2. Історичні типи співіснування науки та релігії

Д умка про недовідність і про неспростовність надпри­родного має давню історію. Ще в Давній Греції у містичності сві­ту сумнівалися Протагор, Піррон, Карнеад. У середньовіччя з'явилися дуалісти, що визнавали можливість «двох істин» — мі­стичної і природної (наприклад Ф. Бекон). Думку про бездоказо­вість і містики, і атеїзму розділяли Паскаль, Кант, Л. Толстой, ві­домий філософ-теолог С. Булгаков, Ясперс, У. Джеймс, Марсель, Франк і багато інших.

Але допущення імовірності надприродного виявляється лише початком. Погоджуючись, що випадковість, доцільність, чудо і таке інше не можуть служити «очевидним доказом», багато агно­стиків, починаючи з Канта, Мілля, Спенсера і до сучасних праг­матистів, підводять нас до думки, що імовірність існування над­природного робить ці докази сильними.

Абсолютне пізнання — усього і цілком — ціль поки недосяж­на не тільки для однієї людини, а й для всього людства.

На початку XVII ст. народилася галилеївська наука, і це відра­зу поставило серйозні релігійні проблеми. Просвітники — у на­багато більшому ступеню політики, ніж учені. У XVIII ст. мова йде не стільки про висування вперед науки як противагу релігії, скільки про пошук самостійного фундаменту для майбутнього політичного порядку. Так, просвітники перетворили науку в сим­вол влади людського розуму. Але головна проблема для них не в цьому. Лише в самому кінці XIX ст. конфлікт між людиною нау­ки і інститутом церкви здобуває фронтальний характер. 1848 рік стає поворотним моментом. За десять років наука робить цілу се­рію найважливіших проривів. У 1847 р. відкрита термодинаміка. У 1859 р. виходить у світ «Походження видів» Дарвіна: з'явля­ється еволюційна теорія. У цей момент виникає ідея про те, що матеріалістичне пояснення природи здатне цілком замінити релі­гію. Амбіції науки того часу полягають у тому, щоб запропону­вати універсальну теорію природних феноменів. Дати повне, єдине і вичерпне пояснення таємницям природи. Якщо в часи Декарта і Лейбниця фізика ще звертається по допомогу до мета­фізики, то в XIX ст. наука претендує на вигнання метафізики.

З цього моменту наука встановлює монополію на пояснення світу. Наука дійсно вірить, що в стані відкрити вищі закони фун-

192

кціонування Всесвіту. Одним із послідовників цієї ідеї був німець Еккель, винахідник слова «екологія», що створив релігію науки. Він стверджував, що у тій мірі, у якій людство розгадало загадки Всесвіту, воно здатне вивести мораль з науки; що можливо нау­ково сформулювати правила людського поводження, виходячи з організації Космосу. Наприкінці XIX — початку XX ст. його це­рква науки залучить багатьох послідовників у Німеччині. Огюст Конт у Франції намагався зробити те ж саме, але між ними є істо­тні розходження. Релігія Огюста Конта — це релігія не науки, а людства.

Теоретичним осмисленням досягнень другої половини XIX ст. ми зобов'язані Герберту Спенсеру, авторові, сьогодні багатьма забутому. Його філософія, у свій час винятково популярна, нази­валася «синтетичною філософією» саме тому, тому що вона охо­плювала усе — від походження матерії і зірок до соціології. Це був унікальний момент в історії науки.

А найпоширенішим і найвпливовішим виявився критичний підхід до релігійних одкровень, запропонований В. Джонсом, що став використовуватися стосовно Біблії. Ще при його житті в нау­кових колах Німеччини почав активно розвиватися так званий «прогресивний» підхід до аналізу біблійних текстів, що у середині XIX ст. набув великої популярності і в Англії. У 1860 р., коли тео­логи Бенджамін Джоветт і Баден Поузл опублікували есе, у якому дали наукове спростування всього надприродного, їхнє есе викли­кало ще більшу полеміку, ніж незадовго до цього видана «Теорія походження видів» Дарвіна. Дарвіністи і «прогресивні» критики Біблії відразу ж підхопили висловлені ними ідеї. Послідовник Да­рвіна Томас Гекслі написав ряд критичних статей про біблійну «Книгу Буття», у яких рясно цитував німецьких дослідників Біблії. До кінця дев'ятнадцятого століття науково-раціоналістичний ске­птицизм став єдиним прийнятним підходом у будь-якій області наукових і філософських вишукувань.

Ідея Бога була поставлена під питання не тільки наукою. Ема­нсипація від релігії була також породжена ідеєю прав людини, що рішучим образом заперечує права Бога. Влада вже дається не зверху: вона виникає з легітимності, що належить індивідам. Цій емансипації допомогла й історія — ідея про те, що люди самі творять власний світ. Вони не підкоряються трансцендентному законові: вони працюють, роблять, будують цивілізацію — вит­вір їхніх рук. Для цього Бог не потрібен. Через поширення шкіл, індустріалізацію і медицину наука «спускається» у повсякденне життя людей. Республіка прославляє вчених. Ця гегемонія про-

13²

193

довжується до 80-х рр. XIX ст., коли наукова модель починає да­вати тріщину. Тоді з'являються розмови про кризу науки ..

Що стосується кризи науки, то вона і сьогодні супроводжує нас у нашому світі. Ми вже не чекаємо від науки, щоб вона ска­зала останнє слово про все на світі. Наука не доводить ні існу­вання, ні відсутності сакрального, це просто не її сфера.

Гегемонія науки стала надмірною і почала викликати тривогу. Сьогодні вона лякає. Наука вже не є визволителькою. Вона при­душує. Наука — це єдина інтелектуальна влада сьогодення.