3. Основні історичні форми вільнодумства

Н айелементарнішою формою вільнодумства було бого­борство. Словник В.Даля визначає його як повстання проти Бога. У богоборстві на першому плані стоїть не боротьба з релігією вза­галі, а протистояння Богові, в існуванні якого індивід не має сум­нівів. Він може обурюватися несправедливістю, негуманністю Бо­га, який асоціюється з жорстоким земним владикою. Справжній богоборець не втрачає віри в бога, але піддає його критиці. Бого­борці нерідко виступають як герої, що прагнуть, всупереч волі бо­гів, допомогти людям, захистити їх від випробувань, насланих Бо­гами (міф про Прометея). Тема богоборства знайшла досить широ­ке втілення в художній культурі. Зокрема, у Достоєвського бого­борцем виступає І. Карамазов, а протиставлення людини Богові прославляється у творчості екзистенціоналістів Ж. Сартра і А. Ка-мю. У цілому богоборство має етичне підґрунтя. Формою запере­чення релігії є релігійний нігілізм. На відміну від богоборства він заперечує і саме існування Бога, часто в екатахичній формі: «Бог помер!» Але головний натиск робиться на критику моральних і соціальних цінностей, виникнення яких пов'язане з релігією.

Релігійний нігілізм передбачає спростування релігійного сві­тогляду задля затвердження нового світовідчуття. Інколи досить суб'єктивістського та егоїстичного, що його Ф. Достоєвський ви­значив у афоризмі: «Якщо Бога нема, то все дозволено». Гранич­ним антирелігійним нігілізмом вирізняється філософія Ф.Ніцше, де заперечення Бога також має волюнтаристський характер. Пев-

234

не антирелігійне спрямування історії культури притаманне філо­софії скептиків, зокрема М.Монтеня, П.Бейля.

Скептицизм — гносеологічна позиція, в основі якої лежить недовіра до будь-яких поглядів та уявлень, сумніви в існуванні істини та її критеріїв. Антирелігійний скептицизм — це також методологічний принцип, за допомогою якого обґрунтовується можливість піддавати сумніву істинність релігії в цілому або її окремих положень.

Взагалі скептицизм є виявом кризи конкретних форм світоро­зуміння, зокрема релігійних, тому його атеїстичну спрямованість можна вважати похідною формою вільнодумства, що виявляється в байдужості до релігії, ігноруванні її під час вирішення практич­них або світоглядних проблем і не заперечує прийняття нерелі-гійних духовних цінностей. Це є релігійний індиферентизм. Таке поняття характеризується насамперед байдужістю індивіда до релігії в цілому. У стародавньому Римі неучасть у релігійних це­ремоніях розглядалась як антидержавний злочин. З іншого боку, релігійний індиферентизм може бути виявом байдужості до сенсу життя взагалі та свідчити не про вільнодумство, а про духовну бідність індивіда.

Поширеною історичною формою вільнодумства у XIX — XX ст.ст. став атеїзм. На відміну від нігілізму атеїзм заперечує Бога, релігії з позиції науково обґрунтованих знань. Як елемент духов­ної культури, атеїзм спирається у критиці релігії на досягнення природничих і гуманітарних наук.

Ще П. Гольбах писав: «Щоб стати атеїстом, і повірити в сили природи, треба попередньо вивчити останню природу». Атеїзм виник у XVIII — XIX ст.ст. в період бурхливого розвитку науки і техніки. В історії культури вільнодумство знаходило своє філо­софське вираження також у пантеїзмі та деїзмі.

Пантеїзм — це ототожнення Бога з природою та її законами, заперечення його як особистості й Творця світу. Способом від­межування від релігії, який визнавав Бога першопричиною світу, але заперечував його керівництво світом, є деїзм. Деїзм також допомагав реалістичному вивченню навколишнього світу, оскі­льки Бог у його інтерпретації лише першопочаток останнього і не втручається в його процеси та явища. Особливою формою віль­нодумства є антиклерикалізм — ідейний та соціально-політичний рух, спрямований проти церкви як соціального інституту. Найз-начнішу роль антиклерикалізм відіграв в епоху кризи феодаліз­му, коли боротьба проти панівної церкви поєднувалася з антифе­одальною боротьбою.

