125 Кібербезпека / 4 Курс / 4.1_Основи охорони праці / БЖД і ООП Екзамен
.pdf37. Засоби індивідуального захисту від шуму, ультрата інфразвуку, їх характеристика.
Для захисту органів слуху використовують внутрішні та зовнішні протишуми.
Внутрішні протишуми або вставки виготовляються з ультратонкого волокна, м'якої гуми, вати, яка просочена воском, маслом чи парафіном. Такі м'які протишуми вставляють в зовнішній слуховий прохід вуха.
Зовнішніми протишумами є навушники. Для захисту слухового апарату людини, що працює, від середньо- і високочастотного виробничого шуму розроблені ефективні протишумні навушники ВЦНИИОТ-1...-7.
Для підбирання засобів захисту від шуму (протишуми) необхідно знати частоту та інтенсивність шуму на робочому місці. Потім, порівнюючи отримані дані з захисними можливостями протишумних навушників і нормою інтенсивності шуму згідно ГОСТ 12.1.003-83 вибирають їх у відповідності з табл.1 (враховуючи частоту та силу шуму в дБ).
Вставки використовуються при інтенсивності шуму до 100 дБ при різних частотах шуму.
Навушники використовують при інтенсивності шуму від 100 до 120 дБ при різних частотах.
Шолом з навушниками використовують при інтенсивності шуму більше 120 дБ.
38. Вимірювання шуму на робочих місцях. Прилади для вимірювання шуму. Граничні межі.
При оцінці шуму вимірювані величини порівнюють з гранично допустимими величинами (ГДР) рівня звукового тиску чи рівня звуку (еквівалентних рівнів звуку). Причому, для тонального й імпульсного шумів граничні значення зменшуються на 5 дБ. Для коливному в часі й переривчастому шумі максимальний рівень звуку складає Lmax < 110 дБ А, для імпульсного
Lmax < 125 дБ.
Вимірювання виконують спеціальними приладами – шумомірами типу ВШВ003.
Вимірювання шуму виконують в такий спосіб:
на постійних робочих місцях – в зонах розташування органів керування технологічним устаткуванням;
уробочих зонах обслуговування машин – не менше, ніж у трьох точках робочої зони.
Мікрофон шумоміра розташовують на висоті 1,5 м, на відстані 0,5 – 1м від обладнання (при дослідженні рівня шуму в кабінах мікрофон встановлюють
уїї центрі). Виміри виконують за шкалою А шумоміра, у режимі «повільно». При дослідженні постійного шуму фіксують рівні звукового тиску в октавних смугах на середньо геометричних частотах, а принепостійному – еквівалентні рівні звуку.
39. Ультразвук та інфразвук, їх шкідлива дія на організм людини. Захисні заходи та засоби.
Пружні коливання часток середовища частотою 16 Гц...20 кГц називаються звуковими, коливання частот нижче 16 Гц – інфразвуковими, а коливання частотою вище 20 кГц – ультразвуковими.
Хоча інфразвукові й ультразвукові коливання не викликають звукового відчуття у людини, вони біологічно впливають на її організм.
У нашій країні правилам гігієнічного нормування шуму приділяють увагу з 1956 р. Відповідно до медичних показань ці норми переглядаються у бік зниження ГДР. На даний час діють «Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку - ДСН 3.3.6.037-99.
40.Види іонізуючих випромінювань та їх властивості.
Іонізуючим випромінюванням називається любе випромінювання, яке прямо чи побічно викликає іонізацію середовища (тобто утворення заряджених атомів чи молекул – іонів).
Іонізуючі властивості мають космічні промені, а також природні іонізуючі випромінювання Землі, тобто поклади радіоактивних речовин.
Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є: ядерні реактори, прискорювачі заряджених частин, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи.
Джерела іонізуючих випромінювань широко використовуються в різних областях народного господарства. Наприклад: для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з’єднань, автоматичного контролю технологічних операцій, визначення рівня агресивного середовища в замкнутих об’ємах, боротьба з статичною електрикою. Іонізуючі випромінювання використовуються також в сільському господарстві, геологічній розвідці, медицині, атомній енергетиці і т.п.
