2. Кореляція опозицій релігійність-духовність, моральнісність — мораль

С лова «моральність», «мораль», «етика» близькі за змістом. Але виникли вони в трьох різних мовах. Термін «етика» походить від грецьк. ЄІЇЮ8 — вдача, характер, звичай. Його вико­ристав Аристотель, назвавши «етичними» чесноти або достоїнст­ва людини, які виявляються в її поведінці — такі якості, як муж­ність, розсудливість, чесність, а «етикою» — науку про ці якості. Слово «мораль» — латинського походження. Воно утворено від лат. тоз (множ, число тогез), що означало вдачу, звичай. Цице-рон, за прикладом Аристотеля, утворив від нього слова тогаііз —

180

моральний і тогаШаз — мораль, що стали латинським еквівален­том грецьких слів етичний і етика. А «моральність» — від кореня «вдача», слово вперше потрапило в словник російської мови в XVIII ст. і стало вживатися поряд зі словами «етика» і «мораль» як їхній синонім. У практиці слововживання ці слова майже вза­ємозамінні.

Огже, мораль та релігія — це одні з основних способів норма­тивної регуляції дій людини в суспільстві; особливі форми суспі­льної свідомості і вид суспільних відносин, в основі яких лежить ідеал єдності людства як абсолютного добра. Релігія як духов­ність виникла раніше релігійності, характеризує найглибинніший аспект релігійності. Ці терміни часто вживають як синоніми, але існує певна різниця у їх значенні.

Існує також диференціація моралі і моральнісності, або в ін­шому варіанті моральності і вдач (в англомовній версії тогаї і тогаїз). По-перше, якщо моральнісність і релігійність традиційні, безпосередні в тому змісті, що вони не завжди усвідомлюють своїх основ і передумов, то мордль і духовність рефлексивні, то­му що конституюються ідеєю добра, його осмисленою дефініці­єю, знанням про те, що таке «добро в собі», незалежно від ступе­ня його емпіричної і практичної реалізації. Моральнісність та релігійність організовані релятивізацією добра, його відносним груповим характером. Моральнісність та релігійність класу, ет­носу, релігійного співтовариства і т. ін. побудована за критерієм свої-чужі. Те, що у відношенні до своїх є злом і злочином, стосо­вно чужого може виявитися заслугою. Моральність же й духов­ність універсальні і загальні. Добро моральності й духовності аб­солютне, безумовне і субстанціальне, а злочин проти моралі й духу не може бути перетлумачений у чесноту ніякими прагмати­чними аргументами.

Отже, моральнісніть древніша за моральність (проте духов­ність передує релігійності). Релігійність виникає як результат конституювання духовності. Без якихось моральнісних звичаїв, підвалин, традицій, норм і ритуалів практично неможлива ніяка, навіть найархаїчніша, соціальність. Мораль виникає пізніше мо­ральнісності як продукт тонкої філософської рефлексії і витонче­ної релігійної духовності. Вона є складовою далеко не всякої культури. Але виникнувши пізніше моральнісності, мораль не витісняє і не замінює її. Обидві опозиційні ланки продовжують співіснування, не збігаючись, а навпроти, суперечачи часом до , такого ступеню, що можна говорити про аморальну моральніс­ність, бездуховну релігійність. Мораль не завжди виявляється

181

підставою моральнісності, вона може бути і її антиподом. Так само, як і духовність не завжди є основою певної релігійності (деструктивні напрямки). Адже моральнісність відбиває історію людських уявлень про те, що таке добро, й історію його соціаль­ного інституювання. Добро моральнісності і релігійності мно­жинне і мінливе, залежить від суб'єкта, а добро моралі і духовно­сті єдине і незмінне як всякий абсолют.

Наука про моральнісність та релігійність індуктивна й описо­ва, вона схильна оформлятися як історико-етнографічне знання. Вчення про мораль та духовність будується як релігійно-філо­софська нормативність. Оскільки моральнісність й релігійність та мораль й духовність (релігію) можна тематизувати як соціологію й онтологію добра, то вони розрізняються ще й тим, що мораль й духовність конституюються вільним внутрішнім самовизначен­ням особистості, а моральнісність та релігійність— зовнішнім соціальним впливом на неї.

Мораль та духовність елітарні за визначенням, вони є долею обраних і вимагають особливого дару й особистісної самостійно­сті. Зате релігійність та моральнісність демократичні і загально­доступні, не завжди походять від щирого серця, а виникають з соціальної обумовленості, й іноді навіть дресури.

Мораль, духовність — це особистий, глибокий, інтимний ви­мір, недоторканне для суспільства, контроль якого не може бути тотальним. І всі програми виховання нової духовної людини з новою мораллю, сформованої за замовленням суспільства, мають тоталітарний характер. Мораль та духовність не можна цілком формалізувати, соціалізувати, вони мають не зовнішнє, а внутрі­шнє джерело — голос серця. Соціальними же інститутами є мо­ральнісність та релігійність.