1.2 Небезпечні вантажі, що відносяться до сильнодіючих отруйних речовин

1.2.1 Класифікація небезпечних вантажів

До небезпечних вантажів, згідно з державними стандартами, відносять речовини і предмети, які при транспортуванні (перевезенні, навантаженні, вивантаженні, зберіганні) можуть послужити причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, пристроїв, складів, будівель або споруд, а також загибелі, травмування, отруєння, опіків, опромінення або захворювання людей і тварин [6].

Перелік небезпечних вантажів, які допускаються для перевезення на певному виді транспорту, встановлюється правилами перевезень для даного виду транспорту.

Домінуючими небезпечними властивостями перевезених морем вантажів є займистість, вибухонебезпечність, токсичність. У деяких вантажів небезпечні властивості виявляються тільки в особливих умовах (наприклад виділення отруйних газів при контакті з вогнем та водою). Вантаж слід віднести до категорії небезпечних, якщо існує можливість порушення звичайних умов вантажоперевезення або зберігання та виникнення аварійних ситуацій.

Прояв небезпечних властивостей залежить не тільки від самих вантажів, а й від специфіки умов транспортного процесу, що істотно відрізняються від таких у промисловості та сільському господарстві [4].

Міжурядової морською організацією проведена класифікація небезпечних вантажів. Дана класифікація підрозділяє всі небезпечні вантажі на 9 класів:

1 ‒ вибухові речовини;

2 ‒ гази стислі, зріджені і розчинені під тиском;

3 ‒ легкозаймисті рідини;

4 ‒ легкозаймисті тверді речовини, самозаймисті речовини і речовини, Що виділяють легкозаймисті гази при взаємодії з водою;

5 ‒ речовини, що окислюють і органічні перекиси;

6 ‒ отруйні (токсичні) речовини;

7 ‒ радіоактивні речовини;

8 ‒ їдкі і корозійні речовини;

9 ‒ інші небезпечні речовини.

Як видно з наведеної вище класифікації, небезпечні вантажі, пов'язані до сильнодіючих отруйних речовин, можуть бути віднесені до різних класів.

Сильнодіюча отруйна речовина ‒ це хімічна речовина, призначена для застосування в промисловості і сільському господарстві, яке при розливі або викиді може призводити до забруднення навколишнього середовища на рівні вражаючих концентрацій (здатних викликати масові ураження людей, тварин, рослинності). Дані речовини, як правило, зберігаються в герметичних ємностях у зрідженому вигляді під тиском власних парів (6÷12 атм.) і подаються під навантаження або розвантаження по герметичних технологічних трубопроводах.

Далі наведені короткі відомості про деякі сильнодіючі отруйні речовини.

1.2.2. Характеристика сильнодіючих отруйних речовини

Аміак ‒ безбарвний газ із задушливим різким запахом (поріг сприйняття 0,037 мг/л) і їдким смаком. Розчинний у воді, в ефірі й інших органічних розчинниках. Гранично допустима концентрація 20 мг/м³. Межі вибухонебезпечних концентрацій у повітрі 15÷28 %, в кисні 13,5÷79 %. На повітрі NH₃ швидко переходить в (NH₄)₂CO₃ або поглинається вологою. При звичайній температурі стійкий. Виходить прямим синтезом з газоподібного водню і азоту при тиску зазвичай 280÷350 атм. або 450÷5000 (у присутності каталізаторів). У менших кількостях виходить при коксуванні кам'яного вугілля перегонкою з вапном «аміачної води».

Застосовується для виробництва азотної кислоти, нітрату та сульфату амонію, рідких добрив, сечовини, соди та ін. Як вантаж може бути у вигляді водних розчинів, 28÷29% NH₃, 10% розчину NH₃ (нашатирний спирт) або скрапленого NH₃.

Фтористий водень ‒ безбарвний газ. Його водний розчин (40÷70%) ‒ фторидно-воднева (плавикова) кислота. Інтенсивно реагує з більшістю елементів і їх оксидами, руйнує скло, фарфор, слабо діє на свинець і мідь, не діє на гуму, ебоніт, парафін. Гранично допустима концентрація 0,5 мг/м³.

