Пояснювальна записка

Літературі як універсальному виду мистецтва належить особливе місце в системі освіти. Саме вона може найбільше впливати на формування світогляду, характеру студентської молоді, сприяє моральному становленню особистості, її естетичному розвитку, виробляє навички самостійного мислення, вміння давати будь-яким життєвим чи літературним явищам власну обґрунтовану оцінку.

Вища школа покликана підготувати такого фахівця, який би вніс свіжий струмінь у реформу освіти взагалі та у підвищення літературної освіти зокрема. Визначальною сутністю вчителя-словесника має бути його висока національна свідомість, розуміння того, що українська література – це могутній засіб боротьби за збереження і ствердження української нації. Українська література завжди була обсерватором високої духовності народу, його поводирем у багатовіковій тьмі бездержавності. Це зумовило наявність у художньому процесі яскраво виражених загальнолюдських цінностей.

Вузівський курс літератури, на відміну від шкільного, - це курс історії літератури. Він будується за історико-літературним принципом і має завданням не тільки вивчення творів, які дають найбільші можливості для виховання й загального розвитку, збагачення знань про довкілля, вироблення естетичного сприйняття мистецтва слова, а, головне, - дати студентам чіткі та глибокі знання про закономірності розвитку літературного процесу, тому програмою Державного екзамену передбачено саме такий аспект вивчення предмету.

Крім основного, викладання літератури у вищій школі, передбачає реалізацію багатьох завдань. Одне з них – утвердження естетичної функції мистецтва слова, через яке увиразнюємо високу національну ідею, формуємо національну самосвідомість, почуття сучасного патріота України, який спроможний гідно представляти себе і свій народ у світовій цивілізації. Курс історії української літератури вводить студентів у світ прекрасного, прилучаючи їх до національного і світового мистецтва слова у взаємозв’язках з мовою, історією, релігією, філософією, музикою, живописом, а водночас з розвитком всієї світової гуманістичної естетичної сфери.

Вивчення художньої літератури передбачає також формування читацьких якостей студентів, розвиток їх творчої уяви, здатність осмислювати створені письменником характери. Формування духовного світу особистості засобами літератури є найважливішим завданням сучасної літературознавчої освіти як вищої, так і загальноосвітньої школи. Цей процес відбувається через проникнення студентів у духовний світ автора твору та його героїв і засвоєння на цій основі моральних цінностей, вироблення морального ідеалу, формування національної свідомості, волі, визнання почуттів патріотизму, обов’язку, честі, гідності як основних складників в ієрархії моральних рис.

Викладання української літератури у вищій школі повинно зорієнтувати студентів на різні напрямки ознайомлення з художнім твором, що є необхідною умовою для цілеспрямованої підготовки майбутнього фахівця-філолога. Літературний твір розглядається як своєрідне художнє розв’язання певної загальнолюдської проблеми, контекст твору формують також загальні властивості художнього світу письменника, які виявляються в усіх його творах, незважаючи на відмінності літературних родів і жанрів. Головним предметом вивчення стає контекст літературної епохи – певного напряму чи стадії його формування, пов’язаної з особливостями жанру і стилю. Таким чином, під час викладання української літератури у вищій школі осягнення сенсу окремого твору як цілого поєднується з аналізом історичних закономірностей художнього розвитку: історія побутування морально-філософської проблеми в літературі, її художніх вирішень різними авторами в різні епохи; художній світ письменника як частина національної літератури та прояв її розвитку; зміна великих літературних епох (напрямів і стилів) в історії національної літератури. Отже, поєднуються загально гуманітарний, філологічно-гуманітарний та історично-філологічний варіанти вивчення літератури.

Нові підходи до викладання у вищій школі мистецтва слова ґрунтуються на загальній концепції літературної освіти, тобто, на філософських, історичних, культурологічних, народознавчих, соціологічних, етичних, психологічних, естетичних і мовних засадах. Особлива увага звертається на оновлені літературознавчі основи, які, орієнтуючись на досягнення кращих представників української літературознавчої науки (М.Грушевський, І.Франко, М.Возняк, С.Єфремов, Д.Чижевський та ін), презентують українське слово на світовому рівні.

Вища школа покликана підготувати такого фахівця, який би вніс свіжий струмінь у реформу освіти взагалі, у підвищення гуманітарної освіти зокрема. Визначальною сутністю вчителя-словесника має бути його висока національна свідомість, розуміння того, що література – це могутній засіб боротьби за збереження і ствердження української нації. Учитель має добре знати історію нашого народу, його матеріальну й духовну культуру, дотримуватися принципів народної етики й моралі.

У системі підготовки студентів-філологів педагогічного інституту до роботи в школі важливе місце належить методиці викладання літератури. Майбутній учитель-словесник повинен знати наукові закономірності педагогічного процесу, завдання уроків української літератури в світлі сучасних концепцій літературного розвитку учнів на Україні, повинен уміти раціонально використовувати форми і прийоми роботи, щоб ефективно впливати на учнів засобами художнього слова.

"Шкільний курс української літератури та методика її викладання" є вищим рівнем узагальнення тієї методичної роботи, яку здійснили літературознавці, методисти і вчителі-практики в галузі викладання української літератури в школі протягом останніх десяти років. Він підбиває підсумки і окреслює перспективи на майбутнє. Його головною метою є підготовка висококваліфікованих учителів-словесників. Шкільний курс української літератури дає майбутньому вчителю уявлення про методологічні основи курсу, систему теоретичних знань, формує професійні уміння й навички, необхідні для практичної діяльності в умовах сучасної загальноосвітньої школи.

Основними завданнями курсу є формування у студентів-філологів:

• ґрунтовних теоретичних знань у галузі методики викладання української літератури, завдяки чому студенти повинні усвідомити специфіку цього предмета в системі інших шкільних предметів;

• особистісно зорієнтованого підходу до навчання і виховання учнів, навичок розвитку в них критичного мислення і творчих здібностей;

• навичок науково обґрунтованого планування навчально-виховного процесу, організації та проведення сучасного уроку української літератури завдяки комбінуванню змісту, форм і методів художнього пізнання;

• умінь здійснювати різні види аналізу художніх творів;

• розуміння педагогічної інноватики, технології літературного аналізу, готовності до технологізації вивчення української літератури в школі;

• умінь застосовувати засоби розвитку читацької культури учнів, навичок інтерпретації та ідейно-художньої оцінки літературного твору;

• здатності застосовувати різні прийоми засвоєння учнями понять і явищ теорії та історії літератури;

• навичок використовувати основні види, методи і способи вивчення біографії письменника.

• умінь роботи з фаховими виданнями і методичними джерелами.

Викладання "Шкільного курсу української літератури та методики її викладання" — невід'ємна частина літературознавчого циклу підготовки фахівця (бакалавра, спеціаліста) з української філології.