Література до теми

1. Борисенко О., Вакуліч Д. Листівки: традиції та сучасний погляд // Друкарство. – 2006. – № 21. – С. 37 – 40.

2. Бугаєвич І. В. Українські листівки та філокартія. Нотатки колекціонера. – К.: Мистецтво, 1971. – 92 с.

3. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни і визначення. – Вид. офіц. – Введ. 23.05.95. – К.: Держстандарт України, 1995. – 45 с.

4. Словник книгознавчих термінів / В. Я. Буран, В. М. Медведєва, Г. І. Ковальчук, М. І. Сенченко. – К.: ТОВ “Видавництво Аратта”, 2003. – 160 с.

5. Типология изданий / Подгот. В. С. Агриколянский и др. – М.: Книжная палата, 1990. – 231 с.

6. Шин М. С. Музичні видання в Україні: розвиток та перспективи Наукові записки Інституту журналістики. – 2006. – Т. 23. – С. 200 – 207.

Тема 2. Типологія дитячої книжки

Мета: ознайомитися з поняттями “дитяча література”, “література для дітей”, “дитяче видання”, визначити вікові групи дитячої читацької аудиторії, охарактеризувати типологічний ряд книжки для дітей, проаналізувати книжку-іграшку як оригінальний за матеріальною конструкцією вид видань.

Основні поняття теми: дитяча література, дитяче видання, книжка-іграшка.

Питання для розгляду

1. Поняття “дитяча література” й “література для дітей”, “дитяче видання”. Вікові групи дитячої читацької аудиторії.

2. Види дитячих видань за соціально-функціональним призначенням, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковою природою інформації.

3. Книжка-іграшка як оригінальний за матеріальною конструкцією вид видань.

Науковці розмежовують поняття “дитяча література” й “література для дітей”. Під дитячою літературою розуміють твори, що пишуться спеціально для дитячої читацької аудиторії, з урахуванням специфіки дитячого сприйняття. У термін література для дітей вкладається і дитяча література, і твори інших вікових категорій, що можуть бути цікавими й зрозумілими для дітей.

Сучасна дослідниця українського дитячого книговидання Е. Огар, беручи за основу дефініцію терміна “видання” (ДСТУ 3017-95), пропонує під дитячим виданням розуміти “виготовлене поліграфічним або іншим способом видання твору дитячої літератури на паперових та (або) непаперових матеріальних носіях (традиційна книжка може супроводжуватися аудіо-, відео-касетою, компакт-диском, платівкою тощо)” [9, с. 11]. Науковець розрізняє поняття “дитяча книга” й “дитяча книжка”. Перше постає синонімом до терміна “дитяча література”, друге – “дитяче книжкове видання” й окреслює специфічну матеріальну продукцію книговиробництва, адресовану дітям, у вигляді блоку скріплених уздовж корінця аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи палітурці.

Традиційно виділяють наступні вікові групи дитячої читацької аудиторії:

1. дошкільнята – 3 – 7 років;

2. діти молодшого шкільного віку – 7 – 11 років;

3. діти середнього шкільного віку – 11 – 14 років;

4. діти старшого шкільного віку – 14 – 18 років.

Наведений поділ на групи умовний, тому Е. Огар його корегує: перше знайомство з книгою починається з дворічного віку через гру, за допомогою батьків (дитина бавиться книжкою, як звичайною іграшкою, гортає її, намагається розповідати за ілюстраціями, імітує читання, повторюючи почуте, тощо); підлітковий період поділяється на три стадії (перехідну від молодшого шкільного до підліткового віку – 10 – 11 років, власне підліткову – 12 – 13 років, перехідну від підліткового до юнацького віку – 14 – 15 років); читачі 16 – 17 років виокремлюються в юнацьку групу або ідентифікуються як наймолодші серед “дорослої” категорії читачів.

За соціально-функціональним призначенням розрізняють художні, науково-популярні (пізнавальні), навчальні видання.

