- •Тема 1. Кримінальне процесуальне законодавство України та сфера його дії
- •Загальна частина
- •Заняття № 1
- •Теоретичний матеріал
- •Інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес має такі основні ознаки:
- •Змагальний процес поділяють на два види.
- •Приватно-позовний, в якому передбачено:
- •Публічно-позовний процес, що має такі ознаки:
- •Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) кримінальний процес.
- •2.Процес, у досудовому провадженні якого є елементи змагальності, а саме:
- •Кримінально-процесуальне право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
- •Засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду;
- •Правовідносини учасників процесу.
Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) кримінальний процес.
У жодній із сучасних держав кримінальний процес у "чистій" історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. Інквізиційні елементи "змішуються" в різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу назвати його процесом змішаної форми. В юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримінального процесу. 1. Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування побудовано суто на інквізиційних, а судові стадії — на змагальних засадах.
Основні риси:
• в досудовому провадженні не допускається захисник;
• обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи тільки по завершенні досудового розслідування;
• заборонено судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.
2.Процес, у досудовому провадженні якого є елементи змагальності, а саме:
• допускається захисник (із моменту ознайомлення з матеріалами закінченої розслідуванням кримінальної справи або пред'явлення обвинувачення, або затримання, або порушення кримінальної справи щодо особи); • заінтересованим учасникам досудового розслідування за їх клопотанням ще до закінчення розслідування може бути надано певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення); • всім учасниками досудового розслідування надано право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.
Саме така форма кримінального процесу діє тепер в Україні. ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ
Є три історичні форми кримінального процесу: 1) інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий); 2) змагальний; 3) змішаний (слідчо-судовий, континентальний). 2. В Україні існує кримінальний процес змішаної форми із наявністю змагальних елементів у досудовому провадженні.
К.п. як система кримінально-процесуальних дій та відносин. К.-п. правовідносини: поняття, структура, особливості.
Кримінальний процес – єдність змісту і форми: зміст – кримінально-процесуальна діяльність; форма – кримінально-процесуальні відносини, встановлений законом порядок провадження процесуальних дій.
Кримінальний процес не вичерпується системою дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, спрямованих на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.
У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:
Кримінально-процесуальне право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
Засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду;
Правовідносини учасників процесу.
Систему кримінально-процесуального права утворюють норми права Загальної та Особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути.
До Загальної частини відносяться норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя.
Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу.
Інститути кримінально-процесуального права – це сукупність взаємопов’язаних об’єктом правового регулювання певних процесуальних норм (наприклад, інститут окремої слідчої дії – це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури).
Кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов’язкові правила поведінки суб’єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.
Норма кримінально-процесуального права – це загальнообов’язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства.
Джерело кримінально-процесуального права - це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.
Кримінально-процесуальні відносини – це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, судом; по-друге це правовідносини вказаних суб’єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.
К.п. як галузь права та навчальна дисципліна. Відмінності в поняттях к.-п. права і к.п.
Кримінально-процесуальне право — самостійна галузь права України, сукупність норм, які регулюють діяльність органів досудового слідства, прокуратури й суду з розкриття злочинів, покарання винних, а також права й обов'язки громадян і юридичних осіб, які залучаються до сфери кримінального процесу. Кримінально-процесуальне право, за зовнішнім виявом, є писаним і кодифікованим, його основним нормативним джерелом є закон.
Поняття кримінального процесу та кримінального-процесу-ального права не є ідентичними.
Кримінальний процес — це діяльність органів та осіб, які беруть у ньому участь та вступають між собою в правові відносини.
Кримінально-процесуальне право, своєю чергою, є сукупністю правових норм, що регулюють вищезазначену діяльність, а також правові відносини, що виникають у кримінальному судочинстві.
Із кримінально-процесуальним правом тісно пов'язані поняття процесуальної форми та процесуальних гарантій. Кримінально-процесуальна форма — це порядок і умови здійснення окремих процесуальна дій, офіційне закріплення їх ходу й результатів. Саме проходження процесу по стадіях, умови провадження на конкретних стадіях, послідовність і правила здійснення будь-якої слідчої та судової дії мають відповідати певним процедурним процесуальним формам. Форми всіх процесуальних документів, починаючи з постанови про порушення кримінальної справи, визначено законом. Процесуальні гарантії — встановлені процесуальним законом заходи, що створюють умови для виконання завдань кримінального процесу, справедливого правосуддя. Важливу частину процесуальних гарантій становлять встановлені процесуальним законом заходи та способи забезпечення прав та законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
Кримінально-процесуальне право з іншими галузями права об'єднує те, що їх побудовано на однакових принципах та засадах, за єдиною методологією. Також із деякими галузями права кримінально-процесуальне пов'язане спільним вирішенням конкретних завдань та застосуванням норм права, наприклад, з кримінальним, виправно-трудовим, цивільно-процесуальним.
