Основні терміни і поняття
Альменда – загальний земельний фонд волосної громади.
Бароко (від італ. вarocco – вибагливий, химерний) – стиль в архітектурі та мистецтві кінця ХVІ - середини ХVІІІ ст.
Баскаки – урядовці хана Золотої Орди у підвладних країнах, що проводили облік і збирали данину.
Березневі статті – угода, укладена між представниками Війська Запорозького та Московської держави й оформлена статтями й жалуваними грамотами козацького стану, гетьману та іншим суб’єктам суспільних відносин у березні (звідси походить їх назва) 1654 р. Угодою передбачалося збереження чинної в Гетьманаті системи влади, управління, судочинства, суспільних відносин і військово-політичного устрою. “Статті” оформлювали відносини протекторату московського царя над Військом Запорозьким на договірних засадах.
Васалітет – (від лат. vassus – слуга) – за середньовіччя система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, більш могутніх (сеньйорів, сюзеренів).
Волока – земельна міра в Польщі, Литві, Білорусі, Україні, офіційно запроваджена “Уставою на волоки” 1557 р. Містила 30 моргів і застосовувалася для визначення феодальних повинностей.
Військо Запорозьке – самоназва державного утворення, що виникло під час Козацької революції середини ХVІІ ст. (в історичній літературі на його позначення також вживаються назви Гетьманщина, Українська козацька держава) на теренах частини Правобережної України, Поділля, Лівобережжя й Наддніпрянщини.
“Вічний мир” – трактат, укладений 6 травня 1686 р. Річчю Посполитою і Московською державою, що мав антитурецьке спрямування. Крім затвердження низки воєнно-політичних акцій проти Туреччини, трактат обумовлював поділ українських територій між Польщею (Правобережна Україна) та Росією (Лівобережна Україна разом із Запорожжям). Не припинивши змагань право- та лівобережних гетьманів за територіальну цілісність Української козацької держави, договір закріпив розмежування більшості етнічних українських земель між Польщею та Росією аж до кінця ХVІІІ ст.
Гадяцький трактат – угода, укладена 6 вересня 1658 р. гетьманом Іваном Виговським з польським королем, згідно з якою Українська козацька держава входила до складу Речі Посполитої як рівноправний автономний складник. Положеннями угоди передбачалося збереження дореволюційного становища української шляхти поряд із козацькими станово-адміністративними свободами.
Генеральна старшина – збірна назва найвищих (генеральних) урядників у гетьманаті (Війську Запорозькому). Уряди старшини відповідали військовим посадам козацького війська, що сформувалися протягом кінця ХVІ – середини ХVІІ ст. До них належали генеральний обозний (керівник служби постачання й артилерії), генеральний писар (керував діяльністю Генеральної військової канцелярії, фактично зосереджуючи у своїх руках управління цивільною сферою й зовнішньою політикою гетьманату), генеральний осавул (відав веденням козацьких реєстрів, забезпеченням політичної безпеки, плануванням бойових дій), генеральний суддя (організовував роботу генерального суду, здійснював загальний нагляд за функціонуванням судової системи), генеральні бунчужний та хорунжий (не маючи усталеного кола обов’язків, виконували різноманітні доручення гетьманів військово-адміністративного й дипломатичного характеру, виступали гетьманськими намісниками). З утворенням у ході Хмельниччини гетьманату генеральна старшина перетворюється на управлінську й військово-адміністративну верхівку держави, її політичну еліту. Генеральні урядники утворювали при гетьманові спеціальну раду, без схвалення якої не приймали жодного важливого рішення. Рада генеральної старшини спільно з гетьманом виробляла зовнішньополітичний курс Гетьманщини, приймала іноземні посольства, розробляла плани воєнних кампаній, готувала генеральні козацькі ради. Первісно виборні посади, посади генеральних старшин з часом почали заміщувати за волею гетьмана, а їх здобуття ставало предметом політичної боротьби в середовищі козацької верхівки.
Генеральна військова канцелярія – вища управлінська та військово-адміністративна установа Гетьманщини. Створена 1649 р., постійно перебувала в гетьманських столицях – Чигирині, Гадячі, Батурині й Глухові. Координацією роботи канцелярії відав генеральний писар, а безпосереднє керівництво здійснював реєнт, якому підпорядковувалися штати канцеляристів, що спеціалізувалися у різних сферах державного управління, судочинства та зовнішньої політики й відповідній документації, а також технічного персоналу (писарів, копіїстів, протоколістів, перекладачів, кур’єрів).
Гетьман – титул найвищого урядника в Українській козацькій державі – Війську Запорозькому, що поєднував функції найвищої військової, адміністративної та судової влади. Протягом ХVІІ ст. владні повноваження гетьмана змінювалися згідно з характерними особливостями державного устрою Польщі або Росії, до складу яких входили право- та лівобережний гетьманати.
Гравюра (від. фр. graver – висікати, вирізати) вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного гравіруванням на дошці (друкарській формі).
Гуманізм (від. лат. humanus – людяний, людський) – ідейний та культурний напрям доби Відродження (ХІV – ХVІ ст.), що утверджував право людини на земне щастя і свободу думки.
Дидактика (пер. з гр. - повчальний) - частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання в процесі навчання.
Експансія (від лат. expansio – розширення, поширення) – загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини, економічне й політичне поневолення інших країн.
Єзуїти (від лат. Gesus - Ісус) – члени найрадикальнішого католицького чернечого ордену, заснованого 1534 р. у Парижі іспанцем І. Лойовою для зміцнення папської влади і боротьби проти Реформації.
Єпархія – церковно-адміністративний округ.
