2. Митна політика держави: підходи до її трактування та форми реалізації

Основною економічною функцією держави є захист своїх економічних інтересів та економічної безпеки. Виходячи з цих двох потреб формується економічна політика держави, яка включає внутрішню та зовнішню складові.

Основою внутрішньої економічної політики є податкова політика, а зовнішньоекономічної – митна політика.

Предметом дослідження митна політика стала з кінця XIX ст. Дослідники того часу зазначали, що "вся митна політика звертала увагу (спочатку) на суб'єкт торгівлі. Проблема торговельної політики полягала у визначенні ставлення державної влади до осіб, що здійснюють торгівлю з чужоземними країнами". Лише з часом почалося дослідження об'єкта митної і торговельної політики.

На сьогодні немає єдиного підходу до поняття митної політики. Більшість авторів, з одного боку, визначають її як „систему заходів, правил, процедур”, причому у вузькому значенні, тобто з урахуванням, наприклад, тільки двох або трьох чинників, з другого боку – як „функцію, механізм регулювання”, і з третього – як „комплекс напрямків, стратегічну лінію”.

Причина різноманітності думок щодо митної політики криється у односторонності підходів до формулювання цього поняття, яка полягає в розгляді та формулюванні поняття митної політики на етапі реалізації без врахування етапу її формування.

Об’єднує ж більшість авторів думка, що основною метою митної політики, є захист інтересів держави, який реалізується як через внутрішню так і через зовнішню політику, тому зовнішня політика не може розглядатися у відриві від внутрішньої політики. Зовнішня політика спрямовується на створення сприятливих умов для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Визначаючи взаємозв’язок митної справи та митної політики, фахівці вимушені констатувати, що досить часто існує не дуже коректний підхід до цього питання, причиною якого є невірне визначення як на законодавчому, так і на теоретичному рівні співвідношення понять митної політики, митного права та митної справи, коли перші два включалися в об’єм останнього.

Очевидність того, що митна політика виходить за рамки митної справи що обґрунтовується цілями митної політики, значну частину яких неможливо досягти лише через митну справу. Зокрема такими цілями митної політики вважаються

• регулювання товарообігу,

• стимулювання розвитку національної економіки,

• сприяння проведенню структурної перебудови економіки держави

• та інші не менш значні цілі.

Базуючись на такому підході в самому загальному вигляді митну політику можна визначити як систему політико-правових, економічних, організаційних та інших широкомасштабних заходів, направлених на реалізацію і захист внутрішніх та зовнішньоекономічних інтересів з метою динамічної реалізації політичних і соціально-економічних перетворень в умовах формування ринкових відносин.

Тому не правильно ототожнювати понять „митна політика” та „митна справа”. Митна політика є більш широким поняттям, ніж митна справа, оскільки митна справа є тільки засобом реалізації державної митної політики, і саме митна політика визначає основні цілі, завдання та функції митної справи.

При визначенні митної політики необхідно враховувати такі основні підходи до трактування митної політики: владно-правовий, організаційно-інституціональний, економічний і психоетичний. Усі чотири складові митної політики взаємопов'язані і взаємозалежні. Важливе значення в предметно-практичній діяльності і пізнанні митної політики має уявлення про „об’єкт” і „суб’єкт”.

Владно-правовий підхід до трактування митної політики орієнтується на розкриття її основних положень через дії, спрямовані на отримання, утримання і використання державної влади у сфері регулювання міжнародних економічних відносин. За даним підходом, митна політика - це система або комплекс заходів, правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності, передусім, адміністративно-владного характеру, що впорядковується і регулюється за допомогою нормативно-законодавчої бази і т.д.

Об’єктом владно-правового підходу в митній політиці є стосунки, що складаються при реалізації цієї політики, які підлягають з точки зору регулюючого органу держави правовому регулюванню, інформуванню і охороні. Суб’єктом – фізичні та юридичні особи, тобто індивідуальні та колективні суб’єкти, наділені законом спроможністю реалізовувати права та юридичні обов’язки.

Організаційно-інституціональний, який зосереджує увагу на законодавчих та виконавчих органах, причетних до розробки та реалізації митної політики.

У цьому підході митна політика формується через державні організації й інститути, в яких вона розробляється, визначається і реалізовується. Це, передусім, виконавчі і законодавчі органи влади, різні компетентні організації й відповідні міністерства і відомства, що розробляють заборонно-дозвільні або обмежувальні системи щодо переміщення товарів і фізичних осіб через митний кордон України та організують їх конт­роль. На Державну митну службу України та її організаційні структури покладаються функції, передусім, з розробки, реалізації та визначення цієї політики.