Хлористий водень ‒ безбарвний газ з різким запахом. У повітрі утворює білий туман соляної кислоти HCl. Хлориста (соляна) кислота ‒ розчин хлористого водню у воді, при концентрації 38% (за масою) щільністю 1,19. Розчиняє більшість металів. Гранично допустима концентрація 5 мг/м³.

Застосовується для отримання хлоридів металів, органічних продуктів - хлоропрену, органічних барвників, гідролізного спирту, глюкози, цукру; в гідрометалургійних процесах; в гальванопластиці, нафтовидобутку.

Бромистий водень ‒ безбарвний газ, розчинний у воді. Утворює туман бромисто-водневої кислоти з вологою повітря. Бромисто-воднева кислота - розчин бромистого водню у воді, безбарвна рідина з різким запахом. Азеотропна суміш (47,63% НВг) кипить при 124,3 ^°С. При стоянні на повітрі поволі окислюється до вільного Br₂. Гранично допустима концентрація ‒ 2 мг/м³. Виходить взаємодією парів брому з воднем при високій температурі в присутності каталізатора. Застосовується при отриманні бромідів, як каталізатор.

Ціанистий водень (синильна кислота, ціанистоводнева кислота) - безбарвна рідина легко рухома, у водних розчинах має запах гіркого мигдалю. Запах розпізнається за 0,002÷0,005 мг/л. Змішується з водою, етиловим спиртом, ефіром у всіх відносинах. Суміші парів з повітрям, зміст 6÷40 % (за об'ємом) HCN, можуть вибухати; за силою вибуху перевершує тротил. Для попередження вибуху при зберіганні HCN в металевих ємностях вони повинні бути добре очищені, в тому числі від води, і стабілізовані.

Гранично допустима концентрація ‒ 0,3 мг/м³.

Отримується дією розбавлених кислот на ціаніди; сухою перегонкою патокової барди; абсорбцією з коксового газу; контактним окисленням метану й аміаку та ін. Застосовується у синтезі нітрильного каучуку, синтетичного волокна, пластмас, органічного скла; в медицині та в ін. виробництвах.

Сірководень ‒ безбарвний газ з характерним запахом тухлих яєць. Легко зріджується в безбарвну рідину. Сильний відновник. Горить при 250 ^°С. Вибухонебезпечні концентрації з повітрям 4,3÷46,0 %, з окисом азоту ‒ 20÷55 %. Гранично допустима концентрація сірководню ‒ 10мг/м³, в суміші з вуглеводнями С₁‒С₅ ‒ 3 мг/м³. Виходить як побічний продукт при очищенні природних і промислових газів. Застосовується для отримання елементарної сірки, сірчаної кислоти, різних сульфідів.

Сірковуглець ‒ безбарвна рідина з приємним запахом, частково розкладається на світлі, продукти розкладання надають жовтуватий колір і огидний запах. З ефіром, спиртом, хлороформом змішується в усіх відношеннях. Розчиняє сірку, фосфор, йод, жири, масла. При нагріванні до 100⁰С пари легко спалахують, утворюючи СО₂ і SO₂. Вибухонебезпечні концентрації в суміші з повітрям 1,25% ÷ 50,0%. При температурі понад 150 ^°С гідролізується. Гранично допустима концентрація ‒ 1мг/м³. Застосовується головним чином як сировина у виробництві віскози.

Фосген ‒ газ із задушливим неприємним запахом, який порівнюють із запахом гнилих плодів, прілого соку і т.п. Добре розчиняється у крижаній оцтової кислоти, толуолі, ксилолі, бензолі тощо. Рідкий фосген ‒ хороший розчинник для деяких хімічних речовин. Фосген сорбується і нейтралізується активним вугіллям, пемзою, а також натрієвим вапном і уротропіном.

При звичайній температурі і відсутності вологи фосген стійкий; при зіткненні з вологою повітря димить внаслідок утворення соляної кислоти. Розкладається під дією холодної води досить повільно, а під дією гарячої води значно швидше. З аміаком утворює сечовину.

Гранично допустима концентрація - 0.5 мг/м³.

Виходить взаємодією Cl₂ і СО при 125-150⁰ в присутності активного вугілля.

Застосовується для одержання барвників, у виробництві пластмас і синтетичного каучуку, інших виробництвах.

Фтор - зеленувато - жовтий газ з сильним запахом. Надзвичайно реакційоноздатен; не взаємодіє з СО і СО₂. Воду розкладає з утворенням HF і О2. У насичених парах води фтор зберігається до 1 год.

