2. Канонічна церква в Україні —

різні гілки православ'я та католицизму

П равослав'я в Україні залишається найвпливовішою складовою частиною релігійного життя. Загалом воно об'єднує більшість релігійних громад (понад 12 тис), що становить 54 % загальної кількості релігійних об'єднань.

Українська православна церква (УПЦ) набула автономної само­стійності після того як її відвідав патріарх Олексій II у серпні 1990 року. Він ознайомився з релігійною ситуацією в Україні й дійшов висновку надання їй незалежності від Російської православної церк­ви. Таке рішення було прийняте 25 — 27 жовтня 1990 р. на Архі­єрейському соборі РПЦ. Патріарх надіслав грамоту, де були такі слова: «...бути віднині православній Українській церкві незалеж­ною і самостійною у своєму правлінні». У 1991 р. церква отримала від Московської патріархії самостійність в управлінні, але каноніч­но підпорядкована патріарху Московському — Олексію II.

Самостійність в управлінні пов'язана з усіма православними канонами та із всесвітнім православ'ям. Представник УПЦ зали­шається постійним членом священного Синоду Російської право­славної церкви. Такий канонічний і організаційний зв'язок з РПЦ оцінюється по-різному.

Українська православна церква (УПЦ—_Мп)

Ця церква є домінуючою в українському православ'ї і знаходиться під юрисдикцією Московського патріархату (УПЦ-мп). На початку 3-го тисячоліття вона нараховувала 36 єпархій, 15 ду­ховних навчальних закладів, 113 монастирів, 21 братство, 2393 недільних школи та 55 періодичних видань. Церковну службу здійснюють понад 7000 священиків у 8,5 тис. громад віруючих. Управління церквою здійснює Синод УПЦ на чолі з митрополи­том Володимиром. Найбільша питома вага громад УПЦ у Хме­льницькій (740), Вінницькій (723), Закарпатській (511), Рівненсь­кій (494) та Волинській (475) областях.

Українська православна церква (УПЦ—кп)

Друга позиція в православ'ї належить УПЦ Київського патріархату. Ця церква нараховує 28 єпархій, 15 духовних навча­льних закладів, 17 монастирів, 704 недільні школи, 16 періодич-

137

них видань. Церковна служба здійснюється 2000 священиками у 2,5 тис. громадах. Найбільша кількість громад у Львівській (382), Івано-Франківській (285), Київській (283), Тернопільський (192) та Рівненській областях. Очолює керівництво УПЦ __Кп Патріарх Київський — України Філарет.

Еволюція української православної церкви — це окрема істо­рія православ'я взагалі. Внаслідок хрещення Київської Русі в 988 р. почала існувати і розвиватися Руська церква. Протягом тися­чоліття вона поширила свій вплив на величезні простори великої імперії. Особливі історичні події вплинули і на розвиток УПЦ. На початку XV ст. українські й білоруські землі залишилися під владою Литви та Польщі. Єзуїтські емісари відокремили кілька єпархій від цього регіону і створили Литовсько-Київську митро­полію. Остання хоча юридично підпорядковувалась Константи­нопольському патріархату, але вплив зовні був досить сильним. Зв'язки з Росією були послаблені, а у 1596 р. з'явилася Берестсь-ка унія. її вплив зростав, і врешті-решт Київська митрополія була розколота, і більша її частина втягнена в унію. Історія свідчить, що не всі єпископи Київської митрополії поєдналися з унією, і вони юридично продовжували своє існування. Ця подія оціню­ється по-різному. З одного боку «на щастя», а з іншого — «на жаль». Усе залежить від того, яку позицію займають ті, чи інші автори. Трохи пізніше особлива подія виникла у 1610 р. Констан­тинопольський патріарх Феофан був запрошений в Україну і в той час освятив ще кількох православних єпископів. Цей акт мав на меті зміцнити і відновити Київську православну митрополію знову, але під юрисдикцією Константинопольского патріархату. Українська церква визнавала цей авторитет, але відкидала його верховенство. Вона приймала лише постанови митрополита. Особливою рисою є те, що Українська православна церква ви­знавала також авторитет Олександрійського, Єрусалимського та Антиохійського патріархатів. З іншого боку, Українська церква не вважала себе залежною від Римо-Католицького престолу.

