Поняття політики, походження, функції, суть , структура, мета
Поняття: Сучасне розуміння політики формується в процесі розвитку, існування і зіткнення кількох підходів або позицій. Суть одного з підходів до визначення політики зводиться до ідентифікації політики з соціальним явищем влада. Найчастіше політику визначали і визначають як відносини з приводу державної влади, її організації, напрямків діяльності. Окремі філософи розуміють політику як сукупність воюючих між собою думок і теорій, що стосуються основних принципів уряду або різних адміністративних систем, що змагаються одна з однією за важелі влади, заради найбільшого блага нації. Відомий соціолог Макс Вебер визначав політику як прагнення брати участь у владі або впливати на розподіл її між окремими групами всередині держави.
Сфера політики охоплює не тільки владні структури, а все, що відображає ставлення до них і володіння ними.
політика - особлива діяльність по управлінню державою, суспільством, організаційна і регулятивно-контролююча сфера суспільства, що здійснює управління економічною, правовою, соціальною, культурною, релігійною сферами та ін.
Політика - необхідність і водночас потреба сучасної людини, політика стала дороговказом і водночас обмеженням будь-яких дій людини в усіх сферах суспільного життя. Знання політики відповідає інтересам кожної людини, яка прагне зрозуміти, усвідомити своє місце і роль в суспільстві, в світі, повніше, ефективніше задовольнити свої потреби у співдружності з іншими людьми, виявити вплив на вибір мети і засобів її реалізації в державі. Не розуміти політику, свідомо відмежовуватись, відгороджуватись від неї, отже, викликати негативні наслідки, що ведуть до відчуження, до загрози основам біологічного існування людства.
. Слід зазначити, що суть політики визначається двоїстим характером цього явища. По-перше, політика — наука, оскільки вона базується на законах суспільного розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов'язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об'єктивної логіки його законів, визначення його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера дії окремої особи, соціальної групи або класу. По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені політичні рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи. Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак необхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики. Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.
Походження політики Термін "політика" в науковий обіг ввів Аристотель в IV ст. до н.е. Грецький філософ визначив її як мистецтво управління державою, під якою розумівся поліс. Однак виділення політики в особливу сферу суспільного життя відбулося задовго до того, як греки почали активно користуватися цим поняттям. Хоча політика виникла кілька тисяч років тому, вона формується значно пізніше, ніж економічні і соціальні відносини, а також мораль.
З чим був пов'язаний генезис політики? Історія політичної думки дає різні відповіді на це запитання.
Першим уявленням про природу політики було теологічне, що пояснює її природу, як і в цілому людського життя, з божественної волі.
Другим поширеним підходом стало антропологічне трактування, що обґрунтовує необхідність політики людською природою. Так, визначення людини як істоти політичної, висловлене Аристотелем, підкреслювало, що політичне спілкування відповідає природі людини і її прагненню до благ. Поза політикою він або тварина, або божество, тому що тварина і бог не потребують законів і прав. Початковими формами політичного спілкування виступали сім'я і поселення, а вищою формою - держава. Політика дозволила людині приборкати власну егоїстичну основу і втілити загальну користь і справедливість. Близьку думку в XV ст. висловить англійський мислитель Г.Гоббс, який трактував природу людини як егоїстичну і жадібну, що породжує у суспільстві "війну всіх проти всіх". Інстинкт самозбереження та природний розум підказує людям необхідність створення такого політичного інституту, як держава. Таким чином, політика формується завдяки виходу людини з власного тваринного стану, а сама політика перетворює тварину в людину. Гоббс виходив з біологічної природи людини, поширюючи на неї властивості живої природи.