Кримінально-процесуальне право - система правових норм , що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об’єктивної істини та вирішенню інших завдань судочинства, розгляду та розв’язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.
Кримінальний процес – це регламентуюча реалізацію кримінального закону галузь права, а також заснована на ньому, втілена у форму правових відносин та здійснювана у встановленому законом порядку діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду, а також інших осіб, спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних; встановлення об’єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.
Мета та завдання к.п.
Мета кримінального процесу — це бажаний результат провадження у кримінальній справі. Оскільки процес здійснюється в інтересах всіх його суб'єктів, його мету слід визначати як охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь.
Стаття 2. Завдання кримінального провадження
1. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінально-процесуальна діяльність здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором та судом і має свої мету та завдання.
Мета — це уявна модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу. Мета кримінального процесу — це захист прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб і держави від злочинних посягань, забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя.
На шляху до досягнення цієї мети суб'єкти процесу мають вирішити низку конкретних завдань. Завдання — це те, що має бути зроблено на тому чи іншому етапі процесу для досягнення його мети. Завдання кримінального процесу сформульовані у ст. 2, 22, 23, 29 Кримінально-процесуального кодексу України. Ці завдання такі:
швидке і повне розкриття злочинів та викриття винних;
охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
встановлення об'єктивної істини;
забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожен, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний;
виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів;
відшкодування матеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином.
Під розкриттям злочину мається на увазі встановлення особи, яка вчинила злочин. Факт розкриття злочину в практичній діяльності органів досудового розслідування формально ототожнюється з затриманням підозрюваного, його арештом чи притягненням особи як обвинувачуваного. Але слід мати на увазі, що вказані рішення можуть прийматись тільки при одержанні такої не-сумнівної системи доказів, яка б беззаперечно підтверджувала, що саме підозрюваний (обвинувачуваний) скоїв злочин, і виключала б можливість іншого твердження.
Викриття винних означає встановлення всіх осіб, які причетні до вчиненого злочину, отримання неспростовних доказів, що підтверджують винність кожного з них, з'ясування і доведення за допомогою доказів усіх епізодів злочинної діяльності кожного із обвинувачуваного.
Встановлення об'єктивної істини — це досягнення такого рівня певності знань, що без сумніву відповідає дійсності, повне. і всебічне дослідження всіх обставин справи, як тих, що викривають, так і тих, що виправдують обвинуваченого, а також тих, що пом'якшують або обтяжують його відповідальність, встановлення всіх фактів, що належать до предмета доказування і необхідні для розв'язання справи по суті.
Істина — це повна і точна відповідність суджень реальній дійсності.
Під істиною в кримінальному процесі розуміють відповідність висновків органів дізнання, слідчого, прокурора і суду про всі істотні обставини справи (подіто злочину, винність особи тощо) тому, що мало місце в дійсності.
У вирішенні питання встановлення об'єктивної істини ми виходимо з того, що кожний злочин — це діяння, яке в силу загального закону про взаємозв'язок і взаємозумовленість усіх предметів, фактів, явищ матеріального світу детерміновано навколишнім середовищем, обумовлено ним, відображається в ньому.
Кожному засобові вчинення злочину відповідає відома сукупність слідів. Аналізуючи той або інший засіб учинення злочину, можна заздалегідь уявити собі, де і які сліди можуть бути залишені, і навпаки, відправляючись від окремих виявлених слідів, можна уявити собі засіб, яким зроблено злочин.
Необхідно відзначити, що діяльність слідчого, органу дізнання, прокурора або суду не можна розглядати як заволодіння готовими доказами. Цей процес містить у собі активну діяльність по пошуку джерел інформації, закріпленню отриманих даних і їх дослідженню. Доведення не обмежується пізнанням істини для себе. Воно спрямовано на те, щоб довести встановлену істину до усіх. У цьому розумінні сліди злочину в ході розслідування не тільки збираються і досліджуються, а й процесуально закріплюються, перевіряються, пристосовуються до використання в судовому доказуванні Самі докази підтверджуються іншими допоміжними доказовими даними, що забезпечує використання як доказів лише достовірної інформації, а отже безпомилковість висновків. Встановлення об'єктивної істини — основне завдання попереднього слідства, дізнання і судового розгляду.