Контакт з іонізуючими випромінюваннями має велику небезпеку для здоров’я і життя людини. Однак, при виконанні певних технологічних і операційних вимог, використання радіоактивних речовин є безпечним. Радіоактивність – це властивість деяких хімічних елементів (урану, торію, полонію, плутонію) самовільно розпадатись і випускати невидимі випромінювання.
Радіоактивні речовини розпадаються з строго визначеною швидкістю, яка вимірюється періодом напіврозпаду, тобто часом, за який розпадається половина всіх атомів. Радіоактивний розпад не може бути зупинений чи прискоренийяким-небуть способом. (Атомні станції – сповільнюють).
До іонізуючих випромінювань відносяться: корпускулярні випромінювання – (альфа, бета і нейрони) і електромагнітні випромінювання (гама та рентгенівське), які мають здатність при взаємодії з речовиною утворювати в ній заряджені атоми і молекули – (іони).
Альфа–частини представляють собою потік ядер гелію, який випускається речовиною (який несе подвійний позитивний заряд і масу, яка рівна 4). Їх енергія не перевищує кількох МеВ (мегаелектронвольт). Чим більша енергія частинки, тим більша повна іонізація, яку вона створює в речовині. Пробіг альфа-частинок,які випускають радіоактивні речовини, становить 8-10 см. в повітрі, 10-50 мм. в алюмінії, а в м’якій біологічній тканині – кілька десятків (30 мікронів) ( 0,03…0,04 мм). Маючи порівняно велику масу, альфачастинки швидко тратять свою енергію при взаємодії з речовиною, що обумовлено їх низькою проникаючою спосібністю і високою питомою іонізацією, яка утворюється в повітрі на 1 см. шляху – кілька десятків тисяч пар іонів (до 30 тисяч пар іонів).
Бета частинки – потік електронів чи позитронів, який виникає при радіоактивному розпаді. Швидкість їх близька до швидкості світла (300 000 км/с), максимальна енергія лежить в діапазоні кількох МеВ (до 3 МеВ). Максимальний пробіг в повітрі складає 18 метрів, в металах – 1мм, в
біологічних тканинах – 1-2см. Іонізуюча можливість бета-частинок менша (кілька десятків пар на 1 мм. пробігу), а проникаюча можливість вища, як альфа-частинок, так як вони мають значно меншу масу і більшу швидкість розповсюдження в речовині.
Гама-випромінювання – це високочастотні електромагнітні випромінювання, які виникають при переході атомів з одного енергетичного стану в інший в процесі ядерних реакцій чи радіоактивного розпаду. Гама-промені мають велику проникаючу здатність – (вони вільно проходять через тіло людини та інші матеріали) і мають малу іонізуючу дію. Енергія їх лежить в границях від
0,01 до 10 МеВ.
Рентгенівське випромінювання – це електромагнітні випромінювання з дуже короткою довжиною хвилі (0,006-2нм), які виникають при бомбардуванні речовини потоком електронів. Рентгенівське випромінювання являє собою діапазон енергії квантів, які є в границях від 1КеВ до 1МеВ, в залежності від величини прискорюючої напруги між атодом і катодом. Рентгенівські промені можна створити в любих електровакуумних установках, в яких використовується достатньо велика напруга (десятки і сотні кіловольт). Рентгенівське випромінювання має малу іонізуючу здатність і велику глибину проникнення.
Нейтронне випромінювання – характеризується тим, що нейтрони при проходженні через речовину взаємодіють тільки з ядрами атомів, передають їм частину енергії, а самі змінюють напрямок свого руху. Ядра атомів ,,вискакують” з електронної оболонки, і проходячи через речовину, проводять їх іонізацію. Нейтрони також створюють і наведену реактивність. Нейтрони тратять частину своєї енергії при зіткненні з атомами водню. Тому в якості сповільнювачів нейтронів використовують легкі речовини – вуглець, парафін.
41. Ультразвук та інфразвук, їх шкідлива дія на організм людини. Захисні заходи та засоби.
