Інші функції політики підпорядковуються головній. До них, зокрема, належать:

вираження і задоволення соціальних інтересів. Політика покликана створювати членам суспільства можливості для вираження і задоволення їхніх суспільно значущих інтересів і потреб;

інтеграція суспільства на основі узгодження соціальних інтересів. Політика координує соціальні інтереси і потреби, певним чином субординує їх, підпорядковує часткові інтереси загальним. Вона може виражати у першу чергу інтереси лише частини суспільства, підпорядковуючи їй інші інтереси. У цьому разі політика відіграє дестабілізуючу роль і може викликати гострі соціальні конфлікти й навіть руйнування суспільства як політично організованої спільноти;

раціоналізація соціальних суперечностей і конфліктів, їх цивілізоване вирішення через діалог членів суспільства між собою і з державою;

соціалізація особи, тобто становлення індивіда як члена людської спільноти, включення його у складний світ суспільних відносин. З одного боку, політика забезпечує цілеспрямований вплив на соціалізацію особи, а з іншого — виступає засобом, за допомогою якого індивід здатен набути соціальних якостей, формувати себе як суспільно активного суб'єкта. Причому у сфері політики домінуючим мотивом соціальної активності особи є не пристосування до середовища, а потреба у його зміні та вдосконаленні;

забезпечення наступництва та інноваційності суспільного розвитку. Завдяки політиці забезпечується послідовність розвитку суспільства, в управлінні суспільними процесами враховується досвід попередніх поколінь і одночасно впроваджуються зумовлені назрілими потребами й вимогами новації.

Це найбільш загальні напрями впливу політики на суспільство. До числа її функцій належать і ті, які здійснюються окремими суб'єктами політики. Така всеосяжна роль політики зумовлена трьома її найважливішими властивостями: універсальністю, інклюзивністю та атрибутивністю. Універсальність політики полягає у її всеосяжному характері, здатності впливати практично на будь-які сторони та елементи життєдіяльності суспільства, починаючи з масштабів держави й закінчуючи індивідуальними рисами характеру людини.

Інклюзивність (від лат. includere — включати) політики — це її здатність необмежено проникати в усі сфери суспільного життя. Атрибутивність політики проявляється у її здатності поєднуватися з неполітичними суспільними феноменами, відносинами і сферами, утворюючи інші види суспільних відносин і сфери суспільного життя14.

Сутність політики: головні і теоретичні підходи

Хоча сутність політики досліджується в науці більше двох тисяч років, питання про те, що таке політика, залишається відкритим. Існують різні розуміння політики:

1. Історично перше визначення політики як управління суспільством актуальне і в сучасній політології. Політика трактується як діяльність з управління якими-небудь суспільними процесами. В змістовному плані ця діяльність постає як вирішення всіх проблем, за винятком моральних (Д.Істон, Г.Алмонд), як авторитарне розподілення цінностей (Д.Істон), як спосіб регулювання конфліктів.

2. Субстанціональний підхід, вказуючи на сутність політики, підкреслює її прямий зв'язок із владою. Політика - це або управління з використанням влади, або боротьба за завоювання і утримання влади. Владні трактування яскраво виражені в роботах Н.Макіавеллі, М.Вебера, К Маркса, в американській політології. М.Вебер, наприклад, визначає політику як "потяг до участі у владі або сприяння впливу на розподілення влади чи то між державою, чи то всередині держави між групами людей, які воно в себе включає".

3. Інституційний підхід робить акцент на організації, в якій матеріалізується влада. В одних трактуваннях політика -це участь у справах держави, використання класами державної влади для здійснення своєї мети (В.Ленін). Але політика здійснюється не тільки державою, тому інші визначення вказують на різні інститути й організації, які можуть виступати суб'єктами політики.

4. Соціологічний підхід пов'язаний з розглядом суспільства як структури, що складається з різних груп, що мають власні інтереси і потреби, головним важелем реалізації яких є влада. Політика в такому випадку розглядається як відносини, напрями і способи діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволенні своїх потреб за допомогою різноманітних засобів, серед яких головну роль відіграє влада. Саме це визначення політики в подальшому буде використовуватися як робоче.

5. Теологічний підхід трактує політику як особливу форму людського існування, пов'язану з ціледосягненням і організацією. Подібне трактування розширює кордони політики, тому що обдумування мети є в будь-якій сфері діяльності, і відповідно політику можна віднайти (що й роблять прибічники цього підходу) в найрізноманітніших відносинах, наприклад, між подружжям, у стосунках між викладачем і студентом.

Настільки несхожі визначення політики вирішують питання про значення політики в житті суспільства.

6. Згідно з консенсусним підходом політика - це сфера об'єднання всіх членів суспільства, коли суспільні проблеми вирішуються ненасильницькими методами через пошук компромісів, без переможців і переможених. Політика буде розумітися як діяльність, спрямована на досягнення громадянами згоди виключно мирними і ненасильницькими засобами.

7. Конфліктний підхід розглядає політику як сферу боротьби, в якій перемагає найсильніший, як панування одних над іншими. Політика трактується як поле зіткнення інтересів соціальних груп і інститутів з приводу влади, з приводу контролю над механізмом розподілення суспільних благ.

Розглядаючи прояви політики, необхідно визнати неприпустимість абсолютизації будь-якого з підходів. У політиці присутні дві засади.

Перша пов'язана з тим, що суспільство постійно відтворює соціальну нерівність, тому що більшість суспільних благ є дефіцитними. Це породжує протиріччя і конкуренцію соціальних груп за оволодіння джерелами благ. Широку популярність отримало трактування сутності політики як механізму розподілення цінностей у суспільстві, яке було обгрунтоване Г.Лассуелом. Він визначив політику як процес визначення того, "хто, що, коли і як отримує". Подібне розуміння дає пояснення боротьби індивідів і соціальних груп за державну владу. Саме володіння владою дозволяє створити умови (наприклад, прийняття законів, встановлення певного рівня податків, соціальних програм), які б забезпечували життєдіяльність і присвоєння цінностей певними соціальними групами. Таким чином, політика - це конфлікт інтересів.

Друга засада політики бачиться в пошуку інтегруючої домінанти, без чого б суспільство розпалося. В цьому проявляється потреба обмежити вплив на суспільство фактору випадковості і непередбачуваності. Тому політика - це пошук рівноваги і компромісу. Саме цей момент домінує в стабільних демократичних системах.