ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КАФЕДРА ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ
-
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри військової підготовки Запорізького національного
технічного університету
К.В. АЛЬОХІН
«____»______________2011 р.
Методична розробка
для проведення занять зі студентами військово-облікової спеціальності «Збереження та ремонт боєприпасів, детонаторів, освітлювальних та сигнальних засобів, вибухових речовин»; військово-облікової спеціальності «Експлуатація та ремонт артилерійського озброєння і обладнання».
Розділ 3. “Тактична і тактико-спеціальна підготовка”
Підрозділ 3.2. “Тактико-спеціальна підготовка”
Підрозділ 3.2.2. “Технічне забезпечення”
Тема № 1 “Система технічного забезпечення”
Заняття 1 “Система технічного забезпечення”
Розглянуто на засіданні кафедри
військової підготовки
Запорізького національного
технічного університету
Протокол від ________2011 р. №__
м. Запоріжжя 2011 р.
Тема № 1. Система технічного забезпечення
Заняття 1. Система технічного забезпечення
Мета заняття: Вивчити та засвоїти сутність і завдання технічного забезпечення, види технічного забезпечення, призначення служби РАО, завдання, які вона виконує, організаційна структура служби РАО частини і об’єднання.
Час: 2 години
Місце: клас РАО
Метод: Лекція
Навчальні питання:
1. Види технічного забезпечення.
2. Технічне забезпечення; його сутність та завдання.
3. Досвід і вплив великої вітчизняної війни та локальних конфліктів на
розвиток матеріально-технічного забезпечення.
Матеріальне забезпечення:
- план-конспект;
- плакати;
- методичні розробки.
План проведення заняття:
Вступна частина - 5 хв.
Основна частина - 70 хв.
Заключна частина - 5 хв.
Організаційно-методичні вказівки
Основна увага повинна бути спрямована на доведення до студентів знань, навиків та вмінь, якими необхідно їм оволодіти для організації технічного забезпечення в умовах сучасного загальновійськового бою.
Заняття проводити також з метою формування та закріплення теоретичних знань з обліку і звітності по службі РАО і складання плану артилерійсько-технічного забезпечення (АТЗ).
Література:
- Наставление по обеспечению СВ, ч8. Москва, Военное издательство, 1987 г.
- Руководство по эксплуатации РАВ ч1. Москва, Военное издательство, 1988г
- Руководство по учёту вооружения, техники, имущества и других
материальных средств в ВС. ч1. Москва, Военное издательство, 1980 г.
- Служба ракетно-артиллерийского вооружения ПВАИУ – 1973г.
Хід заняття і Вступна частина
1. Перевірити наявність особового складу.
2. Провести контрольне опитування з попередньої теми (наприклад, шляхом
тестування).
3. Оголосити тему та мету заняття.
Іі Основна частина
Питання 1. Види технічного забезпечення.
Види технічного забезпечення:
- ракетно-технічне;
- артилерійсько-технічне;
- танко-технічне;
- авто-технічне;
- інженерно-технічне;
- хіміко-технічне;
- технічне забезпечення зв'язку й автоматизованих систем керування військами;
- інженерно-авіаційне;
- технічне забезпечення по службах тилу.
Технічне забезпечення – вид технічного забезпечення військ (сил), який включає комплекс заходів щодо накопичення до установлених норм запасів ракет і боєприпасів, озброєння, військової техніки та військово-технічного майна і своєчасного забезпечення ними військ (сил); збереження та підтримання ракет і боєприпасів, озброєння і військової техніки у стані, який би забезпечував своєчасне приведення їх у готовність до застосування (використання за призначенням); освоєння особовим складом озброєння і військової техніки, своєчасне відновлення їх при пошкодженнях; поповнення запасів ракет і боєприпасів, озброєння, військової техніки у військах (силах) замість витрачених і втрачених.
Ракетно-технічне забезпечення – це комплекс заходів щодо накопичення до встановлених норм запасів ракет і комплектуючих елементів до них, Основними заходами ракетно-технічного забезпечення є: накопичення до встановлених норм запасів ракет і комплектуючих елементів до них, запасного майна, інструменту, приладдя та своєчасного забезпечення ними військ (сил), утримання запасів у певних ступенях готовності, їх зберігання, обслуговування, своєчасна підготовка до використання за призначенням, підвезення у війська (сили) для поповнення запасів замість витрачених і втрачених.
Вирішення завдань ракетно-технічне забезпечення здійснюється ракетно-технічними частинами та підрозділами, арсеналами, базами та складами.