235

Середньовічне вільнодумство. Вільнодумство в епоху Сере­дньовіччя пов'язують з творчістю І. С. Ерідгени (810—877), який перший поділив мислителів на ортодоксів і вільнодумців.

Ортодокс (гр. ОгІЇюоіохоз — правомірний) — людина, яка не­ухильно дотримується принципів певного вчення, погляду. Ерід-гена відстоював право розуму на пізнання божественної сутності, стверджуючи, що людина може наблизитися до розуміння Бога шляхом пізнання самої себе і навколишньої природи, оскільки Бог творить предметний світ.

Пізніше ці ідеї захищав інший представник європейського ві­льнодумства — П'єр Абеляр. Його девізом була теза «Вірити треба лише такій істині, яка стала зрозумілою для розуму». Віль­нодумство Середньовіччя не виходило за межі переосмислення окремих релігійних положень, не піддаючи сумніву сутнісні ос­нови релігійних доктрин, що панували офіційно. Отже, в епоху Середньовіччя діяльність вільнодумців була спрямована не на підрив основ релігійної віри, а навпаки, на її зміцнення.

Вільнодумство епохи Відродження та Нового часу. На роз­виток вільнодумства епохи Відродження значний вплив мали до­сягнення природознавців М.Коперника (1473 — 1543), Дж.Бруно, Г. Галілея. їхні наукові досягнення відкривали нові горизонти в осягненні таємниць світобудови. Майбутнє людства залежить від релігії розуму, яка мусить зайняти місце «релігії прозріння».

У вільнодумстві XVII ст. помітну роль відіграв Б. Спіноза. В основі філософської системи Спінози лежить тотожність Бога і природи як єдиної, вічної і нескінченної субстанції. Бог не стоїть над природою, він перебуває в ній.

Більшість вільнодумців цього періоду у процесі переосмис­лення ролі релігії в життєдіяльності людини виходили за межі традиційних релігійних систем. Вони намагаються не стільки «вдосконалити» існуюче релігійне вчення, як обґрунтувати нове. Прикладом такого прагнення є ідея «природної релігії», що була популярною в XVII—XVIII ст.ст. Вільнодумці виступали не про­ти релігії, а проти церкви.

Розвиток українського вільнодумства. Вільнодумство рево­люційних демократів виникло в 40-х рр. XIX ст. і виражало ідеоло­гію тих верств населення та діячів культури, які намагалися рево­люційними методами змінити суспільство. Ідеї вільнодумства, зокре­ма українських революціонерів-демократів, представлені в окремих творах Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова та ін. Характерним для їхнього вільнодумства були богоборство, антире­лігійний скептицизм та індиферентизм, відверта критика окремих

236

релігійних догм, доведення неспроможності окремих повчань релі­гійної моралі, викриття антинародної сутності церкви тощо.

Вияви вільнодумства на українському ґрунті зустрічаються вже в Києво-руській духовності, де панував культ слова, книжно­сті та мала місце тенденція до інтелектуалізму. Акцентування ро­лі розуму на шляху осягнення божественної істини помітно у «Слові про Закон і Благодать» Іларіона Київського, у «Посланні Митрополита Никифора».

Поширенню ідей вільнодумства в Україні сприяла діяльність гуртка Київських книжників. Як зазначалося вище, вільнодумст­во завжди було реакцією на закріпачення світогляду, мислення. Оскільки останні протягом більшої частини історії людства були тотожні тим чи іншим релігійним системам, то й вільнодумство було насамперед боротьбою із застарілими релігійними уявлен­нями задля створення нової релігії чи заперечення віри в надпри­родні сили взагалі. Вільнодумство, як і релігія, досить складне явище в культурно-історичному процесі. Воно має певну історію свого виникнення та еволюції, свої історичні особливості вияв­лення на окремих етапах розвитку.