Художні видання розвивають емоційну та естетичну сфери дитини. До них відносять прозові (оповідання, нарис, повість, літературна казка), поетичні (вірш, поема, байка), драматичні (п’єса, комікс, кіносценарій) та фольклорні тексти (казка, прислів’я, приказка, загадка тощо).

Пізнавальна література умовно поділяється на просвітницьку, науково-художню, довідкову, ужитково-розвивальну.

За матеріальною конструкцією виокремлюють книжкове, журнальне, газетне, аркушеве (буклет, плакат, карткове видання), комплектне видання, книжку-іграшку.

За періодичністю розрізняють неперіодичні й серіальні видання.

За знаковою природою інформації виділяють текстові, картографічні, нотні та образотворчі видання. Серед останніх виокремлюють книжку-розмальовку та книжку-картинку. Е. Огар наголошує на поєднанні в одному дитячому виданні різних за знаковою інформацією блоків, що зумовлено “специфікою дитячого сприйняття, прагненням зацікавити і постійно активізувати увагу юного читача”. “Так, тематика і цільове призначення науково-популярної або навчальної книги з географії передбачають супровід текстових форм додатками картографічного характеру – атласами, контурними картами” [9, с. 57].

За складом основного тексту розрізняють моновидання і полівидання.

За матеріальною конструкцією дитячі видання – найрізноманітніші серед усіх видань. Систематизовану інформацію про різновиди книжок-іграшок подала Е. Огар у навчальному посібнику “Дитяча книга: проблеми видавничої підготовки”. Дослідниця виділила книжку-“забавку” (книжку-конструктор, “звукове” видання), книжку-“розкладанку” (книжку-ширму, книжку-гармошку, книжку-“панорамку”), книжку-“шопку” (книжку-“куліску”, книжку з розсувними сторінками), книжку-“вирубку”, “ажурну” книжку, книжку-“виклеюванку”, книжку-“вириванку”, книжку-“витинанку”, книжку-фігуру. Охарактеризуємо кілька з них:

- книжка-“забавка” – дитяче видання, в якому поліграфічні матеріали поєднуються з пластмасовими, гумовими, тканинними елементами або повністю зроблені з пластмаси, гуми, тканини, наприклад, “«книжки» з синтетичних полімерів, сторінки яких мають форму подушок, значно ближчі до гумових іграшок для купання, ніж до традиційного паперового видання” або “книжки”, обшиті тканиною з рельєфними аплікаціями на обкладинці [9];

- книжка-конструктор – видання на основі “Лего”, пазлів;

- книжка-“шопка”, книжка-“куліска” – видання, що містить рухомі вставні елементи;

- “ажурна” книжка – видання з різноманітними отворами і вирізами, “через які дитина ніби зазирає в середину книги” [9, с. 66];

- книжка з розсувними сторінками, в якій наступна сторінка вкладається в попередню;

- книжка-“вирубка” (“висічка”) – видання, де вирубки на кожній сторінці розташовані на одному місці й утворюють таким чином на оправі стереоефект – об’ємне зображення предмета. “«Віконця» можуть розташовуватися на сторінках й у різних місцях – тоді це завжди якісь деталі зображення, окремі фрагменти цілого (наприклад, вирубані клітинки на панцирі черепахи на наступній сторінці стають зубами мавпи). Вирубки використовують й для рубрикації (подібно до алфавіту в записнику)” [9, с. 66];

- книжка-“панорамка” – видання, що розгортається в горизонтальній чи вертикальній площині.

Перелічені різновиди книжки-іграшки враховують психофізичні особливості дітей різних вікових категорій і в ігровій формі сприяють їхньому розумовому й естетичному розвитку: розвивають логічне мислення, мануальні здібності, навчають рахувати, вивчати алфавіт, розрізняти кольори тощо.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає відмінність понять “дитяча література” й “література для дітей”?

2. Перелічте вікові групи дитячої читацької аудиторії.

3. Назвіть види дитячих видань.

4. Проаналізуйте функції книжок-іграшок.