3. Комбінована система організації навчання хімії м.П.Гузика

Комбінована система організації навчання хімії розроблена М.П.Гузиком. Повідною ідеєю створеної системи автор визначав реалізацію найголовнішої дидактичної мети освіти: «навчити дітей самостійно вчитися».

Комбінована система включає в себе 5 основних типів уроків:

1. Уроки розбору нового матеріалу.

2. Комбіновані семінарські заняття ( індивідуальне опрацювання матеріалу).

3. Уроки узагальнення і систематизації матеріалу (тематичні заліки).

4. Уроки міжпредметного узагальнення і систематизації знань (захист тематичних завдань).

5. Практичні заняття.

Також використовуються комбіновані уроки, уроки фронтального опрацювання матеріалу, уроки-диспути, уроки-конференції та інші. На яких послідовно розглядається кожна навчальна тема.

Розробка М.П.Гузиком комбінованої системи проводилась за кількома принципами, серед яких слід назвати найбільш інноваційні, зокрема: перший принцип – подання матеріалу великими порціями є провідним названої системи, завдяки якому вона має цілісну логічну побудову. Через реалізацію названого принципу учні мають змогу на першому уроці розглянути основоположні закономірності і ключові проблеми навчальної теми в цілому. Тобто, урок розбору нового матеріалу – це вступне заняття, на якому учні знайомляться з новим матеріалом, вивчають його теоретичну основу. Значне місце в ньому займає робота з підручником, сутність якої полягає у виділенні головного в змісті, вивченні логіки побудови роздумів і доказів. Учні класу установлюють зв’язок між цим і попереднім матеріалом, вивчають малюнки, схеми, розглядають питання, що є в кінці параграфа. У структурі цього типу уроку виділяють 3 частини:

• вступну – 3 – 5 хвилин;

• головну – 35 – 37 хвилин;

• заключну – 3− 5 хвилин.

У вступній частині уроку вчитель проводить ознайомлення з темою, її основними питаннями, порядком і планом роботи, називає літературу з цієї теми. Формуючи питання учитель указує, де в підручнику висвітлюється те чи інше питання.

Головна частина уроку передбачає неодноразове пояснення матеріалу вчителем і самостійне його вивчення учнями. Провідне завдання вчителя полягає в організації засвоєння учнями основних знань, реалізації виховної та розвивальної цілей уроку.

Під час первинного пояснення вчитель коротко викладає лише найважливіший теоретичний матеріал, пояснює основні закони, поняття, терміни та позначення. При цьому забезпечується засвоєння учнями головних понять на репродуктивному рівні і розвиток раніше засвоєних знань. На цьому етапі уроку важливо мотивувати навчальну діяльність учнів, одразу включити їх в роботу, зацікавити, змусити активно працювати. При цьому позитивне відношення учнів до роботи забезпечується насамперед такими умовами:

• пояснення нового матеріалу повинне базуватися на наявних в учнів знаннях;

• пояснення повинно бути коротким, наочним і містити лише суттєве;

• між існуючими в учнів знаннями, особистим досвідом і новими знаннями має бути присутнє протиріччя, тобто щось з чимось не співпадає.

Під час пояснення матеріалу необхідно постійно апелювати до уваги учнів, перевіряти як вони розуміють головне. Незрозуміле необхідно пояснювати декілька разів, постійно підкреслювати хід думок, методику розсудів, взаємозв’язок між окремими змістовими групами тексту. По завершенні викладу нового матеріалу на цьому етапі уроку його обов’язково слід закріпити шляхом повторення головних висновків, дій, практичного застосування вивченого. Слід постійно контролювати роботу учнів. Вони повинні знати, що після завершення пояснення навчального матеріалу уроку вчитель їх обов’язково запитає. Але перевіряти знання можна лише після того, як зроблено справді все, щоб учні успішно засвоїли матеріал.

В оцінці роботи з учнями не можна довіряти інтуїції. Єдиним джерелом інформації є учень. Тому, після завершення пояснення обов’язково слід з’ясувати, що учням незрозуміло, що поки що не засвоєно, з’ясувати причини нерозуміння і за необхідності ще раз пояснити цей матеріал. Якщо учні не засвоїли головні питання, які розглядались при первинному поясненні, то рухатися далі не можна. Слід прагнути, щоб первинне пояснення матеріалу забезпечувало засвоєння тих ключових понять, теорій, законів, термінів тощо, які необхідні для розуміння сутності явищ, що розглядаються цій темі.