Зборівський трактат – договір, укладений 8 серпня 1649 р. між представниками Війська Запорозького й польським королем після Зборівської битви, згідно з яким встановлювалася територіально-адміністративна юрисдикція козацького стану в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств, визначався 40-тисячний реєстр козацького війська. Фактично основними положеннями трактату було започатковано існування Української козацької держави.
Інкорпорація (від лат. inkorporatio – включення до складу) – приєднання, включення, поглинення.
Карловицький конгрес – договірний процес, що увінчав підписання серії договорів між Туреччиною й європейськими державами антитурецької коаліції протягом 1698 – 1699 рр. Зокрема, згідно з польсько-турецькою угодою до Польщі відійшла вся Правобережна Україна, втрачена протягом попередніх польсько-турецьких війн кінця ХVІІ ст.
Київська (Києво-Могилянська) академія – перший вищий навчальний заклад на території України. Утворений у вересні 1632 р. в результаті злиття Лаврської школи, заснованої київським митрополитом Петром Могилою (звідси й назва “Могилянська”) в 1631 р., та Київською братською школою. Первісно мав статус колегіуму, а після царських указів 1694 та 1701 р. – академії. Програма навчальних курсів складалася з “семи вільних мистецтв” (базових дисциплін західноєвропейських університетів): граматики, поетики, риторики, арифметики, геометрії, астрономії та музики, до яких згодом долучилися філософія й теологія. Поєднання у викладанні церковнослов’янської, української і латинської мов підносило освітню модель вищої школи на якісно новий рівень, паритетний європейському. Викладачами академії в різні періоди її діяльності були видатні представники вітчизняної науки й культури – Ф. Прокопович, І. Гізель, С. Яворський,
С. Тодорський, І. Фальковський та ін. Протягом середини ХVІІ – ХVІІІ ст. академія відігравала роль центру православної культури в Україні, продукування світських і духовних кадрів для багатьох слов’янських країн. Роль академії поступово занепадає наприкінці ХVІІІ ст., обмежуючись переважно рамками духовної освіти.
Кіш – (від тюрк. – ставка, резиденція) – військове товариство, громада запорозьких козаків, а також назва Запорозької Січі з її адміністративно- військовою системою управління. Кіш Запорозької Січі – її виборний центральний орган управління.
Кондомініум – сумісне здійснення верховної влади над однією територією двома або кількома державами.
Копа – сільська громада.
Латифундія (від лат. latifundium) – велике приватне земельне володіння, маєток, помістя.
Магдебургія – право середньовічного міста на самоврядування.
Магістрат – орган міського управління, що здійснював адміністративно-судові функції.
Малоросійські колегії – органи виконавчо-розпорядчої влади Російської держави в Лівобережній Гетьманщині ХVІІІ cт. Перша Малоросійська колегія була заснована 1722 р. з числа призначених царськими указами цивільних і військових урядовців з метою контролю діяльності українських центральних і місцевих установ і впорядкування їх роботи відповідно до інтересів російської політики. Існувала до 1727 р. Другу Малоросійську колегію засновано після скасування інституту гетьмана в 1764 р. Її діяльність поширювалася на всі сфери державного управління Гетьманщини; сприяла процесу остаточної ліквідації українських автономій (політичної, адміністративної, військової та ін.). Ліквідована 1786 р. в ході реорганізації українських адміністративних установ.
Митрополія – територія церковно-адміністративного округу, підпорядкована митрополиту – другій після патріарха особі у ієрархії православної церкви.
Привілей – (від лат. privus – особливий і lex – закон) перевага, пільга, право, надане законом; грамота, якою за феодалізму стверджувалися привілеї.
Ренесанс – (від лат. renascor - відроджуюсь) – епоха Відродження, період в ідеологічному і культурному розвитку країн Західної і Центральної Європи (в Італії – ХІV – ХVІ ст., в інших країнах – кінець ХV – ХVІ ст.).
Реформація – (від лат. reformatio – перетворення) – суспільно-політичний та ідеологічний рух у більшості країн Західної і Центральної Європи в ХVІ ст., що набув форми боротьби проти католицької церкви.
“Руїна” – період в історії Української козацької держави другої половини ХVІІ ст., що характеризується поєднанням громадянської війни, викликаної внутрішніми суспільно-політичними суперечностями, з серією зовнішніх втручань найближчих сусідів України, зацікавлених у відторгненні її території.
Ставропігія – самостійність певної церковної громади, підпорядкування її безпосередньо патріархові.
Сюзеренітет – верховне право одного феодала (сюзерена) щодо іншого (васала) або верховне право однієї держави щодо іншої, залежної від неї.
Унія (від лат. unio – єдність): 1) об’єднання держав під владою одного монарха, союз держав; 2) церковна унія – об’єднання католицької та православної церкви під зверхністю папи римського.
Фільварок – велике багатогалузеве феодальне господарство (крім землеробства, велося також скотарство, бджільництво, рибальство, винокуріння, пивоваріння, селітроваріння, млинарство тощо), що базувалося на праці залежних селян.
Чайка – основний тип козацьких суден з початку ХVІ ст., однощогловий плоскодонний маневрений човен, що вміщував до 50 – 60 осіб; флотилії чайок з 1502 року здійснювали походи на татарські і турецькі міста й узбережжя, успішно воювали з турецьким галерним флотом.
Чинш – податок, як правило грошовий.
Юридики – приватні земельні володіння на території державних (королівських) міст, які не підлягали міській адміністрації та суду.
Ясир – захоплені в полон татарами або турками для продажу в рабство мирні жителі; полон, неволя.