Вільнодумство як ідейно-духовна течія не є однорідним, що цілком закономірно, адже строкатість та розмаїття найбільше відповідають його сутності. Це складне проблемне духовне поле, де своєрідно переплелися релігійні, політичні погляди — як на­слідок творчого осягнення істини.

Сучасне вільнодумство в культурі. Сучасне гуманістичне вільнодумство започатковане у XX ст. і представлене різноманіт­ними напрямками: сучасне буржуазне вільнодумство, марксист­ський атеїзм, атеїзм екзистенціалістів та ін.

Сучасне буржуазне вільнодумство представлене в основному двома організаціями — Всесвітнім союзом вільнодумців і Між­народним гуманістичним та етичним союзом. Особливістю їхньої діяльності є широка пропаганда ідей антиклерикалізму, заклики до секуляризації різноманітних сфер життя, вимога відокремлен­ня церкви від держави та школи від церкви, критика з позицій гуманізму релігійної моралі (Б. Рассел, М. Найш, Р. Робінсон та ін.).

Марксистське вільнодумство, виражене у формі атеїзму, запо­чатковане на ідейних засадах і методології філософії К. Маркса, Ф. Енгельса, Г. Плеханова, В. Леніна та їхніх послідовників. Ма­рксистський атеїзм од початку його існування спирався на прин­ципово нову природознавчу базу XIX—XX ст.ст. і філософську методологію вивчення соціально-політичних і духовних проце­сів. На цих засадах марксистський атеїзм дав концептуальне

237

роз'яснення соціальної природи релігії, її виникнення та еволю­ції, робив висновок, що подолання релігії пов'язане з ліквідацією тих соціальних умов, які породжують її. Певні погляди в маркси­стському атеїзмі існують також щодо свободи совісті, відносин між державою і церквою в суспільстві. Вони були реалізовані в окремих країнах в умовах панування марксистської ідеології.

Атеїзм екзистенціалістів, представлений у творчості філософів Ж.-П. Сартра, А. Камю та ін., виник на засадах ідей та методоло­гії їхньої філософії. Вона сповідує послідовно тверезе ставлення до буття, в якому немає місця Богові, а домінантою є людська воля. Таке світовідчуття доволі трагічне, оскільки не передбачає сенсу буття, сприймаючи його як абсурдне, оскільки існує не­розв'язне протиріччя між свободою та закономірностями соціа­льного і природного існування. Філософія екзистенціалістів мала великий вплив на молодіжний та революційний рух у Західній Європі та Америці 60-х рр.

Сучасне вільнодумство та його зв'язок із культурою. Су­часне вільнодумство відображає настрої та інтереси демократич­них верств населення та буржуазної інтелігенції країн Заходу. Науковою та філософською основою його стали досягнення при­родознавства XX ст., а також філософія неопозитивізму, прагма­тизму, екзистенціалізму. Сучасне вільнодумство на Заході харак­теризується більшою світоглядною послідовністю, ніж попередні його форми, і загалом збігається з ідеалами свободи й демократії — аксіомами існування західного світу.

В останні роки найбільш активно проявляється вільнодумство у Франції, інших країнах Заходу. Зокрема, посилюється вплив на бу­ржуазне вільнодумство взагалі прогресивного крила американських вільнодумців, котрі виступають за звільнення суспільства з-під вла­ди релігії, ірраціоналізму та містики. Останні розглядаються як фо­рми свідомості, що освячують антигуманні суспільні відносини. Демократичний напрямок у вільнодумстві США виявляє себе в та­ких періодичних виданнях, як «Гуманіст», «Американський атеїст». Вони спираються на матеріалізм і натуралізм, на природні дослі­дження, пропагують цінності нерелігійної культури і чинять вплив на духовну атмосферу американського суспільства. Демократичне крило вільнодумців США антирелігійну діяльність поєднує з полі­тичною, зокрема виступає за поглиблення демократичних прав і свобод, за гуманізацію суспільних відносин.