Під час викладу мають бути також доведені до свідомості учнів ті проблеми, які їм слід вирішувати на наступних етапах уроку.

Провідними методами навчання при первинному поясненні є шкільна лекція, розповідь та бесіда.

Особливі вимоги висуваються до засобів навчання. Основну роль тут відіграє слово вчителя в поєднанні з безпосереднім спостереженнями об’єктів або символіки, що їх заміняє (моделі, схеми, малюнки, формули тощо). Мова вчителя має бути чіткою, точною і зрозумілою. Поняття формуються однозначно. Темп викладу матеріалу повільний. Характер навчально-виховної діяльності базується на дедукції. Розумова діяльність учнів в основному спрямована на репродуктивне засвоєння матеріалу (вивчення на пам’ять визначень, термінів, формул, логічних прийомів при побудові доказів).

Вторинне пояснення матеріалу проводиться з метою розвитку початкових знань учнів із теми цього уроку. Ті узагальнення, які надавались учням в готовому вигляді, тепер конкретизуються фактами. Відбувається також синтез цих конкретних фактів, на підставі цього робляться ті ж самі узагальнення. Розглядаються нові процеси, нові властивості пов’язані з поняттями, що формулювались, поглиблюється їх зміст. Під час вторинного пояснення вчитель, як правило, вивчає з учнями найважливіший матеріал у цій темі.

Провідними методами навчання на цьому етапі є: розповідь і бесіда. Широко використовуються наочні засоби навчання і демонстрації. Подання інформації будується за індуктивним підходом, а навчально-пізнавальна діяльність має репродуктивно-пошуковий характер. Таким чином, вторинне пояснення матеріалу є новою ланкою в реалізації розвивального навчання. Воно має створювати реальні умови для проблемного навчання. В зв’язку з цим учителю слід пам’ятати, що під час вторинного пояснення необхідно знайомити учнів з прийомами розумових дій навчально-пізнавальної діяльності.

При вторинному поясненні матеріалу вчитель і учні користуються спеціальною карткою, в якій дається основний текст теми, що вивчається та ілюстрації. Така картка називається «Опорні знання». Фактичний матеріал «Опорних знань» генетично пов’язаний один з одним. Кожен пункт містить в собі вже відомі учням знання і якийсь відсоток невідомих. При цьому останні виводяться узагальненням знань або через розгляд відомого під новим кутом зору.

Факти, які складають зміст «Опорних знань» розділяють на основні і додаткові. Спочатку викладають основні факти, завдяки яким можна обґрунтовувати нові теоретичні положення. Потім викладається сутність нового теоретичного положення, після цього йдуть факти, що ілюструють і конкретизують це теоретичне положення, далі – що демонструють галузі застосування теоретичного положення як у навчально-пізнавальному, так й у виробничому плані. Додатковим є такий матеріал, який легко пояснюється наявними в учнів теоретичними відомостями. Він розширює загальноосвітній кругозір учнів, сприяє їх вихованню і розвитку.

Програмний матеріал, що складає основу «Опорних знань», диференціюють за гносеологічним принципом на відкриті й закриті. Відкритий матеріал – це той, який на цьому уроці вивчається частково. Теоретичні поняття, які формуються відкритими знаннями не можна всебічно і точно сформулювати, адже окремі їх ознаки ще не відомі учням. До відкритого матеріалу відносять лише ті знання, які проходять через весь курс хімії та піднімають дидактичні елементи змісту курсу хімії на більш високий рівень.

До закритих знань відносять ті, якими учні оволоділи повністю: засвоїли поняття, закони, категорії хімії. Закриті знання в «Опорних знаннях» даються першими, відкриті – за ними. Таке розділення матеріалу дозволяє на кожному уроці спочатку повторити основну теоретичну базу хімії, а потім показати шляхи перенесення основних теоретичних знань у все нові і нові ситуації. Це пояснюється тим, що закриті знання виконують дидактичну роль, становлять інструмент (метод) пізнання, а відкриті – гносеологічну роль, отже вони і є предметом пізнання.