Освячений Богдан Хмельницький, прагнучи політичної влади, пішов на возз'єднання України з Росією (1654 р.). У багатьох підру­чниках написано, як він возз'єднував Україну з Росією, але слова Т. Г. Шевченка «Богдане, Богдане, нерозумний сину, занапастив Україну ...» не цитують (М.Г. Невидайло. Динозаври, Бористен, 2004). Пізніше ця подія сприяла і церковному об'єднанню. У 1686 році Київська митрополія перейшла до Московського патріархату і всієї Русі. Приєднання України до Росії сприяло ліквідації попере­дньої ролі Київської митрополії і зведення її до єпархії.

138

У XVIII ст. внаслідок поділів Польщі деяка частина Правобе­режної України була об'єднана з Лівобережною. Сталося неспо­діване: Волинь, Поділля, Холмщина, а також Білорусія поверну­лися знову до Православ'я. Унія залишилася лише в Закарпатті, Галичині й Буковині. Як відомо з історії, ці землі потрапили до складу Австро-Угорщини.

Після подій другої світової війни у 1946 р. за рішенням Львівсь­кого собору Берестську унію, яка проіснувала 350 років, було ска­совано. Уніатські єпархії об'єдналися. Протягом трьох болісних ро­ків уніати на Закарпатті повернулися до православ'я. Особливо болісний процес переходу був для тих віруючих, які залишилися в унії. Для них законодавство про свободу совісті було порушено. За часи радянської влади вони були позбавлені права утворювати і ре­єструвати свої релігійні конфесії. Така ситуація привела до того, що деякі релігійні громади почали існувати нелегально. Гострі супере­чки між уніатами і православними існували понад 36 років, а потім переросли у фізичні сутички. Цьому сприяли і певні політичні сили. Уніати забирали у православних храми у багатьох містах і селах Га­личини та обласних центрах, тобто повертали те, що колись їм на­лежало. У тяжких умовах на заході України була знову відроджена Українська греко-католицька церква (УГКЦ).

У складі Радянського Союзу до 1990 р. православні конфесії України належали до Московського патріархату. Спроба звільни­тися в добу Української Центральної ради зазнала поразки щодо «українського питання». У період незалежності України з 1991 р. у лоні УПЦ розпочався розкол. Почала діяти в нашій країні Українська православна церква Київського патріархату. Ця цер­ковна організація виникла в червні 1992 р. в результаті об'єднання частини релігійних громад та духовенства УПЦ.

Українська автокефальна православна церква (УАПЦ)

Автокефалія — це самоуправління й адміністративна незалежність від інпих православних конфесій. З історії право­слав'я відомі невдалі спроби здобуття повної автокефалії. Нага­даємо деякі з них. Після офіційного введення християнства у Київській Русі (988 р.) православна церква належала до Констан-тинопольского патріархату. Звідти призначався митрополит, який був офіційною главою Київської митрополії. Так, в 1051 р., за правління Ярослава Мудрого, собор єпископів у Києві вперше обрав митрополитом киянина Іларіона. Бажаючи розширення

139

прав Київської митрополії, Ярослав у 1072 р. канонізує своїх бра­тів — Бориса і Гліба. В 1147 р. собор єпископів знову віддав ка­федру митрополита ставленику великого князя Ізяслава Мстис-лавича. Тоді їм був Климент Смолятич. Однак всі спроби добитися повної автокефалії були невдалими.

Після натиску монголо-татар фактичним місцеперебуванням митрополитів був спочатку Володимир, а потім з 1325 р. — Моск­ва. Після створення Литовської митрополії Константинопольський патріарх у 1354 р. освячує Олексія з титулом «митрополит Київсь­кий і всієї Русі» з центром митрополії у Москві, а Романа — як митрополита Литовського. Юрисдикцією останнього були землі Білорусії та України. У 1448 р. останнім виборним київським мит­рополитом без згоди Костантинополя був Іона. Ця дата вважається початком автокефалії РПЦ. Через 10 років відбувається фактичний поділ Київської митрополії на дві: Литовську й Московську. Бере-стська унія 1596 р. нав'язала римо-католицтво на землях України і Білорусії, але з 1589 р. на Русі було започатковано патріаршество. В Україні лише у 1620 р. було відновлено православ'я єрусалим­ським патріархом. У 1686 р. (після возз'єднання України з Росією) Константинопольский патріарх дав згоду на перехід Київської ми­трополії під правління Московського патріарха. З цього часу УПЦ поступово втрачає самостійність і незалежність.

