новий номінал, грн 45, 40, 55.

4. Чи можуть учасники товариства з обмеженою відпові­дальністю передбачити в установчих документах таку ситуа­цію: один учасник створеного підприємства вносить до статут­ного капіталу 20 000 грн, а його частка встановлюється у роз­мірі 60 % статутного фонду; інший учасник — ЗО 000 грн, а його частка 40 % . Чи буде у цій ситуації дотримано вимоги за­кону? Відповідь обґрунтувати, посилаючись на чинне законо­давство.

5. ТзОВ, яке займається розробкою та продажем програм і програмного забезпечення, бажає збільшити свій статутний капітал. Один з учасників у рахунок свого внеску передає пра­ва на використання своєї програми, яку він оцінив у 2000 грн.

Чи можливе прийняття внеску у такій формі, і якщо так, то який механізм цього?

6. Яким чином підприємство може поповнити суми вкладів, сплачених працівникам, що вийшли з учасників підприємства:

а) прийняти нового співвласника, який би зробив внесок у розмірі суми, сплаченої вибулому працівникові;

б) передати частку вибулого працівника іншому співвласни­ку за умови, що останній вноситиме додаткові кошти, за раху­нок чого його особиста частка збільшиться?

Які документи регулюють вирішення перелічених питань, чи все залежить від рішення колективу?

Запитання для кмітливих

1. Що можна назвати в підприємництві "ходінням по му­ках"?

2. "Швидко у вікно" — що це означає для підприємця?

3. Статутний капітал — це необхідність чи розкіш?

4. Що має бути на "золотій полиці" бізнесмена?

5. Що можна віднайти в лабіринтах підприємництва?

Розділ 5

СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ

1. Створення власного підприємства як спосіб входження в бізнес.

2. Придбання існуючого бізнесу.

3. Система франчайзингу.

)

Ключові слова: способи входження в бізнес, система дозволів, комплексний дозвіл, законо­давчі обмеження, семонеміка, повне придбання, часткове придбання, методи оцінки вартості підприємства, франчайзинг, франчайзі, фран- чайзер.

5.1. Створення власного підприємства як спосіб входження в бізнес

На шляху свого функціонування суб'єкту підприємництва доводиться проходити стадію, пов'язану з вибором способів вхо­дження в бізнес. Кожний підприємець, який бажає розпочати свою справу, повинен ще до початку діяльності порахувати як ціну входження в бізнес, так і виходу з нього, враховуючи всі фактори організації діяльності й орієнтуючись при цьому на сві­тову практику організації бізнесу. Світова практика пропонує три основні способи входження в бізнес, показані на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Способи входження в бізнес

Вибираючи спосіб входження в бізнес, до уваги беруть такі фактори:

• можливість реалізувати свій власний потенціал;

• фінансові можливості;

• швидкість входження в бізнес;

• наявність підприємницької ідеї;

• вид бізнесу і стратегічні перспективи;

• інші^инкові фактори.

Якщо у майбутнього підприємця є гроші та ідея, доцільно створити власне підприємство і в цьому випадку необхідно по­слідовно пройти всі етапи започаткування підприємницької діяльності, висвітлені в попередній темі.

Відправним моментом, з якого починається кож­не нове підприємство, є ідея, тому саме можливість реалізувати свою власну ідею належить до переваг цього способу входження в бізнес.

Початковий етап створення нового бізнесу, оскільки все ро­биться вперше і є високий ступінь ризику, вимагає від підпри­ємця значних зусиль, організаторських здібностей, кмітли­вості та оперативності у проходженні всіх етапів і налаго­дженні ділових контактів.

При створенні власного бізнесу враховують такі важливі моменти:

• вибір місцезнаходження підприємства;

• одержання різноманітних дозволів на початок функціо­нування бізнесу;

• пошук приміщення для офісу та операційної діяльності й їх облаштування;

• формування структури підприємства;

• підбір кадрового потенціалу;

• налагодження ділових контактів.

Вибираючи місцезнаходження і розміщення свого підпри­ємства, керуються факторами, відображеними на рис. 5.2.

Після вибору місцезнаходження (чи загалом регіону) необ­хідно визначити місце розміщення підприємства всередині об­раного регіону (місто, приміська зона, сільська зона), керую­чись порівняльними ознаками, відображеними в табл. 5.1.

Вибір місцезнаходження і розміщення підприємства зале­жить від виду підприємницької діяльності. Особливості роз­міщення підприємств різного виду діяльності відображені на рис. 5.3—5.5.

Таблиця 5.1. Порівняльні ознаки для вибору місцезнаходжен­ня підприємства

Закінчення табл. 5.1

Рис. 5.2. Фактори, які впливають на вибір місцезнаходження підприємства

Варіант II

Ближче до ринку, якщо виробничий про­цес додає вагу чи збіль­шує потребу в вихід­ній сировині

Ближче до джерел сировини, якщо виробничий процес знижує вагу чи кількість вихідної сировини; якщо є значна кількість відходів (деревооброб­на промисловість); якщо використову­ють сировину, яка швидко псується

Рис. 5.3. Особливості розміщення виробничих підприємств

Рис. 5.4. Особливості розміщення комерційних підприємств

Рис. 5.5. Особливості розміщення підприємств сфери послуг

Приміщення з високою орендною платою більше підходять для підприємств, які відводять вагоме місце вітринам, мають високий рівень обороту, низький валовий прибуток, зверта­ються до випадкових покупців, мають низькі накладні витра­ти на одиницю продажу, можуть менше уваги приділяти рек­ламі.

