2. Норми Конвенції та Протоколів до неї умовно мож­на поділити на три види: матеріальні, організаційні та процесуальні.

Матеріальні норми містяться переважно в Розділі І Конвенції та Протоколах №№ 1, 4, 6, 7, 12, 13 до неї, де встановлюється перелік гарантованих прав і свобод лю­дини.

У Розділі І закріплено такі права та свободи:

ст. 2 - право на життя;

ст. 3- заборона катування;

ст. 4 - заборона рабства та примусової праці;

ст. 5 - право на свободу та особисту недоторкан­ність;

ст. 6 - право на справедливий судовий розгляд;

ст. 7 - заборона зворотної дії кримінального закону;

ст. 8 - право на повагу до приватного та сімей­ного життя;

ст. 9 - свобода думки, совісті та віросповідання;

ст. 10 - свобода вираження поглядів;

ст. 11 - свобода зібрань та об'єднань;

ст. 12 - право на шлюб;

ст. 13 - право на ефективний засіб захисту;

ст. 14 - заборона дискримінації, при здійсненні прав і свобод, викладених у Конвенції.

Перший Протокол до Конвенції поширив міжнаро­дно-правові гарантії захисту на такі права:

ст. 1 - право власності;

ст. 2 - право на освіту;

ст. 3 - право на вільні вибори. Протокол № 4 закріплює наступні положення:

ст. 1 - заборона ув'язнення за борги;

ст. 2 - свобода пересування;

ст. 3 - заборона вислання громадянина;

ст. 4 - заборона колективного вислання іно­земців.

Протокол № 6 зобов'язує держави-учасниці скасу­вати смертну кару. крім смертної кари за діяння. вчи­нені під час війни або неминучої загрози війни (ст.ст. 1, 2).

Протокол № 7 містить такі права та свободи:

ст. 1 - процесуальні гарантії, які стосуються вис-лання іноземців;

ст. 2 - право на оскарження у кримінальних справах;

ст. З - відшкодування у разі незаконного засудження;

ст. 4 - право не бути покараним або притягну­тим до суду двічі;

ст. 5 - рівноправність кожного з подружжя. Протокол № 12 до Конвенції встановлює загальну

заборону дискримінації (ст. 1).

Протоколом № 13 передбачено скасування смертної кари за будь-яких обставин.

Крім того, важливі матеріально-правові положення містяться в інших статтях Конвенції. Наприклад, у ст. 1 Конвенції передбачено, що «Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрис­дикцією, права та свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції». При цьому відповідно до вимог статті 53 Конвенції в редакції Протоколу № 11 (колишня ст. 60 Конвенції), «ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує або порушує будь-які права люди­ни та основні свободи, які можуть гарантуватися зако­нам будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-якою іншою угодою. стороною якої вона є».

Організаційні та процесуальні норми Конвенції, також, мають вагоме значення. Перші передбачають утворення, порядок формування та внутрішню струк­туру Європейського суду з прав людини (до 1 листопада 1998 року - ще й Європейської комісії з прав людини). Процесуальні норми визначають основні аспекти процедури розгляду справ Європейським су­дом з прав людини (а раніше - і Європейською комісією з прав людини), процесуальні права та обов'язки учас­ників процесу тощо

Конвенцією формулюються основоположні принципи, що стосуються прав людини. Їх значення полягає в тому, що всі конкретні норми в законодавстві держав-учасниць повинні створюватися відповідно до цих принципів, які є критерієм їх законності. До таких принципів належать: базові права і свободигромадянина, виділені в Конвенції; верховенство права і наявність незалежного від влади суду; неухильне забезпечення прав людини. Наведені принципи маютьстати основним елементом становлення сучасної української державності.