6.3. Головні тенденції розвитку середньої освіти світу

Долаючи проблеми переходу від елітної до загальної й обов'язкової середньої освіти в умовах сучасної глобалізації й науково-технологічної революції, практично всі країни світу урізноманітнюють мережу закладів та безперервно змінюють програми окремих предметів і цілісні навчальні програми.

« В структурі системи середньої освіти зменшується розрив у вимогах до знань, вмінь і навичок випускників академічних і професіоналізованих потоків старшої середньої школи. В перших застосовують викладання точних наук і технологій, в других - удосконалюють обов'язковий блок загальних предметів.

• У стратегії й тактиці управління школами відбувається демократизація та усуспільнення. Зміст навчання постійно переглядається у відповідь на запити надмірно швидкозмінного ринку праці й вимог вищих шкіл. європейських школах гостро стоїть питання вивчення всіма учнями двох іноземних мов (одна з них - англійська). Початок їх вивчення за прикладом Люксембургу, Нідерландів, Швейцарії переносять у початкову школу. Відмовилися від звичного для нас методу викладання мови як "науки", подібної до математики чи природничих дисциплін. Небаченого обсягу набула мовна практика, обміни групами учнів для удосконалення знань у "мовному середовищі" та ін.

* Лишається актуальною, хоч і не центральною, проблема ефективного застосування у навчальному процесі сучасних засобів інформації й комунікації

* Дуже важливою для української школи є тенденція утворення об'єднаної і демократичної Європи, загальне поширення вищої поваги до прав дитини, особи, мовних і національних меншин. Це свідчить про наближення того моменту, коли метою освіти і виховання стане не стільки формування патріота даної країни, скільки її громадянина, істотна частина єства якого буде "громадянином світу". Втім, у найближчі роки ця теза ще не ввійде у національні закони про освіту, поки­що вона є темою дискусій фахівців на міжнародних, конгресах освітян, які разом думають над новими завданнями середньої школи.

А чи не стати нам піонерами введення подібних перспективних ідей у нові закони і в життя?

7.1. З історії професійної освіти

Як відомо, з найдавніших часів молодь отримувала виробничу майстерність від своїх родичів або майстрів під час спільної праці. Цей природний шлях мав свої переваги й недоліки. Серед перших - високу

ефективність, легкість збереження таємниць ремесла у родині та ін. Недоліки ж полягали не лише в тривалості навчання, але й у високій імовірності втрати технологічних винаходів і знахідок у випадку раптової загибелі їх носіїв. Усім відомі приклади безповоротного зникнення знань про виробництво дамаської ("булатної") сталі, технологій виробництва чудових італійських скрипок, а також багатьох інших інструментів, знарядь й виробів.

Засвоєння професії вийшло за межі родини чи вузької фахової гільдії у період промислово-технічної революції XIX ст., коли дітям з селянських родин необхідно було за короткий час швидко і якісно надати якусь з тогочасних масових професій - слюсаря, токаря, муляра, ливарника тощо, для успішної роботи на міських заводах і фабриках. В умовах все більшого впливу національного виробничого потенціалу на безпеку країни та її роль на міжнародній арені підготовка кваліфікованих робітників стала стратегічним державним завданням, одним з пріоритетів урядів і всього населення.

Хоч країни створили різноманітні системи підготовки молоді до продуктивної праці, спільним для більшості з них є те, що професійна освіта нижчого та середнього рівня охоплює молодь шкільного віку, а тому часто знаходиться у підпорядкуванні міністерства освіти. Основою для початку набування фаху є отримання підлітком початкової або основної (неповної середньої) загальної освіти. Якщо ж ця система не задовольняє вимог ринку праці, то фахівців вищих рівнів професійної компетентності готують у політехнічних університетах та спеціалізованих інститутах у секторі вищої освіти, як правило, на основі повнлоїсередньої.