х років, оголосило про початок програми «Субсидіювання ризикового бізнесу», яка складалась із чотирьох частин:

1) нової програми Банку фінансування малого бізнесу, якою передбачались позички на строк до 15 років з розрахунку 8,1 % річних на суму до 1,5 млн дол.;

2) субсидій на проведення спільних НДР;

3) субсидій регіональним дослідним станціям на закупівлю базових комп’ютерів;

4) МЗТП підготувало законопроекти, націлені на підтримку малого бізнесу у сфері нових технологій, суть яких зводилась до створення пільгових умов та певних резервних фондів. Для інвестування ризикового бізнесу Японія залучає і іноземні інвестиції. На рис. 10.5 показана схема програми МЗТП у сфері ризикового капіталу [125].

Рис. 10.5. Програма МЗТП у сфері ризикового капіталу

Слід зважити ще на одну важливу особливість роботи МЗТП. Справа в тому, що в країнах з ринковою економікою стежити за світовою науково-технічною думкою, уловлювати тенденції в галузі новітніх технологій, передбачати як близькі, так і далекі «прориви» в інноваційному процесі — це в першу чергу справа самої фірми. Великі корпорації справляються з подібними завданнями. Проте малі і середні підприємства зробити це не в змозі. Тому держава намагається складати для них своєрідний путівник у науково-технічному просторі, полегшувати вибір правильного інноваційного курсу.

З цією метою організуються великомасштабні роботи з науково-технічного прогнозування, яке останнім часом ґрунтується на використанні дельфійського методу¹. Широкої популярності набули японські прогнози, які розробляються під керівництвом управління з питань науки і техніки, що входить до складу МЗТП. Особливостями цих розробок є:

• прогнози виходять регулярно, кожні 5 років, починаючи з 1971 р.;

• орієнтуються на практичні цілі приватного сектору виробництва;

• теми і питання формуються й обговорюються на національному рівні, або:

— теми і питання готуються в одній країні (Японії), а їх експертний аналіз виконується в іншій, наприклад у Німеччині або Франції;

— теми і питання готуються спільно спеціалістами різних країн, а потім незалежно обговорюються в кожній з них (японсько-німецький прогноз, результати якого були опубліковані наприкінці 1995 р.).

У японському прогнозі особлива увага приділяється екологічній тематиці, питанням ресурсозбереження, альтернативним джерелом енергії (відповідно створені програми «Сонячне сяйво» і «Місячне світло»); дослідженням Світового океану, сейсмології, морському промислу, розробці й упровадженню промислових роботів, операційних комп’ютерів, комп’ютерних систем зв’язку і банківських операцій, відеоінформаційних систем і багато іншого.

Така форма діяльності МЗТП дає змогу приватному сектору уникнути дублювання зусиль і заощадити значні кошти, мати доступ до патентної та ліцензійної бази; одержати вченим недержавних компаній можливість неформального спілкування та ін.

Якщо технополіс «Силіконова долина» (США) виріс на війсь­кових замовленнях і тепер переживає певні труднощі з урахуванням конверсії (цьому сприяв розпад СРСР як ворожої капіталу системи), то японські технополіси розвиваються за рахунок державних вкладень у програми для цивільної науки і виробництва, щоб збільшити і закріпити відрив від США в комерційних галузях. Японці розглядають створення технополісів як початок радикальної технологічної революції. Ініціатори програми «Технополіс» уважають, що після її реалізації буде нова Японія — експортер високих технологій, країна інтелектуалізованого господарства, лідер науково-технічного прогресу. Творчість японці вибирають виробничим гаслом та ідеєю, що надихає.

Строки реалізації програми «Технополіс» — 10—15 років, започаткована вона в 1984—1985 рр.