5.4. Тенденції розвитку початкової освіти

Експерти міжнародних освітніх організацій вказують кілька тенденцій розвитку початкової освіти.

І. зближення початкової школи з закладами.

Формами такого зближення (навіть злиття) стали класи для малюків у Англії, материнські класи у Франції, дошкільні (підготовчі класи) у США тощо. Такі заклади відвідують більшість дітей з п'ятирічного віку. У країнах Східної Європи та деяких екс-радянських країнах (і в Україні)

існують варіативні навчально-виховні комплекси "дитсадок-школа", що мають скоординовані програми розвитку дитини та єдине керівництво;

II. Злиття початкової школи з першим ступенем середньої освіти -створення "основної школи" (базової), обов'язкової для всіх дітей протягом9-10 років навчання у більшості країн світу.

У 1990 році на Міжнародній освітній конференції (організованій ЮНЕСКО) були сформульовані базові освітні потреби сучасної людини, які має задовольняти школа базового рівня: "Ці потреби охоплюють як необхідний обсяг навичок (вміння читати, писати, володіти усною мовою, рахувати та розв'язувати задачі), так і основний зміст навчання (знання, професійні навички, ціннісні настанови і погляди), які необхідні людям для виживання, розвитку всіх своїх здібностей, життя та праці в умовах збереження людської гідності, всебічної участі у розвитку, підвищення якості свого життя, прийняття розумних рішень і продовження освіти".

III. Об'єднання малих шкіл у сільській місцевості.

Така практика має місце і в Україні. У тих країнах, де є труднощі з транспортом та дорогами, де відстані між населеними пунктами достатньо великі (Китай, Україна, Росія та ін.), продовжує існувати мережа одно- та малокомплектних шкіл.

IV. Поява або зростання кількості початкових шкіл, які задовольняють культурні потреби етнічних груп населення у навчанні дітей рідною мовою

у дистанційному навчанні - племен та каст у віддалених районах своїх дітей по радіо;

створення мережі шкіл-інтернатів для дітей-інвалідів, шкіл корекційно-розвивального навчання, репетиторських шкіл тощо.

Лекція 6

1. Різноманітність систем середньої освіти та їх характеристики

У наш час "середня освіта" найчастіше розглядається як етап підготовки молоді до отримання вищої освіти. Відтак, рудиментарний варіант середньої школи виник невдовзі після заснування перших університетів у Парижі й Італії (м. Болонья), її контингентом були нечисленні представники найбагатших родин, а серед предметів домінували гуманітарні.

Середня освіта розпочала перетворюватися у масове явище набагато пізніше. Спершу це сталося з початковою школою у відповідь на пекучі потреби зміненого розвитком фабрик і заводів ринку праці. Поглиблення індустріальної революції в XIX ст. стало можливим тому, що системи освіти розпочали готувати потрібну кількість робітників з базовими навичками читання, письма і лічби. Невдовзі відбулося розшарування системи шкільної освіти на

• "народну" частину з тривалістю навчання 5-7 років, яка виводила у світ фізичної праці й не забезпечувала можливість вступу в університети;

• та елітарну школу (гімназію, ліцей та ін.), завданням якої було надання значних знань, яких вистачало не лише для успішної вищої освіти, а й для викладання у масових школах нижчого рангу.

У наш час лише у поодиноких країнах закінчення обов'язкової освіти припадає на вік 14-15 років, у більшості він сягає 17-18 років, а в окремих (США, Канада, Австралія, Японія) навчанням охоплена майже вся молодь 19-23 років.

Рівень 1 - початкова школа, а рівні 2 і З охоплюють навчання, яке ми називаємо "середнім". Другий рівень, залежно від країни, може мати назву "заключний етап базової освіти" чи "перший етап середньої освіти". У переважній більшості розвинених держав (виняток - Німеччина та інші німецькомовні країни), на рівнях 1 і 2 всі (чи майже всі) учні навчаються по однакових програмах, диференціація незначна навіть в заключних класах 2-го рівня.

Лише рівень 3, який в англомовних країнах має назву "старша школа", частіше є диференційованим і включає програми різного типу (академічні, технологічні чи професійно-технічні), які дають змогу надати "повну середню освіту" одного з вказаних типів.