Забезпечення правильного застосування закону потребує насамперед встановити істину. Тільки встановивши істину, органи попереднього слідства, дізнання і правосуддя можуть забезпечити правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був би притягнутий до відповідальності і підданий справедливому покаранню і жодний невинний не був би засуджений.
Правильне застосування закону означає насамперед правильне застосування норм кримінального права, включаючи висновок про наявність чи відсутність складу злочину і правильну кваліфікацію дій обвинувачуваного, а також неухильне додержання норм Конституції України та самого процесуального законодавства, безумовне дотримання принципів кримінального процесу і процесуальної форми. Нарешті правильне застосування закону означає справедливість прийнятого рішення. Не може бути законного, але несправедливого рішення, так як і справедливого рішення, прийнятого з порушенням закону.
Виявлення та усунення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, — одне з найважливіших та найскладніших завдань кримінального процесу. Причини й умови, які сприяють вчиненню злочинів,— це обставини об'єктивної дійсності та особливості інтелектуального, емоціонального та іншого стану особистості обвинуваченого і потерпілого, які обумовили, детермінували злочин і зробили можливим його вчинення.
Вони складаються із сукупності взаємодіючих між собою обставин, до яких належать:
особливості об'єкта посягання та наявність криміногенних факторів (делінквентна поведінка жертви тощо);
антисуспільна установка особистості обвинуваченого та причини її формування;
конкретні життєві ситуації, які у взаємодії з внутрішніми якостями особистості обвинуваченого спричинили злочин та сприяли його вчиненню.
Згідно зі ст. 23 КПК України при провадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані виявити причини й умови, які сприяли вчиненню злочину.
Завдання відшкодування матеріальних збитків та іншої шкоди, завданих злочином, покладається згідно зі ст. 29 КПК України на орган дізнання, слідчого, прокурора і суд, які зобов'язані визнати відповідну особу потерпілою, роз'яснити їй право на цивільний позов та вжити заходів щодо накладення арешту на майно і вклади обвинувачуваного та відшкодування завданої потерпілому шкоди.
Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб — одне з найважливіших завдань кримінального процесу в умовах правової держави. Згідно зі ст. З Конституції України права і свободи людини та їх»гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Праза людини являють собою комплекс свобод і юридичних можливостей, що обумовлені фактом існування людини в суспільстві та одержали правове визначення і юридичне закріплення.
Свобода — це можливість людини робити вчинки, діяти або поводитись відповідно до своїх волевиявлень і робити все, що не заборонено законом і не спричиняє шкоди правам і свободі інших людей. Основні права і свободи людини закріплені в Конституції України (ст. З, 21 —64) та в міжнародних правових актах, ратифікованих Верховною Радою України.
Охорона прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб здійснюється органами дізнання, слідчим, прокурором, захисником і судом шляхом: дотримання законності в своїй діяльності; недопущення безпідставного і незаконного втручання в гарантовані конституцією права і свободи; попередження та вжиття заходів щодо припинення порушень прав і свобод людини чи юридичної особи, ким би такі порушення не вчинялись; відновлення існуючих прав і свобод у разі їх порушення та забезпечення відшкодування завданої порушеннями моральної і матеріальної шкоди; надання юридичної допомоги громадянам у самостійному захисті свої прав і свобод; повної реабілітації невинуватих осіб, незаконно притягнутих до відповідальності.
Людині гарантується судовий захист прав і свобод. Суди не вправі відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб. У постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.97 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" зазначається, що судам слід посилити вимогливість до якості дізнання і попереднього слідства в кримінальних справах. У стадії судового розгляду суди повинні з'ясовувати, чи було виконано під час попереднього розслідування справи вимоги процесуального закону, чи не були порушені права підозрюваного, обвинуваченого при затриманні, арешті, проведенні обшуку та чи не були обмежені права потерпілого й інших учасників кримінального процесу. Суд повинен реагувати на виявлені порушення закону і ставити питання про притягнення винних у них посадових осіб до передбаченої законом відповідальності.
Навмисне порушення закону чи несумлінне виконання його, якщо це призвело до тяганини при розгляді справи й істотно обмежило права і законні інтереси громадян, слід розглядати як неналежне виконання суддею професійних обов'язків, яке тягне передбачену законом відповідальність.