Крім того, при виборі приміщення слід зважати і на факто­ри, які диктуються місцевими обставинами. Наприклад, у де­яких великих торговельних зонах успішно функціонують ма­газини електроприладів, тканин, килимів, меблеві відділи, оскільки великий потік покупців у цих місцях збільшує това­рооборот.

У табл. 5.2 подається характеристика підприємств залежно від того, дорогі чи дешеві приміщення вони обирають.

Таблиця 5.2. Види торговельних підприємств за вибором вар­тості приміщення

Започаткування власної справи пов'язане з необхідністю одержання багатьох дозволів. Дозвіл є документом, який на­дає підприємцеві право доступу до інфраструктури чи право на початок роботи з дотримання норм безпеки проведення робіт у зайнятих приміщеннях, санітарних норм випуску продукції

тощо. Дозволи належить одержувати до початку функціону­вання підприємства, використання будівель, переобладнання офісу, або будівництва споруд чи встановлення кіоску, па­вільйону тощо.

Обов'язковим для підприємців є дозволи на початок роботи від органів державного пожежного нагляду, органів державної санітарно-епідеміологічної служби та органів державного на­гляду за охороною праці, а також дозволи на відведення зе­мельної ділянки та будівництво і на придбання приміщень.

Дозволи, що видаються для здійснення господарської діяль­ності, вимагають дотримання певних норм як у плануванні но­вого будівництва чи переобладнанні приміщення, так і для робіт, які слід при цьому проводити. Ці норми стосуються і відведення місця під будівництво об'єкта чи встановлення кіоску, а також використання приміщення. Зазвичай ці нор­ми розробляються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими на здійснення державної політики щодо забез­печення безпеки ведення робіт, випуску і реалізації продукції та надання послуг, а затверджуються вони або цими ж органами, або Кабінетом Міністрів України за їх поданням. У визначених законодавством випадках такі норми можуть також розробля­тись і затверджуватись місцевими органами влади.

Загалом можна сказати, що є два типи отримува­них підприємствами дозволів:

• дозвіл "однієї установи", що видається однією установою;

• "комплексний" дозвіл, який складається з низ­ки окремих дозволів "однієї установи", які необхідно отримати для одержання остаточного дозволу.

У першому випадку перед тим, як одержати дозволи "однієї установи", від підприємств вимагають отримання низки по­годжень та/або експертиз, які є обов'язковою умовою для одержання такого дозволу. Ці документи надаються або цією установою, або, як у більшості випадків, іншими установами, організаціями чи навіть підприємствами.

У другому випадку термін "дозвіл" означає на практиці комп­лекс дозволів, кожен з яких надається органом, не пов'язаним з іншими, і є однаково важливим для остаточного отримання "доз­волу". Окремий дозвіл сам по собі є завершеним документом, але одного його не достатньо, а відтак лише комплекс окремих доз­волів дає змогу отримувати загальний дозвіл. Наприклад, коли підприємство повідомляє про одержання "дозволу на переоб­ладнання приміщення", то це означає, що воно одержало ви­значену кількість дозволів "єдиної установи", необхідних для переобладнання приміщення. Кількість органів, установ, органі­зацій, залучених до процесу надання дозволу, залежить від розташування об'єкта, історичного статусу, наявної інфра­структури тощо, а також від робіт, які слід виконати.

На практиці отримати дозвіл означає виконати цілу низку визначених умов, на доказ чого слід отримати певну кількість підписів перед тим, як підприємець може розпочинати запла­нований процес у визначеному місці, наприклад установлення кіоску, переобладнання офісу або будівництво нового об'єкта. Загальну кількість "підписів", які належить одержати, немож­ливо точно визначити наперед, оскільки це залежить від роз­ташування самого об'єкта. Унаслідок цього у процесі одер­жання дозволу може виявитися, що підприємству потрібно отримати додаткові погодження або експертні оцінки.

На рис. 5.6. відображено головні перешкоди при одержанні дозволів залежно від розмірів підприємств.

Найважче одержати повний перелік дозволів від управлін­ня земельних ресурсів, управління архітектури, місцевих ор­ганів влади і департаменту житлового та комунального госпо­дарств. Усі ці органи та установи представлені на рис. 5.7.

Найбільше часу вимагає одержання дозволів на відведення земельної ділянки (в середньому 46 робочих днів) та на будів­ництво (32 робочих дні). Для порівняння: у 2001 р. підприємці повідомляли, що на одержання дозволу на відведення земель­ної ділянки витрачається близько 27 робочих днів, а на будів­ництво — 17.

Недоступність інформації про необхідні дозволи

Неофіційні платежі

Часті зміни в процедурах одержання дозволів

Складні / непрозорі процедури Неоднозначність вимог представників регулятивних органів

Значна тривалість процедури одержання дозволів / погоджень

_п _ Кількість необхідних документів

ІЗ Великі

1 Середні

□ Малі

Електропостачання

Держдепартамент пожежної безпеки

Державна санітарно-епідеміологічна служба

Місцеві органи влади

х

Управління земельних ресурсів

□ Дуже складно д иі^^меяяі Д _| , ,

■ Складно 0 5 10 15 20 25 30

Рис. 5.7. Складність отримання інформації від органів та установ про дозволи та процедури їх надання

Затрати, які несуть підприємства при одержанні дозволів в Україні, коливаються залежно від видів дозволів. Визначення вартості отримання дозволу або чітка вказівка на безкоштовний характер його надання в чинному законодавстві є швидше ви­нятками, ніж правилами. Те саме стосується і плати за виконан­ня необхідних процедур, що передують отриманню дозволу.

