6. Комунікативна лінгвістика вивчає мовне спілкування, яке складається з таких компонентів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка контакту та код (засоби) повідомлення.

При комунікативному підході до вивчення мови і її функціонування важливо сприймати людину не як абстрактного, середнього носія мови, а як конкретного індивіда, що вступає в акт комунікації з іншими конкретними індивідами.

Комунікативна лінгвістика, висуваючи в центр уваги мовленнєву особистість, орієнтується на вивчення мовленнєвого акту в сукупності його мовних, прагматичних, психологічних, соціальних параметрів. Це галузь взаємодії суміжних наук, що збагачують одна одну точками зору, методами, результатами.

У цьому смислі синтаксис як галузь лінгвістичних знань являє поки що ситуацію невикористаних можливостей.

Комунікативний підхід передбачає аналіз речення як частини тексту, тобто розглядає речення в тому лінгвістичному та екстралінгвальному контексті, у якому воно перебуває. Вивчаючи ж речення як одиницю, замкнену в самій собі, поза текстом, лінгвістика позбавляє себе можливості перевірити достовірність і дієвість теоретичних положень мовленнєвою реалізацією речення.

До комунікативного рівня речення безпосередній стосунок має власне семантичний аспект: кожне речення містить у собі певну об'єктивну інформацію, яка зазнає різноманітних модифікацій у певних комунікативних ситуаціях. Поняття семантичної структури речення ґрунтується на ідеї вияву його змісту в певному абстрагуванні від його зовнішнього оформлення. Аналіз синтаксичної семантики здійснювався спочатку на рівні опису значень окремих компонентів речення. І лише згодом у зв'язку з аналізом безпосередньої мовленнєвої діяльності носіїв мови розпочалося систематизоване вивчення значення не лише окремих словоформ, а речення в цілому як окремого висловлювання. Це стало можливим за умови наукової переорієнтації мовознавців з проблем пасивного синтаксису на активний, динамічний, коли вивчення семантики мовних одиниць було протиставлене формалізованому синтаксичному аналізу. Чільне місце в комунікативній лінгвістиці займає теорія мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мовленнєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у тому чи іншому суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність.

Теорія мовленнєвих актів склалася в лінгвістичній філософії під впливом ідей В.Вітгенштейна про багатоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозривність з формами життя. Популярним стало вчення Дж. Остіна про три рівні мовленнєвого акту:

• іллокуція (відношення мовлення до мети, мотивів і умов здійснення комунікації), визначається як наказ, інформування, попередження;

• перлокуція (вплив на свідомість та поведінку адресата, виникнення нової ситуації), визначається як переконання, досягнення мети, реакція подиву, страху, обман;

• локуція (використання мовних засобів для досягнення мети. Так, наприклад, речення Я навчу вас списувати чи Я зателефоную батькам можуть мати різну іллокуцію (містити повідомлення, погрозу тощо). На цьому ґрунті виникло вчення про непрямі мовні акти. Наприклад, Я хочу побути на самоті (прохання до присутніх вийти); У приміщенні немає чим дихати (прохання відчинити вікно). (Пор. також ситуацію дівчина - хлопець: Щось прохолодно —> не проти, щоб її обійняли; пізно ввечері: Ти зайдеш до мене? - Так —> передбачає згоду на інтимні стосунки).

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і адресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнєвих актів входять обставини мовлення: той фрагмент дійсності, якого стосується його зміст. Здійснити мовленнєвий акт означає вимовити членороздільні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллокуцію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, створити нову ситуацію.

Поняття мовної системи, яке впорядковує багатоманітні зв'язки синтаксичних одиниць, не протиставляється функціонально-комунікативним аспектам лінгвістики, а включає як обов'язкову умову адекватності об'єкту причиново-наслідкові залежності між відповідними його характеристиками.

7. З комунікативною лінгвістикою тісно пов'язана прагматика, яка вивчає комплекс проблем, що стосуються мовця, адресата, їх взаємодію в комунікації, а також ситуації спілкування. Інтенсивний розвиток прагматики, який припадає на другу половину XX ст., пов'язаний з розвитком теорії мовленнєвих актів Дж. Остіна, Д.Сьорля, З.Вендлера.

Прагматика займається дослідженням функціонування мови в процесі спілкування (комунікації), вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи, під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчинку. Наприклад, Я йду на Ви чи Я оголошую війну, Присягаюся чи Клянуся; Я заповідаю; Прошу вибачення; Наказую усунути недоліки тощо. Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здійснює її).

Найменшою одиницею на рівні прагматичного аналізу може бути мовленнєва дія, яка представлена реченням-висловлюванням (складні висловлювання можуть містити кілька мовленнєвих дій). Прагматичний смисл висловлювання, тобто все те, що не входить до його пропозиційного змісту, формується не лише специфічною синтаксичною структурою й просодичною організацією висловлення, але й семантикою слів і граматичних форм.

У лінгвістиці прагматика - це мовні правила, що керують практичним застосуванням мови в спілкуванні. Відповідно прагматика синтаксису - це вдале практичне використання мовних конструкцій у процесі спілкування, що вимагає від мовця знань зі стилістики, риторики, культури мовлення і лінгвістики тексту.

Як бачимо, прагматика охопила багато проблем, які раніше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативному синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії комунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін., з якими прагматика має широкі ділянки перетину дослідницьких інтересів.