Визнання загальних для людського і тваринного засад (спільних інстинктів, моделей поведінки) лежить в основі сучасних біологічних трактувань природи і політики. Так, згідно з уявленням австрійського етолога К.Лоренца, людині, як і будь-якій тварині, присутні агресивність та інстинкт боротьби за виживання, при цьому, на відміну від більш небезпечних тварин, менш небезпечні істоти - люди - володіють більш слабким, стримуючим агресивність початком. Саме агресивністю Лоренц пояснював численні війни, конфлікти і революції, хоча вважав можливим її послаблення та обмеження проявів у відкритих формах за допомогою контролю.
Біологічні трактування походження політики дуже часто мають багато спільного з психологічним поясненням політичних процесів. Сутність цього підходу полягає в тому, що в природі людини закладені потреби, інтереси, емоції і потяги. Саме вони породжують політичні взаємодії.
Оригінальну теорію переходу суспільства з передсоціального в соціальне, в тому числі і політичний стан, розробить З.Фрейд. Він виходить з того, що політика є проявом лібідозної енергії індивідів. Так, держава і право виступають як замінники колись існуючого прародителя "батька", який був убитий синами, що повстали проти його монополії на сексуальну насолоду. Таким чином, природа влади і політики корениться у несвідомому - в лібідозному комплексі й у відчутті вини. Фрейд вважав, що в ставленні людей до лідерів і держави проявляється дитячий потяг дорослої людини до колись існуючого батька. До них індивід буде відчувати протилежні почуття - одночасно вимагати захисту (патерналізму) і ненавидіти (критика і невдоволення владою).
Згідно з соціальним трактуванням політика має суспільне походження. Зокрема, широке обгрунтування отримав підхід, що розглядає її формування в ході історичної еволюції суспільства як результат росту її неоднорідності і складності організації. Первісне суспільство було соціально однорідним. У ньому не було політичних установ і організацій, не було політики, хоча була влада, яка здійснювалася всіма дорослими членами роду. Ускладнення суспільства в міру його розвитку, поява в ньому суперечливих інтересів обумовили виникнення держави, а разом з тим і політики. Політика виникає як діяльність з організації сумісного життя людей в соціально неоднорідному суспільстві разом з поділом на керівників і керованих, багатих і бідних. Суспільні зміни були похідними від політичної революції, яка змінила всі форми господарства і спосіб життя людей. З неолітичною революцією історики пов'язують появу металічних знарядь праці, перехід від присвоюючого типу господарства (полювання і збиральництво) до виробничого (землеробство, скотарство), до осілого способу життя, появи міст. У результаті це призвело до зміни у владних відносинах.
Таким чином, політика формується як результат нерівного розподілення багатства, відмінності статусів, різних інтересів соціальних груп, невідворотності протиріч і конфліктів у суспільстві. Її поява була пов'язана з тим, що класові, етнічні і релігійні проблеми, міжплемінні конфлікти, з якими зіткнулося суспільство, вже не могли бути вирішені за допомогою попередніх регуляторів - традицій, звичаїв, моральних норм. Для вирішення цих проблем стали потрібними нові регулятори (правові і політичні) і нова організаційна структура - держава. Насамкінець, говорячи про походження політики, слід враховувати і природні відмінності людей: біологічні, психологічні, інтелектуальні (наприклад, фізична сила або чітко виражене бажання до домінування - в одних, і, навпаки, бажання до підпорядкування - в інших). Ця природна нерівність людей має тенденцію закріплюватися в нерівності соціальній, тобто в різному доступі до багатства, влади, в престижі тощо.
Політика безпосередньо пов'язана з такими явищами, як влада і держава. Влада є головним інструментом політики і основним об'єктом політичної боротьби. В первісному суспільстві вона не носила політичного характеру.
Функції політики Функції політики — це основні напрями її впливу на суспільство. Оскільки вплив політики на суспільство є багатоманітним, то виокремлюються багато різних її функцій. Головною з них є та, що випливає із самої сутності політики та її соціального призначення і полягає у керівництві та управлінні суспільними процесами й забезпеченні завдяки цьому єдності та цілісності суспільства.