Водночас чинне законодавство надає органам, що видають дозволи, право отримувати винагороду за такі послуги, як на­дання експертних висновків, проведення робіт з обміру зе­мельних ділянок тощо. У більшості випадків одержання доз­волу може бути пов'язане з послугами, що їх надають ре­гуляторні органи. Тарифи на ці послуги, як правило, визна­чаються на підставі вартості однієї робочої години одного працівника певного органу. Тому в кожному конкретному ви­падку кінцева вартість наданої послуги, а також кількість го­дин, затрачених працівником на її надання, можуть істотно відрізнятися.

Оскільки найбільше проблем при започаткуванні власного бізнесу виникає під час одержання дозволу на відведення зе­мельної ділянки, будівництва та переобладнання приміщень, то варто детальніше розкрити "земельні заборони".

Є законодавчі обмеження на придбання і викорис­товування земельних ділянок з метою забудови, які можна розподілити на чотири групи:

1. обмеження за цільовим призначенням земельної ділянки;

2. обмеження за сторонами правочину;

3. обмеження за місцем розташування земельної ділянки;

4. обмеження прав на земельну ділянку, встанов­лені в ст. 111 ЗКУ.

Першим аспектом, на який варто звернути увагу потенцій­ного покупця, є цільове призначення земельної ділянки, яке визначає його приналежність до тієї чи іншої категорії земель України.

Із самого початку покупець може стати заручником того, що було порушено порядок встановлення і зміни цільового призначення земельної ділянки. У свою чергу це може спричи-

нити визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання земельних ді­лянок громадянам та юридичним особам, а можливо, і визнан­ня недійсними правочинів щодо земельних ділянок та інші на­слідки згідно зі ст. 21 ЗКУ.

У подальшому використання земельної ділянки не за цільо­вим призначенням може привести до припинення права ко­ристування ділянкою на підставі ст.141 ЗКУ в порядку, перед­баченому ст. 144 ЗКУ. Проте це порушення не спричиняє обмеження права розпорядження земельною ділянкою.

Цільове призначення земельної ділянки стало об'єктом ок­ремого вивчення. По суті, воно як своєрідне обмеження права власності, розширює потенційні можливості щодо експлуата­ції земельної ділянки. Так, для здійснення популярної, але юридично не існуючої котеджної забудови є можливим вико­ристання земель трьох різних цільових призначень: земель житлової і громадської забудови, сільськогосподарських зе­мель, земель рекреаційного призначення.

При всьому різноманітті земель житлової та громадської за­будови для спорудження котеджу або котеджного містечка підійдуть земельні ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, госпо­дарських будівель і гаражного будівництва, так звана приса­дибна забудова (ст. 40 ЗКУ). Проте згідно зі ст. 38 ЗКУ така забудова може здійснюватися лише у межах населеного пунк­ту (селище, село, місто).

Саме у зв'язку зі складністю "відхопити" шматочок землі у межах населених пунктів погляд багатьох інвесторів зверне­ний на землі сільськогосподарського призначення. До сільсько­господарських земельних ділянок, забудову яких дозволено здійснювати для власних потреб, належать землі фермерсько­го господарства (далі — ФГ), земельні ділянки особистих се­лянських господарств (далі — ОСГ), земельні ділянки для садівництва.

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про фермерське госпо­дарство" від 19 червня 2003 р. № 973-ГУ фермерське госпо­дарство та його члени мають право споруджувати житлові будівлі, господарські будівлі та споруди. Громадяни, які ство­рили фермерське господарство, мають право влаштувати по­стійне місце проживання у тій частині земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фер­мерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення окремої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Проте у разі виведення землі фермерського господарства зі складу земель сільськогосподарського призначення, зміню­ючи її цільове призначення, необхідно зважати на обмеження щодо максимальних розмірів присадибної ділянки, встановле­них ст. 121 ЗКУ: у селах — не більше 0,25 га, в селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га.

Згідно з Законом України "Про особисте селянське госпо­дарство" від 15 травня 2003 р. № 742-ІУ забудова земель осо­бистого селянського господарства житловими будинками, гос­подарськими будівлями та спорудами дозволена у разі про­вадження господарської діяльності без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебу­вають у сімейних чи родинних відносинах і спільно прожива­ють.

Звісно, юридичні особи зможуть претендувати на землі ФГ і ОСГ тільки після виведення їх зі складу земель сільськогоспо­дарського призначення. Проте законодавством не заборонено здійснювати забудову цих земель, у тому числі і юридичним особам у межах простого товариства відповідно до глави 77 ЦКУ.

Для спорудження будинків і господарських будівель мо­жуть використовуватися і земельні ділянки для садівництва (частина друга ст. 35 ЗКУ). При цьому необхідно врахувати, що основним цільовим призначенням таких земельних діля­нок є закладання і вирощування саду (дерев та кущів). Перева­га цього виду земель полягає у тому що, на відміну від ФГ і ОСГ щодо їхнього використання встановлено найменше законодав­чих обмежень. Більше того, у разі провадження колективного садівництва і створення садового товариства основним доку­ментом, що регулює відносини і діяльність у межах цього това­риства, буде його статут. Тому недоцільно змінювати цільове призначення сільськогосподарських земель для садівництва на іншу категорію. Найкраще оптимально використовувати їх у межах садового товариства для котеджної забудови.