Артилерійсько-технічне забезпечення організується і здійснюється з метою підтримання зенітних ракетних систем і комплексів (крім ракет), спеціальних машин, радіотехнічних засобів, автоматизованих систем управління РЕБ та інших подібних засобів у готовності до бойового застосування (використання за призначенням), забезпечення військ (сил) ракетно-артилерійським озброєнням, боєприпасами (крім інженерних), артилерійсько-технічним майном, запасними інструментами, приладдям для ремонту озброєння і військової техніки у разі пошкоджень, підтримання у готовності до застосування та відновлення при пошкодженні.
Артилерійсько-технічне забезпечення включає:
- інженерно-ракетне, - інженерно-радіоелектронне - інженерно-артилерійське забезпечення.
Основними заходами артилерійсько-технічного забезпечення є:
- накопичення до встановлених норм запасів ракетно-артилерійського озброєння;
- боєприпасів (крім інженерних);
- артилерійсько-технічного майна та своєчасне забезпечення ними військ (сил), їх зберігання;
- обслуговування та ремонту;
- своєчасна підготовка до використання за призначенням;
- освоєння особовим складом, своєчасне відновлення при пошкодженнях;
- підвезення у війська (сили) для поповнення запасів замість витрачених і втрачених
Завдання артилерійсько-технічного забезпечення виконуються силами і засобами військ (сил), ремонтними підприємствами, ремонтно-відновлювальними органами ракетно-артилерійського озброєння, а також центрами, арсеналами, базами і складами.
Танкотехнічне забезпечення має за мету підтримання бронетанкового озброєння і техніки (далі – БТОТ) у постійній готовності до бойового застосування, забезпечення їх безвідмовної експлуатації, швидке відновлення пошкоджених (несправних) машин і повернення їх у стрій, забезпечення військ (сил) бронетанковим озброєнням, технікою та майном.
Основними заходами танкотехнічного забезпечення військ (сил) є: - забезпечення військ (сил) бронетанковим озброєнням і технікою; - засобами ремонту і обслуговування; - бронетанковим майном; відновлення ресурсу БТОТ і організація їх експлуатації; - відновлення пошкодженого БТОТ; - раціональне використання сил і засобів танко-технічного забезпечення і управління ними в операціях; - організація технічної підготовки особового складу; - управління силами і засобами танко-технічного забезпечення.
Завдання танкотехнічного забезпечення виконуються силами і засобами військ (сил), ремонтними підприємствами, ремонтно-відновлювальними органами БТОТ, а також базами і складами бронетанкового озброєння і техніки та майна.
Автотехнічне забезпечення організовується і здійснюється з метою своєчасного забезпечення військ (сил) автомобільною технікою загального призначення та автомобільним майном; підтримання автомобільної техніки та рухомих засобів озброєння у стані, який забезпечує постійну бойову готовність та високу маневреність військ; відновлення пошкоджених (несправних) машин і повернення їх у стрій. Воно планується і організується начальником автомобільної служби виду Збройних Сил України, (Об’єднаного оперативного командування Збройних Сил України), корпусу на підставі задуму начальника органу управління технічного забезпечення і розпоряджень старшого начальника.
Основними заходами автотехнічного забезпечення є: - забезпечення військ (сил) автомобільною технікою та автомобільним майном; - підтримання автомобільної техніки у постійні бойові готовності до застосування, - організація її експлуатації, зберігання та транспортування; - технічне обслуговування, евакуація і ремонт машин; - розроблення і проведення заходів щодо запобігання пригодам з автомобільною технікою; - організація технічної та спеціальної підготовки особового складу; - управління силами і засобами автотехнічного забезпечення.
Завдання автотехнічного забезпечення виконуються силами і засобами військ (сил), ремонтними підприємствами, ремонтно-відновлювальними органами автомобільної техніки, а також базами, центрами і складами автомобільної техніки та майна.
Метрологічне забезпечення організується і здійснюється з метою проведення комплексу організаційно-технічних заходів, спрямованих на досягнення єдності вимірювань та достовірності контролю параметрів об’єктів вимірювання військового призначення у Збройних Силах України, інших військових формуваннях. Воно планується і організується начальником метрологічної служби відповідного органу управління на підставі замислу начальника органу управління технічного забезпечення і вказівок старшого начальника по службі.
Основними заходами метрологічного забезпечення є: - проведення вимірювань для забезпечення єдності, точності і достовірності контролю параметрів озброєння та техніки; - забезпечення військ (сил) засобами вимірювання, створення запасів та обмінних фондів; - забезпечення комплектами запасних інструментів і приладдя та нормативно-технічною документацією; - ремонт засобів вимірювання; - метрологічна підготовка особового складу.
Завдання метрологічного забезпечення виконуються силами і засобами військ (сил), ремонтними підприємствами, силами та засобами ремонтно-відновлювальних частин і підрозділів, військовими метрологічними та вимірювальними лабораторіями, базами і складами вимірювальної техніки і майна, а також ремонтними органами, які виділяються Держстандартом України.