УАПЦ виникла на території Україні в 1921 р. як наслідок роз­колу. Вона проіснувала до 1930 р. Нового відродження ця релі­гійна організація набула у 1990 р. Тоді на помісному соборі було обрано першого в Україні патріарха, яким став Мстислав. Трохи пізніше, у 1992 р., частина єпископату цієї церкви об'єдналася з деякими представниками УПЦ і створила УПЦ-КП. Патріарх Мстислав не визнав цей акт і очолив противників цього об'єднання. У вересні 1993 р. (після смерті патріарха) УАПЦ провела знову свій помісний собор і обрала на ньому патріарха Димитрія ( по-світському В. Ярема, 1930 — 2000 рр.). Зараз вона нараховує близько 1000 парафій, які об'єднані в 10 єпархій. Цер­ква має три семінарії та 279 недільних шкіл. Знач? а частина їх знаходиться у Львівській області (83 %). Церковну с тужбу здійс­нюють близько 600 священиків.

Українська греко-католицька церква (УҐКЦ)

Історично ця церква в житті українського народу була пов'язана найбільш з народом Галичини. Після другої світової війни на Львівському соборі 1946 р. УГКЦ була насильно об'єд-

140

нана з РПЦ і самостійно не діяла. Відновлення діяльності УГКЦ почалося з моменту її легалізації в 1989 р. За останні роки досить активно відбувається відродження Української греко-католицької церкви. За кількістю парафій вона займає на сьогодні друге місце в Україні після православ'я (3300). За даними 2002 р. УГКЦ на­раховує 11 церковних округів по всій території України ( з них Мукачівська єпархія підпорядковується безпосередньо Римсько­му престолу). Ця церква має 3000 культових споруд, 90 монасти­рів, 13 навчальних закладів (у тому складі 4 семінарії), 2200 свя­щеннослужителів і монахів, 500 монахинь, 513 недільних шкіл та 22 періодичних видання належать до УГКЦ.

28 січня 2001 р. Собор Греко-католицьких єпископів обрав новим главою УГКЦ єпископа Любомира Гузара. Він став одина­дцятим, якщо вести відлік від відновленої папою Пієм VII 1807 р. Галицької митрополії.

Насамперед переважна більшість громад знаходиться у Львів­ській (1433), Тернопільській (739), Івано-Франківській (651) та Закарпатській (293) областях. Останнім часом помітне поширен­ня греко-католицизму в інших регіонах України. Нині парафії УГКЦ діють в Донецькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській областях та в Республіці Крим. Усі во­ни охоплюють понад 5 млн віруючих.

Найголовніший напрямок — це місіонерська діяльність серед населення.

Бурхливе відновлення монастирів, в яких мешкають ченці, а також поширення кількості духовних навчальних закладів, де на­вчаються тисячі слухачів, сприяє духовному відродженню нації.

Римо-католицька церква (РКЦ)

Вперше в Україні вона з'явилась в 1321 р. Тоді була заснована Київська дієцезія. Протягом п'ятьох століть ця конфе­сія поширювалася і зміцнювала свої позиції. Католицизм в Україні існував до початку XIX ст. Своїм впливом він охоплював правобережну Україну і особливо її західні регіони. Перший ва­гомий тиск на римо-католицьку церкву розпочав царський уряд. Внаслідок гоніння і боротьби за православну віру було закрито багато костьолів і монастирів. Такий релігійно-політичний тиск обмежив також душепастирську діяльність цієї церкви. У перші 20 років радянського періоду тиск на католицьку церкву був зна­чним. На той період діючим залишився лише один костел. На кі­нець 80-х рр. XX ст. офіційно діяло близько 90 громад.

141

Зараз вона посідає в Україні досить міцні позиції. Умови для динамічного розвитку римо-католицька церква здобула в незалеж­ній Україні. У Житомирі, Луцьку і Кам'янець-Подільську існують дієцезії. її духовним центром стає місто Львів з архідієцезією. На сьогодні в державі діє понад 800 католицьких громад. Вони охоп­люють своїм впливом усі області, а найактивніша діяльність від­роджується в традиційних її регіонах: у західних областях нашої держави. Ця церква має 38 монастирів, 6 духовних навчальних за­кладів, 337 недільних шкіл. Будується 86 нових культових споруд. Значне місце посідає Український римо-католицький університет. Відкрито Київський духовний коледж. Понад 428 служителів культу активно діють в громадах, серед яких 278 — іноземці. Ви­давнича діяльність нараховує 12 видів періодики.