Стадії кримінального процесу, їх поняття і система.
Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати стадіями кримінального процесу.
Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв’язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.
Особливості стадій :
своєрідне коло завдань стадії;
певне коло учасників;
специфічний процесуальний порядок діяльності суб’єктів та їх правовідносин;
зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.
Кримінальний процес складається з однієї виключної та семи основних стадій:
Порушення кримінальної справи (в новому КПК відсутня)
Досудове (попереднє) розслідування.
3. Судове провадження у першій інстанції (Підготовче провадження. Судовий розгляд. Судові рішення. Особливі порядки провадження в суді першої інстанції).
4. Судове провадження з перегляду судових рішень (Провадження в суді апеляційної інстанції.
Провадження в суді касаційної інстанції. Провадження у Верховному Суді України. Провадження за нововиявленими обставинами).
5. Особливі порядки кримінального провадженн.я
6. Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження
7. Виконання судових рішень
Виконання вироку.
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами – належить перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме:
відновлення справ у зв’язку з нововиявленими обставинами;
Цю стадію прийнято називати виключною тому, що кримінальна справа перебуває в ній в особливій, виключній ситуації, коли переглядається законність та обґрунтованість вироку, ухвали або постанови суду, що набрати законної сили. Відбувається перегляд вироку, що виконується.
Джерела к.п. України
Стаття 1 КПК України Кримінальне процесуальне законодавство України
1. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положеньКонституції України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Кримінальне судочинство може бути джерелом підвищеної небезпеки для індивідуума і суспільства в цілому, якщо воно не ґрунтується на демократичних і гуманних принципах або якщо останні проголошені, але не додержуються. Про це досить переконливо свідчить історія людства в цілому і наша власна більш як 70-ти річна історія радянської доби. Не випадково найважливіші демократичні і гуманістичні принципи кримінального процесу проголошені в таких основоположних міжнародних документах, як Загальна декларація прав людини (1948), Міжнародній пакт про громадянські і політичні права (1966), Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950), Кодекс поведінки службових осіб по підтриманню правопорядку (1979), Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984), Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув’язненню в який би то не було формі (1988), Основні положення про роль адвокатів (1990).
Кримінально-процесуальне право України - писане й кодифіковане. Єдиним джерелом кримінально-процесуального права України є закон. Отже, кримінально-процесуальні норми, що регулюють порядок провадження в кримінальних справах, розміщуються в нормативно-правових актах, які мають силу закону.
До джерел кримінально-процесуального права України належать:
1) Конституція Українияк акт, який має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Конституція України встановлює концептуальні положення кримінального процесу, закріплює його принципи;
2) Кримінально-процесуальний кодекс України-систематизоване зведення кримінально-процесуальних норм, які докладно регламентують увесь порядок провадження в кримінальних справах. За час існування Української РСР було прийнято три Кримінально-процесуальних кодекси: у 1922, 1927 та 1960 роках. Нині триває робота з підготовки нового КПК України, обговорюються відповідні проекти цього кодексу;
3) інші закони України(„Про судоустрій", „Про статус суддів", „Про прокуратуру", „Про міліцію", „Про оперативно-розшукову діяльність", „Про адвокатуру", „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" тощо). Ці закони мають переважно комплексний характер і кожен з них має власний основний предмет правового регулювання. Питання ж кримінального процесу в них є фрагментарними, оскільки містяться там унаслідок регламентації організаційних та інших спеціальних питань;
4) міжнародні угоди та договори з питань правової допомоги у кримінальних справах,учасником яких є Україна та які ратифіковані Верховною Радою України. Серед них виділяють: багатосторонні міжнародні договори, що визначають становище особи у сфері кримінального процесу й вимоги до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному судочинстві (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права людини,
Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини та ін.); а також двосторонні міжнародні договори про надання правової допомоги у кримінальних справах;
5) рішення Конституційного Суду України,якими визнаються неконституційними повністю чи в певній частині закони й інші правові акти, на підставі яких (зважаючи на які) органи досудового розслідування, прокурор або суд здійснюють провадження у кримінальних справах;
6) рішення Європейського суду з прав людинищодо питань, пов'язаних з тлумаченням відповідності законодавства, на підставі якого національним судом вирішена кримінальна справа, вимогам міжнародних актів з прав людини.
Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, а також накази, інструкції та вказівки Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України належать до нормативних актів, які встановлюють і роз'яснюють порядок застосування певних кримінально-процесуальних норм, а тому вони не є джерелами кримінально-процесуального права.
