3. Інноваційна діяльність

Інноваційна діяльність - діяльність, направлена на використовування і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення оновлення номенклатури і поліпшення якості продукції (товарів, послуг), що випускається, вдосконалення технології їх виготовлення з подальшим упровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжних ринках. Інноваційна діяльність, пов'язана з капітальними вкладеннями в інновації, називається інноваційно-інвестиційною діяльністю.

Інноваційна діяльність включає цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які в своїй сукупності при­водять до інновацій.

Різновидами основних видів інноваційної діяльності можуть бути:

а) підготовка і організація виробництва, включаючи придбання виробни­чого устаткування і інструменту, зміни в них, а також в процедурах, методах і стандартах виробництва і контролю якості, необхідних для створення нового технологічного процесу;

б) передвиробничі розробки, що включають модифікації продукту і тех­нологічного процесу, перепідготовку персоналу для застосування нових техно­логій і устаткування;

в) маркетинг нових продуктів, який передбачає види діяльності, пов'язані з випуском нової продукції на ринок, включаючи попереднє дослідження ринку, адаптацію продукту до різних ринків, рекламну кампанію;

г) придбання неупредметненої технології зі сторони у формі патентів, лі­цензій, розкриття ноу-хау, торгових марок, конструкцій, моделей і послуг тех­нологічного змісту;

д) придбання упредметненої технології – машин і устаткування, по своєму технологічному змісту пов'язаних з упровадженням на IП продуктових або процесних інновацій;

є) виробниче проектування, що включає підготовку планів і креслень для визначення виробничих процедур, технічних специфікацій.

У основі інноваційної діяльності лежить науково-технічна діяльність (НТД), тісно пов'язана зі створенням, розвитком, розповсюдженням і застосу­ванням науково-технічних знань у всіх областях науки і техніки. Поняття НТД розроблене ЮНЕСКО і є базовою категорією міжнародних стандартів в статис­тиці науки і техніки. Відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО НТД як об'єкт ста­тистики охоплює три її види:

а) наукові дослідження і розробки;

б) науково-технічну освіту і підготовку кадрів;

в) науково-технічні послуги .

4. Характеристика інноваційної інфраструктури.

У інноваційну інфраструктуру включаються організації, фірми, об'єднан­ня, що охоплюють весь цикл здійснення інноваційної діяльності від генерації нових науково-технічних ідей і їх відробітку до випуску і реалізації наукоємкої продукції, що є сукупністю взаємозв'язаних і взаємодоповнюючих один одного систем і відповідних їм організаційних елементів, необхідних і достатніх для ефективного здійснення даних видів діяльності.

Ринкова орієнтація цієї інфраструктури визначатиме її здатність забезпечувати виконання всіх своїх функцій в умовах сучасної ринкової економіки і можливість швидкої адаптації до постійних динамічних змін. Кінцевою метою формування інфраструктури повинне бути не просто створення конкретних го­сподарюючих суб'єктів для ефективнішого ведення ними науково-технічної і інноваційної діяльності, а забезпечення здійснення їх сукупної діяльності на користь суспільства, включаючи подолання спаду виробництва, його структур­ну перебудову і зміну номенклатури продукції, що випускається, посилення її конкурентоспроможності і привабливості для внутрішнього і зовнішнього рин­ків, створення нових робочих місць і збереження науково-технічного потенціа­лу.

До інноваційної інфраструктури належать:

• виробничо-технологічні структури (технопарки, інноваційно-технологічні центри та бізнес-інкубатори);

• об'єкти інформаційної системи (аналітичні, статистичні центри, інформаційні бази та мережі);

• заклади з підготовки та перепідготовки кадрів у галузі техноло­гічного менеджменту;

• фінансові структури (фонди бюджетні, позабюджетні, венчурні, страхові);

• система експертизи (центри, спроможні зробити експертні вис­новки для виробників, інвесторів, страхових служб тощо);

• об'єкти патентування, ліцензування й консалтингу;

• система сертифікації, стандартизації та акредитації.

Усі об'єкти інноваційної інфраструктури повинні працювати уз­годжено, не створюючи перешкод протягом усього циклу іннова­ційного процесу: від проведення наукових досліджень і розроблень до створення, освоєння виробництва та виведення на ринок нової наукомісткої продукції. Процес створення інноваційної інфра­структури тривалий. У таких країнах, як США, Німеччина, Японія він тривав упродовж 10—15 років.

Ознаками інноваційної інфраструктури є:

• поширення її в усіх регіонах у вигляді інноваційно-технологіч­них центрів або інжинірингових фірм, які можуть вирішувати завдання функціонально повного інноваційного циклу зі здачею об'єкта інноваційної діяльності «під ключ»;

• універсальність, що дає можливість забезпечити реалізацію інно­ваційного проекту в будь-якій галузі виробництва або обслугову­вання;

• професіоналізм, що грунтується на якісному обслуговуванні за­мовника або споживача;

• конструктивність, що забезпечується орієнтацією на кінцевий результат;

• високий рівень науково-технічного потенціалу;

• кадрова забезпеченість, насамперед керівниками інноваційних проектів і можливість постійного оновлення персоналу іннова­ційної інфраструктури;

• фінансова забезпеченість;

• високий рівень інструментальних засобів, що сприяють приско­ренню отримання кінцевого результату;

• гнучкість, що забезпечує пристосування інноваційної інфрас­труктури до вимог ринку та зовнішньої кон'юнктури.

Інноваційна інфраструктура визначає темпи розвитку економі­ки країни і зростання добробуту населення. Досвід розвинутих країн засвідчує, що в умовах глобальної конкуренції на світовому ринку виграє той, хто має розвинену інфраструктуру створення й реалізації інновацій, найефективніший механізм інноваційної ді­яльності.

Україна має певні передумови для швидкого створення та ус­пішного розвитку мережі інноваційної інфраструктури:

- високий освітній та інтелектуальний рівень населення;

- роботу в межах аутсорсингових схем (розробка програмного за­безпечення, інтернет-контент, системний аналіз, консалтинг);

- достатню кількість кваліфікованої робочої сили (за експертними оцінками в Україні налічується 12—15 тис. висококваліфікова­них фахівців у галузі інформаційних технологій;

- велику кількість незадіяних «проривних» технологій, що перебу­вають у стадії готовності до впровадження;

- кілька великих і малих індустріальних регіонів із розвинутою ви­робничою інфраструктурою;

- значну мережу потужних наукових установ та освітніх закладів;

- широке розуміння суспільством ролі науки, технології і творчої особистості щодо виживання України та її перспектив на май­бутнє.

В Україні й досі наукомісткі виробництва, технологічне онов­лення, вчасне впровадження наукових відкриттів, бюджетне фі­нансування академічної науки залишаються найактуальнішими проблемами. Саме ці проблеми змусили науковців шукати нових форм організації та фінансування НДДКР, які відповідали б но­вим економічним умовам.

Процес створення технопарків та інкубаторів інноваційного біз­несу, інноваційних центрів і структур інших типів, незважаючи на доволі потужний науковий і промисловий потенціал, перспектив­ність і можливості розвитку у багатьох регіонах України, перебуває на початковій стадії. Він є несистемним, епізодичним. Немає дер­жавної довгострокової програми розвитку. Активізація цього про­цесу значною мірою залежить від ініціативи органів місцевої влади, окремих інституцій і підприємств.