Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
334151_F287C_pavlenko_v_taglin_s_etnichna_psiho...doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
13.41 Mб
Скачать

2. Перша половина XIX століття — розквіт етнопсихологічної тематики на слобожанщині

Перші десятиліття XIX століття — це початок нової епохи в житті України загалом і Харкова зокрема. Саме Слобожанщина в цей час стає центром культурного та наукового життя України. В.Жмир в «Історії становлення української свідомості» зазначає, що саме в Харкові на по­чатку XIX століття був започаткований «новий могутній поштовх в про­цесі розбудови національної свідомості», саме звідси «хвиля українсько­го відродження покотилася на захід і в середині 40-х років досягла Києва».

Чому саме на Харківщині міг зародитися і яскраво спалахнути імпульс народознавчої діяльності? Цьому сприяло декілька чинників. Так, дав­но вже стало аксіомою, що зміртовне наповнення поняття «ми» можливе тільки в порівнянні з «вони». У даному контексті це означає, що саме в прикордонних регіонах, на межі існування різних етносів, об'єктивно більше можливостей для народознавчих і міжкультурних досліджень. Мабуть, саме тому на початку XIX століття, з одного боку, на Харків­щині, з іншого — на Львівщині («Руська трійця») з'являються перші на­укові народознавчі (в тому числі етнопсихологічні) розробки. Але умо­ви для розвитку етнологічних досліджень на Сході України були об'єктивно кращими: сприятливіші соціально-політичні умови, наявність сильних осередків культури (Харківський колегіум, Харківський універ­ситет, педагогічний інститут та інші освітні заклади), наявність власної поліграфічної бази і т.ін. сприяли тому, що саме на Харківщині пробу­дився інтерес до народознавчих питань, який було втілено в життя (вод­ночас деякі праці львів'ян, наприклад «Різні записки до слов'янської ет­нології» І.Вагілевича, так і не були надруковані й досі існують лише у вигляді рукописів).

Крім наявності сприятливих об'єктивних умов для пробудження етно­логічних інтересів, варто відзначити також роль деяких діячів того часу. Насамперед це стосується професора Г.Успенського, якого у 1808 році запросили викладати у Харківському університеті. Діяльність цього об­дарованого вченого стала своєрідним поштовхом до занять етнографією і етнопсихологією. Так, у 1809 році Г.Успенський виступив на урочис­тих зборах університету промовою «Про те, що кожному народу в пер­шу чергу треба знати давнину та сучасність своєї Батьківщини, а не інших держав». Ідею, визначену в назві промови, дослідник втілив у своїй ве­ликій праці, присвяченій «зображенню характеру, звичаїв і установ» рідного народу.

Діяльність Г.Успенського сприяла підвищенню інтересу місцевих дос­лідників до етнопсихологічних проблем. У традиціях кінця XVIII сто­ліття він проявився в двох площинах: у спробах визначити риси націо­нального характеру українців і у формі теоретичних розробок деяких етнопсихологічних понять.

28

Яскравим представником першого напрямку є видатний громадсь­кий діяч, засновник Харківського університету М.Каразін. На відміну від «довільних портретів» кінця XVIII — початку XIX столітть, М.Ка­разін започатковує на Харківщині більш складну форму етнопсихологі­чних характеристик — порівняльну. У своїх «Зауваженнях щодо Слобідсько-Української губернії» дослідник дає розгорнуту порівняльну характеристику українців і росіян, намагаючись аргументувати свої вис­новки. Погоджуючись з певним обрусінням слобожан у мовній сфері,

автор водночас зазначає, що зближення росіян та українців «не поши­рюється на їхні характери». Наприклад, як вважає Каразін, «українець має більше здібностей до мистецтва, а великорос до ремесла». Своє суд­ження автор аргументує тим, що із слобожан виходить багато співаків, митців, музикантів, різьбарів, але не вистачає каменярів, теслярів та інших ремісників, яких доводиться запрошувати з Росії. Каразін вважав, що «українець щедріший, у нього більший потяг до знань». На доказ остан­нього положення автор наводить кількість учнів училищ Харківщини, яка «перевищує аналогічну кількість в будь-яких інших губерніях, за винятком Московської та Санкт-Петербурзької» і т. ін.

