2. Дозрівання любові у подружжі

   1. Час романтизму

Не йдеться про час, коли двоє закоханих не відчувають реальності. Все ж на початку спільного життя у подружжі, життя виглядає у рожевих тонах, тому його називають часом романтизму. Цей час є схожим до часу заручин: подруги відчувають сильне сексуальне взаємне притягання, і хоча подруги взаємно себе дарують, все ж в основі їх відносин знаходяться індивідуалізм та егоїзм (ця любов не є ще зрілою) хоча зовні виглядає інакше. Це є любов яка обмежується на вимогу власного «я» а не розглядає перше відношення «я-ти». Не можна сказати що це є негативним. Це є одною частиною дороги, яку любов має пройти, щоб очиститись та дозріти.

2. Час взаємного пристосування

Це час взаємного психічного перетворення. Після певного часу подружнього життя сексуальне притягання починає зникати. На світ виходять певні потреби, необхідними стають певні відречення. Відчуття новизни губить свою гостроту, створюються певні звички. Коли любов хоче мати майбутнє, то вона не сміє бути егоцентричною а мусить стати по жертовною. Взаємні жертви сприяють розвиткові такої любові а з іншої сторони є її плодами.

Кожен краще формує якості, які інший хотів би в ньому побачити і таким чином поступово настає взаємна асиміляція (в позивному значенні). Йдеться про асимілювання інтересів. Обоє починають розуміти, що для того, щоб не виникали протиріччя, вони мусять пристосовуватись одне до одного. При тому пристосовуватись до особистості іншого, до його характеру і сексуальних потреб. І тіло і дух беруться до уваги у єдиній цілості, при тому на перше місце не ставиться фізичне задоволення але взаємозаміна добрих рис (ідеальних цінностей).

Наслідком жертовної любові є взаємне зобов’язання покращити себе на добро іншого в переконанні, що власне щастя тісно пов’язане із всестороннім щастям коханої особи. Наслідком жертовної любові є взаємна увага та допомога. В деяких подружжях може переважати активне пристосування, в якому кожен вважає що інший має пристосовуватись. Таке ставлення вказує на певну незрілість, на певний залишок попередньої фази. В інших подружжях пристосування може бути більш жертовним, бо кожен хоче пристосуватись і докладає зусиль та приносить жертви.

В цій фазі може також дійти до вираження егоїзму багатьох по другів. Для них пристосування може виглядати все важчим. Вони можуть жити паралельно і залишатись як діти, під впливом власних капризів. І коли не стане фізичної привабливості, якщо подруги не ідентифікували (чи не віднайшли) одне в одному інших цінностей, закоханість зникає і доходить справа до розлучень.

Як правило у часі пристосування настає криза. Це може статися на 1-му – 2-му році подружнього життя. Ця криза не обов’язково має негативні наслідки. Навпаки, вона може бути доброю нагодою для кращого пізнання, відкритості одне перед одним.

3. Час взаємної досконалої любові

В цьому часі любов ніби визволяється від тіла і замість більшого чи меншого бажання володіти з’являється бажання посвятити себе іншому. Інстинктивні потяги відходять на сторону, розширюється афективне поле, на якому людина дивиться на іншу в повноті відданості, захоплення, забуваючи при тому про себе, бажаючи добра іншому. Розуміння добра іншого керує думками та вчинками, а його благо становище стає нормою поведінки та основою радості.