Одним із представників демократично-прогресивного вільно­думства є американський філософ Корліс Ламонт, книга якого «Ілюзія безсмертя» широко відома у світі. Критика релігії Ламон-

238

том спирається на філософський натуралізм, істотні риси якого — послідовний матеріалізм у розумінні природи, а також елементи матеріалістичного підходу до життя. Для нього характерні праг­нення поставити філософію на службу демократичним соціальним ідеалам, стремління до повної реалізації громадянських свобод. Натуралісти критикують сучасне західне суспільство як антигу-манне. У творах Ламонта обґрунтовується ідея про те, що філо­софські питання мають пов'язуватися з потребами суспільної прак­тики, що сутність людини історична і глибоко соціальна, а лю­дина — це сукупність соціальних факторів і відносин. Вихід до матеріалістичного осмислення окремих соціальних аспектів життя приводить його- до глибшого проникнення в сутність релігії. Ла-монт вважає, що вона виникла під впливом відносин панування і підкорення, і подолати її можна тільки вирішенням соціальних про­блем, зокрема здійсненням глибоких демократичних перетворень.

Досить впливовим у сучасному вільнодумстві є демократич­ний напрямок атеїзму в русі французьких вільнодумців. Останнім часом у Франції створено «Французький раціоналістичний союз» і «Французький союз вільнодумців», де гуртуються не тільки ві­льнодумці ліберально-буржуазного напрямку, а й послідовники наукового світогляду, яких об'єднує спільна позиція стосовно релігії та існуючих порядків. Це — демократичний напрямок у сучасному буржуазному вільнодумстві, в якому критика релігії набагато обгрунтованіша, ніж у буржуазному вільнодумстві.

Відмінною рисою буржуазного вільнодумства є його органі­зованість. Воно має дві організації — Всесвітній союз вільноду­мців і Міжнародний гуманістичний та етичний союз. Перший об'єднує вчителів, лікарів, студентів, службовців; другий — інте­лігенцію вищого рівня — вчених, письменників.

Друга риса цього вільнодумства — широка пропаганда ідей антиклерикалізму, секуляризації всіх соціальних аспектів життя. Сучасне буржуазне вільнодумство тісно пов'язане з політичними рухами, виступає за відокремлення церкви від держави, веде боротьбу за зміцнення миру. Воно критикує релігійну мораль, виявляє інтерес до проблем моралі взагалі.

У питанні про причини існування, виникнення, впливу релігії та способи її подолання сучасні вільнодумці в цілому залиша­ються на позиціях просвітницького буржуазного вільнодумства, незважаючи на використання в окремих випадках наукових фор­мулювань.

Сучасне вільнодумство чинить певний вплив на розвиток світо­вої культури. Визнання матеріалістичного вчення про виникнення

239

природи і людини, цінності земного буття, захист гідності людини, її права на щасливе земне життя, боротьба з факторами, які пере­шкоджають вільному, творчому розвиткові людини, в тому числі з релігійним світоглядом, обумовлює велике значення сучасного ві­льнодумства як чинника розвитку всієї світової культури.

Питання для самоконтролю

1. В изначте поняття атеїзму та міфу в релігії.

2. Розкрийте джерела вільнодумства і наведіть хара­ ктеристику

головних його форм.

3. Назвіть основні відмінності українського вільнодум­ ства і дайте

коротку характеристику.

4. Чим спричинено вільнодумство в Україні?

5. У чому сутність наукової основи вільнодумства на Україні?

Тематика рефератів

1. Н аукові основи вільнодумства.

2. Атеїзм як духовний феномен.

3. Вільнодумство в історії української духовності.

4. Світоглядні основи вільнодумства.

Література

1. І сторія релігії в Україні. Релігія і Церква в Демократи­ чній Україні. — Т. X. К., 2000.

2. ЧернійА. М. Онтологія духовності — К., 1996.

3. УгриновичД. М. Введение в религиоведение. — М., 1985.

4. Самьігин С. И др. Религоведение: социология и психо- логия религии. Ростов на Дону, 1986.

5. Академічне релігієзнавство. За ред. проф. А. Колодно­ го. — К.: Світ знань, 2000.

6. Релігієзнавство За ред.. М. Заковича. — К.: Вища шко­ ла, 2000.