Об’єкт організаційно-інституціонального підходу являє собою різне організаційно-просторове наповнення митних територій і кордонів держави, на яке впливає суб’єкт митної політики. Під суб’єктом розуміється система інститутів митної справи, яка організаційно впливає на об’єкти митної політики.

Економічний підхід до митної політики пов'язаний в основному з впровадженням у життя зовнішньої і внутрішньої економічної політики країни, яка грунтується на виборі оптимальної моделі взаємовідносин із світовою системою господарювання: протекціонізм, вільна торгівля або гармонійне їх поєднання. Залежно від вибору того або іншого напряму і ступеня його впливу (наприклад, протекціонізм може бути селективним, галузевим, колективним, прихованим, монопольним, помірним, жорстким) на практиці застосовуються різні інструменти економічної політики, в тому числі й митно-тарифні регулятори..

Під об’єктом економічного підходу в митній політиці розуміється те, на що направлений економічний вплив зі сторони митних органів (товар, транспортні засоби, послуги, інтелектуальну власність і фізичні особи, які перетинають митний кордон України).

Суб’єктом митної політики – управляюча система митних органів як сукупність активних органів, які приймають та реалізовують рішення щодо економічних питань регулювання зовнішньої торгівлі.

Об'єкт і суб'єкт економічної політики в митній системі формують систему економічної політики, яка включає до себе:

• механізм економічної політики (мета, завдання, принципи і методи);

• формування економіко-нормативної бази;

• сукупність економічних заходів і правил регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

• процеси прийняття і реалізації економіко-політичних рішень.

Психоетичний. За психоетичним підходом, митна політика сприймається як своєрідна характеристика психологічних відносин, які склалися в процесі її розробки та прийняття. Одне з важливих призначень митної політики розкривається через її ключову мету - поєднання загальнодержавних, колективних та індивідуальних економічних інтересів через митно-тарифні відносини.

Сьогодні митна політика з психоетичних позицій - це площина продуманих конфліктно-консенсусних кроків, маневрів, лавірувань, вимушених компромісів, угод, поступок, натисків і бар'єрів. Моральність і бажання до коригувань або зміни напряму митної політики є найважливішою характеристикою відносин, що виникають у митній діяльності.

Об’єктом психоетичного підходу в митній політиці є реальний інтерес різних людей, на який спрямована активність взаємопов'язаного з ним суб'єкта.

Інтерес - це об'єктивне явище (причина), що викликає у людей певні прагнення і стимули (свого роду відбиття у свідомості людей їхніх інтересів). Усвідомлені тією або іншою мірою інтереси породжують у людей певні спонукання до дії або зумовлюють поведінку, або інакше стимул. Потреби-стимули зумовлюються біологічною, психологічною і суспільною природою людини, а отже, потреби мають більш містке визначення, ніж інтереси. На нашу думку, зовнішньоекономічні інтереси - це сукупність етичних думок і поведінки людини, спрямованих на який-небудь товар, послугу або інтелекту­альну власність, що переміщуються через митні кордони і задовольняють або здатні задовольнити його потреби. Суб’єктом даного підходу є окремий співробітник або колектив митних органів, що здійснює зміни відносно об'єктів.

Таким чином, митна політика характеризується не лише рядом підходів, але й різним розумінням об’єктів та суб’єктів в цих підходах.

Порівняння різних підходів до митної політики та відповідного розуміння об’єктів та суб’єктів митної політики (табл. 1.) переконує нас в необхідності розробки управлінського підходу, в якому будуть поєднані управлінські аспекти всіх інших підходів до митної політики.

Таблиця 1.

Порівняння підходів до митної політики

Підхід до митної політики	Митна політика відповідно до підходу	Об’єкт	Суб’єкт
Владно-правовий	Система заходів та нормативно-законодавча база регулювання ЗЕД	Стосунки, що складаються при реалізації митної політики	Фізичні та юридичні особи
Організаційно-інституціональний	Законодавчі та виконавчі органи, причетні до розробки та реалізації митної політики	Організаційно-просторове наповнення митних територій і кордонів	Система інститутів митної справи
Економічний	Вибір оптимальної моделі взаємовідносин із світовою системою господарювання в межах між протекціонізмом та вільною торгівлею	Все, на що направлений економічний вплив зі сторони митних органів	Митні органи
Психоетичний	Характеристика психологічних відносин, які склалися в процесі розробки та прийняття митної політики	Зацікавленість різних людей, на яку направлена активність взаємопов’язаних з цією зацікавленістю суб’єктів	Окремий співробітник чи колектив митного органу

Отже, митна політика – це складова внутрішньої та зовнішньої політики.