Заключна частина уроку відводиться для з’ясування незрозумілих питань і фронтальної перевірки знань учнів. Перевірка проводиться з метою з’ясування ефективності роботи вчителя та учнів на цьому уроці. Офіційні оцінки на цьому етапі навчання ставити не потрібно, адже процес формування знань не закінчився, але вербально оцінювати роботу учнів необхідно.

Після завершення вивчення матеріалу на уроці розбору нового матеріалу робота над ним продовжується на комбінованих семінарських заняттях. На них організовуються фронтальні та індивідуальні опрацювання матеріалу учнями. В структурі комбінованих семінарських занять виділяють 3 частини:

• вступну;

• навчаючу;

• контролюючу.

Під час вступної частини повідомляється тема, мета, програма заняття, вказуються інформаційні джерела.

Навчаюча частина проходить в два етапи. На першому етапі фронтально опрацьовуються «Опорні знання» або продовжується робота, що була незакінчена на попередньому уроці розбору нового матеріалу.

На другому етапі учні індивідуально опрацьовують матеріал за диференційованими програмами. Кожен учень обирає одну з трьох програм. Під час роботи над завданнями йому дозволяється користуватися всіма наявними в хімічній лабораторії та в кабінеті інформаційними джерелами. Він має право піднятися з місця без дозволу вчителя, звернутися до нього або до своїх товаришів за консультацією. Ніщо не має стримувати учня в його прагненні виконати вибрану програму. Отже, другий принцип комбінованої системи М.П.Гузика – навчання на оптимальному рівні складності. Цей принцип передбачає врахування індивідуальних можливостей і здібностей учня задля його оптимального розвитку під час навчання. Організація навчання в такий спосіб відбувається через виконання диференційованих завдань. Завдяки такому прийому вчитель, в свою чергу, має можливість визначити рівень розвитку учня, його тип мислення, та у відповідності з цим, спроектувати оптимальну для нього програму розвитку. Завдяки названому принципу навчальний процес стає дійсно індивідуалізованим. Кожному учню надається право самостійного і добровільного вибору завдання з трьох запропонованих програм різної складності. Між цими диференційованими програмами існує певна наступність: зміст кожної більш складної з них включає в себе знання, уміння і навички, що передбачені менш складною програмою, але на новому рівні.

Програму «С» (3-я група складності) становлять репродуктивні завдання, метою яких є спрямування діяльності учнів на оволодіння основними знаннями з теми на рівні відтворення. Програма «В» (2-а група складності) включає той самий навчальний матеріал, проте при відсутності конкретних правил, щодо методики його засвоєння. Тобто вона складається із завдань, що передбачає перенесення здобутих знань у нові умови, з подальшим їх теоретичним і практичним застосуванням і поясненням. Програма «А» (1 група складності) містить завдання, що вимагають від учня самостійної творчої діяльності в нових ситуаціях. Завдання програми «А» спрямовані на формування в учнів умінь обґрунтування причин тих закономірностей, котрі були з’ясовані при виконанні програми «В». Рівень виконання кожної програми оцінюється за власною шкалою оцінок.

Відповідно до змісту диференційованих програм система М.П.Гузика включає теоретичні, практичні та узагальнюючі їх різновиди. На таких заняттях навчання організовується через поєднання індивідуальних і групових форм. Учні працюють невеликими групами, у відповідності з обраною програмою. Під час роботи вони користуються підручником, «Опорними знаннями», конспектом лекцій, спілкуються один з одним, консультуються з учителем. Таким чином, на заняттях реалізується ще один фундаментальний принцип комбінованої системи − співпраця дітей в процесі навчання на уроці. З боку вчителя постійно проводяться контролюючі дії − за процесом виконання диференційованих завдань (коригируючий контроль), за рівнем засвоєння програми (контрольно-попереджувальна перевірка знань учнів). Завершується комбіноване семінарське заняття контрольною роботою (контрольно-коригируюча перевірка). Таким чином, ми спостерігаємо запровадження в організацію навчального заняття ще одного принципу системи, а саме − постійного і багаторазового контролю за якістю і глибиною засвоєння навчального матеріалу та рівнем сформованості навчальних умінь. При цьому, слід відмітити, що оцінки, які отримують учні на комбінованих семінарських заняттях не завжди враховуються вчителем при підсумковому оцінюванні, адже вони відбивають шлях учня до усвідомлення знань.