На практиці втілення цієї стандартної триступеневості школи лишається у світі досить різноманітним.

I. Данія шляхом референдуму вирішила однаково вчити всіх дітей звіку 7 років до 16/17 років (до моменту закінчення обов'язкової освіти).

2. Німеччина, Нідерланди, Ірландія і Люксембург застосовують поділ дітей на диференційовані класи чи потоки у момент переходу від початкової школи до першої стадії середньої освіти (рівні 2 і 3 у цих країнах профільні).

3. Решта країн Європейського Союзу вирішили однаково вчити всіх дітей у молодшій середній школі (рівень 2 МСКО-97), а диференціацію застосовувати лише в старшій середній школі (рівень З МСКО-97)впродовж 3-4 років.

Ця різноманітність спричинює великі відміни у селекції і скеровуванні учнів у різні потоки подальшого навчання. Вирішення майж е всього життєвого шляху дитини відбувається у віці 10-11 років у Берліні, 12 років - у Брюсселі, Люксембурзі й Дубліні, 13-14 років - у Гаазі, Парижі, Мадриді й Лондоні, 15 років - в Афінах і Лісабоні, 17 років - у Копенгагені. Отже, орієнтація учнів у Європі далека від повного вирішення й досі стоїть у центрі гострих дискусій.

Значні відмінності зберігаються і в кількісних характеристиках шкільної освіти. У статтях К.Корсака наведені узагальнюючі дані щодо середньої освіти багатьох розвинених держав у порівнянні з Україною.

Підрахунки для України були виконані на основі тих нормативів, що наводилися в Інформаційних збірниках Міністерства освіти України і є наближеними (похибка складає 200-300 годин на рік). Тому таблиця дає загальну інформацію й незаперечне свідчить лише про одне - абсолютна тривалість української середньої освіти набагато (на тисячі годин) поступається середнім показникам розвинених країн Європи. Цікаво, що у рекордсменів (Нідерланди і Люксембург) повна тривалість обов'язкової освіти (дошкільної підготовки і шкільної освіти) перевищує суму того, що надає наша середня і вища школа разом узяті!

З таблиці 9 та інших джерел випливає, що серед розвинених країн немає жодної, де тривалість отримання загальної середньої освіти складала б одинадцять чи менше років. Немає подібних прикладів в Центральній Європі, про що свідчить наступна таблиця.

Таблиця 10. Початкова (ПШ) і середня школа (СШ) у країнах Центральної Європи

Країна	Початок ПШ (вік, років)	Тривалість 2-го рівня СШ (років)	Тривалість повної середньої освіти	Типовий поділ СШ на цикли чи стадії
1. Албанія	6	4 чи 5	12чи 13	4 + 4 + 4
2. Болгарія	6 чи 7	4 чи 5	12чи 13	4 + 4 + 4
3. Чехія	6	3 чи 4 чи 5	13 чи 14	5+4 + 4
4. Естонія	6	3	12	6 + 3+3
5. Угорщина	6	4	12	8 + 4
6. Латвія	6	3 чи 4	12 чи 13
7. Литва	6 чи 7	3	12	4 + 4 + 4
8. Польща	6	3 чи 4	12чи 13
9. Румунія	7	4	12 чи 13	4 + 4 + 4/5
10. Словаччина	6	3 чи 4	12 чи 13
11. Словенія	6	4	13	6+3 +4
Україна	6 чи 7	2	10 чи 11	3/4 + 5 + 2

Зауважимо, що реальна середня тривалість навчання в Україні від моменту вступу у початкову школу до отримання атестату складала у 90-х роках XX ст. приблизно 10 років і 4 місяці.

Цей показник формувався наступним чином: за офіційними статистичними даними нашого Міністерства освіти і Державного комітету статистики міські діти, як правило, встигали виконати програму

початкової школи за три роки, а мешканці сіл - за чотири. Оскільки останніх приблизно третина всього учнівського контингенту, то реальна тривалість українського варіанту середньої освіти складала лише трохи більше десяти років. Це було надто мало, тому розвинені країни відмовлялися визнавати наші атестати про середню освіту як право на початок навчальних програм у своїх університетах.