В Україні окрім відносно традиційних конфесій, які мають ве­лику і трагічну історію, діють також молоді церковні організації. Насамперед треба звернуту увагу на церкви християнського по­ходження. Історично — це гілка від римо-католицької церкви. Загальна назва її — протестантство, тобто протестантські церкви. Ця течія виникла в 1517 р. після початку реформації. Під рефор­мацією треба урозуміти нові спроби знайти Бога.

Досить широко представлені в Україні церкви протестантсь­кого напряму. Вони об'єднують понад 5590 релігійних громад. Євангельскі християни-баптисти (2807), Християни віри єванге­льської (п'ятдесятники) — (1523), Адвентисти сьомого дня (793) та Свідки Єгови (603) — найбільш численні. Вони, по суті, по­стійно зростають і поширені у всіх областях України. Вплив ін­ших релігійних конфесій значно нижчий. Деякі з них слід згада­ти: реформатські церкви — 108; лютерани — 61. Загалом інші незалежні протестантські течії налічують понад 300 громад.

Аби добре зрозуміти поширення різних церков протестантсь­кого напрямку в Україні, треба стисло розглянути історію проте­стантства та доктрину їх віровчення. Як відомо, голоси протесту цього напрямку були пов'язані з римо-католицькою церквою.

Іслам. Поширення ісламу в Україні зачалося в період Золотої Орди. У цей час самостійного Кримського ханства дана релігія набула свого розквіту. У XVII ст. в Криму діяли 131 школи поча­ткової освіти, 23 медресе і багато мечетей. Після завоювання Криму Росією збільшується занепад цієї релігії. За роки Радянсь­кого Союзу ситуація стає ще гіршою, особливо після депортації кримських татар.

У сучасний період відбувається відродження мусульманських громад. У 1991 р. був створений керівний орган мусульман Кри-

142

му — Кадіят. Духовне управління мусульман в Україні поєднує більшість кримських татар (143). Наприкінці 2-го тисячоліття кі­лькість релігійних громад зросла до 337. Найбільше ця релігія розповсюджена в Криму, хоча поступово охоплює й інші області України. Офіційно зареєстровані три самостійні центри: у Сімфе­рополі, Києві та Донецьку.

Дехто вважає, що бахаїзм є сектою ісламу. Ця думка помил­кова. Бахаїзм — відгалуження бабизму — релігійної групи в Пе­рсії (нині Іран). У 1844 р. бабизм відколовся від шиїтської гілки ісламу. Лідером бабистів був Мірза Алі Мохамед з міста Шіраз. Він заявив, що його корені з роду Мухаммеда, водночас він є Баб («ворота») та імам Махді («проповідник, який йде правильним шляхом»). Перська влада була іншої думки. Вона стратила його 1850 р. Видатний член групи бабистів — Мірза Хосейн Алі Нурі — у 1863 р. проголосив себе «Тим, кого Бог виявить», як це пе­редрік Баб. Він і утворив нову релігію — бахаїзм, після того, як прийняв ім'я Баха-Аллах («Божа Слава»). Сталося так, що цього лідера вигнали з Персії. Пізніше він потрапив до в'язниці міста Акко (Ізраїль) і «там грунтовно розробив доктрини бахаїтської віри». Ці положення лягли в основу його головної праці «Найсвя-тіша Книга». Всесвітний центр бахаізму в місті Хайфі (Ізраїль). В Україні 8 зареєстрованих громад бахаїв.

Незважаючи на те, що численність громад бахаів в Україні не­велика, варто сказати повніше відносно іх віри. Вони вірять, що «Бог виявив себе людям через «Божественні Одкровення», якими були Авраам, Мойсей, Крішна, Зороастр, Будда, Ісус, Мухаммед, Баб і Баха-Аллах. Вони вважають, що ці посланники прийшли, аби керувати людством за допомогою постійного розвитку, в якому Баб поклав початок новій ері людства. Бахаїти твердять, ніби на сьогодні Божа воля найповніше виявилась саме в його вченні і що він є головним знаряддям від Бога, через яке стане можливим об'єднання світу. Одна з головних ідей бахаїзму поля­гає в тому, «що всі великі релігії світу походять від Бога і що їхні головні принципи є між собою в повній гармонії».