240

_{І 6}

СУЧАСНІ НЕТРАДИЦІЙНІ РЕЛІГІЇ

1. Проблема визначення і класифікації нетради­ ційних релігій.

2. Причини виникнення і ознаки нетрадиційних релігій.

3. Неорелігії в Україні.

1. Проблеми визначення

і класифікації нетрадиційних релігій

К ласифікація релігій має давню історію, але коли по­стає питання аналізу сучасного стану релігії, то стає зрозумілим, що проблему вирішеною в принципі вважати не можна. Зростан­ня знань, розширення меж пізнання, секуляризація освіти, куль­тури, зростання рівня життя, глобалізаційні процеси зумовлюють зміни в структурі, функціях та організації релігії. Загальною тен­денцією XX ст. стало виникнення так званих «нетрадиційних ре­лігій», «позаконфесійних релігій», «неорелігій», «нових релігій», «тоталітарних сект», «нетрадиційних культів». Дані найменуван­ня не уявляються повністю виправданими, оскільки вони не точ­но відображають конкретно-історичний характер та специфіку основи таких організацій. Відомо, що за своєю структурою і ти­пом повсякденного життя вони різноманітні. З одного боку, іс­нують чітко організаційно і програмно визначені релігійні рухи, які, маючи тисячні армії місіонерів, активно пропагують, рекла­мують себе і поширюють власну релігійно — експансивну акти­вність, з іншого боку, є авторитарно-деспотичні об'єднання, чиї послідовники мешкають під невсипущим наглядом свого лідера. Існують також релігійні групи, які збираються один-два рази на тиждень для проведення колективних заходів.

¹⁶" 241

Якщо означені організації поза межами нашої держави нарахо­вують майже 50-річну історію, то для України це явище абсолют­но нове, адже сама Україна є молодою державою. В добу Радянсь­кого Союзу панували комуністична ідеологія та атеїзм, традиційні релігії в ті часи не віталися, не кажучи вже про нетрадиційні. Ра­дянська влада строго наглядала за ситуацією. Руйнування колиш­ніх основ життя, кордонів, зміна засад світогляду зробили Україну ареною релігійних, інколи навіть екзотичних, нововведень, як екс­портованих із-за кордону, так і створених на власних теренах.

Численність нетрадиційних груп (за одними даними — 145, за іншими — понад 3000) і різноманітність їх діяльності обумовили проблему їх визначення. Пропонуємо з академічною метою по­значити їх терміном нові релігії. Оскільки мова йде про явище нове, то завершеної теорії представити не можна. Запропонова­ний матеріал — це один з поглядів на проблему.

Що собою представляють нові релігії? Відомі їх дві діаметра­льно протилежні інтерпретації:

1. світла надія сучасного людства (позиція апологетів);

1. витончені прояви сучасного релігійного фанатизму, тенета для людських душ (позиція критиків).

Відійшовши від моралізаторства з приводу нових релігій, спробуємо визначити саме явище.

Англійська дослідниця Айлін Баркер визначає «нові релігійні рухи» як малочисельні групи, що можуть з'являтися в межах будь-якої релігії, пропонують зміну в догматах і культі, відчува­ють вороже ставлення іззовні, атипічні з позиції сталих соціаль­них інститутів. Перше покоління адептів формується при живому засновнику. Баркер, таким чином, констатує термін існування нової релігії, який охоплює життя одного-двох поколінь в демо­графічному значенні цього поняття «25—50 років».

Київські автори В. М. Петрик та Е. В. Ліхтенштейн в своїй монографії дають таке визначення новим релігіям в Україні: «це релігійні або містичні організації, що культурно, ментально не вкорінені в Україні, історично не успадковані нашим народом від попередніх поколінь, не притаманні його релігійній духовності» {Петрик В, М., Ліхтенштейн Е. В._} Сьомій С. В. та ін. Новітні та нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері України. Монографія (Навч. посібник) —К., 2002.).

Таким чином нетрадиційні релігії постають, з одного боку, як новації в межах існуючих релігій, що претендують на їхнє онов­лення, з іншого — як нові релігійні організації зі своєрідним ві­ровченням, жорстокими правилами і авторитетом лідера.