Система технічного забезпечення Озброєнних Сил України
Технічне забезпечення поділяється на:
- ядерно-технічне забезпечення,
- ракетно-технічне забезпечення,
- інженерно-космічне забезпечення,
- інженерно-авіаційне забезпечення.,
- інженерно-ракетне забезпечення,
- артилерійсько-технічне забезпечення,
- інженерно-радіоелектронне забезпечення,
- танко-технічне забезпечення,
- авто-технічне забезпечення,
- технічне забезпечення радіаційного,
- хімічного та біологічного захисту,
- технічне забезпечення зв’язку і АСУ,
- технічне забезпечення по службам тилу,
- метрологічне забезпечення і т.д. у залежності від специфікації рода військ.
Питання 2. Технічне забезпечення; його сутність та завдання.
До складу системи технічного забезпечення Збройних Сил України входять сили і засоби технічного забезпечення, які включають:
- ракетно-технічні та ремонтно-відновлювальні частини;
- арсенали, бази та склади озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів та військово-технічного майна, центри, бази, склади, частини та установи матеріального забезпечення, а також органи управління технічним забезпеченням.
Для забезпечення роботи системи технічного забезпечення виділяються сили і засоби інженерних військ, військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту, військ зв’язку.
Організаційно сили і засоби технічного забезпечення входять до складу з’єднань, частин, підрозділів армійських корпусів (повітряних командувань, центрів, баз) видів Збройних Сил України, спеціальних військ, а також знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні центральних органів управління.
Технічне забезпечення Збройних Сил України організується на відповідній території з використанням усіх видів комунікацій і поділяється: за масштабами і характером завдань, які виконуються – на систему технічного забезпечення стратегічного, оперативного і військового рівнів підпорядкованості; за належністю – на сили і засоби технічного забезпечення Центру, видів (сил), армійських корпусів (повітряних командувань), морських баз (центрів), бригад, полків, батальйонів (дивізіонів).
Система технічного забезпечення стратегічного рівня є вищою ланкою в системі технічного забезпечення Збройних Сил України. Вона розгортається, організує і здійснює забезпечення угруповань військ (сил) в їх повсякденній діяльності, під час стратегічного розгортання, підготовки і ведення операції на всій території держави. До її складу входять сили і засоби технічного забезпечення Центру та видів Збройних Сил України, які становлять її основу. Сили і засоби технічного забезпечення Центру призначені для прийому із національної економіки України технічних засобів і утримання їх запасів, підвезення їх угрупуванням військ (сил), вирішення інших завдань технічного забезпечення в інтересах усіх видів Збройних Сил України.
До їх складу входять структурні підрозділи Міністерства оборони України, які призначені для закупівлі технічних засобів та передачі їх від національної економіки України у безпосереднє розпорядження Збройним Силам України при підготовці і в ході ведення бойових дій, органи управління, частини та установи технічного забезпечення Центру та видів Збройних Сил України із запасами технічних засобів.
Система технічного забезпечення оперативного рівня підпорядкованості є з’єднувальною ланкою між стратегічною і військовою системою технічного забезпечення. Сили і засоби технічного забезпечення оперативної ланки призначені для вирішення завдань технічного забезпечення з’єднань та частин в їх повсякденній діяльності, під час відмобілізування і оперативного розгортання, підготовки та ведення операції (бойових дій).Система технічного забезпечення оперативного рівня включає систему технічного забезпечення армійських корпусів, повітряних командувань, центрів Військово-Морських Сил Збройних Сил України. До її складу входять органи управління технічного забезпечення Об’єднаного оперативного командування Збройних Сил України, армійських корпусів (їм рівних), полки матеріального забезпечення армійських корпусів, а також арсенали, бази, центри забезпечення та склади Центру, на яких організовано зберігання оперативних запасів технічного забезпечення.
Система технічного забезпечення військового рівня підпорядкованості призначена для безпосереднього забезпечення з’єднань, частин, кораблів і підрозділів. Вона розгортається в смугах (районах) дій (розташування) з’єднань, частин, підрозділів і включає частини і підрозділи технічного та тилового забезпечення із запасами матеріальних засобів, автомобільні, ремонтні та інші частини і підрозділи технічного забезпечення та тилу (у Військово-Морських Силах Збройних Сил України , крім того, з’єднання і частини пошуково-рятувальної служби та допоміжного флоту), які входять до складу з’єднань, частин і підрозділів усіх видів Збройних Сил України. Система технічного забезпечення поділяється на бригадну, полкову та систему забезпечення батальйонів (дивізіонів).