Найбільше для заміської котеджної забудови придатні зем­лі рекреаційного призначення. Під забудову цієї категорії зе­мель дозволено дачне будівництво і спорудження інших об'єк­тів стаціонарної рекреації згідно зі ст. 51 ЗКУ.

У земельному законодавстві немає обмежень щодо кількості земельних ділянок, які можуть перебувати у власності однієї особи. Проте придбання кількох сусідніх земельних ділянок одного цільового призначення не приводить до автоматичного об'єднання їх у єдиний об'єкт права власності. Кожна з діля­нок розглядатиметься як окремий об'єкт права власності.

Обмеження за статусом сторін правочину є логічним продовженням конституційного принципу про те, що земля — це основне національне багатство, яке перебуває під особли­вою охороною держави (ст. 14 Конституції України).

Можливо, у зв'язку з турботою про національні інтереси було продовжено заборону:

• на продаж або відчуження земельних ділянок для веден­ня селянського (фермерського) господарства та іншого товар­ного сільськогосподарського виробництва, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб;

• продаж або відчуження земельних часток (паїв) громадя­нами України, окрім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Варто звернути увагу на те, що названі обмеження, встанов­лені у п. 15 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ, не поширю­ються на земельні ділянки особистих селянських господарств.

Маючи бажання та фінансові можливості, наявні законо­давчі обмеження щодо статусу продавця ділянки можна подо­лати шляхом:

1. зміни цільового призначення сільськогосподарської ді­лянки на жилу і громадську забудову в межах населеного пун­кту. Якщо є відповідні можливості, вдаються і до розширення меж населеного пункту;

2. оренди земельної ділянки з правом / зобов'язанням ви­купу;

3. об'єднання земельних ділянок для спільної сільськогос­подарської діяльності без створення юридичної особи (просте товариство);

4. створення юридичної особи за участю фермерського гос­подарства з умовою про передачу земель фермерського госпо­дарства до статутного капіталу згідно зі ст. 27 ЗКУ. Саме на ці землі не поширюється заборона, встановлена в п. 14 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ.

Статус покупця відіграє не менш важливу роль в умовах об­межувального земельного законодавства України, за яким до обмежень належать:

• заборона на набуття громадянами та юридичними особа­ми права власності на землі сільськогосподарського призна­чення загальною площею більше ніж 100 гектарів до 1 січня 2015 р. (п. 13 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ). Знову ж таки одним із варіантів "обходження" цієї норми є об'єднання ділянок як внесків до спільної діяльності без створення юри­дичної особи (просте товариство);

• заборона на передачу земель сільськогосподарського при­значення у власність іноземним громадянам, особам без грома­дянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (частина друга ст. 22 ЗКУ). Ця заборона поширюється і на ство­рених та зареєстрованих в Україні юридичних осіб, до складу засновників яких входить хоча б одна іноземна юридична осо­ба, іноземний громадянин або особа без громадянства;

• заборона на набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населеного пункту, окрім випадків придбання об'єктів нерухомого майна і для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підпри­ємницької діяльності в Україні (частина друга ст. 82 ЗКУ);

• заборона на набуття права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населеного пункту без придбання об'єкта нерухомого майна (частина дру­га ст.82 ЗКУ).

До привабливих і водночас небезпечних для покупця місць розташування ділянок можна віднести:

• ділянки, що межують з озерами, водосховищами та ін­шими водоймищами, через наявність обмежень щодо забудови прилеглих до водного об'єкта водозахисних зон і прибережних захисних смуг, які входять до їхнього складу, а також санітар­них зон згідно зі ст. 87 Водного кодексу України та Порядку користування землями водного фонду, затвердженого постано­вою КМУ від 13 травня 1996 р. № 502. Розміри та межі водо­охоронних і санітарних зон визначаються Порядком визначен­ня розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою КМУ від 8 травня 1996 р. № 486, і постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. № 2024 "Про правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів":

• наявність замкнених земельних ділянок лісового фонду (площею більш як 5 гектарів) згідно з частиною другою ст. 56 ЗКУ або наявність замкнених природних водоймищ (площею більш як 3 гектари) відповідно до частини четвертої ст. 59 ЗКУ;

• розташування ділянки вздовж або поблизу придорожньої зони автомобільних (позаміських) доріг на відстані від краю проїжджої частини від 32,5 до 100 метрів. Це призводить до неможливості використання зазначеної площі у зв'язку з ор­ганізацією там охоронної зони згідно з Єдиними правилами ре­монту й утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затвердже­ними постановою КМУ від ЗО березня 1994 р. № 198;

• розташування на території або біля неї електричних ме­реж, повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстан­цій, розподільних пунктів і пристроїв охоронних № 209, а та­кож охоронних зон навкруги ліній зв'язку відповідно до Пра­вил охорони ліній електрозв'язку, затверджених постановою КМУ від 29 січня 1996 р. № 135;

• розташування ділянки біля об'єктів Збройних Сил Укра­їни та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України. Навколо таких зон можливе існуван­ня особливого режиму використання земель згідно зі ст. 115 ЗКУ, ст. 22 Закону України від 4 листопада 1991 р. № 1777-ХІІ "Про державний кордон України".

