3. Шаманізм

Ш аманізм (мовою сибірських народів «саман» — не­самовитий) — особливий комплекс обрядів та ритуалів, пов'язаних з віруваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу — шаманів.

40

Шаман — це знахар, жрець і душеводій; він лікує хвороби, керує суспільними жертвоприношеннями та проводжає души ме­ртвих в інший світ. Все це є можливим завдяки тому, що він во­лодіє техніками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за вла­сною волею.

Шаманізм був заснований на уявленнях давніх людей про іс­нування зв'язку між шаманом і духами, що допомогає битися з іншими, ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу шамана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім образ «матері-тварини» набув вигляду духа-предка самого шамана, а згодом він перетворився в духа-помічника шамана, людиноподібного.

Шаманські обов'язки в рівній мірі виконувалися чоловіками й жінками, інколи зустрічалося і таке явище, як травестизм, коли чоловіки-шамани одягалися в жіночий одяг і поводилися як жін­ки, бо на це була воля духів.

Давні люди вважали, що тільки духи встановлюють зв'язок із майбутнім шаманом. Наглядним свідченням цього була так звана «шаманська хвороба», яка вражала людину у дитячому аба юна­цькому віці. Симптоми цієї хвороби були найрізноманітнішими, але завжди хвора людина виглядала в очах інших людей божеві­льною. Перебіг шаманської хвороби повністю співпадав з циклом ініціації: страждання, смерть і воскресіння. Коли хвороба прохо­дила, людина вже перетворювалася у «виборця духів», що пере­вищує своїми здібностями всіх смертних.

У деяких сибирських народів посвячення шамана є публічною подією. Так, у бурятів неофіт (тобто посвячений) лізе на березу, символ світового древа, що уявляється як сходження на небо. Сходження на небо — одна з специфічних рис сибірського й центрально-азіатського шаманізму. У випадку принесення в жер­тву коня алтайський шаман сходить на небо для того, щоб підне­сти небесному богу душу принесеного в жертву коня. Сходження здійснюється так: шаман лізе по стовбуру берези, що помічений дев'ятьма зарубками, кожна з яких символізує особливе небо.

Шаманський культ не можна уявити собі без особливого «ша­манського реквізиту» (фартух, головний убір, барабан або бубен). Він щиро розмальовувався стилізованими зображеннями духів-заступників і духів-помічників, космічними символами, прикра­шався численними підвісками, що також уособлювали духів. У релігійному відношенні сам факт переодягання шамана в особли­вий одяг був дуже значущим, він символізував переборення ша-

41

маном мирського простору та свідчив про його готовність увійти в контакт зі світом духів.

Звичний ритуал дії шамана — це так зване камланіє — (неса­мовитість) танець зі співом, ударами в барабан або бубон, громом залізних підвесок тощо. Камланіє розглядається як засіб спілку­вання з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселя­ються в тіло шамана (або в його бубон), або, навпаки, душа ша­мана відправляється в подорож у царство духів.

Шаманський Всесвіт складається з трьох частин: Верхнього Світу (Неба), Середнього Світу (Землі), де живуть люди, та Ниж­нього Світу (Підземелля). Всі три частини Всесвіту з'єднує воє­дино Світова Вісь, яка символізувалася Світовим деревом, горою і стовпами. У Верхньому або Нижньому Світі шаман зустрічався з духами, домовлявся з ними про допомогу в різних справах, роз­питував про те, що не міг знати ніхто (наприклад, про життя лю­дини, що зникла). Тобто дії шамана в час камланія були ні чим іншим, як розповіддю про його неймовірну подорож. Але сенс камланія — у гіпнозі оточуючих та в самогіпнозі, завдяки якому шаман не тільки примушує глядачів вірити в свої надприродні здібності, але й вірить у них сам і у час камланія переживає га­люцинації. На думку дослідників, шаманське камланіє дуже на­гадує істеричний напад, та й самі шамани дуже нервові, істеричні люди.

Майже всі шамани поєднували культову діяльність з пророцт­вами, консультуванням з різних питань, магічною практикою, але головне — лікуванням. Оскільки хвороба мислилася як втрата душі, шаман повинен в першу чергу вияснити, чи далеко пішла душа хворого від поселення, чи була вона викрадена демонами та заслана в світ інший. У першому випадку вилікування не дуже складно: шаман пленяє душу та повертає її в тіло хворого. У дру­гому випадку він повинен спуститися в нижній світ, що є склад­ною і небезпечною подорожжю. Не менш захоплююче мандру­вання в інший світ шамана, який проводжає душу померлого в його нове житло; шаман розповідає присутнім про всі пригоди, що сталися на шляху. В процедуру лікування входило виконання сукупності релігійних дійств: заклинання, пісні, танці, звертання до духів за допомого розмови з духом. Якщо після релігійного лікування організм переборював хворобу, слава приписувалася шаману, а якщо помирав — винним оголошувався злий дух, що вкрав душу хворого.