Технічне забезпечення - це комплекс заходів, які проводяться з метою своєчасного укомплектування з'єднань, частин і підрозділів озброєнням і технікою, забезпечення їх боєприпасами (крім ядерних) і військово-технічним майном, підтримки озброєння і техніки в постійній бойовій готовності до використання і забезпечення надійної їхній роботи в різноманітних умовах обстановки, а також для швидкого відновлення в інтересах підтримки високої боєздатності з'єднань, частин і підрозділів при виконанні ними бойових задач.
Загальні задачі технічного забезпечення:
укомплектування з'єднань і частин відповідним озброєнням і технікою;
правильна експлуатація і своєчасне відновлення при виході з ладу;
забезпечення військово-технічним майном (артилерійським, бронетанковим, автомобільним і т.д.);
захист і охорона (оборона) підрозділів відповідного виду технічного забезпечення;
спеціальна підготовка особового складу підрозділів технічного забезпечення;
відновлення боєздатності з'єднання (частини);
ліквідація наслідків застосування супротивником зброї масового знищення;
забезпечення подолання водяних перешкод, важкопрохідних ділянок місцевості й інших перешкод.
Головні питання, які вирішуються при організації артилерійсько - технічного забезпечення:
терміни, обсяг, райони і порядок технічного обслуговування озброєння і техніки і проведення інших робіт, що забезпечують надійне їхнє використання у ході бою (маршу);
витрата боєприпасів на день бою, розміри їхнього мінімального запасу і запасу на день бою для частин, порядок і терміни надолуження їхньої витрати і втрат;
напрямки зосередження основних зусиль, сил і засобів тех. забезпечення, райони (місця) розгортання і шляхи їх переміщення;
порядок відновлення озброєння і техніки, які вийшли з ладу;
склад і задачі сил і засобів, що виділяються для забезпечення подолання частинами (підрозділами) водяних перешкод та інших перешкод, а також ліквідація наслідків застосування супротивником зброї масового знищення.
Головною задачею технічного забезпечення з'єднань, частин і підрозділів є підтримка їх високої боєздатності, також боєздатності по наявності і стану озброєння, техніки і постачання боєприпасами.
Крім того, технічне забезпечення вирішує задачі, пов'язані з відновленням боєздатності з'єднань, частин і підрозділів і ліквідацією наслідків застосування супротивником зброї масового знищення, а також задачі по забезпеченню подолання з'єднаннями, частинами і підрозділами водяних перешкод, важкопрохідних ділянок місцевості та інших перешкод.
Технічне забезпечення організується і здійснюється постійно в усіх видах бою, при пересуваннях і розташуванні з'єднання, частин і підрозділів на місці.
Основними заходами артилерійсько-технічного забезпечення є:
Організація прийому й видачі (доставки) частинам (підрозділам) ракетно-артилерійського озброєння, радіотехнічних засобів і радіоелектронної техніки, боєприпасів і артилерійського майна;
Створення у встановлених розмірах військових запасів, боєприпасів, своєчасне заповнення їхньої витрати й втрат у ході бойових денйствий; технічна підготовка озброєння й боєприпасів до бойового застосування й організація їхнього освоєння особовим складом;
Підтримка надійного функціонування озброєння , своєчасне проведення його технічного обслуговування й ремонту;
Евакуація пошкодженого (несправного) озброєння;
Здійснення систематичного контролю за експлуатацією й технічним станом озброєння в частинах і підрозділах;
Забезпечення частей підрозділів запасними частинами, агрегатами, інстру-ментом, видатковими матеріалами, технологічним устаткуванням, експлуатацій-ною ремонтною й іншою документацією, необхідними для експлуатації й ремонту озброєння й техніки;
Керування силами й засобами артилерійсько-технічного забезпечення.
Технічне забезпечення з'єднання, частини або підрозділу організовується і здійснюється на підставі рішення і вказівок командира.
У з'єднанні (частині) воно організується і здійснюється під загальним керівництвом зам. Командира по озброєнню.
Начальники штабів, заступники командира по тех. частині та по тилу, начальники родів військ і служб здійснюють керівництво технічним забезпеченням підпорядкованих частин (підрозділів) або видах технічного забезпечення з'єднання (частини).
Заступник командира підрозділів по тех. частині, старші техніки, техніки підрозділів організують технічне забезпечення і керують його здійсненням за своїм фахом.
Питання 3. Досвід і вплив великої вітчизняної війни та локальних
конфліктів на розвиток матеріально-технічного
забезпечення.
УДК 355.6 О.В. Павловський, О.О. Сисоєв Центральний науково-дослідний інститут Збройних Сил України, Київ ЗНАЧЕННЯ ДОСВІДУ ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК У ВЕЛИКІЙ ВІТЧИЗНЯНІЙ ВІЙНІ ДЛЯ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У статті розглянуто питання технічного забезпечення військ у великій вітчизняній війні і розвитку на цієї основі сучасної системи технічного забезпечення Збройних Сил України.