Бахаїти вірять в єдиного Бога, безсмертя душі та еволюцію людства (біологічну, духовну і соціальну). Проте вони відкида­ють загальноприйняту віру в ангелів. Крім того, бахаїти відкида­ють доктрину про Трійцю, індуїстське вчення про реінкарнацію, а також вчення про те, що людство втратило досконалість і зго­дом було викуплене кров'ю Ісуса Христа. Вагомими елементами бахаїзму є віра у всесвітнє братство і рівність жінок з чоловіками. Вони дотримуються моногамії. Принаймні раз на день бахаїти

143

моляться, використовуючи одну з трьох молитов, які дав Баха-Аллах. Вони постять від сходу до заходу сонця протягом 19 днів місяця Ала за бахаїстським календарем, а це припадає на бере­зень. (Бахаїстський календар має 19 місяців, у кожному з них 19 днів і певні додаткові дні).

Бахаїзм не має багатьох усталених ритуалів, також не має ду­хівництва. Кожен, хто сповідує віру в Баха-Аллаха і приймає йо­го вчення, може стати членом цієї релігії. Для поклоніння вони збираються першого дня кожного бахаїтського місяця.

Бахаїти вважають, що їхня мета — духовно підкорити нашу планету. Вони намагаються поширювати свою віру за допомогою розмови, прикладу, участі в громадському житті та через освітні кампанії. Також вірять, що потрібно повністю підкорятися зако­нам країни, в якій живуть, і хоча беруть участь у виборах, проте утримуються від участі в політичному житті. Коли можливо, ба­хаїти воліють виконувати нестройову службу в збройних силах, але не відмовляються від служби на підставі сумління.

Релігія Бахаї проводить місіонерську діяльність, тому в остан­ні роки кількість членів цієї релігії різко зросла. За оцінками ба-хаїтів, по цілому світі їх є 5 000 000, хоча насправді нараховуєть­ся близько 2 300 000 дорослих осіб (Людство в пошуках Бога. // Бахаїзм — пошуки єдності світу, 2001, с. 304—305).

Отже, розглянуті історія і сучасність релігійних об'єднань в Україні дають можливість дійти висновку щодо їх багатоконфе-сійності. В умовах незалежної, демократичної держави відкрили­ся можливості для дієвого екуменізму різних церков та релігій­них об'єднань. Мета полягає в тому, щоб на засадах релігійної моралі сприяти українській громадськості активніше розбудову­вати економічне, політичне і духовне процвітання українського народу. Для цього потрібно відкинути внутрішньоконфесійні чвари, релігійну нетерпимість до представників інших релігій або індиферентних щодо релігії невіруючих людей.

Висновок

Д іяльність усіх церков і релігійних громад без винятку в Україні значно розширилась. Взагалі бачимо, що то­лерантність українців щодо інших релігій дає можли­вість знаходити на її території притулок послідовни­кам різних конфесій.

144

У цьому зв'язку необхідно лише зауважити, що остан­нім часом в Україні знайшли певне поширення також релігійні організації нетрадиційних культів. До чого це може призвести, нам дасть відповідь історія у майбутньому.

Питання для самоконтролю

1 .Що сприяло бурхливому процесу відродження релігій

в Україні?

2.Як розуміти вираз «релігійна ситуація»?

3. Чому релігійна ситуація в Україні дуже складна?

4. Яку роль займають нормативні акти, що стосу­ ються питань релігії, у законодавстві України?

5. На що вплинули рішучі зміни в законодавстві?

6.3 яких основних релігійних течій складається кон­фесійна карта України? 7. Відмінність між УПЦ-МП і УПЦ-КП. 8.Як розуміти вираз «автокефалія»?

9. Особливості УАПЦ (історія та розвиток).

10. Порівняйте діяльність УГКЦ і РКЦ.

11. Головні протестантські течії в Україні.

12. Протестантська Реформація (історія та її еволюція).

13. Які релігійні організації вважають Біблію за слово Бога?

14. Іудаїзм та іслам в Україні.

Тематика рефератів

1. В іра та релігійні конфесії в Україні.

2. Православ'я й становлення особистості у сучас­ ному суспільстві.

3. Досвід дії православної церкви до перспектив її кон­ солідації на сучасному етапі.

4. О. Лотоцький про співвідношення у християнстві: Автокефалія.

5. Роль релігійних організацій у структурі громадян­ ського суспільства.