Етнопсихологічними розробками, побудованими на порівняльному принципі, займалися пізніше Г.Квітка-Основ'яненко, М.Костомаров та інші дослідники. Щодо Г.Квітки-Основ'яненка, варто зазначити, що на початку XIX століття виходить у світ низка прозових творів цього ви­датного харківського письменника, творів, овіяних любов'ю до україн­ського народу, де детально описано особливості його матеріальної та духовної культури; в 1841 році було опубліковано статтю під назвою «Українці», в якій автор безпосередньо намагається відтворити правди­вий образ-портрет українців, описати особливості їхньої психічної діяль­ності та характерології. Підкреслюючи визначну роль Квітки-Основ'я- ненка як народознавця, М.Сумцов пізніше напише:

Квітка був одним з найвидатпіших малоруських етнографів 30-40-х років. Він не видавав своїх записів у вигляді «сирого» етнографічного матеріалу: у той час наукове значення цих записів не було усвідомлене і видання їх супроводжувалося великими труднощами. Ці труднощі Г. Квітка обходив, піддаючи свої етнографічні матеріали літературній обробці та випускаючи їх у вигляді романічної фабули».

Інший напрямок етнопсихологічних досліджень втілений у працях І.Воронова, І.Срезнєвського та А.Метлінського. На відміну від учених, які обмежувалися описами національного характеру (безпосередньо або в порівняльному плані), ці автори намагалися теоретично розробити деякі етнопсихологічні категорії.

Початок 40-х років XIX століття на Слобожанщині пов'язаний з ви­голошенням принципово нових етнопсихологічних ідей у працях М.Кос­томарова та К.Сементовського. Випускник Харківського університету М.Костомаров під впливом друзів-однодумців і насамперед І.Срезнєвсь- кого, якого він вважав своїм учителем, у 1843 році захищає в Харкові дисертаційну роботу «Про історичне значення російської народної пое­зії». У ній він висловлює ідею дослідження характеру народу не безпосе­редньо, а опосередковано, і намагається втілити її в життя, вивчаючи продукти його діяльності, творчості, а насамперед —5 народні пісні. «Для пізнання народного характеру треба діяти так, як з людиною, яку ба­жаєш дослідити: треба шукати таких джерел, у яких би народ проявляв себе позасвідомо...» Саме пісні можуть розглядатися «як пам'ятники по­глядів народу самого на себе та на все, що його оточує..v На цьому ба­зується те^ що ми називаємо характером, особливий погляд на речі, який має як кожна людина, так і кожен народ». Цікаво, що аналогічні думки тоді висловив і К.Сементовський, але на відміну від М.Костомарова він пропонував для пізнання народного характеру вивчати не пісні, а віру­вання та обряди.

Розпочинаючи реалізовувати свої ідеї, М.Костомаров виокремив три основних сфери світогляду народу: духовну, історичну і суспільну. Пер«_ - ша сфера — це ставленцялароду до бога та природи; друга — погляди народу на своє минуле, свою історію і, нарешті, третя — погляди народу на особливості суспільних відносин у різні епохи, виокремлення ним тих соціальних груп, які уособлюють найтиповіші риси народного характе­ру. Наприклад, стосовно суспільної сфери: вивчаючи українські народні пісні, М.Костомаров дійшов висновку, що в різні історичні епохи різні суспільні групи були символами українського національного характе­ру. Образ козака — символ воїна, захисника, рицаря з відповідними ха­рактерологічними рисами — з часом поступається образові чумака, який символізує перехід від козака до селянина («за своїми заняттями він му­жик, за духом і характером — козак»), а той, в свою чергу, згодом втра­чає залишки войовничості й трансформується в образ селянина, в якому «лише в період парубоцтва можна розгледіти колишню відвагу, ак­тивність, честолюбство, характерні для першого образу».

Отже, вже в 40-х роках минулого століття М.Костомаров не тільки виголосив, але й реалізував в конкретному дослідженнудею вивчення ха­рактеру народу, досліджуючи продукти його діяльності. «Дорогоцінним дарунком для літераторів і вчених» назвав його працю І.Срезнєвський.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]