Ключові слова: технічне забезпечення військ, озброєння та військова техніка.
Вступ. Постановка проблеми.
Поява наприкінці ХХ і початку ХХІ століття нових сучасних видів озбро-єння та військової техніки викликала необхідність розроблення не тільки нових форм і способів застосування військ, а також нового підходу до їх технічного забезпечення. І в цьому питанні велике значення має досвід минулих війн, де особливе місце належить великій вітчизняній війні. Величезність масштабів організації технічного забезпечення, здійснення заходів удосконалення системи технічного забезпечення в ході війни мають нескороминуще значення і для сучасного етапу розвитку технічного забезпечення ЗС України. Досвід цієї війни підтверджує важливість технічного забезпечення військ у будь-якому збройному конфлікті. Зокрема, в арміях країн НАТО розвиток систе-ми забезпечення відбувається поряд із розвитком збройних сил, систем озброєння та військової техніки (ОВТ). В той же час, розвиток системи матеріально-технічного забезпечення ЗС України здійснюється не за пріоритетним, а за остаточним принципом. Звідси, використання досвіду великої вітчизняної війни, сучасних локальних воєних і збройних конфліктів під час реформування системи технічно-го забезпечення як складової системи матеріально-технічного забезпечення ЗС України є актуальним.
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
Незважаючи на те, що розроблені Державна програма розвитку ЗС України на 2006-2011 роки, Державна програма розвитку озброєння та військової техніки на період до 2015 року, питанням раціонального підходу до реформування системи технічного забезпечення приділяється недостатня увага. Ще гірше становище з дослідженнями і публікаціями з питань використання досвіду великої вітчизняної війни, локальних воєн і збройних конфліктів сучасності. За останній рік у відкритому друці дуже важко знайти публікації за цією проблематикою.
Метою статті є розглянути питання технічного забезпечення військ у великій вітчизняній війні і розвитку на цій основі сучасної системи технічного забезпечення ЗС України.
Виклад основного матеріалу статті.
У Радянських Збройних Силах технічне забезпечення бере свій початок практично з моменту створення Червоної Армії, коли в ній були організовані автобронезагони. У штати цих загонів були введені бригади з ремонту машин, що надало можливість виконувати поточний й частково середній ремонти, однак, ремонтних засобів, що були в загонах, було недостатньо, тому до ремонту бойової техніки залучалися націоналізовані заводи й майстерні. На їхній базі створювалися фронтові й окружні майстерні. Спеціальних евакуаційних засобів автобронезагони не мали. Тому пошкоджені машини евакуювалися або загоновими вантажівками, або з використанням кінської тяги. У період між громадянською й великою вітчизняною війнами у Червоній армії відбувався інтенсивний процес моторизації й механізації, а разом із ним розвивалося технічне забезпечення. Основні положення щодо технічного забезпе-чення військ були відбиті в проектах Польового статуту й Статуту тилу Червоної Армії, що були видані в 1940 році. У цих документах був закріплений принцип обслуговування машин у ході бойових дій: “засоби обслуговування – до машин, що обслуговуються”; визначалося три види ремонту-поточний, середній і капітальний. Одночасно вдосконалювалася структура органів технічного забезпечення військ.