Найвищу юридичну силу і пряму дію на території України має Конституція України.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя").
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України у разі:
1)коли зі змісту норм Конституції України не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;
2)коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції України чи прийнятий після цього, суперечить їй;
3)коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;
4)коли Укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
Дія КПК в часі, просторі і за колом осіб
Стаття 4 КПК України Дія Кодексу в просторі
1. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.
2. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується також при здійсненні провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні.
3. Якщо міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, передбачено поширення юрисдикції України на особовий склад Збройних Сил України, який перебуває на території іншої держави, то провадження щодо кримінальних правопорушень, вчинених на території іншої держави стосовно особи з такого особового складу, здійснюється в порядку, передбаченому цим Кодексом.
4. При виконанні на території України окремих процесуальних дій за запитом (дорученням) компетентних органів іноземних держав у рамках міжнародного співробітництва застосовуються положення цього Кодексу. На прохання компетентного органу іноземної держави під час виконання на території України таких процесуальних дій може застосовуватися процесуальне законодавство іноземної держави, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого міжнародного договору України - за умови, що дане прохання не суперечить законодавству України.
Стаття 5 КПК України Дія Кодексу в часі
1. Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
2. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.
Стаття 6 КПК України Дія Кодексу за колом осіб
1. Кримінальне провадження за правилами цього Кодексу здійснюється щодо будь-якої особи, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.
2. Кримінальне провадження щодо особи, яка користується дипломатичним імунітетом, може здійснюватися за правилами цього Кодексу лише за згодою такої особи або за згодою компетентного органу держави (міжнародної організації), яку представляє така особа, у порядку, передбаченому законодавством України та міжнародними договорами України.
Терміни Кримінального процесуального кодексу України
Стаття 3 КПК України Визначення основних термінів Кодексу
1. Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення:
1) близькі родичі та члени сім’ї - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі;
2) головуючий - професійний суддя, який головує при колегіальному судовому розгляді або здійснює його одноособово;
3) державне обвинувачення - процесуальна діяльність прокурора, що полягає у доведенні перед судом обвинувачення з метою забезпечення кримінальної відповідальності особи, яка вчинила кримінальне правопорушення;
4) дізнання - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування кримінальних проступків;
5) досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
6) досудове слідство - форма досудового розслідування, в якій здійснюється розслідування злочинів;
7) закон України про кримінальну відповідальність - законодавчі акти України, які встановлюють кримінальну відповідальність (Кримінальний кодекс України та закон України про кримінальні проступки);
8) керівник органу досудового розслідування - начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень;
9) керівник органу прокуратури - Генеральний прокурор України, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя, міжрайонний прокурор, прокурор міста, району, прирівняні до них прокурори, та їх заступники, які діють у межах своїх повноважень;
10) кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність;
11) малолітня особа - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років;
12) неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
13) обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом;
14) притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення;
15) прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом;
16) розмір мінімальної заробітної плати - грошова сума, що дорівнює місячному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія;
17) слідчий - службова особа органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень;
18) слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому статтею 247 цього Кодексу, - голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції обирається зборами суддів зі складу суддів цього суду;
19) сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення: слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники;
20) суд апеляційної інстанції - Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд області, міст Києва та Севастополя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення;
21) суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
22) суд першої інстанції - районний, районний у місті, міський та міськрайонний суд, який має право ухвалити вирок або постановити ухвалу про закриття кримінального провадження;
23) суддя - голова, заступник голови, суддя Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя, а також присяжний;
24) судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, Верховним Судом України, а також за нововиявленими обставинами;
25) учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання, судовий розпорядник;
26) учасники судового провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
2. Інші терміни, що вживаються в цьому Кодексі, визначаються спеціальними нормами у цьому Кодексі та інших законах України.
ВИСНОВКИ: 1. До вивчення кримінального процесу є два підходи. Згідно з першим кримінальний процес розглядають як сукупність правовідносин, з другим — як діяльність із застосування норм права. В теорії та практиці переважає другий підхід. 2. Кримінальний процес як діяльність складається із таких елементів: мета, завдання, функції, суб'єкти (учасники), засоби, спосіб, структура (стадії), форма і гарантії. 3. В Україні кримінальний процес може бути сполучений із цивільним процесом.
Викладач _______________________Гречанюк-Самойлова С.В.