Дія звуків низькочастотних ультразвукових установок (1,0х104- 1,0х105Гц) призводить до змін функцій центральної нервової системи, серцево-судинної й ендокринної систем, слухового і вестибулярного аналізаторів. Воператорів на ультразвукових установках спостерігається астенія, судиннагіпотонія, знижена електрична активність серця, мозку та скелетних м'язів.
Для захисту від ультразвуку, який передається через повітря, використовують захисні екрани, звукоізольовані кабіни, звукоізоляційні ко-жухи. А для виключення впливу контактного ультразвуку роботи з ко-ливними рідинами середовища необхідно проводити при виключеномуджерелі ультразвуку. В іншому випадку використовують спеціальні ін-струменти, що мають ручки з еластичним покриттям, яке поглинає уль-тразвук. Для індивідуального захисту від повітряного ультразвуку вико-ристовують протишумні навушники, а від контактного двошарові рука-вички із зовнішнім еластичним, наприклад, гумовим шаром.
При дії інфразвуку на організм людини на рівні 110-150 дБ можуть матимісце неприємні суб'єктивні відчуття, порушення функцій нервової, серцево-судинної і дихальної систем, вестибулярного аналізатора; може з'явитись від-чуття страху, сонливість тощо. Специфічна для дії інфразвуку реакція - пору-шення рівноваги. При дії інфразвуку на рівні 105 дБ спостерігаються психофі-зіологічні реакції підвищеної тривоги і невпевненості, емоційної нестійкості.
Інфразвук має значно вищу проникливість, тому необхідно домагатись усунення або зниження його рівня в джерелі, що його генерує.
42. Види іонізуючих випромінювань та їх властивості.
Іонізуюче випромінювання - це випромінювання, взаємодія якого з середовищем призводить до утворення електричних зарядів (іонів) різних знаків. Джерелом іонізуючого випромінювання є природні та штучні радіоактивні речовини та елементи (уран, радій, цезій, стронцій та ін.). Джерела іонізуючого випромінювання широко використовуються в атомній енергетиці, медицині (для діагностики та лікування) та в різних галузях промисловості (для дефектоскопії металів, контролю якості зварних з'єднань, визначення рівня агресивних середовищ у замкнутих об'ємах, боротьби з розрядами статичної електрики і т. ін.).
Іонізуюче випромінювання поділяється на електромагнітне (фотонне) та корпускулярне. До останнього належать випромінювання, що складаються із потоку частинок, маса спокою яких не дорівнює нулю (альфа- і бетачастинок, протонів, нейтронів та ін.). До електромагнітного випромінювання належать гамма - та рентгенівські випромінювання.
Альфа-випромінювання - це потік позитивно заряджених частинок (ядер атомів гелію), що рухаються зі швидкістю 20 000 км/с.
Бета-випромінювання - це потік електронів та позитронів, швидкість яких наближається до швидкості світла.
Гамма-випромінювання - це короткохвильове електромагнітне випромінювання, яке за своїми властивостями подібне до рентгенівського, однак має значно більшу швидкість (приблизно дорівнює швидкості світла) та енергію.
Іонізуюче випромінювання характеризується двома основними властивостями: здатністю проникати через середовище, що опромінюється, та іонізувати повітря і живі клітини організму. Причому обидві ці властивості іонізуючого випромінювання зв'язані між собою обернено пропорційною залежністю.
Найбільшу проникну здатність мають гамма - та рентгенівське випромінювання. Альфата бета-частинки, а також інші, що належать до корпускулярного іонізуючого випромінювання, швидко втрачають свою енергію на іонізацію, тому в них порівняно низька проникна здатність.
43. Біологічна дія іонізуючих випромінювань на організм людини. Нормування згідно НРБ-76/87 (НРБУ – 97) .
Іонізація живих тканин організму приводить до розриву молекулярного зв’язку і зміни хімічного складу структури різних з’єднань. Зміна в хімічному складі значної кількості молекул приводить до загибелі клітин. Під впливом іонізуючих випромінювань в організмі може відбуватися: заторможення функцій кровотворних органів, порушення нормального згортання крові, збільшення хрупкості судин, розлад діяльності шлунково-кишечного тракту, зниження опору організму інфекційним захворюванням.