Гранично допустима концентрація при 8-годинному впливі - 0,15-0,2 мг/м3.

Виходить електролізом розплаву суміші KF-2HF.

Застосовується для отримання гексафторидів урану та сірки, фторованих вуглеводнів.

Таблиця 1.1

Характеристика сильнодіючих отруйних речовин

№ п/п	Найменування СДОР	Щільність СДОР, т/м3		Температура кипіння, °С	Порогова токсодоза, міліграм мін/л
		газ	рідина
1	Акролеїн	-	0,839	52,7	0,2
2	Аміак: зберігання під тиском ізотермічне зберігання	0,0008 -	0,681 0,681	-33,42 -33,42	15 15
3	Ацетонітрил	-	0,786	81,6	21,6**
4	Ацетонціангідрин	-	0,932	120,0	1,9**
5	Водень миш'яковистий	0,0035	1,64	-63,47	0,2**
6	Водень фтористий	-	0,989	19,52	4,0
7	Водень хлористий	0,0016	1,191	-85,10	2,0
8	Водень бромистий	0,0036	1,490	-66,77	2,40
9	Водень ціанистий	-	0,687	25,7	0,2
10	Диметиламін	0,0020	0,680	6,9	1,20
11	Метиламін	0,0014	0,699	-6,5	1,20
12	Метил бромистий	-	1,732	3,6	1,2*
13	Метил хлористий	0,0023	0,983	-23,76	10,8**
14	Метилакрилат	-	0,953	80,2	6,0*
15	Метилмеркаптан	-	0,367	5,95	1,7**
16	Метил акрилової кислоти	-	0,806	77,36	0,75
17	Окисли азоту	-	1,491	21,0	1,5
18	Окис етилену	-	0,882	10,7	2,2**
19	Сірчистий ангідрид	0,0029	1,462	-10,1	1,8
20	Сірководень	0,0015	0,964	-60,35	16,1**
21	Сірковуглець	-	1,263	46,26	45,0
22	Соляна кислота	-	1,198	-	2,0
23	Триметиламін	-	0,671	2,9	6,0*
24	Формальдегід	-	0,815	-19,0	0,6*
25	Фосген	0,0035	1,432	8,25	0,6
26	Фтор	0,0017	1,512	-188,2	0,2*
27	Фосфор трихлористий	-	1,570	75,3	3,0
28	Фосфору хлорокис	-	1,675	107,2	0,06*
29	Хлор	0,0032	1,553	-34,1	0,6
30	Хлорпікрин	-	1,658	112,3	0,02
31	Хлорціан	0,0021	1,220	12,6	0,75
32	Етиленимін	-	0,838	55,0	4,8
33	Етиленсульфід	-	1,005	55,0	0,1*
34	Етилмеркаптан	-	0,839	35,0	2,2**

Хлор ‒ зеленувато-жовтий газ з характерним запахом. Легко зріджується у маслянисту жовто-зелену рідину. Вельми реакційоноздатен. Вибухонебезпечні концентрації в суміші з воднем 92,2-11,5%. У воді частково гідролізується до HCl. Гранично допустима концентрація 1 мг/м³. отримується електролізом розчину NaCl. У рідкому Cl₂ може міститися домішка вибухонебезпечного NaCl₃; при випаровуванні Cl₂ збагачений залишок вибухає від удару. Застосовується при хлоруванні води; для отримання пластмас, дезинфікуючих, відбілюючих, миючих засобів; в металургії.

В табл. 1.1 наведені деякі характеристики сильнодіючих отруйних речовин. При цьому вказані в таблиці щільності газоподібних СДОР відповідають атмосферному тиску, при тиску в ємності, відмінному від атмосферного, щільності визначаються шляхом множення даних таблиці на значення тиску в атмосферах.

Чисельні значення ТОКСОДОЗ, помічені зірочками, визначені орієнтовно, виходячи з формули:

Д = 240 ,

де Д ‒ токсодоза, мгмін / л;

ГДК_р.з. ‒ гранично допустима концентрація даної речовини в робочій зоні (мг/л) за [7];

К ‒ коефіцієнт, чисельне значення якого: для дратівливих отрут (позначені однією зіркою) ‒ 5, для всіх інших отрут (позначені двома зірочками) ‒ 9.