2)Промови, які слід готувати заздалегідь, а потім виголосити по пам’яті, зрідка заглядаючи в рукопис

Виступи, що тривають 1-2 години, вивчити напам’ять дуже важко. Тому вчителі, викладачі вищої школи, як правило, ґрунтовно готуючись до лекції, опрацьовують великий обсяг науково-методичного матеріалу, але не читають його з конспекту. Вони викладають цей матеріал з пам’яті, імпровізують, що справляє враження плину живої думки та ерудиції викладача.

Допоможуть ораторові тези, стислий план виступу, можливо з певними цифрами, цитатами тощо.

Промовець, який сумлінно готується до своїх перших виступів, набуде впевненості й зможе перейти від написання повного тексту до роботи з нотатками. Це не означає, що згодом він може менше працювати над змістом виступу. Треба постійно збирати новий матеріал, а, можливо, повністю писати вступні речення та заключні фрази. Однак можна зекономити час завдяки неповному не повному написанню окремих положень у вигляді тез або окремих пунктів, які розвиватимуться потім після виступу. Такі промови привчають оратора (особливо початківця – Б.С.) краще організувати свої ідеї для усного висловлювання, самостійно думати, налагоджувати контакт з аудиторією, говорити невимушено.

Особливість промови, яку читають з опорою на текст - у слухачів створюється враження про вільне володіння оратором матеріалом)

Готуючись до виступу ораторові слід обов’язково записувати, (цитати й цифровий матеріал, а також перші та останні фрази промови, формулювання тез та аргументів)

Отже, підготовка матеріалу для виступу буде однаковою, незважаючи на те, чи промовець пише весь виступу, чи лише коротко його занотовує. Без знань і поінформованості годі сподіватися, що виступ принесе користь.

3) Промови, які готують заздалегідь і вчать напам’ять

В окремих випадках промову читати недоцільно, але необхідно зберегти її зміст. Зокрема, під час вшанування ювіляра. Такі промови не бувають довгими, тому спочатку слід написати виступ (обсяг – одна сторінка) і вивчити його напам’ять. Досконале володіння текстом дозволить краще зосередитися на ораторських прийомах.

На такому принципі ґрунтується і політичне красномовство. Неможливо уявити промовця на мітингу, який читає з папірця. Однак політичне красномовство неможливе без проголошення актуальних думок, важливої інформації. Тому добрий політик ретельно готується до виступу, але подає його як новотвір у конкретній ситуації, адресованій конкретній особі. За таких умов доречними будуть з стислі тези – короткий стислий план виступу, можливо з певними цифрами, цитатами тощо.

За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба нібито мимохідь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не може.

Можна також поєднувати повність написані важливі частини тексту зі стислими нотатками до менш важливих частин виступу.

Вчать напам’ять промови, які виголошують на дипломатичних прийомах.

Незважаючи на офіційність цих видів промов, вони вимагають щирості і відкритості.

На думку Сопера цей спосіб слід використовувати при читання лекцій, виголошенні проповіді, при обставинах, що мають офіційний характер, а також у тих випадках, коли (Сопер, 27). необачливе слововживання може дорого коштувати промовцеві. Промова, яку вивчають напам’ять, зобов’язує до старанної підготовки тексту. Але написана промова може не зовсім підходити для виступу. Вона не настільки не на стільки проста й виразна, як усний виступ. Вивчену промову легше повторити. Однак, застерігає Сопер, запам’ятовування не завжди буває бездоганним , і існує небезпека «застопоритися» більше, ніж у промовах, що читають. Точний словесний текст важче відтворити, аніж самі ідеї, і порушення плавного ходу вивченої (завченої) промови особливо розсіює увагу.

Особливості промови, яку вивчають напам’ять – вимагає чимало зусиль для оратора; сприймається біль позитивно ніж та, яку читають; однак існує небезпека «забути щось», адже відтворити текст важко, особливо, якщо він великий)