242

Перші альтернативні релігії з'явилися в США в 60—70 рр. XX ст., потім знайшли своїх прибічників у Європі, а з часом і в країнах пострадянського простору. Будучи динамічним явищем, вони є непростим предметом для типологізації. Американський дослід­ник Теодор Роззак зробив одну із перших спроб систематизації нових релігій, сучасних йому (70-ті рр. XX ст.), зауважимо, що не всі сприймають позитивно даний підхід:

• напрями «іудо-християнського пробудження»: секти і ко­ муни руху Ісуса (нові п'ятидесятники), харизматичні конгрегації у християнських церквах, тощо;

• східні релігії: дзен, тантризм, йога, суфізм, Бахаї, персона­ льні гуру і масові рухи свамі, рух Харе Крішна, тощо;

• езотеричні дослідження: теософія, каббалізм, астрологія, таро, магія, алхімія, тощо;

• еупсихологічні терапії: юнгіанська психіатрія, гештальт- психотерапія, семінари Ерхарда, трансперсональна психологія, тощо;

• «неземне зцілення»: акупунктура, гомеопатія, гіпнотера­ пія, читання аури, іридологія, медична астрологія, тощо;

• тілесна терапія: сенсорне пробудження, біоенергетика, те­ рапевтична атлетика, соматологія, оргономія, тощо;

• неопримітивізм і язичництво: чаклунство і шаманізм К.Кастаньєди, тощо;

• органіцизм: екологічний містицизм, культ природної їжі, біоритміка, фруктові та інші дієти, тощо;

• «нісенітна наука»: виміри стану свідомості, екстрасенсорні і парапсихологічні дослідження, згадування попереднього життя під гіпнозом, танатологія, тощо;

• психотроніка: маніпуляції мозком засобами наркотичних препаратів, тощо;

• поп-культура: псевдонаукова фантастика, уфологія у варі­ анті культу прибульців і «тарілок», тощо.

Т.Роззак включив у систематизацію нових релігій і напрями, які начебто прямого відношення до релігії не мають (наприклад, уфологію, захоплення новомодними дієтами і способами позбав­лення від тілесних і душевних недугів), але у свідомості людей сакралізуються і набувають рис культу.

Російський філософ Мітрохін Л. Н. {Митрохин Л. Н. Религии «Нового века». — М., 1985) запропонував умовно розділити нові релігії на три категорії:

♦ культи, які проголошують себе новітніми варіантами Хрис­тиянства, пропонують унікальну «богооткровенну» істину і єди-

іб*

243

ний шлях спасіння людства (Сім'я любові, Церква Армагедона, Церква живого слова, Церква уніфікації);

• культи, які ведуть свою родословну зі Сходу (Рух Харе Крішна, Місія божественного світла, дзен-буддизм, організація здоров'я, щастя і святості);

• об'єднання, які займаються переважно «духовними» впра­ вами, психотерапевтичними сеансами і процедурами на основі релігійних спекуляцій: церква Сінанон, Церква сайєнтології;

• Балагушкін Е.Г., російський релігієзнавець, аналізуючи су­ часну нетрадиційну релігійність (друга половина XX ст.), конста­ тував існування таких груп неорелігій:

• мілленаристські (протестні) рухи, культи і секти: «Діти Бо­ га», Рух Харе Крішна, Рух Ісуса;

• релігійно-містичні рухи: Церква Сайєнтології, гуманістична психотерапія, окультні групи;

• «нові» «державні релігії» і «малі церкви»: Церква Уніфіка­ ції, сокка-гаккай.

Наведені класифікації не вичерпують всієї проблеми типологі-зації нових релігій і фіксують неодноплановість явища. Дехто взагалі відмовляє в релігієзнавчому аналізі організацій і рухів, що «встановлюють» контакти з позаземними цивілізаціями або ви­вчають біоритми, способи оздоровлення (наприклад, систему Іванова), можливості нейролінгвістичного програмування, влаш­товують сеанси масових зцілень). Проаналізуємо витоки, сутність та ознаки нетрадиційних релігій.