Наступний принцип комбінованої системи − поетапний розгляд навчального матеріалу різних рівнях пізнання. Перший рівень – колективне сприйняття, усвідомлення і засвоєння навчального матеріалу і методик його вивчення. Другий рівень − оволодіння навчальним матеріалом, усвідомлення і застосування знань. Третій рівень − узагальнення і систематизація знань. Тобто, розгортання названого принципу здійснюється через послідовну взаємодію трьох типів уроків: уроку розбору нового матеріалу, комбінованих семінарських занять і тематичних заліків.

Урок узагальнення і систематизації матеріалу або тематичний залік реалізує три основні цілі:

• навчання учнів прийомам узагальнення і систематизації знань;

• виділення в матеріалі, що вивчається загальних понять і наукових ідей, з’ясування загальних, причинно-наслідкових, генетичних та ієрархічних зв’язків між елементами знань;

• проведення контрольно-узагальнюючої перевірки знань учнів.

У структуру тематичного заліку входить три частини:

• вступна;

• узагальнююча (навчаюча);

• контролююча.

У вступній частині повідомляється тема, мета і програма заняття.

Узагальнююча частина передбачає самостійне узагальнення і конкретизацію учнями власних знань з теми, опанування ними відповідними прийомами, а також співбесіду з учителем.

Контролююча частина проходить у вигляді письмової роботи, зміст якої складає єдина для всіх програма, що містить завдання, виконання яких потребує від учнів уміння узагальнювати навчальний матеріал.

Одним із завдань комбінованої системи є надання засвоєному знанню цілісності при розумінні тих чи інших природних явищ, формуванні системи знань про навколишній світ. Саме тому, остаточне завершення вивчення теми відбувається на уроках міжпредметного узагальнення і систематизації знань або уроках захисту творчих завдань. Мета таких уроків полягає у формуванні інтелекту і світогляду учнів через систематизацію ними головних теоретичних знань, провідних законів та ідей науки. Програму цих уроків складають емпіричні, теоретичні, практичні, логіко-розумові і комунікативні знання, що відповідають технологічному принципу побудови змісту навчання. Створені проекти чи розробки повинні бути доказово доведені під час їх захисту і колективного обговорення. Тобто, учні усвідомлюють практичну доцільність набутих під час вивчення теми ЗУН, а це відповідає принципам дидактики і сприяє їх свідомій профорієнтації. Наявність уроків такого типу реалізовує наступність між середньою та вищою школами. Адже досвід навчальної діяльності, що набувають учні під час підготовки до захисту тематичного завдання реалізовується ними в ході написання і захисту курсових і дипломних робіт у вищому навчальному закладі.

П’ятий тип уроків комбінованої системи – практичні заняття проводяться за традиційною методикою.

Принцип співпраці дітей в процесі навчання на уроці М.П.Гузик вважає одним з основних. На комбінованих семінарських заняттях і тематичних заліках учні мають можливість вільно спілкуватися. Проведення таких заняття створюють більш робочу і творчу атмосферу, ніж при традиційному навчанні, коли учень говорить лише за дозволом учителя. Ефективність такого прийому доводиться дослідженнями В.К.Дяченка, вільне спілкування між учнями під час навчання є провідною ідеєю колективного способу навчання. Спілкування учнів формує у них уміння самостійно мислити, висловлювати свої думки вголос, аналізувати, враховувати думку інших людей тощо. Наявність таких якостей особистості спрощує та покращує їх спілкування з іншими людьми.

Таким чином, комбіновану систему організації навчання хімії М.П.Гузика можна вважати інноваційною педагогічною технологією. Основною специфічною ознакою комбінованої системи є така організаційна побудова вивчення теми, що сприяє керованому розвитку учнів у процесі різнобічного її засвоєння через виконання завдань, що поступово ускладнюються. Вона дає можливість учневі багато разів на різних рівнях працювати над засвоюваним навчальним матеріалом. Також, до специфічних ознак комбінованої системи можна віднести − існування трьох основних оцінок: поточних (отриманих на комбінованих семінарських заняттях), підсумкових тематичних (отриманих за виконання програми тематичного заліку) та підсумкових міжпредметних (отриманих за роботу над тематичним проектом).

За названою системою навчання учнів відбувається поетапно – на першому етапі переважає фронтальна форма, на наступних − домінують групова з різнорівневою диференціацією та індивідуальна форми.