6. Іслам у творчості М.Я. Данилевського.

145

Література

1. А кадемічне релігієзнавство. Підручник. За наук, ред. професора А. Колодного. — К.: Світ Знань, 2000. — 862 с.

2. Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні. — К.: Освіта, 1992.

3. Історія релігії в Україні. / За ред. А. Колодного, П. Яроцького. —К., 1999.

4. Калінін Ю. А, Харьковщенко Є. А. Релігієзнавство. Підручник. Вид. 5-е доопрац. — К.: Наукова думка, 2000. — 350 с.

5. Лубськип В. І. Релігієзнавство: Підручник.- К.: Віл- бор, 1997. — 480 с.

6. Людство в пошуках Бога. Вид-во \\^аісЬіо\¥ег ВіЬіе апсі Тгасї Зосіеіу оШе\у Уогк, ЕЧК, 2001. — 378 с.

7. Мокрий В. Церква в житті українців. — Львів: Про­ світа, 1993.

8. Пащенко В. Православ'я в новітній історії України. — Полтава. 1997.

9. Пащенко В. Православ'я в Україні. — Полтава, 1995.

10. Релігії і церква років незалежності України / За ред. А. Колодного. — Київ — Дрогобич, 2003.

11. Титов В.Д., Качурова С. В., Барабані О В. Релігієз­ навство. Підручник для студентів юридичних спеціальнос­ тей вищих навчальних закладів /За ред. В. Д. Титова. — X.: Право, 2004. — 272 с.

12. Ульяновський В. Церква в Українській державі, 1917—1920 рр. (доба Української Центральної Ради): На­ вчальний посібник. — К.: Либідь. 1997. — С. 186.

1 46

ДРУГИЙ ПРОМІЖНИЙ КОНТРОЛЬ

ТЕСТИ

1 ВАРІАНТ

І РІВЕНЬ

1. Період зародження християнства— це...

а) початок 1 ст. н.е.; в) кінець 1 ст. н.е.;

б) початок 2 ст. н.е.; г) середина 2 ст. н.е.

2. Місце народження християнства:

а) Віфлеєм; в) Єгипет;

б) Ватикан; г) Палестина.

3. Центральна постать християнства:

а) Будда; в) Шак'ямуні;

б) Єгова; г) Ісус Христос.

4. Символ віри — це:

а) стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне вико­ нання яких є обов'язком віруючого;

б) беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість що­ до нього аж до самозречення;

в) вербальне звернення людини до Бога;

г) обрядова дія в християнстві, через яку, за вченням церкви, вірую­ чому передасться Божа благодать.

5. Основа і перше джерело моральної доктрини християн­ ства — це:

а) Господня молитва «Отче наш»;

б) десять заповідей Божих;

в) сім святих таїнств;

г) Символ віри.

6. Кульмінація тижневого кола богослужінь — це:

а) недільна літургія; в) євхаристія (причастя);

б) хрещення; г) сповідь.

10*

147

7. Як поділяються дванадесяті свята, або дванадцять найви­значніших свят:

а) на великі і малі;

б) на початкові і завершальні;

в) на перехідні і неперехідні;

г) на потрібні і непотрібні?

8. Свято християн встановлене на честь воскресіння Ісуса Христа— це:

а) Різдво Христове; в) Хрещення Господнє;

б) П'ятидесятниця; г) Пасха.

9. Кількість Євангелій в Новому Заповіті: а) 5; 6)3; в) 4; г) 2.

10. Перша в Україні книга Святого Письма— це:

а) Острозька Біблія; в) Псалтир;

б) Остромирове Євангеліє; г) Пятикнижжя Мойсееве.

II РІВЕНЬ

1. Чому щорічно Християнську Пасху святкують в інший день?

2. Чому у протестантських, католицьких і православних ви­ даннях Біблія містить різну кількість книг?

3. У чому була причина запровадження григоріанського кале­ ндаря?

4. Які святові обряди християни запозичили з українського язичництва.

III РІВЕНЬ

1. Які з Біблійних легенд, канонів чи висловів ви вважаєте не­ гуманними, застарілими чи шовіністськими (назвати не менше п'яти-семи)?

2. В чому суть і значущість поновлення католицької церкви?

3. З'ясуйте сучасне ставлення християнської католицької цер­ кви до нехристиянських конфесій, до власності.

4. Чим кальвінізм відрізняється від католицизму за М. Ве­ бером?

148