З переходом від первобутності до цивілізації архаїчні форми релігії не зникли, а стали складовою частиною більш розвинутих

42

релігій або народної культури. Як свідчить релігійна статистика, що на рубежі XX — XXI ст.ст. різні форми первісних релігій сповідувало не меньш 100 млн людей: 80 % від цього числа при-ходилося на Африку, 18 % — на Азію та Латинську Америку, 2 % — на Австралію та Океанію.

Питання для самоконтролю

1. К оли виникають ранні форми релігійних уявлень ?

2. Назвіть основні первісні форми релігії та дайте кожній з них короткий аналіз.

3. В якому напрямку змінюються уявлення первісної людини про надприродне?

4. Що таке табу? Згідно з якими принципами виника­ ло зняття та накладення табу? Які функції викону­ вали табу в первісному суспільстві?

5. Яке значення для подальшого розвитку релігії мав шаман ізм?

Тематика рефератів

1. Е тапи розвитку первісних вірувань.

2. Місце віри в надприродне в структурі релігійної свідомості.

3. Види та специфіка первісних вірувань. Основні по­ няття віровчень.

4. Релігійні системи стародавнього світу.

5. Залишки ранніх релігій в сучасному світогляді сус­ пільства.

Література

1. А кадемічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2. Калінін Ю. А., Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство. Підручник. — К: Наукова думка, 2000. — 352 с.

43

3. Кислюк К В., Кучер О. Н. Религиоведение: Учебное пособие для вьісших учебньїх заведений. — X.: Торсинг, 2002. —496 с.

4. Титов В. Д., Качурова С. В., Барабаш О. В. Релігієз­ навство. Підручник для студентів юридичних спеціальнос­ тей вищих навчальних закладів. — X.: Право, 2004. — 272 с.

5. Токарев С. А. Ранние формьі религии. — М: Полити- здат, 1990. —622 с.

6. Злиаде М. Священньїе тексти народов мира: Пер. с англ. В. Федорина. — М.: КРОН-ПРЕС, 1998. — 624 с.

7. Яблоков И. Н. История религии. В 2-х т. — М, 2002.

4 4

ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ

1. Х арактерні риси етнічних релігій.

2. Різновиди етнічних релігій.

1. Характерні риси етнічних релігій

Н а зміну родоплемінним віруванням приходять етнічні релігії, які подекуди ще називають національними чи національ­но-державними. Обов'язковим історичним підґрунтям їх появи є наявність у суспільстві спільнот, породжених соціальною дифе­ренціацією, і консолідація їх у формі держави. Етнічні релігії — це такі релігійні вірування, які, як правило, охоплюють своїм впливом всі прошарки населення в межах однієї національної держави. Не всі народи пройшли етап етнічних релігій. Деякі з них сприйняли у свій світогляд якусь світову релігію, знаходя­чись ще на стадії родоплемінної. Так, більшість арабських наро­дів і багато народів Африки не проходили стадію етнічних релі­гій і відразу прийняли якусь із світових.

У національних релігіях конфесійні й етнічні кордони, як пра­вило, співпадають, хоча за певних умов і обставин їх прихильни­ками можуть бути особи інших національностей. Існуючи на конкретному етнічному ґрунті, вони тісно переплелися з елемен­тами національної культури, традицій і звичаїв народів, що їх сповідували чи сповідують. Національні релігії справляють знач­ний вплив на формування менталітету народу, регламентують поведінку і побут його представників, сприяють розвитку та збе­реженню відповідного етносу, перешкоджають його культурній і мовній асиміляції. Функціонуючи в межах певних етнічних ви-значеностей, релігія так тісно переплітається з ними, що можемо говорити про певний етноконфесійний синкретизм.

Витоки етноконфесійних утворень пов'язані з довготривалим існуванням релігій на ґрунті різних історичних типів спільностей

45

людей, починаючи від первісних племен і закінчуючи сучасними розвинутими націями. Формування зв'язків між ними переростає в етноконфесійні спільноти, які є наслідком взаємодії певної ре­лігії з елементами етносу. Під впливом етнічних і релігійних тра­дицій у етноконфесійній спільноті складається відносно замкну­тий тип її життєдіяльності, специфічні риси побуту. Для етно-конфесійних утворень характерний високий ступінь ізоляції від інших етносів і релігій, який підтримується забороною міжнаціо­нальних і міжконфесійних шлюбів, ревнивим захистом своєї ет­нічної винятковості та істиності власної віри.

Етап етнічних релігій пов'язаний переважно із домінуванням політеїзму, а то й генотеїзму. На цьому етапі вже відбулося чітке відмежування касти жерців-служителів етнічного культу. Значно спрощуються, але вже оформлюються у строгу систему дотри­мання обрядові дійства, інших форм набирає жертвоприношення. Етнічні релігії мають письмову традицію, з'являються їх «свя­щенні тексти». Утверджується вчення про потойбічну відплату кожному за його земне життя.

Не всі етнічні релігії збереглися, їх, як правило, витіснили сві­тові релігії. Ті ж, що збереглися, зазнали значних трансформацій і не постають у своєму витоковому вигляді.