Порівнюючи переваги і недоліки, підприємець зважує ваго­мість і цінність кожної складової, а тоді приймає рішення сто­совно започаткування власної справи.

При створенні власного бізнесу підприємець зіштовхується ще з однією проблемою — вибором назви підприємства. Назва підприємства чи товару — це важливий фактор у політиці біз­несу, який значною мірою зумовлений його етикою. Про ко­мерційну цінність імені підприємства свідчить такий факт: се­редня британська чи американська компанія оцінюється на фондовому ринку у два рази дорожче ніж її балансова вартість, а компанія із сильною торговою маркою — у чотири рази. При ви­

борі назви необхідно консультуватися з маркетологом, психо­логом, дизайнером, тобто різними спеціалістами зі створення імені торгової марки.

Наука і мистецтво створювати імена, назви су­б'єктів підприємства називається семонемікою.

Вітчизняні підприємці, вибираючи назву підприємству, здебільшого керуються такими підходами:

1. власне ім'я чи прізвище — це перше, що спадає підприєм­цю на думку, коли він стикається із проблемою найменування свого бізнесу. І тому маємо цілу низку "Вікторів" та "Вікторій".

Зауваження. Спочатку потрібно завоювати собі ім'я у про­фесійному колі і тільки потім перетворювати його в товарну марку (приклад: Ів Сен-Лоран чи Михаїл Воронін). В іншому випадку це називається "павлиною пихатістю";

2. для назв підприємств використовують імена богів, зокре­ма античних на чолі із самими Зевсом. Серед таких назв найпо- пулярнішими є Меркурій (він же Гермес).

Зауваження. Перед вибором імені, заглянувши в міфологіч­ний словник, треба ознайомитися, чому покровительствував той чи інший бог;

3. "скромніші" підприємці звертаються за допомогою до ал­фавіту, зокрема грецького. І маємо цілий ряд "Дельт", "Гамм", "Омег";

4. географічні назви — це тяга до минулого, адже за ра­дянських часів одних колгоспів із назвою "Україна" було по­над сотні.

Зауваження. Цей підхід із категорії провінціальних, ос­кільки такі назви, прив'язані до певної місцевості, не відомі широкому загалу і можуть викликати різні асоціації;

5. описові назви — "Меблі", "Сантехніка", "Нерухомість" мають конкретний характер, але більше підходять до дрібних торговель­них фірм, оскільки окреслюють їх сферу діяльності.

Зауваження. Солідний виробник не повинен використову­вати "загальні слова", за якими важко визначити свою торгову марку;

6. Увага!

   використання абревіатури — досить популярного типу словоутворення. Цей підхід використовують за відсутності СВІ­ЖИХ ідей.

Зауваження.Новоутворене слово має бути приємним на зву­чання і не довгим (наприклад, ІВМ, але не ППОПУ);

7. використання символізму (рослинний і тваринний світ) — це досить поширений підхід;

8. оригінальний підхід, який би використовував магію впли­ву абсолютно нових слів (для прикладу, "Хегох", "Косіак") трапляється дуже рідко.

Отже, перед тим, як підібрати назву для свого бізнесу, треба добре подумати, бо від цього буде залежати її позиціонування на ринку.

При виборі назви підприємства беруть до уваги фактори, ві­дображені на рис. 5.8.

Рис. 5.8. Фактори, які впливають на вибір назви підприємства

Чинне законодавство встановлює певні вимоги до наймену­вання суб'єктів підприємництва, зокрема заборонено^-.

1) використовувати в найменуванні повні або скорочені на­зви органів державної влади, місцевого самоврядування та

Розділ 5

похідних від них найменувань. Однак, якщо в найменуванні підприємства є прив'язка до назв території, то це не супере­чить закону (наприклад, "Український хліб", "Житомирський льон" тощо);

2. використовувати в найменуванні суб'єкта підприємниц­тва тотожні найменування;

3. 

   вживати в найменуванні слово "фірма".

Тотожні найменування містять суперечність: ПП "Агат" не є тотожним ТзОВ "Агат", оскільки поняття найменування містить відомості про ор­ганізаційно-правову форму і назву. Якщо організацій- но-правова форма різна, то тотожності немає.

Проходження всіх етапів на шляху створення свого бізнесу — це велика школа гарту для підприємця в ринковому вирі. А кожний вдалий крок — це міні-успіх на шляху реалізації своєї ідеї. Дуже часто цей етап дається підприємцю найважче через відсутність досвіду, необхідних засобів підтримки, руйнуван­ня романтичного ореола в прагненні швидкого успіху. Але здо- лання його — це для підприємця поступ й утвердження свого статусу у сфері бізнесу.

Отже, спосіб входження в бізнес шляхом створення власного підприємства має свої переваги і недоліки, основні з яких відо­бражені на рис. 5.9.

5.2. Придбання існуючого бізнесу

Якщо підприємець не має власної ідеї, але володіє достат­ньою сумою коштів, то він може скористатися ще одним спосо­бом входження в бізнес — придбати уже сформований існую­чий бізнес. У цьому випадку об'єкт придбання треба детально вивчити й оцінити за багатьма аспектами: фінансовою стійкіс­тю, операційною діяльністю, маркетингом, мотивацією про­давця, перспективою. Так, при оцінці фінансового стану необхі­дно ознайомитися із фінансовими документами підприємства, впевнитися у точності відображених у них даних, проаналізу

Рис. 5.9. Переваги і недоліки створення власного бізнесу

вати інформацію аудиторських перевірок, провести інспекцію матеріально-технічної бази, порівняти дані підприємства із се- редньостатистичними для такого типу підприємств й оцінити альтернативні щляхи вкладення інвестицій.