Розрізняють зовнішнє і внутрішнє опромінення.
Зовнішнє опромінення – це джерело іонізуючих випромінювань, розміщене ззовні організму. Внутрішнє опромінення – це попадання радіоактивних речовин всередину організму, при вдиханні повітря, при питті зараженої води. Це опромінення дуже небезпечне, так як викликає довго не заживаючі язви, які поражають різні органи.
В результаті дії на людину всіх природніх джерел радіації– середня сумарна доза опромінення складає приблизно 125 мбер в рік.
Одноразове опромінення в дозі:
25-50 бер – призводить до незначних швидкопроходящих змін в крові; 80-120 бер – появляються початкові ознаки променевої хвороби; 270-300 бер – гостра променева хвороба (можлива смерть в 20% випадках); 550-700 бер – смерть наступає в 50% випадках.
Захворювання, які викликані радіацією, можуть бути гострими і хронічними. Гострі ураження наступають при опроміненні великими дозами на протязі короткого часу. Хронічні захворювання бувають як загальні,так і місцеві. Розвиваються вони завжди в скритій формі.
Розрізняють 3 степені променевої хвороби:
-для першої степені – характерні незначні болі голови; в’ялість; слабість; порушення сну і апетиту;
-для другої степені – виникає порушення обміну речовин; судинні і серцеві зміни; розлад органів травлення і т.п.;
-для третьої степені хвороби – порушується діяльність генетичних органів; проходить зміна центральної нервової системи; бувають крововиливи; випадання волосся.
Нормування іонізуючих випромінювань.
Основним державним документом, що встановлює систему радіаційногігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства є ДНАОП 00.3-3.24-97 ,,Норми радіаційної безпеки України” (НРБУ-97).
Також гранично-допустимі рівні іонізуючих втпомінювань визначаються ,,Нормами радіаційної безпеки” - НРБ-76/87 та ,,Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними і іншими джерелами іонізуючих випромінювань” - ОСП-72.
За допустимими основними дозовими границями, встановлюються такі категорії осіб, які опромінюються:
-категорія А – персонал - професійні працівники, що мають безпосередній зв'язок з джерелами іонізуючого випромінювання. Загальна доза опромінення на рік - 5 бер (50 мЗв).
-категорія Б – обмежена частина населення - люди, які за умов проживання або розміщення можуть піддаватись опроміненню. Для них гранична доза опромінення - 0,5 бер/рік.
-категорія В – решта населення держави. Доза не нормується, але не повинна перевищувати природній фон - від 40 до 200 мбер/рік.
44. Нормування ГДД та ГД радіоактивних речовин, їх значення в залежності від групи критичних органів.
В залежності від сприймання опромінення органами людини, вони поділяються на 3 групи критичних органів:
I-а група - все тіло, гонади (статеві залози, що виробляють статеві клітини) та червоний кістковий мозок;
II-а група - м’язи, щитовидна залоза, жирова тканина, печінка,нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені,кристалик ока та інші органи, за виключенням тих, які відносяться до 1 і 3 групи;
III-я група - шкіра, кісткова тканина, кістки, передпліччя, гомілка, долоні, ступні.
В якості основних дозових границь, в залежності від групи критичних органів, для категорії А встановлена гранично-допустима доза за рік (ГДД), для категорії Б – визначена границя дози за рік (ГД).
ГДД – це найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, яка при рівномірній дії на протязі 50 років не викликає в стані здоров’я персоналу (категорія А) несприятливих змін, які можуть виявити сучасними методами.
Еквівалентна доза Н (бер), яка накоплена в критичнім органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значень, які одержуємо з формули: Н = ГДД*Т.
В любому випадку доза, яка накопичується до 30 років, не повинна перевищувати 12 ГДД. Одноразове зовнішнє опромінення при дозі 5 ГДД, а також одноразове поступання в організм радіонуклідів 5 ГДД – розглядається як потенційно небезпечне. Кожне аварійне опромінення як 2 ГДД повинно бути так скомплектовано, щоб в наступні 5 років, доза не перевищувала еквівалентної дози Н (бер/рік).