Писемне мовлення (контекстуальне):

• Фіксується графічно.

• Спирається на усне і є у відношенні до нього вторинним.

• Сприймається зором.

• В основному монологічне.

• Характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики.

• Переважає традиційна форма викладу, загальноприйняті структури документів, правила вживання специфічних словосполучень.

• Одиницею є текст.

Ділове українське мовлення вивчає:

У писемній формі:

• Відомості про види документів. Загальні вимоги щодо їх оформлення й викладу.

• Стилістику (офіційно-діловий стиль).

• Лексику (вибір слова).

• Окремі риси синтаксису ділового стилю.

• Складні випадки правопису.

• Культуру писемного мовлення. Етикет ділових паперів.

В усній формі:

• Сфери застосування усного мовлення:

спілкування в колективі,

прийом відвідувачів,

телефонна розмова,

ділове засідання,

публічний виступ – доповідь, лекція, промова, бесіда.

• Лексику (добір слова).

• Орфоепію (наголос, вимову).

• Культуру спілкування.

4. Державна мова, її функції.

Державна мова — це закріплена традицією, офіційно проголошена законодавчою владою мова сфери офіційного спілкування, мова спілкування держави з її громадянами і навпаки (мова всіх гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, засобів масової інформації, освіти, культури, науки, документації і т. д. ).

За загальноприйнятою світовою практикою, є такі критерії затвердження мови у функції державної:

1. мова корінної нації;

2. мова найчисленнішої нації.

Відповідно до останнього критерію, країна, у якій 70% становлять представники однієї нації, вважається мононаціональною. Якщо взяти до уваги дані останнього перепису, то Україну слід зарахувати саме до таких країн. Таким чином, затвердження в Україні у функції державної української мови цілком відповідає загальновизнаним світовим стандартам.

З 1 січня 1990 року набув чинності “Закон про мови” - один із найважливіших напрямів на шляху до збагачення і відродження вищої школи України, історичної та культурної спадщини й традицій українського народу. Відповідно до статті 28 Конституції України (“Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”) в усіх вищих навчальних закладах забезпечується вивчення української мови.

5. Варіанти національної мови: літературна мова, територіальні діалекти.

Мова — найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та встановлення зв’язків між всіма видами суспільної діяльності: виробництвом, побутом, обслуговуванням, культурою, освітою, наукою.

Мова зберігає єдність народу в історичній зміні поколінь і суспільних формацій, об’єднує народ у часі, у географічному і соціальному просторі. Розвиток і стан мови залежить від стану суспільства. Суспільні зміни неодмінно спричиняють зміни в мові.

Національна мова  це мова певного народу в усіх її виявах: літературна мова, діалекти, територіальні і соціальні жаргони, просторіччя.

Українська національна мова існує у двох формах: сучасній українській літературній мові та територіальних діалектах.

Літературна мова – це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Вона є однією з форм національної мови (інші форми: діалекти, просторіччя, мова фольклору).

Літературній мові характерні:

• Поліфункціональність

• Унормованість

• Стандартність

• Уніфікованість

• Розвинена система стилів.

Літературна мова виконує функцію обслуговування всіх сфер діяльності суспільства, а саме:

• Функціонує в державній, матеріально-виробничій, культурній, науковій сферах.

• Є мовою освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури.

• Є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.

Основні положення про літературний та діалектний види мови:

• Літературна та діалектна мови – різновиди національної мови, що перебувають у тісному зв’язку.

• Літературна мова – відшліфована (унормована, зразкова) форма національної мови з багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою й розвиненою системою стилів.

• Діалектна мова або діалект – це різновид національної мови, яким говорить частина нації, народності, племені.

• Літературна мова виникла на основі діалектної, безперервно збагачується за рахунок народних говорів; відбувається процес стирання відмінностей між літературною і діалектною мовами.

• Діалектні одиниці: говірка – найдрібніша діалектна одиниця, охоплює мову одного чи кількох населених пунктів; говір – група однотипних говірок.

• Діалектні групи: північноукраїнська, південно-західна, південно-східна. До системи південно-східних діалектів входять степові говори, серед яких виділяють нижньонаддніпрянські говірки (табл.1).

Таблиця 1