6 8-2 161

Рис. 5.10. Варіанти придбання існуючого бізнесу

Вибираючи один із зазначених варіантів, керуються факто­рами, відображеними на рис. 5.11.

Реалізація цього способу входження в бізнес вимагає ознайомлення з чинним законодавством, а також роз­роблення шляхів інтегрування придбаного підприємс­тва із концепцією бачення розвитку бізнесу.

Рис. 5.11. Фактори вибору варіанта придбання існуючого бізнесу

При купівлі-продажу підприємства або інших комерційних структур важливо пам'ятати про те, що саме є предметом уго­ди — цілісний майновий комплекс, корпоративні права, юри­дична особа як єдиний об'єкт чи щось інше. Якщо мова йде про продаж тільки корпоративних прав, то вони мають свою, як правило, договірну вартість (як домовились, стільки і коштує). Якщо йдеться про цілісний майновий комплекс, то тут зовсім інша ціна з прив'язкою до балансової вартості (завищення або заниження, відповідно, впливає на оподаткування).

Визначення корпоративних прав можна знайти у п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (із наступними змін, і доп.). Визначення цілісного майнового комплексу дається у п. 3.2.8. ст. З Закону "Про податок на додану вартість".

Якщо ж йдеться про громадян-власників, то на практиці купівля-продаж підприємства найчастіше здійснюється шля­хом простої реєстрації зміни власників. *

Отже, при купівлі вже існуючого підприємства найскладні­ше питання — визначення його вартості. Є три методи (поши­рені в західній практиці) оцінки вартості фірми: балансовий, метод доходів, ринковий.

Коли дохід фірми визначає, в основному, вартість її майна, а витрати на створення нового бізнесу не дуже перевищують вартість майна бізнесу, який купують, використовують балан­совий метод.

Увага!

При купівлі існуючого підприємства найскладні­шим є питання про визначення його вартості.

Розглянемо простий випадок з підприємством, яке вивчає можливість придбання іншого підприємства за гроші. Насам­перед компанія-покупець повинна підрахувати ставки доходу, які можна було б одержати при вкладенні грошей в альтерна­тивні проекти або цінні папери. Нехай ставка доходу, яка те­пер стає ставкою дисконту, дорівнює 12 % . Далі слід спланува­ти грошовий потік або майбутні доходи, які одержуватиме куплене підприємство протягом певного періоду. І, нарешті, підрахувати теперішню вартість цих майбутніх доходів та порівняти її з ціною підприємства, яке купують.

Припустимо, що за підприємство, згідно з оцінкою, треба заплатити 3,0 млн грн. Для спрощення припускаємо, що май­бутні доходи щорічно протягом п'яти років становитимуть 1,0 млн грн. Підрахунки відображено в табл. 5.3.

Таблиця 5.3. Приклад визначення вартості існуючого підпри­ємства

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) дорівнює

3,605 млн грн-3,0 млн грн = 605,0 тис. грн.

Отже, придбання підприємства обіцяє бути прибутковим, оскільки його доходи становитимуть понад 12 %, тобто більше, ніж підприємство могло б одержати за рахунок інвестицій в інші проекти або цінні папери.

Ринковий метод оцінки вартості підприємства базується на розрахунку коефіцієнта середньої ціни однієї акції (визна­чається на основі коефіцієнтів ціни однієї акції аналогічних підприємств) і суми чистих річних надходжень підприємства.

Наприклад, покупець знайшов 4 підприємства, аналогіч­них до того, яке продають, і розрахував для кожного з них коефіцієнти ціни однієї акції:

Підприємство!: Я_{ц а} — 3,3

Підприємство 2: _а — 3,8

Підприємство 3: К — 4,7

Підприємство 4: і£_{ц а} — 4,1.

Коефіцієнт середньої ціни однієї акції дорівнюватиме:

3,3 + 3,8 + 4,7 + 4,1

К — - ■.

с. ц. а Л

Нехай, чисті річні надходження підприємства, яке купу­ють, на майбутній рік становлять 74,0 тис. грн. Звідси його ціна дорівнюватиме

Ц =3,975 -74,0 = 294,2 тис. грн.

Коли придбання підприємства пов'язане з обміном акцій, то слід визначити коефіцієнт обміну, тобто скільки акцій поку­пець погоджується дати підприємству, яке купують, щоб його акціонери погодились обміняти свої акції. Для обміну акцій треба погодити коефіцієнт обміну, використовуючи при цьому дохід на акцію (ДНА):

ДНА підприємства, яке купують

Коефіцієнт обміну - -

ДНА підприємства-покупця

Нехай ДНА фірми, яку купують, дорівнює 4,0 грн, а ДНА фір- ми-покупця — 8,0 грн, тоді коефіцієнт обміну — 0,5 (4,0 : 8,0). Отже, 0,5 кожної акції фірми-покупця буде обміняно на 1 акцію фірми, яку купують, при незмінних доходах, що припадають на акцію акціонерів кожної фірми: 8,0 грн (1 • 8,0 грн) для фірми- покупця та 4,0 грн (0,5-8,0 грн) для фірми, яку купують.