Усього до початку великої вітчизняної війни крім військових ремонтних засобів у Червоній Армії налічувалося 38 ремонтних баз, 72 гарнізонні авто-бронетанкові майстерні, 20 залізничних майстерень, 9 армійських ремонтно-відновлювальних батальйонів, 15 рухомих артилерійських майстерень армій, 13 стаціонарних майстерень літери "А", 2 державні артиле-рійські дослідні заводи, 2 арсенали, 2 окремі ремонтні майстерні. Постачання військ бронетанковим та авто-тракторним майном, озброєнням і боєприпасами передбачалося здійснювати за схемою Центр – фронт - армія-дивізія - полк, для чого в кожній ланці від Центру до полку були відповідні склади. Напередодні війни був розроблений порядок ре-монту артилерійського й стрілецького озброєння у військах діючої армії. Ним передбачалося поточний ремонт озброєння проводити в полку, в дивізії, в армії й у фронті, а капітальний – частково у фронті, а переважно на арсеналах і заводах Головного артилерійського управління, на підприємствах промисловості. Таким чином, у Червоній Армії в передвоєнні роки склалася доволі дієздатна система технічного забезпечення. Однак у практичному вирішенні завдань технічного обслуговування й ремонту озброєння й техніки, особливо в польових умовах, залишався ряд проблем, зумовлених нестачею рухомих ремонтно-евакуаційних засобів. У перші місяці великої вітчизняної війни організація й здійснення експлуатації озброєння та військової техніки перебували на низькому рівні. Планово-попереджувальна система технічного обслуговування й ремонту, власне кажучи, не діяла, особовий склад не мав необхідного практичного досвіду експлуатації й ремонту техніки в бойових умовах. У результаті напруженої експлуатації, характерної для бойових дій, велика кількість танків та автомобілів виходила з ладу з технічних причин. Танкові війська, ведучи жорстокі бої з силами противника, що переважали, зазнавали значних втрат у техниці через бойові ушкодження. Ремонтних засобів, що були у військах, було недостатньо, ремонтні частини армій і фронтів не повністю відповідали оперативно-тактичним вимогам, були малорухомі й громіздкі, у них були відсутні засоби з ремонту агрегатів. Гарнізонні й армійські майстерні часто передислоковувалися й ефективної участі у відновленні техніки майже не брали. Відчувалася гостра нестача запасних частин. Все це призводило до зниження боєздатності військ. Зважаючи на це, ставка ВГК були вживала деякі заходи щодо покращення системи технічного забезпечення. Так, за 1941-1942 роки діюча армія, і в першу чергу автобронетанкові війська, одержали більше 180 рухомих ремонтних баз, 120 збірних пунктів аварійних машин й евакорот, 90 окремих та армійських ремонтно-відновлювальних батальйонів. Були збільшені також можливості засобів обслуговування, ремонту й евакуації в танкових батальйонах, у танкових і механізованих бригадах.
Танкові армії мали окремі ремонтно-відновлювальні батальйони або армійські ремонтно-відновлювальні батальйони, одну-дві эвакороти, один-два збірні пункти аварійних машин*, склади бронетан-кового й автотракторного майна, однак у загально-військових арміях своїх засобів з ремонту танків зазвичай не було. Фронт у своєму складі мав окремі ремонтно-відновлювальні батальйони, армійські ремонтно-відновлювальні батальйони, рухомі ремонтні бази, евакороти, збірні пункти аварійних машин, склади бронетанкового й автотракторного майна. Комплект ремонтних та евакуаційних частин визначався наявністю бронетанкової й автотракторної техніки у фронті. Деякі фронтові ремонтні та евакуаційні час-тини додавалися загальновійськовим арміям, інші використовувалися централізовано із зосередженням основних зусиль на напрямку головного удару. В окремих випадках фронти зводили свої засоби в ремонтні центри. Іноді створювалися фронтові ремонтно-евакуаційні групи в складі декількох ремон-тних й евакуаційних частин (підрозділів). Слід відмітити, що досвід створення і використання ремонтно-евакуаційних груп застосовується і на сучасному етапі розвитку ЗС України.
У ході великої вітчизняної війни продовжувала вдосконалюватися і служба артилерійського постачання. З початком війни в Головному артилерійському управлінні були створені Управління постачання озброєнням й Управління постачання боєприпасами. У фронтах і арміях створені органи, що відали збором трофейної зброї й майна. Польові армійські артилерійські майстерні для середнього й капітального ремонтів були передані у фронти.
В 1942 році продов-жувала розширюватися мережа артилерійських ремо-нтних підрозділів: у штати дивізій була включена рухома артилерійська майстерня.
Усього до кінця 1942 року в діючій армії й у військових округах було 245 армійських артилерійських майстерень типу армійської артилерійської ремонтної майстерні й 17 рухомих артилерійських майстерень. У листопаді 1942 року у зв'язку зі зростанням насиченості військ бронетанковою й автомобільною технікою і, в той же час, значним погіршенням технічного стану автомобілів у військах, за рішенням Державного комітету оборони замість Головного авто-бронетанкового управління були створені два самостійні управління - Управління командувача бронетанковими й механізованими військами (БТ і МВ) і Головне автомобільне управління (ГАВТУ). Відповідний поділ відбувся у фронтах і загальновійськових арміях, де були введені посади командувачів БТ і МВ і підлеглі їм управління й відділи бронетанкового постачання й ремонту на чолі із заступником командувача БТ і МВ. Одночасно були розділені й перепід-порядковані ремонтні частини, заводи й склади. Всі засоби з ремонту бронетанкової техніки підпорядковувалися відповідним управлінням командувача БТ і МВ, а з ремонту автомобілів – ГАВТУ. Підприємства й частини з ремонту тракторів були передані Головному артилерійському управлінню.