Державна політика у сфері державної митної справи на законодавчому рівні (Митний кодекс України, ст.5)

Державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету, які реалізуються через:

1) механізми тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

2) участь у митних союзах, зонах вільної торгівлі та міжнародних договорах (конвенціях) з митних питань;

3) встановлення порядку переміщення товарів через митний кордон України та здійснення їх митного контролю;

4) законодавство України з питань державної митної справи.

Митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення державної митної справи.

Митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України

Основою зовнішньоекономічної політики держави є митна політика, яка реалізовується через протекціонізм чи лібералізацію зовнішньої торгівлі (політику вільної торгівлі).

Протекціонізм і політика вільної торгівлі – це основні форми реалізації зовнішньоторгівельної політики держави, які об'єднують законодавче забезпечення національної зовнішньої торгівлі і напрацьовану світову практику з уніфікації торгівельного досвіду. Іноді виділяють ще одну форму реалізації зовнішньоторгівельної політики – автаркію – політику держави щодо становлення замкнутого самодостатнього господарства у межах однієї країни чи групи країн за максимального обмеження імпорту і стимулювання експорту.

Вільна торгівля – це відсутність встановлених державою обмежень у вигляді штучних бар’єрів в торгівлі між окремими особами, і фірмами різних країн.

Вільна торгівля (free trade) – політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції. Така політика базується на усуненні будь-яких перешкод до ввезення та вивезення іноземних та вітчизняних товарів. Митні органи виконують лише реєстраційні функції. Цю політику проводять країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Політика вільної торгівлі як форма державної політики проявляється у відміні обмежень в сфері зовнішньоекономічної діяльності, зниження ставок експортного/імпортного мита, безперешкодній міграції капіталу і робочої сили. Однак, на практиці більшість із держав, які дотримуються принципів вільної торгівлі, при проведенні власної економічної політики використовують різного роду обмеження, які мають протекціоністський характер. Протекціонізм виступає як політика держави, спрямована на захист внутрішнього ринку та стимулювання розвитку вітчизняної економіки. Тобто, незважаючи на утвердження принципів лібералізації у зовнішній торгівлі, країни не можуть не застосовувати обмежуючі заходи, для перешкоди здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Протекціонізм (з латинської, покровительство, захист) – це економічна політика держави протилежна політиці вільної торгівлі і спрямована на захист від іноземної конкуренції стратегічних галузей національної економіки; на тимчасовий захист відносно нових галузей економіки; на розширення зовнішнього ринку і як захід у відповідь при проведенні політики протекціонізму торгових партнерів.

Митний протекціоналізм – митна політика яка передбачає високий рівень митного оподаткування іноземних товарів, які ввозяться на внутрішній ринок країни. Митний протекціоналізм застосовується з метою захисту вітчизняних галузей промисловості від конкуренції з іноземними товаровиробниками.

Отже, протекціонізм, передусім, направлений на стимулювання розвитку національної економіки шляхом надання відповідних переваг національним товаровиробникам і виробництва певних бар'єрів для проникнення іноземних конкурентів на внутрішній ринок. Головне завдання протекціонізму – стимулювання і підтримка вітчизняного експорту.

Основними класифікаційними ознаками протекціонізму є:

• Інституціональна структура

• Цільова орієнтація: селективний та тотальний

• За характером заходів, що використовуються: тарифи, квоти, антидемпінгові процедури

• За терміном заходів, що вводяться: тимчасовий (обмежений) і необмежений

• За ступінню свободи введення заходів: добровільний протекціонізм та змушений

• За методами регулювання ЗЕД: прямий протекціонізм та непрямий

• За режимом, що встановився між країнами

• За ступінню відокремленості від світової економіки: автаркія та ефективний протекціонізм

• За формами прояву: із використанням обмежувальних заходів та із використанням заходів сприяння

До основних форм обмежень належать ембарго, бойкот, санкції

Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

• галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

• колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

• прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Співіснування держав у світовому господарстві визначається постійними змінами у напрямках та формах їх співробітництва, яке відбувається на фоні посилення потужності одних та послаблення інших. Тобто кожна країна обирає адекватну до прийнятої економічної моделі відповідну систему захисту та стимулювання суб'єктів, що носить суто індивідуальний характер.