Кожний із названих методів має свої недоліки та переваги, тому доцільно визначати вартість бізнесу за кількома із них, обрав­ши при цьому найефективніший варіант для конкретного ви­падку. Кінцева ціна фірми встановлюється у процесі перего­ворів між покупцем і продавцем.

Цей спосіб входження в бізнес має переваги і недоліки, ві­дображені на рис. 5.12.

Рис. 5.12. Переваги і недоліки придбання існуючого бізнесу 166

Оцінка позитивних і негативних сторін цього способу вхо­дження в бізнес дасть змогу підприємцю здійснити правиль­ний вибір.

5.3. Система франчайзингу

Якщо у майбутнього підприємця немає ані грошей, ані ідеї, але є бажання займатися підприємництвом, то можна ско­ристатися третім способом — франчайзингом.

Франчайзинг — це своєрідний тип організації малого бізне­су, який функціонує як частина єдиного комплексу. Франчай­зинг базується на угоді між великими корпораціями (франчай- зери) і малими фірмами (франчайзі) або малими підприємцями на засадах системи взаємовигідних пільг і привілеїв, відобра­жених на рис. 5.13.

167

Рис. 5.13. Учасники франчайзингових відносин

Через систему франчайзингу власник інвестує малий бізнес нематеріальними активами. Як форма ведення бізнесу фран­чайзинг має давню історію, яка починається із середньовічної Англії, коли громадянам видавали франшизу (дозвіл) на про­даж товарів на території міста. Ера сучасного франчайзингу почалась у 50-х роках XX ст. Значний вклад у розвиток цього виду бізнесу внесли трендові компанії Канади, Франції, Німеч­чини, Японії, Великобританії, Австралії. Статистика свідчить, що через кожні вісім хвилин у світі народжується один фран- чайзі. Успішний розвиток франчайзингу в Україні можливий лише при належному правовому захисті інтелектуальної вла­сності відповідно до міжнародних норм і прийнятті Закону "Про франчайзинг". Серед національних франчайзерів може­мо виділити відомі "Піца Челентано" і "Картопляна хата". Ро­бота, запропонована під цими брендами, цікава тим, що тут за З—ЗО тис. грн можна стати співучасником мережі фаст-фудів.

За оцінками Мінекономіки, нині в Україні підписано близько 100 франчайзингових контрактів, третина з яких охоплює ри­нок нафтопродуктів, а четверта частина — системи фаст-фуд.

До стандартних умов договору франчайзингу належать:

• передача прав на використання товарного знака, фірм ]Ч-го найменування, ноу-хау-технологій і т. ін.;

• зобов'язання франчайзера провести попередню підготов­ку і навчання персоналу франчайзі;

• право франчайзера контролювати процес виробництва товарів чи надання послуг франчайзі;

• зобов'язання франчайзі щодо дотримання технологічних стандартів і вимог до якості продукції;

• встановлення чіткої процедури взаєморозрахунків і її строге дотримання.

Найперспективнішими напрямами розвитку франчайзингу є:

1. підприємства харчування;

2. автотранспортні підприємства;

3. побутове обслуговування;

4. обслуговування бізнесу;

5. розваги, мандрівки, спорт;

6. охорона здоров'я;

7. будівельні послуги;

8. навчальні центри;

9. роздрібна торгівля.

Переваги франчайзингової системи:

• зменшення ризику входження в бізнес;

• забезпечення високого конкурентного статусу на ринку завдяки відомому імені, товарному знаку, іміджу;

• гарантія якості товарів, послуг;

• зменшення витрат на рекламу;

• забезпечення високого рівня підготовки та під­вищення кваліфікації кадрів;

• забезпечення ефективного інвестування капі­талу;

• кращі фінансово-кредитні можливості.

Однак укладення франчайзного контракту для підприємця має і ряд недоліків.

Недоліки франчайзингової системи:

• неможливість реалізувати власні задуми;

• значні обмеження у прийнятті самостійних рі­шень стосовно свого бізнесу;

• необхідність дотримання операційних стан­дартів;

• зменшення доходів у зв'язку з придбанням фран­чайзі та постійними платежами франчайзеру.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Запитання для самоконтролю знань

1. Які способи входження в бізнес пропонує світова практика?

2. Якими критеріями керуються при виборі способу вхо­дження в бізнес?

3. У якому випадку вибирають спосіб входження в бізнес Шляхом створення власного підприємства?

4. Які переваги та недоліки створення нового підприємс­тва?

5. У чому полягає проблема вибору місцезнаходження і роз­міщення свого бізнесу?

6. Яке питання є найскладнішим при купівлі вже існуючо­го бізнесу?

7. Чому виникла необхідність у використанні різних ме­тодів оцінки вартості підприємства?

8. У чому полягає сутність франчайзингових відносин?

9. Що дає система франчайзингових відносин франчайзеру і франчайзі?

10. Які перспективи розвитку франчайзингових відносин в Україні?

Творчо-прикладні завдання Фантазуємо разом

1. Ви і кілька ваших друзів вирішили зайнятися підприєм­ницькою діяльністю. У вас немає достатньо коштів для старту, а також власних ідей та особливих амбіцій. Однак є певний дос­від дилерської роботи і хороша обізнаність зі специфікою міс­цевого регіону. Який спосіб входження в бізнес оберете най­вірогідніше? Якими міркуваннями будете користуватися при цьому?