Розгортання широких наступальних операцій у 1943 році за участю великих мас танків показало, що наявні засоби ремонту у військах, арміях і фронтах не забезпечують високих темпів відновлення бронетанкової й автомобільної техніки через нестачу запасних частин, вузлів та агрегатів. Вирішенню цієї проблеми сприяло створення влітку 1943 року рухомих тонкоагрегатних ремонтних заводів, призначених для капітального ремонту двигунів та агрегатів; рухомих танкоремонтних заводів і авторемонтних заводів для капітального ремонту машин з підпорядкуванням їхнім фронтам. Принципове значення для подальшого вдосконалювання технічного забезпечення мав наказ командувача БТ і МВ Червоної Армії № 092 від 26 серпня 1943 року. У ньому був узагальнений досвід і визначені основні положення щодо технічного забезпечення під час підготовки до операцій, організації замикання на маршах і використання ремонтних та евакуаційних підрозділів (частин) у бою, порядок спостереження за танками на полі бою. Наказ став першим законодавчим документом, що визначив основні принципи організації та здійснення технічного забезпечення, багато з яких і дотепер не втратили своїй цінності.
Виконання вимог наказу сприяло підвищенню ефективності технічного забезпечення, зокрема, збільшенню темпів відновлення техніки. Так, у 1943 році повернуто до ладу 137 тис. танків і САУ, 508 тис. автомобілів, у той час коли було випущено промисловістю близько 24 тис. бронеодиниць та 149,5 тис. автомобілів. Було також відремонтовано понад 9 млн. одиниць стрілецької зброї, близько 1 млн. кулеметів, 275 тис. мінометів, понад 200 тис. гармат усіх калібрів. Однак у структурі ремонтних частин залишався цілий ряд недоліків. Найбільш серйозним із них була різнотипність танко- і авторемонтних частин. Це утруднювало планування ремонту, комплектування ремонтних частин, їхню спеціальну підготовку, організацію роботи й керування ними. Для уніфікації штатів ремонтних органів, подальшої їхньої спеціалізації, збільшення виробничих потужностей і підвищення якості відновлення ОВТ ремонтні частини в 1944 році були переформовані: загальне число типів авторемонтних частин скоротилося до шести, танкоремонтних – до п'яти. Рухомі ремонтні бази були переформовані в рухомі танкоремонтні й авторемонтні бази, окремі й армійські ремонтно-відновлювальні батальйони - в окремі танкоремонтні батальйони. Їхні виробничі потужності при цьому були збільшені на 40…50%. У такому виді ремонтні частини існували до кінця великої вітчизняної війни.
Планування технічного забезпечення здійснювалося в ході війни як у тактичній, так і в оперативній ланках відповідно до поставлених з'єднанням та об'єднанням бойових завдань і прийнятих командирами й командувачами рішень. Під час розроблення планів технічного забезпечення на основі узагальнення до-свіду попередніх операцій здійснювалося прогнозування ймовірного виходу озброєння та техніки з ладу. У ході операції відповідно до конкретно сформованої обстановки, наявності ремонтного фонду і його розміщення в танкових арміях розроблялися оперативні плани ремонту на три-п'ять днів із зазначенням номерів машин, місць їхнього знаходження, обсягу робіт, виконавця й строків виходу машин з ремонту. Це дозволяло оперативно контролювати хід ремонту машин у бригаді, корпусі й армії, вчасно підвозити відсутні запасні частини й агрегати, оперативно управляти ремонтними й евакуаційними засобами. Таким чином, у перші роки Великої Вітчизняної війни склалася система технічного забезпечення військ, яка не повною мірою була спроможна виконувати завдання, що виникали. Особливо це стосува-лося технічних служб – інженерно-танкової, автотракторної та служби артилерійського постачання, які у всіх ланках організаційно не були пов'язані між собою, що негативно впливало на ефективність функціонування системи технічного забезпечення в цілому.
Всі зазначені служби мали свої спеціалізовані ремонтні й евакуаційні підрозділи, частини, заводи, арсенали й склади. У період минулої війни, коли озброєння й техніка були досить прості, мали яскраво виражені розходження в конструкції й бойовому застосуванні і зазвичай не вимагали комплексного впливу сил і засобів різних технічних служб для підт-римки їх у бойовій готовності, така структура технічного забезпечення була доцільною. Підтримка боєздатності й відновлення кожного типу озброєння й техніки здійснювалися силами й засобами однієї технічної служби. Виняток становили танки й САУ, озброєння яких було об'єктом відновлення служби артилерійського постачання. Самостійність і певна взаємна незалежність служб технічного забезпечення, яскраво виражена спеціалізація їхніх сил і засобів і властиві їм різні принципи використання були при-чиною того, що не завжди забезпечувалися необхідні темпи відновлення озброєння й техніки, надійне керівництво технічним забезпеченням з боку командирів (командувачів) і керування ним, не достатнім був ступінь забезпечення підтримки боєздатності військ. У перші повоєнні роки (1946-1953 р.) найбагатший у світі досвід технічного забезпечення, накопичений у жорстоких боях, узагальнювався й глибоко вивчався. Продовжувалося вдосконалення озброєння й техніки, організаційної структури військ, способів організації й здійснення технічного забезпечення з урахуванням змін у поглядах на ведення бою й операції.
