Четвертий період (з 1 листопада 1998 року до тепе­рішнього часу). Реформа контрольного механізму та діяльність нового Суду

Перше листопада 1998 року, тобто дата набрання чинності Протоколом № 11 до Конвенції, стало почат­ком якісно нового етапу функціонування конвенцій­ного контрольного механізму.

Головною особливістю Протоколу № 11 є те, що він замінив дворівневий контрольний механізм Кон­венції, який складався з Комісії та Суду, єдиним Євро­пейським судом з прав людини, що перебрав на себе їхні повноваження. Право приватних осіб подавати скаргу перестало мати факультативний характер. Та­ким чином, вони отримали можливість звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до Європейського суду з прав людини. Комітет міністрів зберіг повнова­ження щодо контролю за виконанням рішень Євро­пейського суду з прав людини, але його квазісудові по­вноваження щодо прийняття рішень про наявність або відсутність порушення положень Конвенції в порядку колишньої ст. 32 Конвенції було скасовано.

Новий Суд функціонує на постійній основі, а його юрисдикція щодо тлумачення та застосування Конве­нції є обов'язковою для всіх Високих Договірних Сто­рін. Істотно змінилися організаційна структура Суду та порядок розгляду заяв. Схематично порядок роз­гляду справ після набрання чинності Протоколом № 11 зображено на схемі 2 у порівнянні з процедурою, що існувала до цього (схема 1).

Отже, запроваджена Протоколом № 11 до Конвен­ції реформа спрямована передусім на перебудову сис­теми з метою скорочення тривалості «страсбурзького» провадження, а також на підтримання авторитету та якості прецедентного права. Утворення єдиного Суду дозволило зміцнити судові елементи конвенційної си­стеми захисту прав людини, запобігти дублюванню певного обсягу робіт і уникнути певних затримок, притаманних дореформеному механізму.

Досвід роботи Європейського суду з прав людини протягом 1999-2004 років свідчить про те, що проведе­на реформа досягла своєї мети - ефективність діяльно­сті Суду істотно підвищилася. Зокрема стрімко зросла кількість винесених Судом рішень на тлі постійного збільшення поданих до нього заяв (див. діагра­ми 1, 2, 3, 4, 5). Водночас наведені в цих діаграмах ци­фри указують на те, що без подальшого реформування європейського механізму захисту прав людини його ефективність уже найближчим часом постане під зна­ком питання, адже навіть зараз співвідношення кілько­сті звернень до Суду і кількості рішень, які він ухвалює по суті справ, є очевидно неадекватним.

Нова реформа - Протокол № 14 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

Як заявили учасники Європейської урядової кон­ференції з прав людини, яка відбулася 3-4 листопада 2000 року в Римі з нагоди п'ятдесятої річниці підпи­сання Конвенції про захист прав людини та основопо­ложних свобод, «ефективність системи Конвенції... є зараз спірною» через «складнощі, з якими стикається Суд у зв'язку з постійно зростаючою кількістю заяв». Зважаючи на це, у лютому 2001 року Заступники міні­стрів створили робочу групу, завданням якої був по­шук шляхів підвищення ефективності Європейського суду з прав людини.

Під час дискусій, що виникали з приводу рефор­мування конвенційного механізму, висловлювалося багато різноманітних пропозицій. Приміром, було за­пропоновано створити «регіональні суди першої ін­станції», однак згодом від цієї ідеї відмовилися з двох причин. По-перше, через небезпеку створення цими судами різних систем прецедентного права. По-друге, через високу вартість реалізації такого проекту. До ре­чі, останній аргумент є дуже важливим для Ради Євро­пи, тому що вже сьогодні значну частину бюджету Ра­ди Європи складають витрати на утримання Європей­ського суду з прав людини (так, бюджет Суду у 2003 році складав близько 34,9 млн. євро, у 2004 - 40,5 млн. євро, а у 2005 він становив 41,74 млн. євро). Не було підтримано на даному етапі й ідею створення окремо­го фільтраційного органу та деякі інші пропозиції.

Зрештою, 13 травня 2004 р. було підготовлено текст Протоколу № 14, який, на відміну від Протоколу № 11, не вносить радикальних змін до механізму Кон­венції: запропоновані зміни більше стосуються функ­ціонування, ніж структури системи. Вони мають на меті надати Судові процесуальні інструменти та гнуч­кість, необхідні для своєчасного розгляду скарг, що до­зволить йому зосередитися на найважливіших справах, які потребують усебічного вивчення. Протокол № 14 до Конвенції вносить такі основні новели:

підвищуються фільтраційні повноваження Суду (судді, що засідатимуть одноособово, наділяються правом визнавати заяву неприйнятною);

запроваджується новий критерій прийнятності - завдання істотної шкоди заявникові;

запроваджуються заходи для роботи з однотипними справами (передбачено спрощену процедуру розгляду справ, що підпадають під міцно усталене прецедентне право).

Можливо, дата набрання Протоколом № 14 до Конвенції чинності стане відправною точкою для но­вого етапу діяльності конвенційного контрольного ме­ханізму. Хоча відповідь на питання про шляхи підви­щення його ефективності не обмежується лише мож­ливістю внесення змін до Конвенції. У першу чергу слід зробити ефективними національні засоби захисту прав людини.

4.

Олена ЛИСЕНКО