2. Обґрунтуйте вибір місця розміщення таких підприємств: а) ресторан швидкого приготування їжі; б) високотехнологічне сервісне підприємство; в) меблеве підприємство; г) цегельний завод; д) агрофірма; е) плодоконсервний завод; є) гіпермаркет.

3. Пройдіть вулицями вашого міста. Самостійно виберіть певний регіон з метою ознайомлення зі ступенем насичення його різними видами бізнесу й оцінки ефективності вибору міс­цезнаходження тих чи інших підприємницьких структур.

Для цього необхідно: скласти список усіх підприємств пев­ного району, згрупувати їх за організаційно-правовою формою і видом діяльності, провести свою оцінку найменування під­приємств (оригінальність назви, відповідність її суті та виду бізнесу, узгодження зі специфікою, архітектурою, історією

району тощо), вказати, якими видами бізнесу район перенаси­чений, а яких не вистачає.

На основі цього дослідження попробуйте сформувати почат­ковий банк даних по місту і намалювати карту інтенсивності розміщення підприємницьких структур у місті. Викладіть свої міркування з цього приводу.

Завдання для роздумів

1. Ви стоїте перед вибором франчайзного контракту, який дає право вам, як франчайзоодержувачу — франчайзі, поши­рювати продукцію відомої фірми на території вашого регіону. За умовами контракту передбачається низка обов'язкових франчайзних платежів: початковий внесок, постійні платежі за рекламу в розмірі від 1 до 5 % від обсягу місячного продажу; платежі за надання франчайзером послуг з менеджменту; рен­тні платежі як форма участі франчайзера у прибутках фран­чайзі, тобто вашої фірми (від 1 до 11 % від обсягу продажу). Реалізація франчайзного контракту дасть змогу вам утверди­тися на ринку і знизить ймовірність фінансового ризику на 20 % порівняно з незалежним бізнесом. На які питання слід звернути особливу увагу та додатково обговорити і уточнити для прийняття остаточного рішення?

2. Підприємство "Оазис" вирішило значно розширити свою діяльність і з цією метою прагне придбати мале підприємство "Лемус". Визначте купівельну ціну малого підприємства "Ле- мус", якщо коефіцієнти цін акцій аналогічних підприємств становлять, відповідно К1 = 5,1; К2 =3,8; КЗ = 4,7, а чисті річ­ні надходження малого підприємства "Лемус" на майбутній рік передбачаються в сумі 85,0 тис. грн.

3. Якщо дохід на акцію підприємця-покупця становить З грн на акцію, а підприємства, яке продається, 2 грн, то яким буде коефіцієнт обміну в разі злиття цих підприємств. Що це означає для обох підприємств? Як бути у випадку, коли дохід на акції обох підприємств однаковий?

4. Підприємство-покупець погодилось обміняти 100 000 своїх акцій на акції підприємства, яке купує за коефіцієнтом

171

1,75. Визначте, скільки акцій одержить підприємство-поку- пець в обмін на акції підприємства, яке купує? Якою буде за­гальна сума угоди, якщо ціна акції підприємства-покупця ста­новить 10 грн?

5. Якщо очікуваний грошовий потік підприємства, яке хоче придбати підприємство-покупець, протягом наступних десяти років буде стабільним і становитиме 1 млн грн, а необхідна ставка доходу, яку використовує підприємство-покупець, 15 % , то чи вигідно йому придбати це підприємство, враховую­чи також, що його купівельна ціна становить 8 млн грн?

6. Ви стоїте перед вибором способу входження в бізнес: при­дбати вже існуюче підприємство чи створити нову власну спра­ву. Оцінюючи можливі варіанти, візьміть до уваги оцінку вар­тості підприємства, яке збираєтеся придбати. Згадайте, коли балансова вартість стає важливим фактором у переговорах про придбання підприємства.

Варіант 1

За попередніми оцінками, балансова вартість підприємства, яке ви хочете придбати, становить 1,6 млн грн. За останні 5 років щорічні доходи цього підприємства коливалися в межах 1,2—1,8 млн грн.

Варіант 2

Для створення власної справи, тобто нового підприємства, необхідно витратити щонайменше 2 млн грн.

Варіант З

За підрахунками чисті річні доходи підприємства, яке зби­раєтеся придбати, становлять 800 тис. грн, а коефіцієнт серед­ньої ціни однієї акції аналогічних підприємств дорівнює 3,9. Який варіант ви обираєте?

Якщо вирішили придбати вже діюче підприємство, то яку ймовірну суму вартості підприємства будете обговорювати під час переговорів?

7. Ви вирішили придбати одне із підприємств, яке успішно функціонує на ринку. Ваше підприємство і те, яке збираєтеся при­дбати, випускають по 100 тис. акцій, дохід на акцію вашого під­приємства становить 3,95 грн, а дохід підприємства, яке хоче­те придбати — 5,25 грн, тобто позиція цього підприємства виявилася дуже міцною. Замість погодженого раніше кое­фіцієнта обміну 0,752 вам вдалося виторгувати обмін за кое­фіцієнтом 0,9. Визначте вартість акцій об'єднаного підприємс­тва, кількість випущених акцій після злиття і дохід на акцію об'єднаного підприємства.

Запитання для кмітливих

1. Який спосіб організації бізнесу вимагає у підприємця особливої уваги до земельних заборон?

2. Який спосіб організації бізнесу зменшує ризик на старті?

139