З появою ядерної зброї почався новий етап розвитку системи технічного забезпечення. В 1954-1957 роках відбулися значні зміни в організаційній структурі військ. Збільшилася кількість озброєння й техніки, підвищилася ударна сила частин і з'єднань. Значно зріс планований середньодобовий темп наступу. Зросла ширина смуг дій військ. Все це сприяло значному зростанню напруженості бойових дій і збільшенню втрат озброєння й техніки в бою й операції. Наявність ракетно-ядерної зброї визначила но-вий напрямок діяльності ГАУ, у зв'язку з чим у 1960 році воно перетвориться в Головне ракетно-артилерійське управління, а служба артилерійського озброєння у всіх ланках - у службу ракетно-артилерійського озброєння (РАО).
Однак зміни в структурі та управлінні системи те-хнічного забезпечення не вирішували серйозної проблеми, сутність якої полягала в невідповідності системи керівництва технічним забезпеченням, структури й складу його сил і засобів масштабу, змісту й оперативній значимості розв'язуваних технічним забезпеченням завдань. Цю проблему було вирішено завдяки створенню об'єднаного, централізованого керівництва технічним забезпеченням, починаючи від полку й вище, і комплексних ремонтно-відновлювальних з'єднань і частин. Централізація керування технічним забезпеченням військ є якісно новим етапом у розвитку технічного забезпечення, сприяє перетворенню його в струнку й чітку систему, що найбільше повно відповідає характеру й способам ведення бою й операції. З 1980 р. функції управління всіх видів технічного забезпечення зосереджені в одному органі управління на всіх рівнях ієрархії. Основним орга-ном управління технічним забезпеченням став апарат начальника Озброєння. У ланці Центр для вирішення завдань технічного забезпечення були створені стаціонарні ремонтні заводі, арсенали, бази, склади. Характерною особливістю установ, з'єднань, частин технічного забезпечення центрального підпорядкування є чітка спеціалізація по родах військ, спеціальних військах і службах
Основними рисами сучасного етапу розвитку системи технічного забезпечення ЗС України є інтеграція технічного і тилового забезпечення у єдину систему матеріально-технічного забезпечення, структурні зміни видів технічного забезпечення. При цьому, відбулися зміни складу та оргштатної структури сил і засобів технічного забезпечення, особливо в Центрі і в оперативній ланці відповідно до змін організаційної структури і завдань військ. На цей час завершився перехід військ до бригадно-батальйонної структури з відповідними змінами складу і завдань сил і засобів технічного забезпечення. Нині, у зв'язку з оснащенням збройних сил новими системами озброєння та військової техніки, розширенням простору і зростанням динамічності бойових дій, різко зросли обсяг і складність завдань забезпечення з одночасним погіршенням умов для їх вирішення. Забезпечення військ на величезному полі бою, яке перенасичене зброєю, військовою технікою, предметами постачання і чутливими електронними системами, становить "безпрецедентну проблему". Але, якщо в арміях розвинутих країн системі забезпечення приділяють велику увагу, то в Україні, на сучасному етапі розвитку ЗС України існує невідповідність структури, можливостей системи технічного забезпечення новій структурі і завданням ЗС України. Причин цьому можна назвати багато, але в кін-цевому результаті такого становища – система технічного забезпечення ЗС України не відповідає сучасним поглядам на форми і способи ведення збройної боротьби і не спроможна виконати весь спектр за-вдань, які ставляться перед нею теперішніми війнами.
Досвід технічного забезпечення військ у великій вітчизняній війні дозволяє визначити основні шляхи покращення системи технічного забезпечення ЗС України, а саме: – створення і побудову системи технічного забезпечення, яка відповідає вимогам військ, які забезпечуються, її структурне реформування з метою підвищення ефективності; – постійне вдосконалення управління техніч-ним забезпеченням військ; – створення такої системи технічного забезпечення, яка задовольняє потреби військ як у мирний, так і у воєнний час; – ступінь готовності системи технічного забезпечення до виконання завдань повинен наближатися до ступеня готовності військ, які забезпечуються, а в деяких випадках і випереджувати його.
Висновки
Таким чином, досвід Великої Вітчизняної війни дозволяє стверджувати, що в майбутньому важливість системи технічного забезпечення військ для досягнення успіху буде не тільки залишатися, але й підвищува-тися. Звідси, виникає незаперечлива вимога використання цього досвіду з метою раціонального реформування системи технічного забезпечення ЗС України.